Росія вже у жовтні може домовитися з Іраном про постачання балістичних ракет Fateh-110 и Zolfaghar з дальністю від 300 км.
В інтервʼю Главреду військовий експерт порталу Defense Express Іван Киричевський розповів, чи зможе Україна збивати іранські ракети, чому "мопеди" з турбореактивним двигуном стане краще чутно у повітрі та чи отримає їх Росія, як довго Росія матиме ресурси вести війну та чому Шойгу заговорив про 2025 рік.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про іранські ракети – чи маємо ми що їм протиставити, якщо Росія їх отримає?
Проблема з будь-якими балістичними ракетами, які є в розпорядженні росіян, може опинитися в тому, що в нас вкрай мало ракетних комплексів, здатних збивати балістичні цілі. Наскільки відомо, в нас для цього має бути кілька комплексів Patriot та кілька французьких комплексів SAMP-T. І це, в принципі, все. Чому іноді виникає проблема, що надзвукові крилаті ракети "Онікс", які летять на Одесу, немає чим збивати? Або як було офіційно визнано, що досі не вдалося збити крилату надзвукову ракету типу Х-22? Або чому, наприклад, не вдається збивати ті самі балістичні "Іскандери" під час ударів окупантів на сході чи півдні? Тому що ми маємо недостатньо зенітно-ракетних комплексів, які могли б боротися з такими повітряними цілями.
Але, щоправда, виникає нюанс в тому, що не факт, що росіянам потрібні балістичні ракети. Бо, можливо, від Ірану їм потрібна трохи інша зброя. Тим більше, що не зовсім зрозумілою виглядає постановка питання від деяких західних аналітиків, що Іран так хоче продати балістичні ракети Росії, у якої, на жаль, балістичних ракет і так стало занадто багато. Якщо виходити навіть із тих даних, які наводило Головне управління розвідки наприкінці минулого місяця (і які можуть виявитися неповними), у росіян уже на той момент загалом було 270 балістичних і крилатих ракет до комплексів "Іскандер", проти яких наша ППО доволі часто виявляється безсилою. Чому це важлива цифра? Тому що у січні 2022 року, в розпал в російських ударів по енергетичній інфраструктурі, у запасі росіян налічувалося всього 144 ракети до комплексів "Іскандер", при тому що тоді середньомісячний темп виробництва складав приблизно до пʼяти балістичних і до двох крилатих "Іскандерів" на місяць. Зараз їхні темпи виробництва виросли до 30 балістичних і 12 крилатих "Іскандерів" на місяць відповідно. Тобто якщо виходити навіть із заяв глави держави і ще деякого контексту, то насправді виникає питання – чи продасть взагалі Іран балістичні ракети росіянам? Це питання ще не знято, але, з іншої сторони, чому аналітики Інституту вивчення війни раптом вирішили, що все це буде пов'язано виключно з дією резолюції ООН? Чого вони раптом вирішили, що Іран став законослухняним учасником світового співтовариства і нікому не продає балістичні ракети, опираючись на ту саму резолюцію ООН?
Тут дуже своєрідна ситуація, і в підсумку може виявитися, що росіяни знову не побачать іранських балістичних ракет, але ми все одно не знатимемо, що робити з російськими "Іскандерами".
А загалом ми маємо чим відповідати? Наприклад, якщо у них з'являються балістичні ракети, і гіпотетично Іран домовляється з Росією, чи маємо ми паритетну зброю на цей випадок?
Якщо говорити про ситуацію станом на зараз, то у нас немає речей, які б дозволяли, наприклад, накривати ці ракети на стартових позиціях. Або не вистачає додаткових ЗРК, які могли б створити більшу щільність протибалістичної протиповітряної оборони. Але як мені видається, ми трохи не з тієї сторони шукаємо загрозу. Тому що я пропоную зайти в оцінках з іншої сторони і розвинути тезу про те, чому аналітики Інституту вивчення війни вирішили, що Іран у своїх ракетних питаннях слухається ООН? Тому що насправді вже є кейс, коли Іран вже продавав назовні свої балістичні ракети. Є угруповання "Ансар Алах", так звані хусити в Ємені, яким Іран поставив продажу балістичних ракет буквально на потік. У них навіть зʼявились балістичні ракети на 1 000 км. Усе це відбувається по технології – спочатку балістичні ракети складаються в Ірані, потім розбираються на запчастини, перевозяться контрабандою кораблями до Перської Затоку в той самий Ємен. Кораблі західних союзників намагаються на них полювати, іноді навіть успішно перехоплюють, але кораблі з комплектуючими єменським хуситам надходять. І підступність Ірану у поточній ситуації, коли він продовжує постачати такі далекобійні балістичні ракети Ємену полягає в тому, що сам Іран демонструє намір помиритися з Саудівською Аравією. Тобто виходить, що Іран однією рукою намагається помиритись з Саудівською Аравією, а іншою рукою дає Ємену балістичні ракети, які потім летять по Саудівській Аравії. І Саудівська Аравія, маючи аж 200 комплексів Patriot, теж не може їх збити.
З цього випливає два показових моменти. Перший – Іран, на щастя, є кому більш важливішому, ніж РФ, продавати ракети. Другий – Іран у своїх ракетних справах точно не керується статутом і деклараціями ООН. Відповідно, будувати в принципі припущення про те, що після 18 жовтня Іран точно продасть росіянам ракети, а в Тегерані лише сидять і дивляться на годинники: "Боже, коли ж настане 00:00 19 жовтня, бо нам так руки чешуться віддати ці ракети росіянам (хоча вони нам самим потрібні)", не доводиться. Адже у настільки інтенсивній і пролонгованій війні, як в Україні, та намагатися моделювати різні загрози з далекобійним озброєнням, які можуть виникнути чи не виникнути за кілька місяців, на жаль або на щастя справа невдячна. Навіть якщо в нашій країні Росія – це дуже потужна імперія зла, якій досі всі зобов'язані давати зброю просто по дефолту, то для Ірану Росія – це північні варвари. А в них є більш важливі справи на півдні, куди їм вигідніше продавати зброю.
Ви згадали на початку що, можливо, йдеться не про балістичні ракети, а про іншу зброю, яка може цікавити Росію. Про яку саме зброю йдеться?
Тут навіть можна насправді розгалужити поняття зброї та амуніції, томущо російські окупанти ще минулої осені натякали, що їм Іран, наприклад, починав давати шоломи та бронежилети. Тобто їхні мобілізовані ходили не лише у ватніках та без нічого, але й були більш екіпіровані іранськими шоломами та бронежилетами. І хто знає, чи ці поставки не продовжуються далі. До того ж, і в західних ЗМІ були повідомлення, що Росія та Іран досягли конкретних, так би мовити - фізичних домовленостей щодо поставок артилерійських боєприпасів, які перевозяться Каспійським морем. Доставку частини з них начебто фіксували на приазовському напрямку, тобто до окупованих Маріуполя чи Бердянська. Як хизуються росіяни, у них навіть могли опинитися іранські копії радянських протитанкових ракетних комплексів. Більше того, в одному з епізодів навіть фіксувалося, що росіяни купили в Ірану дві танкових гармати до Т-72. Це з рубрики "приехали" - країна-виробник Т-72 купує гармати у покупця, тому що у них самих, видно, пішло щось не так.
Тим не менше, всі ці приклади ілюструють, якщо Москва та Тегеран справді можуть про щось говорити, Росія може щось просити буквально "на вчора". І те, чим Іран може поділитися (і ми бачимо, що іноді вже ділиться), то це якраз боєприпасами для ведення бойових дій на фронті. На мою суб'єктивну думку, можливі акценти по загрозах співпраці між РФ та Іраном слід розставити так. Перше – ми впевнені, що Іран дасть росіянам зброю, яка почне більше загрожувати віддаленим містам. Тому що навіть Львів ні в кого язик не повернеться назвати тиловим містом, зважаючи на те, що навіть туди може долітати "шахед".
Судячи з усього, Іран може дати Росії якраз номенклатуру зброї, яка може вбивати наших воїнів на фронті. Насправді тут навіть складно сказати, що з цих варіантів виглядає більш гірко для нас у тилових зонах.
Хотіла б трохи повернутися до ракет. Зараз у США говорять, що ті АТАCMS, які можуть нам передати, будуть умовно обмеженої дальності, не 300 кілометрів. І вони будуть касетними. Якщо гіпотетично за певних умов Іран все-таки передасть балістичні ракети Росії, чи може США, а потім і Німеччина (оскільки Taurus також обговорюються) переглянути власні рішення і передати нам далекобійні ракети?
Тут трохи неправильно розставлені акценти. Я так розумію, що неправильно вони були розставлені західною пресою у політичних моментах. Тому що тих самих ATACMS існує кілька базових модифікацій, які дуже радикально відрізняються одна від одної. І от заявлену дальність пуску 300 км, але бойову частину всього 227 кг має лише версія m57, і їх там не так багато. Коли ж мова йде про те, що нам дадуть ATACMS з обмеженою дальністю та касетною бойовою частиною, то це, даруйте, на Заході писали люди, які навіть у матчастині не розібралися на рівні виконання журналістських обов'язків. Тому що ATACMS у базовій версії m39 і m39a1 виконувалися саме під касетну бойову частину.
Такі коливання дальності пуску між різними модифікаціями ATACMS залежно від бойової частини починаються тому, що ATACMS розроблявся ще за часів Холодної війни і під ядерну бойову частину. А вона легша за класичну бойова частину, тому ATACMS так проектувався. Відповідно коли Радянський Союз розвалився у 1991 році, а ATACMS був поставлений на озброєння, перед американцями виникло питання, що в ракету під ядерну боєголовку треба всунути звичайну, яка буде важчою. А зважаючи на те, що ракети під ядерні боєголовки тоді особливо не відрізнялися високою точністю, тому до ATACMS у базовій версії m39 вкрутили дуже потужну бойову касетну частину масою аж 570 кг. А там аж 900 суббоєприпасів. Якщо пам'ять не зраджує, то виходить, що одна така боєголовка еквівалентна 10 касетним беєприпасам (це якщо брати просто кількість суббоєприпасів, які є у США), а зона накриття значно більше.
Навряд чи траєкторія ATACMS буде пов'язана з іранськими балістичними ракетами. Тому що американці дадуть рівно те, що зможуть дати. Незалежно від того, чи будуть у росіян ці балістичні ракети від Ірану, чи не будуть взагалі.
Тепер про Taurus. На таких ракетах запроектована дальність пуску взагалі-то навіть не для того, щоб летіти по прямій, а, можливо, щоб огинати рельєф місцевості, плутати і тому подібне. І навряд чи німці ставлять на фізичну дальність пуску на 300 км чисто тому, що доведеться витягувати паливний бак тощо. А їм щось треба зробити так, щоб ракету не треба було повертати.
Можливо, їх якось по факту спробують перепрограмувати так, щоб усі ці ракети не можна було запустити просто на територію Російської Федерації у її міжнародно визнаних кордонах. Але так, щоб обмежувати саме до менше ніж 300 км, то навряд чи німці будуть це робити. А зважаючи на специфіку внутрішніх процесів у Німеччині, бо, наприклад, німецькі парламентарі вміють бути дуже пасіонарними друзями України і розповідати Шольцу та Пісторіусу, які вони неправильні, гроші Бундесверу на зброю вони виділяють дуже повільно. Поки що рішення від Бундестагу про нові ракети не було, і, відповідно, зважаючи на весь цей бардак у них, на жаль чи на щастя, траєкторія Taurus теж не буде коливатися від того, чи дасть Іран Росії балістичні ракети, чи ні. Швидкість передачі цих ракет Україні визначатиме те, наскільки швидко німці подолають свій внутрішній бардак. Німці і бардак – звучить парадоксально, але маємо те, що маємо.
Хотіла б уточнити. Якщо в нас з'являться бодай ATACMS, є думка, що ними ми зможемо щонайменше діставати до віддалених частин узбережжя Криму і вглиб окупованої території. Як ви гадаєте, куди саме ми можемо ними дістати, якщо навіть нам дадуть ті ATACMS, про які ви сказали?
Ми зможемо ними дістати туди, куди визначить командування Збройних сил України. Звісно, кожен на дивані може відкрити так званий missile map – онлайн-сервіс, де закладаєш ракету, її характеристики і визначаєш зону, куди вона долетить. І тут вау – ракета може шибанути прямо по Криму. Або ця вся забавна карта, яка прокладає, що цією ракетою від кордону України по території Росії можна таку-то зону накривати цими "атакамсами". Класна ж онлайн-розвага, нічого не скажеш. Але там мають силу певні фактори. Наприклад, ніхто маючи тверезий розум і здраву памʼять ракетну установку, навіть з балістичною ракетою не стане ставити так, щоб вона була у зоні ураження зараз вогневих засобів противника. Тобто ті викладки, куди ми можемо вдарити вглиб території РФ з кордону, можна викинути. Розрахунки фактичної дальності ATACMS будуть залежати не тільки від модифікації ракети, але й від глибини безпечної зони, де ми можемо розміщувати ці машини з пусковими установками HIMARS і m270 для пуску цих самих ракет. Відповідно, виходячи з оперативних показників і першочерговості, бо якщо, наприклад, аеродром у Бердянську, де стоять російські Ка-52 буде заважати контрнаступу, то очевидно, що туди пришлють ATACMS з касетами. Ніхто не сипати ATACMS по Криму, бо давно новин звідти не було. Американські партнери постійно натякають, що не дадуть нам стільки ATACMS, щоби втілити нашу давню мрію – вибомбити росіян у кам'яний вік (тому що чисто фізично стільки ATACMS немає). Натомість їх дадуть у невеликій кількості, саме для того, щоб підсилити нас у певних сегментах. Тому слід очікувати, що формат застосування залежатиме ATACMS навіть не від географії, тобто куди полетить у першу чергу – на Кримський міст чи схід, а скоріше від першочерговості цілей, які будуть прямо загрожувати нашим воїнам на фронті. Якщо обирати між аеродромом на сході, де постійно літають Ка-52, який постійно підбиває танки, в яких наші бійці можуть горіти, бо радянські танки мають погану живучість, або шибонути ще раз по штабу Чорноморського флоту Російської Федерації, але з чисто символічним ефектом, тому що командувач Чорноморського флоту РФ виявився командувачем Шредінгера – чи він живий, чи ні. І якщо обирати між життям одного росіянина і життям наших солдат на фронті, то краще вже бити касетним ATACMS по аеродрому. Тому що це точно збереже життя на фронті, а по Криму ми ще знайдемо чим доставити "бавовну", аби цей командувач Шредінгера перейшов у статус "задвохсочений", ми потім знайдемо.
Був пропагандистський ролик від Ірану про те, що вони модифікували "шахеди" турбореактивними двигунами, через що вони тепер не дзижчатимуть, як мопеди. Чи може Росія і їх попросити, та чи готовий Іран їх надати? І, відповідно, які наслідки для нас будуть, якщо вони зʼявлвться – наскільки важче їх буде збивати?
Він, звісно, не буде гудіти, як газонокосарка чи мопед. Але він при цьому буде гудіти, як ракети, бо в світі не існує безшумних турбореактивних двигунів. Ще один приємний момент полягає у тому, що турбореактивний двигун буде видавати явно вищий тепловий слід, ніж "мопед" з бензиновим двигуном потужністю 50 кінських сил. Тому тут, очевидно, Іран насправді щойно сам довів до пуття версію Shahed-136 з турбореактивним двигуном, і, можливо, там навіть ще немає достатньої кількості цього типу дронів-камікадзе, щоб забезпечити ними двох головних замовників – збройні сили ісламської республіки Іран та Корпус вартових ісламської революції – по суті два автономних збройних формування, які в першу чергу отримують продукцію. Відповідно, поки немає певного рівня насиченості чи якихось натяків на характеристики, стверджувати, що Росія точно отримає їх або не отримає, або наскільки стане складніше збивати ті самі дрони-камікадзе, зарано. Тому що невідома навіть швидкість польоту – чи вони будуть досягати швидкості польоту класичних крилатих ракет, тобто орієнтовно 700-900 км/год. Звісно, за таких параметрів кулеметами вже не обійтися, і треба буде більше або переносних зенітно-ракетних комплексів, або щось такого імпровізованого, як, наприклад, ракети APKWS, тобто переробки американських некерованих ракет Hydra 70 з лазерною головкою наведення. Але якщо раптом виявиться, що у цих літальних апаратів швидкість буде радикально меншою, і як мінімум хоча би зенітними артилерійськими установками вони збиватимуться, то це буде зовсім інша справа.
Але, про всяк випадок, пропоную ще раз повернутися до базового моменту. Літаючий Shahed-136 з реактивним двигуном не буде гудіти, як газонокосарка, мопед, але він гудітиме, як ракета. Тому його буде краще чутно. І вже на цій підставі думати, що іранці зробила щось підступне, і в нас не буде на це управи, немає. Звісно, будь-який новий вид зброї, коли він з'являється на фронті, створює певний період збентеження, коли сторона, яка обороняється, не знає ефективної протидії. Це, на жаль, завжди відбувається. Але й говорити про те, що реактивний "шахед" буде абсолютною зброєю, поки що зарано. Тим більше, що з того пропагандистського ролика ми можемо ми можемо побачити, що в Ірану є така розробка, але ми не знаємо, чи вона вийшла із стадії дослідної та переходить у серійну, чи вони просто продовжать відпрацьовувати дослідну версію цього "шахеда".
Давайте трошки переїдемо до Азії. У жовтні попередньо був анонсований візит Путіна до Китаю, хоча ще немає точної дати. Наскільки я розумію, однією з тем цих переговорів Путіна і Сі Цзіньпіна може стати передача зброї від Китаю Росії. Що Росія може попросити у Китаю, і що він їй може дати?
Росія в Китаю може просити буквально все – літаки Су-35, які Китай колись купив, китайські копії радянських Су-27. Танки, які могли б нагадувати машини радянського стандарту Т-55 та Т-62, гаубиці Д-20, керовані снаряди "Краснополь", китайські копії ракет "Калібр" і Х-55. Усе можуть просити, питання лише в тому, що дасть Китай.
З іншої сторони, медіадискурс про те, що Росія поїде і домовиться з Китаєм про зброю, і як поїде ленд ліз, ігнорує одну дуже небезпечну річ. Китай дає не якісь окремі комплектуючі, він в принципі підтримує на плаву російську військову промисловість. Ми тут досі ще у застарілих уявленнях, коли думаємо, що можна просто попросити Захід: "Будь ласка, стежте уважніше за санкціями, бо західна електроніка якось досі опиняється у "шахедах", а Китай десь так, збоку. Бо на "шахедах", які використовують росіяни, вже стоять китайські, а не іранські двигуни. Росіяни хваляться, що в них з "Краснополями", цими керованими снарядами, все гаразд. Але є один специфічний нюанс – ліцензію на їхнє виробництво у 1990-х роках купив Китай, і хто знає, звідки росіяни їх беруть. Тобто вони їх беруть зі своїх запасів, чи, можливо, Піднебесна прикидається, що вона нічого не дає. Якщо виходити з даних, які циркулювали, про те, що західні компоненти скуповують китайські прокладки, а фінансування закупок відбувається через банки Гонконга, то поставки дуже стабільні, і західна юрисдикція чисто фізично не може їх розірвати. Судячи з усього, трафік електроніки та комплектуючих з Китаю йде настільки гарно, що Росія ще за 2023 рік змогла в рази збільшити темпи виробництва ракет. Не кажучи вже про те, що Китай, виходячи з даних західних ЗМІ, постачає РФ важливу електроніку для С-400 та випуск нових винищувачів Су-35, адже близько десятка цього року росіяни вже зробили. І, власне, той факт що Росія якимось дивом досі не просто виготовляє бойові літаки, а й в принципі здатна збільшити темпи їхнього виробництва, навіть якщо на перший погляд ці цифри виглядають незначними (21 літак фактично зданий минулого року, і 40 літаків за планом цього року), але, судячи з усього, ресурсне підживлення від Китаю Росії рідкоземельними металами та електронікою можуть мати більш загрозливі масштаби, ніж ми можемо собі уявити.
Чому я ставлю під сумнів тезу про те, що Китай не стане відкривати ленд ліз, бо Китай активізував процес своєї військової науки – осмислення досвіду помилок, яких припустилися росіяни. І в них дуже цікава діалектична позиція, яка полягає в тому, що білі варвари наробили стільки помилок і не вміють воювати, а ми зараз зробимо краще. З іншого боку, вони надто уважно вивчають досвід білих варварів, і Китай змушений змиритися з тим, коли він піде на війну у Тихому океані проти Тайваню, йому теж доведеться проводити настільки масштабну мобілізацію, як це відбувається в Україні та Росії. І, відповідно, під цю масштабну мобілізацію знадобиться будь-яка техніка з баз зберігання.
Тому, зважаючи на те, що в Китаю є власні інтереси, ресурсно у чомусь він ще може підтримувати Росію аж так, щоб її військово-промисловий комплекс працював, на жаль, і далі, але говорити про те, що Китай тільки і чекає, щоб сонцеликий Путін до нього спустився і відкрити йому ленд ліз, на щастя для нас зарано, це невірна картина світу. Це, скоріше Путін поїде до Китаю в стилі сюжету з історії про Золоту Орду, коли їздили на поклон до хана за ярликом на правління. До речі, можливо, що метою візиту Путіна може бути не тільки розмова про зброю з Китаєм, а, скоріше, домогтися зовнішньої легітимності у питанні України та щоб залишитися на престолі. Тому що зважаючи на становище Російської Федерації, коли вона, з одного боку, застрягла у довготривалій затяжній війні проти України, і вона сподівається на абсолютно переможний фінал, а з іншого боку, коли російський військово-промисловий комплекс став на військові рейки і виробляє все рівно більше, ніж Україна може отримати від західних партнерів, навряд чи між Росією та Китаєм мова має бути обов'язково про зброю. Можливо, Путін у Китаї буде вирішувати зовнішньополітичні стратегічні питання, пов'язані з війною проти України.
Якщо Путін робитиме акцент саме на дипломатичні питання, як це позначиться поточних позиціях Росії?
У Китаю ще з 1970-х років відносно "конфлікту Росії із Заходом" є позиція, що він, кажучи буквально за метафорою Мао Цзедуна – це мавпа, яка сидить на високій горі що спостерігає за битвою двох тигрів і чекає, поки ті виснажаться. Якщо виходити навіть з того, що Китай не тільки Росії щось постачає, але й навіть виробництво американських ракет до "Патріотів" і далекобійних крилатих ракет теж залежить від поставок з Китаю, то, судячи з усього, Китай себе може і далі відчувати в цій прекрасній позиції. Китай вступатися за Росію не буде, але буде і далі, в стилі своєї дипломатії, виступати за все хороше проти всього поганого і навіть видавати якісь чергові "12 пунктів мирного плану".
Окрім Китаю Росія також веде переговори, судячи з тієї інформації, яка зараз є в медіа, з Північною Кореєю щодо передачі зброї Росії. Писали щодо можливої передачі артилерії і реактивних боєприпасів. Чи здатне це якось вплинути на ситуацію?
У цьому дискурсі ми досі робимо помилку щодо недооцінювання поточного потенціалу росіян. Тому що ідея про те, що росіяни будуть навколішках просити снаряди у Північної Кореї виникла саме з подачі західних медіа, які пропустили інформацію своїх же колег. Тому що не пізніше грудня минулого року Білий дім буквально говорив, що ПВК "Вагнер" раптово почала купувати у Північної Кореї боєприпаси. Тоді ще стосунки очільника "Вагнера" і Кремля ще не набули такого публічного конфлікту, і, відповідно, тоді Пригожин ще навряд чи мав мандат на самостійне ведення зовнішньополітичної діяльності. Тобто без Кремля ці домовленості статимся не могли. Тобто не пізніше зими 2022 року Північна Корея почала давати РФ артилерійські боєприпаси. Очільник ГУР Буданов визнавав, що ще за місяць до візиту Шойгу до Північної Кореї відбулося чергове відвантаження. Історія про те, що Росія точно проситиме снаряди у Північної Кореї, випливає з того, що РФ здатна виготовляти максимум 2 млн снарядів на рік, і це закриває в кращому для росіян випадку 20% їхніх потреб на полі бою, а у Північної Кореї лежать ледь не 10 мільйонів снарядів різних типів.
На жаль, російська армія на полі бою робить усе, щоб обходитися без тієї великої кількості снарядів, яку вона раніше використовувала. Підвищуючи, зокрема, точність використання артилерійської стрільби та інтенсивність використання безпілотників. І це, на жаль, вже проглядається у цифрах. Якщо, наприклад, станом на кінець липня 2023 року в окремі дні Росія могла відстрілювати 70 тисяч снарядів на добу (минулого літа катастрофічним був показник у 60 тисяч снарядів), але в даному випадку ефект пом'якшувала наша ефективна контрабатарейна боротьба і високі втрати росіян в артилерії. Уже у вересні глава держави говорив, що з обох сторін відстрілюється загалом 40 тисяч, то виходить, що росіяни втричі зменшили настріл снарядів на добу і почали стріляти точніше.
Судячи з усього, найголовніша проблема і загроза, яку нам доведеться очікувати в плані питання Росії і снарядів, то це не додаткові домовленості з Північною Кореєю, а те, що росіяни почнуть стріляти точніше своєю артилерією.
Бо одна справа боротися проти артилерії ворога, яка майже постійно стоїть на місці, кудись стріляє, а інша справа, що російські артилеристи, які виживають після цієї війни, навчають інших маневрувати. Відповідно, їх стане знищувати складніше, тому що росіяни насправді дуже уважно вивчають досвід роботи нашої артилерії, і буквально кусають собі лікті, коли пишуть статті про те, що перехід артилерії ЗСУ на стандарти НАТО дозволив покращити її ефективність у кілька разів порівняно з пострадянською артилерією. І на цьому вже для них самих виникають питання, чому би їм не перейти на калібр 155 мм.
Якщо говорити навіть про ті запаси зброї, які зараз є у Росії, то як надовго та наскільки інтенсивно вона зможе вести бойові дії?
За тією інтенсивністю боїв, яка є зараз або була влітку, то розраховувати на ефект у плануванні бойових дій до 2025 року росіяни, на жаль, можуть. І це ще якщо просто робити поправку на те, що виробництво снарядів у них пришвидшвидшиться не так, як хотілося б росіянам, та й у бронетехніці ситуація у них не надто райдужна. Якщо вони не зможуть поновити виробництво танків чи бронетранспортерів у тих масштабах, як їм треба, то їх на 2-3 роки ще вистачить. З артилерією у них ситуація більш специфічна, тому що на папері в них на зберіганні може бути понад 15 000 систем.
Що з того реально може стріляти – питання відкрите, тому що на папері у них он скільки багато артилерії, але чомусь росіяни були змушені минулої зими зняти зі зберігання гаубиці Д-1 часів Другої світової війни. Чи це було пов'язано з тим, що Д-1 виявились у кращому стані, ніж деякі екземпляри Мста-Б мцб і Гіацинт-Б радянських часів, чи, можливо, тому, щоб скоріше утилізувати старі. Тим не менше, у росіян є ресурсна подушка ще мінімум на два роки війни за такої інтенсивності – це, на жаль, теж факт. При чому, підкреслюю, опираючись виключно на власні запаси зброї і власні фінансові ресурси, не просячи ні в кого ленд лізу.
На жаль, вони починають шукати способи обійтися без використання інтенсивного вогню. І коли в них на фронті десь масово зʼявляються "Ланцети", це теж варто вважати замінником артилерії. Тому в них немає аж настільки гострої потреби просити зброю у когось, як це іноді можуть подавати західні аналітики.
Зважаючи на це, чи можлива певна заморозка війни в такому випадку? Ну, наприклад, Захід не може постачати зброю в тій кількості, яку нам потрібно, а у Росії є можливість відбиватися своєю, то чи може настати якась пауза?
Я б не став таке прогнозувати. Тому що на такому тлі можна починати припускати, що раптом, наприклад, росіяни стануть у стратегічну оборону, зосередяться на тому, щоб не дати нам наступати і будуть просто нас бомбити з повітря. Але це якийсь занадто очевидний варіант – росіяни не просто так формують армії як елементи наступальних дій. І з нашого боку ніхто не готується просто до того, щоб стати. Певні резерви формують, але ж є ознаки підготовки до інтенсифікації боїв восени, взимку та навесні. Тому говорити, наскільки ймовірна так звана заморозка війни, тобто припинення на певний час бойових дій на суходолі і її перехід в інші форми, тобто у повітряні удари та дії сил спеціальних операцій, ще зарано – у буквальному сенсі про це можна буде говорити ближче до Нового року.
Багато хто зараз говорить про те, що у 2024 році буде певна реперна точка, після якої буде зрозуміло, чи затягнеться далі війна, чи якось інтенсифікується. Чи можливий сценарій завершення війни у 2024 році, або ж у нас є великий ризик, що війна може розтягнутися на десятиліття?
Якщо виходити з того, що зараз говорять у РФ, я пропоную звернути увагу на слова міністра оборони РФ Шойгу, який заявив, що всіх цілей "спецоперации" можна досягти до 2025 року. Звісно, він не уточнив, які ж там цілі, але просто той факт, що міністр оборони РФ, фактично друга людина в Кремлі, яка відповідає за ведення і планування військової операції уже публічно говорить про 2025 рік, означає, що, схоже, Кремль певну рамку тривалості бойових дій може ставити. Щоб якраз не втягуватися не просто у довготривале протистояння, а й у дуже виснажливе у ресурсах протистояння. Поки що це припущення просто на основі того, що друга людина в Кремлі зробила таку специфічну заяву.
Але говорити, що у 2024 році точно закінчиться війна тут зарано, як і обіцяти, що війна затягнеться на роки чи на десяток років – ще не склалася зовнішня рамка подій, яка дозволила б обґрунтувати ті чи інші сценарії.
Хто такий Іван Киричевський
Іван Киричевський – журналіст, експерт Defense Express. Висвітлює теми українсько-російських відносин, ситуації у Білорусі, Польщі, Азербайджані, Вірменії та інших країнах.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
