Останнім часом у світовій пресі дедалі частіше почали звучати порівняння Путіна то з Гітлером, то зі Сталіним. Я з цим абсолютно не згоден. І поясню, чому.
Подібні порівняння означають одне з двох – або піднімання Путіна до рівня цих двох світових мерзотників, або, навпаки, опускання цих двох світових мерзотників до рівня цього пітерського бандита.
У всіх трьох багато спільного.
1) У всіх було важке дитинство і всі, здебільшого, зробили себе самі. У Сталіна - батько бідний швець, п'є і б'є дружину і сина. У Гітлера - батько, колишній митник, п'яниця, якого син Адольф ненавидів, але на прохання матері ходив шукати по шинках і приводив додому. У Путіна - суворі батьки, які не балували сина іграшками, тому нічого не залишалося, як займатися самовихованням в пітерських підворіттях.
2) Всі вони були недоучками. Сталіна, як відомо, за революційну діяльність вигнали з семінарії, де він навчався. Гітлер двічі намагався вступити до Академії мистецтв у Відні, але його туди не прийняли через недостатній талант. Путін, на відміну від перших двох, має диплом юриста Ленінградського держуніверситету, але, як він сам зізнавався на прес-конференції на початку нульових років під час одного з найперших своїх зарубіжних візитів, що дуже часто тікав з лекцій пити пиво.
3) Всі троє, прийшовши до влади:
а) влаштовували політичні процеси над своїми опонентами. У Німеччині процес про підпал рейхстагу, в якому звинуватили комуністів. У Радянському Союзі таких процесів було дуже багато, починаючи з "Шахтинської справи" 1928 р.і процесу Промпартії 1930 р. і закінчуючи справою лікарів 1953 р. – в результаті всього сталінські опоненти отримали найменування "ворог народу". У путінській Росії особливо виділяються "болотна справа" 2012 р., а також судилища над М. Ходорковським і О. Навальним, а таке зрозуміле основній масі населення прізвисько "ворог народу" було замінене на дещо розпливчасте "іноагент".
б) фізично усували своїх головних політичних суперників. Гітлер – в "ніч довгих ножів" 30 червня на 1 липня 1934 року ліквідував: Ернста Рема, учасника Першої світової війни (командира роти), одного із засновників нацистської партії НСДАП, організатора сумнозвісних загонів штурмовиків СА, і, головне, чоловіка, який і привів Гітлера в політику, зробив з нього харизматичного лідера, і прекрасного трибуна; і Грегора Штрассера, одного з творців НСДАП, ідеолога цієї партії, який перетворив її з маргінальної організації на загальнонаціональну партію: з 1925 по 1931 кількість членів збільшилася з 27 до 800 тисяч.
Сталін в тому ж 1934 р. прибрав першого секретаря Ленінградського обкому ВКП(б), за якого на горезвісному з'їзді переможців (XVII з'їзд ВКП(б) на початку 1934 р.) проголосувала переважна більшість делегатів, які побажали, щоб Кіров змінив Сталіна на посаді генерального секретаря. А потім, в 1940 р в далекій Мексиці дістався і до Лева Троцького, якого в 1929 р необачно випустив з країни.
Путін в кінці лютого 2015 року прибрав свого головного (і єдиного реального) конкурента на президентський пост, свого затятого критика Бориса Нємцова.
Інших незадоволених всі троє відправляли, як то кажуть, в місця не настільки віддалені. Тільки якщо перші двоє придумували для цього спеціальні концтабори, то останній відправляє всіх опонентів в звичайні табірні зони, ближче до кримінальників, в надії, що ті повчать політичних уму-розуму.
в) повністю підпорядковували собі засоби масової інформації, закриваючи і виганяючи неугодних, і масово плодили пропагандистів, з великим успіхом зомбували населення.
г) повністю ліквідували такий інститут громадянського суспільства як вибори, перетворивши їх на порожню формальність;
д) починали зазіхати на чужі території з метою їх приєднання до так званої "рідної гавані".
Гітлер почав з анексії (аншлюсу) своєї рідної Австрії в 1938 році, і, оскільки все пройшло успішно, в тому ж році анексував Судетську область Чехословаччини з мовчазної згоди Великобританії, Франції та Італії відповідно до Мюнхенської угоди (мовляв, тигр наїсться і заспокоїться). Привід був "слушний" - всі ці місця населені етнічними німцями, відповідно, за логікою Гітлера, вони і повинні жити в одній країні.
Через кілька місяців свій "визвольний для росіян похід" почав Сталін: Західні Білорусь і Україна, Північна Буковина, країни Балтії, а потім і шматок Фінляндії заради віддалення кордону від Ленінграда.
І ось тепер Путін уявив себе "збирачем земель російських". Спочатку відкусив шматочок Грузії, показавши біцепси. А оскільки світова спільнота на це майже ніяк не відреагувала, пішов далі: анексував Крим і окупував частину Донецької та Луганської областей України. А ось тут вже світова спільнота нервово напружилася. Але не більше того. Значить, можна рухатися далі, вирішив Путін. І розв'язав вже повноцінну війну з Україною.
І ось на цьому епізоді закінчується схожість Путіна з Гітлером і Сталіним, і далі я поясню ту сентенцію, яка привела мене до думки про те, що Путін – політик набагато нижчого штибу, ніж Гітлер зі Сталіним.
Після військової розрухи Першої світової і громадянської воєн в Радянській Росії і Веймарській республіці економіку потрібно було не просто відновлювати, а, по суті, вибудовувати заново. Гіперінфляція, промисловий колапс... Сталіну допомогли оголошена ще Леніним на початку 1920-х років нова економічна політика і план електрифікації всієї країни. Завдяки наркому фінансів Георгію П'ятакову, рубль знову перетворився не тільки на повноцінну і міцну валюту, але так званий "золотий червонець" – забезпечений золотом – котирувався в усьому світі, незважаючи на те, що багато країн до середини тридцятих років не мали дипломатичних відносин з СРСР. А впроваджений Сталіним план індустріалізації дозволив колись аграрну країну перетворити в індустріальну - на жаль, за допомогою репресій і безкоштовної за своєю суттю, рабської праці мільйонів людей.
Для Сталіна ув'язнені були "будівельним м'ясом" - тобто практично всі радянські будівництва тридцятих-сорокових років відбувалися ув'язненими, які гинули на цих будівництвах тисячами, а може і десятками тисяч, на славу "майбутнього процвітання" радянської держави.
Для Путіна ж зеки стали "гарматним м'ясом" на славу амбіцій божевільного правителя, яких тисячами укладають штабелями славні бійці ЗСУ.
Гітлер прийшов до влади десятьма роками пізніше, ніж Сталін, але і йому дісталися руйнівні наслідки Великої депресії, а невдачі Веймарської республіки дискредитували демократію в очах більшості німців. Очевидний успіх Гітлера у відновленні повної зайнятості населення, досягнутий головним чином шляхом повторного введення призову, політики, яка закликає жінок залишатися вдома та виховувати дітей, прискореної програми переозброєння та поступового виведення євреїв з робочої сили, оскільки їхні робочі місця були надані неєвреям, а його безкровні зовнішньополітичні успіхи, такі як повторна окупація Рейнської області в 1936 р.і вже згадана анексія Австрії в 1938 р., принесли йому майже загальне визнання. Режим Гітлера був надзвичайно популярний серед німецького народу в цей період.
Два світових ізгої того періоду (Радянський Союз і Німеччина) знайшли один одного. За допомогою Сталіна Гітлер почав поступово відновлювати армію - тепер уже вермахт, щоб незабаром перетворити її на найпотужніший кулак для завоювання всієї Європи. За допомогою німецьких військових фахівців і Сталін збільшував міць Червоної Армії, привносячи в неї чимало технічних та інших нововведень. Правда, при цьому знищив верхівку радянського генералітету і вищого офіцерства.
А що зробив Путін з колись "другою армією світу"? Він її просто знищив. Жодна армія світу ніколи не втрачала за кілька місяців війни майже одночасно десяток генералів, не рахуючи полковників і підполковників. Бійці ЗСУ довели, що у Росії більше немає не те що сильної армії, у неї просто немає армії. Генералітет на чолі з колишнім рятувальником людства, який ніколи служив в армії, генералом Шойгу, а також його попередники і підлеглі успішно прибарахлились за рахунок військового бюджету.
Та що там армія! Сам колишній кдб-шник і контррозвідник Путін практично розвалив свою рідну контору. ГПУ і НКВС при Сталіні, гестапо при Гітлері – серйозні органи з найращими в своїх країнах фахівцями.
На військові, наукові та промислово-технологічні розробки грошей не шкодували ні Сталін, ні Гітлер. Освіта в Радянському Союзі була визнана однією з найкращих у світі. При всьому при цьому, ні той, ні інший не терпіли злодійства і корупції – суди для злодійкуватих держслужбовців і чиновників були швидкими, причому з повною конфіскацією всього майна не тільки тих, хто прокрався, а й членів їх сімей.
А що ми спостерігаємо в путінській Росії? З одного боку, йому теж дісталося не дуже хороший економічний спадок. Після розвалу Радянського Союзу і економічної анархії останніх років перебудови, а потім після невдалих спроб Єльцина за допомогою економіста Єгора Гайдара зробити економічне диво шляхом шокової терапії за прикладом польського міністра Лешека Бальцеровича, пострадянська економіка відчувала себе не дуже добре. Потім пішли ваучери, приватизаційні розпили, заставні аукціони – хтось встиг непогано нажитися на радянській спадщині, обійшовши в гонці за грошима мільйони менш щасливих і спритних нових росіян. Почалися бандитські розбірки, рекет, рейдерство. Путін спочатку (після того, як бомбардуваннями і кривавими військовими операціями розібрався з Чечнею) намагався займатися економікою. В першу чергу і відразу для себе. Як згадував один з колишніх депутатів Петербурзького Законодавчих зборів, Путін, бігаючи по коридорах Смольного (він тоді керував економічним відділом мерії Санкт-Петербурга при мері Анатолії Собчаку), змахуючи руками, вигукував: "треба робити бабки, бабки треба робити!". Потім депутатська комісія під керівництвом пітерського депутата Марини Сальє зібрала ціле досьє економічних злочинів Путіна, які той скоїв, працюючи в мерії...
Для Сталіна ж і Гітлера гроші не грали абсолютно жодної ролі. Вони, як і Путін, були на повному державному забезпеченні. У них не було, як у Путіна, десятків палаців, розкиданих по країні, не кажучи вже про золоті унітази і не менш золоті йоржики.
Але, з іншого боку, почалося звірине проїдання корисних копалин Росії, причому "проїдали", в основному, друзі або наближені до Путіна особи.
І Сталін, і Гітлер були стратегами (не тільки у військовому, але і в політичному сенсі), прораховуючи наслідки своїх діянь хоча б на кілька ходів вперед. Путін же не тільки ні разу не стратег, але і як тактик нікудишній. Для нього головне - щось зробити, а там як повернеться. Та ще сподівався на російський "авось". Авось пронесе, авось пощастить.
І Сталін, і Гітлер вникали в усі тонкощі управління країною. Путін же просто сумує у своєму Кремлівському кабінеті. Звідси і його політ зі стерхами, і опускання на дно озера Байкал в батискафі; звідси і дайвінг в Чорному морі з діставанням з дна морського давно вже знайдених музейних експонатів – давньогрецьких амфор.
Тому не слід рівняти Путіна з Гітлером і Сталіним.
Віктор Юнак, письменник, журналіст, кандидат філологічних наук, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
