В інтерв'ю Главреду директор аналітичного центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов розповів, чи ймовірна пауза у війні з Росією в 2023 році, як на настроях українців відіб'ється ситуація в економіці, як на позиції Росії вплине новий контрнаступ ЗСУ на південному сході, а також як українська енергетика долатиме наслідки російських обстрілів.
Який ваш прогноз на майбутній рік для України - які головні події нас чекають у Новому році?
Триває війна, і мені, як політичному експерту, незручно говорити про вибори і політичні перспективи (адже наступний рік – рік виборів). Але будь-які війни завершуються, як правило, за столом переговорів. І, хто би що не говорив, висока ймовірність того, що війна буде поставлена на паузу. Хотілося б, як і більшості українців, щоб Україна повернулася до кордонів 1991 року, але треба бути реалістами. І питання в тому, де пройде ця 38 паралель. Ми критично залежимо від наших союзників, а також від поставок не тільки озброєння, запчастин для техніки, навчання військовослужбовців, а й фінансово. Це - ключовий момент, оскільки для ведення війни потрібні гроші. По суті, сьогодні всі бюджетні надходження йдуть на утримання ЗСУ, а соціальні та інші державні витрати ми фінансуємо за рахунок зовнішньої допомоги.
Що сьогодні вселяє тривогу? Дійсно, 2022 рік став роком, коли вся політична конструкція пострадянської України полетіла в тартарари і як раніше вже точно не буде. Але поки майбутнє оповите туманом війни. 2023 рік несе ризики. Перш за все, можна виграти війну, але програти мир. У ситуації, коли хребет української економіки перебитий, бо її де-факто ополовинили (один тільки Маріуполь забезпечував чверть валютних надходжень в Україну), зруйновані міста, виникає питання – чи допоможуть наші партнери відновити Україну до рівня, який більш-менш забезпечує цивілізовані умови існування? Або ж умовний "план Маршалла", пропозиції по якому знаходяться у віце-прем'єра Стефанишиної – чи зможуть з його допомогою не просто відновити інфраструктуру до довоєнного рівня, а й забезпечити економічні перспективи для України? В іншому випадку нас може чекати консервація аграрно-сировинної моделі, колосальний відтік людського капіталу. За найскромнішими підрахунками, 5-6 мільйонів українців виїхало за кордон – не тільки до країн Європи, але і до США, Канади, Росії, Ізраїлю. А це – колосальні демографічні втрати, масштаб яких нам ще належить усвідомити. І, як каже пані Лібанова, провідний фахівець з демографії, Європа не надто зацікавлена відпускати наших співгромадян назад. Тому що вони освічені, законослухняні, не лізуть до чужого монастиря зі своїм статутом і добре інтегруються в західне суспільство. І для європейських економік вони більш корисні, ніж вихідці з Африки та Близького Сходу, які лягли мертвим вантажем на бюджети західноєвропейських країн. Ми бачимо позицію Польщі - оскільки українці там дуже добре адаптувалися і не тільки йдуть на "чорну роботу", а й відкривають бізнес, то їм це вигідно. А якщо десь прибуває, то десь буде і спадати. І до війни була ситуація, коли фахівців деяких робітничих професій вдень із свічкою не знайдеш. І це може призвести до ситуації, коли у нас буде 10 мільйонів пенсіонерів і дітей, тобто кількість тих, хто "з ложкою", буде перевищувати тих, хто "з сошкою".
Щойно завершаться бойові дії, частина людей повернеться, але значна частина поїде за своїми сім'ями. І, швидше за все, там і залишиться, оскільки падіння рівня життя, відсутність роботи будуть цьому сприяти. Можна знайти гроші, створити умови, але якщо не буде світлих голів, які дадуть сенс цим грошам, то нічого не вийде.
Резюмуючи, хочу нагадати аксіому - жодна економічно розвинена країна при падінні рівня життя майже в два рази не витримувала цього без серйозних соціально-політичних катаклізмів. І ризик цього для нас дуже високий. Чи стане прийдешній 2023 роком, коли війна буде поставлена на паузу? Це - ключове питання, оскільки питання миру хвилює всіх без винятку українців. Та й яким буде цей світ? На жаль, дуже часто здається, що нам і ворогів не треба. Адже всі бачили ситуацію з "Пташкою" з "Азовсталі" – варто було їй показати прихильність до президента, як вона одразу нарвалася на хвилю хейту. І коли завершується міжвидова боротьба, починається внутрішньовидова, яка часто проходить у більш жорстких і гострих формах. Хотілося б, щоб наші політики перестали грати з темами, які несуть у суспільство конфлікти і розкол. Якщо суспільство буде розколотим, то навіть вигравши війну, ми ризикуємо програти мир.
Хотіла уточнити про соціальні катаклізми – до чого конкретно нам варто готуватися?
По-перше, дворазове падіння рівня життя. Зараз є позитивні новини-незважаючи на блокування Угорщиною, ЄС все-таки виділяє нам кошти. Але щомісячна потреба України - близько п'яти мільярдів доларів. Дають нам трохи менше, але якось кінці з кінцями зводимо. А якщо завтра скажуть, що війна поставлена на паузу, бойових дій немає, виживайте якось самі, то від дуже багатьох звичних речей в соціальному плані - питань, що стосуються освіти, грошової допомоги – доведеться відмовитися, включаючи питання післявоєнного відновлення. Наприклад, зараз багато хто виходить із ситуації і для людей, які втратили дах, будують модульні містечка, але з поточним станом економіки Україна не потягне питання відновлення. Військові витрати (а сьогодні це більше 30% держбюджету), поки існує Росія, ми скоротити не зможемо. На жаль, навіть у питаннях розмінування деокупованих територій, щоб можна було їх використовувати в аграрному секторі, потрібен час і гроші. Причому чималі гроші і, врешті-решт, техніка. Безробіття і зростання бідності буде вести до зростання криміналу, появи угруповань, коли жити стане не тільки набагато бідніше, але і небезпечно. Через це проходили дуже багато країн в післявоєнний період, і до цього потрібно готуватися і нам.
Якщо говорити про завершення війни наступного року, то які перспективи повернення територій?
Поки залишається тільки гадати стосовно того, як буде розвиватися ситуація під Бахмутом, Сватовим, на стику Запорізької та Донецької областей. Якби вдалося розсікти сухопутний коридор до Криму, то тоді можна було б чітко говорити про поразку Росії. Навіть з урахуванням того, що вона захопила істотну частину Донбасу. У Росії в умовах військової поразки, як це не раз бувало, це може призвести до серйозних внутрішньополітичних катаклізмів. Але я не думаю, що Росія, як багато хто мріє, розсиплеться - цього не станеться. Як цього не сталося і на початку 90-х років, коли, здавалося б, варто було лише штовхнути падаючого. Ризик того, що ядерна, хімічна, біологічна зброя потрапить не в ті руки, призвів до того, що Захід фактично не допустив такого сценарію. Хоча в 1992 і 1993 роках ми вже спостерігали в РФ парад суверенітетів, коли Єльцин відкрито говорив, мовляв, беріть стільки незалежності, скільки зможете переварити. Тому нам доведеться жити поруч із дуже небезпечним сусідом, з яким, я впевнений, не буде всеосяжного мирного договору. Як мінімум тому, що я собі не уявляю жодного українського політика, який сяде за один стіл із Путіним і потисне руки. Можливо, постановка війни на паузу відбудеться за сценарієм, як це було з зерновою угодою, коли сторони не сідали за один стіл.
Втім, поки і це складно собі уявити-все буде залежати від того, якими будуть вести з фронту. Якщо вдасться розсікти сухопутний коридор, то переговорні позиції України будуть набагато сильнішими. Але зараз у багатьох виникло шапкозакидацький настрій - мовляв, ще трохи. Але противник сильний, і його не можна недооцінювати. Тому за найближчі місяць-два усе стане очевидно. Як я вже сказав, швидше за все, нам доведеться жити зі своєю 38 паралеллю, як це сталося з Південною і Північною Кореєю. Для нас це теж ймовірний сценарій, однак, варто зауважити, що Південній Кореї це не завадило стати однією з провідних світових економік, продемонструвати не тільки економічні успіхи, а й трансформацію від військової диктатури до демократичного суспільства зі своєю специфікою. Для нас головне – економіка, бо можна перемогти на полі бою, але програти подальший мир. Зараз Україну намагаються поставити на два правих крила, але кожен голос має бути почутий. Інакше нас чекає період, як і багатьом країнам після війни, авторитарного правління. Я б не відкидав і такого сценарію, оскільки демократія передбачає якусь економічну стабільність, досить високий рівень життя. Ну а бідність і злидні, відповідно, породжують популізм і авторитарних правителів.
Тобто про повне повернення окупованих територій в найближчі роки, не тільки у 2023 році, говорити не доводиться, я правильно вас зрозуміла?
Я відштовхуюсь від фактичної сторони. Зверніть увагу - характер військової допомоги спрямований на те, щоб не допустити військової поразки України, але цей не той обсяг, який забезпечив би Україні умови для військової перемоги для повернення своїх територій. Добре, що ми нарешті почали отримувати ППО, але ми досі не отримали бойової авіації, серйозної сучасної бронетехніки, засобів радіоелектронної боротьби, а також "довгу руку". Адже навіть у тих ракетах для HIMARS, які дозволяють бити на оперативно-тактичну глибину, нам поки відмовлено. Так, у Росії стривожені тим, що в України з'явилися ракети, які летять на 145 кілометрів, але хотілося б мати більш серйозні види озброєння. Поки у мене складається стійке відчуття, що стратегія США полягає в тому, щоб поступово, не допускаючи того, щоб ситуація вийшла з-під контролю і в нападі істерики хтось натиснув на "червону кнопку", довести Росію до політичної трансформації. З точки зору США, варити жабу на повільному вогні цілком виправдано, але за це доводиться платити руйнуванням економіки України, загибеллю українських громадян. Це - занадто велика ціна. Тому поки що характер допомоги України вказує на те, що вона більше націлена на стримування, а не на те, щоб завтра, через півроку або рік Україна змогла б відвоювати Крим і Донбас. Ми чули гучні слова щодо ленд-лізу, який Байден ефектно підписав 9 травня, але де він? Безумовно, це - колосальний обсяг військової допомоги, але до континентальної війни ніхто виявився не готовий. У тому числі, і союзники США по НАТО.
Якщо вже ми заговорили про економіку і те, щоб та витримала. Одна з її частин, енергетика, цього року дуже серйозно постраждала через ракетні обстріли. Який, на вашу думку, запас міцності енергетики, і наскільки ситуація може погіршитися в наступному році?
Практично, за три місяці стався грім ракетних ударів, спрямованих на руйнування енергетики. І немає жодної генеруючої, розподільної електропідстанції, яка б не піддавалася ударам. Благо для Кремля, уся інформація про українську енергосистему лежить ще з радянських часів. Інша справа, що ми не готувалися до такого повороту подій. Адже якщо взяти таке глобальне питання, як генератори, інвертори, коли ще не було такого ажіотажу, то можна було спокійно підготувати аварійний запас. Бо сьогодні люди годинами ганяють китайські генератори, не замислюючись про те, що через місяць у них в нуль піде ресурс, а майстерні по ремонту вже завантажені на тижні вперед. Це - ті речі, про які треба думати, коли на вулиці ще тепло, світить сонце, а не коли ми стоїмо перед перспективою січневих морозів і температура може опуститися нижче -10. Сподіваємося на те, що в поставках генераторів нам допоможуть, але відновлення енергосистеми, враховуючи масштаб руйнувань, може зайняти не місяці, а роки. Ламати легко, але відновлювати – це справа куди більш складна.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
