Росія взяла курс на ядерні випробування, Захід прикидається страусом - Гончар

Ядерна ескалація у світі набирає нових обертів. Тепер основні країни-члени ядерного клубу вперше за 30 років готуються поновити ядерні випробування. Першою, очікувано, на них може наважитися саме країна-агресор Росія. І все це відбувається на фоні розмов про поновлення обговорення нової угоди про ядерне роззброєння та відмову країн від ядерної зброї.

В інтервʼю Главреду президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар розповів, чи відповідатиме Захід на ядерні провокації РФ та Китаю, коли станеться ядерне роззброєння Росії та який найбільш дієвий захист України від ядерного шантажу РФ.

США, Китай та Росія, за даними CNN, готуються до поновлення ядерних випробувань. Про що може свідчити така активність та чого чекати далі?

Далі варто чекати ядерних випробувань, але насправді не так швидко. У зв'язку із тим, що практично вся система міжнародного регулювання стратегічних ядерних озброєнь зруйнована передусім Росією, тому що зараз немає жодної чинної російсько-американської угоди про стратегічні ядерні сили, які в основному були закладені ще за часів Холодної війни між СРСР та США.

В принципі тут обидві сторони несуть свою відповідальність, тоді як Китай взагалі не був охопленим цими домовленостями, оскільки його ядерний потенціал був неспівмірно меншим, ніж американський та радянський (російський).

Тому в умовах, коли по суті стримуючих чинників у вигляді тих чи інших договірних зобов'язань практично немає, а ядерна держава Росія вдалась до агресивних дій проти члена ООН, неядерної держави України, погрожуючи застосуванням ядерної зброї, інші ядерні держави, бачачи впродовж півтора року повномасштабного вторгнення неможливість якогось дипломатичного врегулювання російсько-української війни і головне – загнуздати Росію, стали поступово, тихо і без зайвого шуму, оглядати свої ядерні арсенали та про всяк випадок приводити їх до ладу. А далі, сподіваючись на краще, готуватися до гіршого.

Безвідносно до того, хто ким може бути – агресором чи жертвою агресії – у середовищі країн-учасників ядерного клубу, якщо між ними відбудеться зіткнення, усі дійшли висновку, що їхні ядерні арсенали суттєво застаріли та потребують глибокої модернізації. Відповідно, потрібна і серія тестових випробувань. Не тільки шляхом комп'ютерного моделювання, як це робили протягом останніх 30 років (бо останній атомний вибух був початку 1990-х). Далі з'явились більш досконалі комп'ютерні моделі і було заявлено, що немає необхідності робити фізичні ядерні вибухи.

Рекомендуємо:

Ядерна зброя не врятує РФ від неминучого програшу у війні - Кочетков

Звісно, комп'ютерна модель і комп'ютерне тестування, якими б досконалими вони не були, не замінять натурні випробування. Звідси і підготовка полігонів в різних країнах, огляд ядерних арсеналів, збільшення бюджетів в тому числі і на модернізацію цих арсеналів. І це при тому, що дипломатично посилаються меседжі з американського боку про необхідність збереження стратегічної стабільності, переговорів у форматі США-Росія-Китай. Китай, звичайно, це відкидає, вказуючи на те, що він не вважає себе рівним двом іншим ядерним державам – мовляв, нехай вони скорочують свої арсенали.

Тут ще потрібно зазначити, що поява інформації про полігони зі свого боку теж є чинником взаємного стримування, який безперечно базується на реальних процесах. Наприклад, нещодавно британці публікували знімки російського полігону на арктичному архіпелазі Нова Земля, на яких видно масштабну розбудову цього полігону. Те саме роблять і інші ядерні держави – Франція чи Велика Британія мають більш скромні арсенали та просто пасуть задніх, а Сполучені Штати, Китай та особливо Росія серйозно цим зайнялися. Бо як написав один із путінських ідеологів, Сергій Караганов, у своїй статті "Тяжкое, но необходимое решение", Росії треба перейти певну психологічну межу та застосувати ядерну зброю, щоб потім "воцарился мир во всем мире".

Росія доволі успішно займається ядерно-медійним шантажем, що має вплив на Захід. Тому що західні уряди, передусім американський, ставлять пріоритетом номер один не приборкання Росії як агресора з ядерною зброєю, а недопущення ядерної війни між Росією і НАТО. А такий підхід тільки заохочує Росію до ядерного шантажу, весь час підвищуючи ставки. Як наслідок, ми бачимо російську тактичну ядерну зброю на території Білорусі та приготування полігонів до випробувань, а також обвинувачення сторін одне одного щодо того, хто це перший почав. Це теж має давню традицію з часів Холодної війни, коли сторони звинувачували одна одну в тому, хто з них розкручує гонку озброєнь. Тому історія повторюється.

Наскільки великий ризик застосування ядерної зброї однією з цих держав?

Ризик такий, звичайно, є. Але я недаремно сказав, що арсенали застарілі. Якщо за стратегічними арсеналами ще більш-менш доглядали, то тактична зброя, на мій субʼєктивний погляд, виявилася більш занедбаною. Тому для того, щоб перейти до якогось практичного застосування наявного арсеналу, потрібно провести випробування. І одна зі щаблинок подальшої ескалації полягатиме в тому, що хтось (а це, зрозуміло, Росія) проведе випробування десь на арктичному архіпелазі, де традиційно вони більшою мірою проводилися.

Росія взяла курс на подальше ядерне жахання Заходу і світу в цілому та проведення випробувань. І хоча договірна база про обмеження стратегічних наступальних озброєнь припинила дію, але документ, в якому зафіксована згода сторін припинити випробування ядерної зброї, чинний. Але, як ми розуміємо, з огляду на те, що Росія ігнорує міжнародне право як таке, обвинувачуючи всіх інших у його порушенні, вони можуть спокійно проігнорувати це і сказати, що вони занепокоєні власною безпекою, бо на них насувається ядерна загроза з боку Сполучених Штатів. Ну і далі все у пропагандистському стилі, тому Росія нібито захищається і змушена це робити.

Якщо Росія це зробить, то чи підтримають цей приклад інші країни-члени ядерного клубу і чи не вирішать провести ядерні випробування один за одним?

Не думаю. Хіба що це може зробити Китай, але я далеко не переконаний, що це робитимуть США чи Британія з Францією. Але оскільки американський політикум приходить у збуджений стан, коли мова заходить про воєнний розгром Росії в ході російсько-української війни, вони виходять з того, щоб не допустити ескалації та розпаду Росії, бо інакше що буде з ядерними арсеналами. Саме тому вони намагатимуться нічого такого не робити, щоб не дати Росії приводу для ескалації. Те, що адміністрація США і особисто президент Байден, перш ніж були все-таки проведені випробування модернізованої версії основної міжконтинентальної ракети шахтного базування тричі це відкладали саме під цим приводом – яскраве тому підтвердження.

Звісно, тут вони теж будуть реагувати асиметрично, і я не думаю, що вони будуть одразу, слідом за російським випробуванням проводити свої. Китай подібно до Росії може на це піти, тому що захоче так само продемонструвати свою ядерну готовність на випадок зазіхань з боку США та сусідніх з Китаєм країн-союзників - США, Японії та Південної Кореї, у контексті проблематики Тайваню. Тож це може бути з його боку своєрідною демонстрацією китайської "кузькиной матери".

Рекомендуємо:

"Ядерної катастрофи не уникнути": Жданов озвучив хард-варіант завершення війни в Україні

Але ж тоді США виглядатимуть слабкими на цьому фоні, і їм доведеться якось відповідати…

Вони і так виглядають слабкими, тому що готовність США і заклики до продовження діалогу про стратегічну стабільність стосуються саме питання ракетно-ядерних озброєнь. Але у них, що називається, своє (з нашої точки зору хибне) бачення, що вони, мовляв, демонструють свою добру волю та утримуються від ескалації. Ну і, мовляв, ця модель поведінки стане прикладом для Росії. Але це не так, тому що Росія розцінює це як прояв слабкості.

Багато в чому така позиція Сполучених Штатів базується на справах днів, що давно минули. Адже через багато років після Карибської кризи з'ясувалося, що ані Сполучені Штати, ані Радянський Союз не хотіли ядерного зіткнення, боялися цього, що і стало причиною того, що, зрештою, ядерної війни між Штатами та СРСР через розміщення радянських ядерних ракет на Кубі не сталося. Зараз так само – у Вашингтоні бояться ядерної війни, у Москві теж, тому тут важливо не допустити ескалації. Тому США не будуть допускати кроків, які ведуть до цього. Але при цьому США не враховують, що путінський режим – це далеко не той хрущовський режим. Попри все те, що тоді, у 1962 році, ще був постсталінський, але тоталітарний Радянський Союз, нинішній путінський режим своїми діями впродовж більше 20 років показав і всередині Росії, і назовні, що він перевершує всі ті режими і готовий йти зайти далі. Власне кажучи, агресія проти України – тому підтвердження.

Американська сторона до кінця не усвідомила ключові особливості путінського режиму і вважає, що можна взяти стару модель поведінки часів Карибської кризи, застосувати її та отримати хепі енд.

Однак дії Сполучених Штатів потребують переходу від реактивної політики реагування на Росії до превентивної, чого ми не бачимо не тільки у сфері ядерних озброєнь, а й в інших сферах. Бо якби це мало місце, це було б стримуючим фактором для усіх цих розмахувань ядерним кийком з боку Москви.

Як приклад – захоплення Запорізької атомної електростанції. Ми не бачимо тут активної позиції Сполучених Штатів щодо санкціонування "Росатома". Бо "Росатом" не тільки про атомну енергетику, це – оператор всієї ядерної махіни Росії. Тобто виробництва ядерної зброї, її обслуговування, контролю, регламенту тощо. Звичайно, оператором ядерної зброї є і стратегічні ядерні сили РФ, але тут якраз і мала б бути активна позиція Сполучених Штатів щодо серйозного покарання та санкцій щодо "Росатому" як за дії, пов'язані із Запорізькою АЕС, так і в контексті речей, які покажуть, що Сполучені Штати діють на випередження.

Мова неодноразово заходила про те, що офіційними, але непублічними каналами Кремль попереджали, що у випадку застосування ядерної зброї він матиме серйозні наслідки. Але публічна дискусія на Заході, зокрема в Штатах, та висловлювання цілої низки авторитетних американських генералів зводяться до того, якщо Росія застосує тактичну зброю, тоді вона має отримати відповідь. Але це може бути неядерна відповідь, тобто, наприклад, високоточною зброєю буде здійснено удар туди, звідки прилетіло.

Така реакція з боку Заходу – це те, що потрібно Кремлю, бо тоді йому стане зрозуміло, що дзеркальної відповіді не буде. Якщо прилетить кудись і знищить пускову установку, з якої був здійснений запуск балістичної чи крилатої ракети з ядерною боєголовкою – невелика втрата. І це, навпаки, утвердить Кремль у думці, що можна ризикнути.

Але зараз є ще один серйозний стримуючий чинник. Тому що виявилося, що ракети, про які нам розповідали як про ті, яким "аналогов нет", протиповітряна оборона України, оперуючи західними зразками ЗРК, успішно збиває. Тому у російському генералітеті присутні побоювання щодо того, як би не зганьбитись. Грубо кажучи, якщо вдарити "Іскандером" з ядерною боєголовкою, а його зібʼють, то ефект буде протилежним тому, який Росія намагається справити – тоді це буде актом ганьби з дуже серйозними наслідками для РФ в цілому. Тому що це буде спробою застосування ядерної зброї, і тоді Росія перетинає червону лінію. Попри все те, що РФ не отримає відповіді з боку якоїсь ядерних країн-членів НАТО, у Кремлі розуміють, що тоді наслідки для Росії будуть мати фатальний характер.

А які саме це можуть бути наслідки – що ще Захід може зробити, якщо, як ви сказали, відповідь буде неядерною?

Те, що запустять кілька "Томагавків" туди, звідки прилетіло – це одне. А друге – Росія потрапить уже в тотальну економічну ізоляцію, що так само не сподобається і Китаю. Тому тут питання не лише в тому, що у Кремлі можуть ігнорувати, наприклад, американську позицію і демонструвати рішучість перед американцями і НАТО в цілому. Вони мають враховувати і позицію таких країн, як Китай та Індія, які зараз є основними контрибуторами в бюджет війни через придбання російських енергоресурсів. Індія теж, до речі, ядерна країна, але і Китаю і Індії ядерна ескалація не потрібна.

Тому попри всю пропагандистську риторику про необхідність демонстрації рішучості та готовності перетворити когось на "радіоактивний попіл", у реальності все це виглядає зовсім інакше. Але пропаганда продовжує робити своє – очевидно, що вони від цієї риторики не відмовляться. Більше того, поява таких статей, як караганівська, теж слугує елементом пропаганди застосування ядерної зброї (при тому, що до реального застосування може і не дійти).

Як у цьому контексті можна трактувати заяву канцлера Німеччини Шольца про поновлення перемовин щодо ядерного роззброєння? Бо, як ви сказали, зараз немає угоди, яка б стримувала процес розповсюдження. Що це змінить?

Це нічого не змінить. Німеччина не є ядерною державою, але, звісно, німці відчувають, що ситуація змінюється не на краще. Тому як неядерна держава вони закликають ядерний клуб до нових переговорів. Тим більше, що ситуація проблемна з точки зору того, що насправді режим ядерного нерозповсюдження швидше мертвий ніж живий. Тому що офіційно ядерний клуб – це п'ять держав: США, Китай, Росія, Велика Британія та Франція. Але є ще пʼять держав – Індія, Пакистан, Північна Корея, Ізраїль та Південно-африканська республіка. Іран як порогова країна, а також Саудівська Аравія та Південна Корея, які теж готові швидко розробити свою ядерну зброю.

Північну Корею не назвеш високорозвиненою країною, але вони зробили ядерну зброю. То що тоді говорити про такі країни, як Південно-африканська республіка, яка, до речі, мала ядерну зброю, але під час зміни режиму апартеїду від неї добровільно відмовилася і знищила, чи Бразилія, Аргентина чи Туреччина. За таких підходів і обставин, коли міжнародні режими не працюють, далі кожен дбатиме сам про себе. Тому "ядерний клуб" насправді більший, а режим ядерного нерозповсюдження тріщить по швах.

Тобто може бути зворотній ефект і ядерний клуб, навпаки, розшириться

Так, звичайно. Якщо Сполучені Штати як провідна країна Заходу і західна ядерна трійка (США, Британія та Франція) не будуть демонструвати жорсткості і рішучості в стримуванні російської агресії, то всі заклики чи Шольца, чи будь-кого іншого не матимуть жодного впливу. Тобто це правильні слова, але всі будуть розуміти, що за цим нічого не стоїть. Крім того, є приклад України, яка відмовилась від третього за кількістю арсеналу у світі, отримала гарантії, які насправді виявилися запевненнями. І одна із сторін-гарантів, Росія, здійснила агресію проти України. Тому це для багатьох країн приклад, який погано характеризує західні країни, бо Україна була обманутою. Ці країни екстраполюють цей приклад на себе і питають: "А що буде з нами"?

Тому тут питання у довірі і впевненості у партнерах. Наприклад, Саудівська Аравія зараз доволі відверто говорить про те, що у неї не залишиться іншого вибору, окрім як створити власну ядерну зброю, хоча це стратегічний партнер Сполучених Штатів, і їхнє партнерство триває вже протягом 80 років. Зараз це залишилось хіба що на папері, тому що саудити бачать, що політика Сполучених Штатів змінилась порівняно з тим, якою вона була раніше, і тепер США не відповідають критеріям стратегічного партнерства.

Невипадково Саудівську Аравію та Іран примиряють не Сполучені Штати, які на Близькому Сході зараз мало на що здатні, а Китай. Саудити розуміють, що вони мають отримати жорсткі гарантії безпеки з боку США. США пручаються, тому що (і ми бачимо це і на нашому прикладі), Штатам немає чого робити у Європі, бо там є Німеччина та Європейський Союз, тож хай самі розбираються. Немає чого, мовляв, США робити і на Близькому Сході, бо нафти ми там вже майже не купуємо, бо є своя, яку принесла сланцева революція. Тому США можуть з дипломатією та переговорами, але не більше того.

Звісно, як і ми в Києві, так і Ер-Ріяді бачать ці підходи і не знають, що буде після виборів у США у 2024 році. Тому вони відверто говорять – визначіться, і тоді ми підтримаємо вашу де-факто ядерну парасольку.

Рекомендуємо:

"Ядерні бомби на Київ, Одесу і Харків": експерт оцінив загрозу удару РФ

Під час виступу в Генасамблеї ООН Володимир Зеленський закликав світ до ядерного роззброєння Росії. Судячи з ваших слів я розумію, що Захід не готовий до цього. Чи можливі такі сценарії, наприклад, після завершення війни чи після 2024 року, коли влада у США зміниться?

Якраз в лютому цього року великою групою неурядових експертів був розроблений маніфест сталого миру "Ніколи знову", де описано, якою має бути Росія після війни. Серед іншого там зафіксована позиція міжнародного співтовариства щодо роззброєння і денуклеаризації Росії.

Зараз це виглядає нереалістично, але тут є залізне підґрунтя. Я вже згадував про те, що Росія має бути позбавлена ядерного арсеналу з огляду на здійснення агресії проти безʼядерної країни з погрозами застосування ядерної зброї та захопленням атомної електростанції. Зараз тривають напрацювання, і далі ситуація залежатиме від того, що являтиме собою Росія після поразки у повоєнний період. Такі механізми можуть бути придумані – потрібна консолідована воля офіційного ядерного клубу.

Передусім, звичайно, США, Британії та Франції. Тому якраз на даному етапі важливо це питання поставити на порядок денний – політично, дипломатично спільними зусиллями шукати різні формати. Звісно, доброї волі з боку Кремля не буде, але можливі варіанти примусу Росії до миру та денуклеаризації. А за певних обставин (якщо, наприклад, зміниться режим) він може і сам піти на те, що позбутися принаймні частини арсеналу чи поставити його під міжнародний контроль. Але для цього потрібна консолідація зусиль, в тому числі і з боку групи неядерних країн, таких як Німеччина чи Японія, які відіграють важливу роль у світовій економіці і політиці.

А те, що стосується переформатування самої Ради Безпеки ООН і ООН в цілому, то ця тема дедалі більше буде ставати в порядок денний, тому що ситуація виглядає безпрецедентною з точки зору агресії ядерної держави проти без'ядерної. Наприклад, Ізраїль має ядерну зброю, хоча офіційно цього не визнав, не коментує, але і не погрожував нікому застосуванням ядерної зброї.

Тому Росія в даному випадку діяла зовсім інакше – погрозами, шантажем і продовжує так діяти, тому має понести відповідне покарання з боку світового співтовариства. Так чи інакше провідну роль і повинні відіграти головні ядерні країни, тому що до голосу без'ядерних країн Москва, зрозуміло, не буде прислухатися. А якщо цим країнам ще й вдасться переконати Китай та Індію, щоб стримати спільними зусиллями ядерні погрози, то ситуацію з часом можна буде переформатувати. Але, звісно, не з путінським режимом.

Як загалом може виглядати цей процес роззброєння РФ та що Захід може запропонувати Індії та Китаю, аби ті погодилися приєднатися?

З наскоку нічого не вийде – це процес, який розрахований на роки. Так само, як договори про обмеження стратегічних ядерних озброєнь Очевидно, що момент переляку ще не настав, і кожен думає, як перехитрити іншого. Можливо, зараз і тривають розмови на цю тему, але вони не виходять у публічну площину. Мова зараз йде про постановку питання, адже у багатьох на Заході навіть викликає нервовий тик.

Мовляв, путінський режим усе контролює, але можливі різні наслідки цього контролю.

Багато в чому американська адміністрація чинить за принципом чи то страуса, який ховає голову пісок, чи як у фільмі "Не дивіться вгору". Мовляв, хай буде, як є, не беручи до уваги, що ситуація зазнала змін, коли Росія вдалась до агресії проти України.

А чи готові Україні надати "ядерну парасольку" – що нас чекатиме далі?

Звісно, ми навряд чи зможемо щось зробити в осяжній перспективі з точки зору власної ядерної програми, тому що на це потрібні колосальні кошти і ресурси. Та й з таким підходом більше проблем аніж вирішення. Те, що стосується гарантій безпеки, але не тих, про які говорять, бо самі ці слова вже стали елементом обману, адже ми одразу згадуємо Будапештський меморандум.

Так чи інакше, членство НАТО – це те, що сьогодні виглядає єдиною гарантією безпеки. Без якихось особливих умов, коли нам пропонуватимуть модифіковану версію п'ятої статті Статуту НАТО, і все може вилитись з той самий Будапештський меморандум, де буде зафіксовано, що там нададуть дипломатичну, політичну підтримку, але не буде ось цієї ядерної парасольки, яку мають інші країни-члени НАТО. Тому ставку потрібно робити на це, а далі дивитись по ходу і переконувати партнерів, що потрібно відійти страусиної політики до реальної політики не просто стримування, а до приборкання Росії спільними зусиллями. І, відповідно, має бути зміна формули від "допомагати, скільки потрібно" до перемоги України та покарання РФ не лише репараціями, але й денуклеаризації. Бо поки що постановка питання у міжнародного порядку денному збоку низки столиць Заходу і передусім Вашингтону полягає в тому, щоб повернутись до діалогу про стратегічну стабільність, путінський режим буде почувати себе відносно спокійно продовжувати ядерний шантаж не лише України, а й усього світу.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред