У День Незалежності України, 24 серпня, буде рівно півроку, як Росія почала широкомасштабну війну проти України. Однак російським військам за ці шість місяців так і не вдалося досягти тих цілей, які перед ними ставив Кремль, розв'язуючи цю криваву війну. Україна вистояла, Зеленський із Києва не втік, ЗСУ мужньо стримують ворога, змушуючи щодня зазнавати величезних втрат.
Росія ж за цей час опинилася в ізоляції і під гнітом колосальних санкцій, поставила під сумнів статус своїх збройних сил як "другої найсильнішої армії світу", а завдяки вибухам у Криму дізналася, що питання Криму ще не закрите, як вона наполягала з 2014 року.
Військовослужбовець ЗСУ, блогер Юрій Касьянов розповів Главреду, якими є головні підсумки шести місяців війни в Україні, наскільки ми близькі до її завершення, чи зуміє Україна повернути Крим і Донбас, а також чи перенесеться війна на територію Росії.
Які, на вашу думку, головні підсумки шести місяців війни в Україні? Як змінилися наші сили, позиції?
Ми вистояли, і це вже велика перемога. Наш ворог – Росія – неймовірно сильний. Наш противник багаторазово перевершує нас у військовій техніці, боєприпасах, снарядах, ракетах, авіації. Всьому цьому ми можемо протиставити тільки нашу єдність, мужність, військову доблесть і хитрість.
Я свідомо не згадав підтримку західних партнерів, хоча вона, безумовно, відіграє велику роль. Однак у ці півроку ми вистояли не стільки завдяки підтримці партнерів, скільки завдяки власній рішучості дати відсіч ворогу. Навіть якби Україні не передали ті ж Джавеліни, ми б усе одно не стали здаватися і билися б.
Незважаючи на помилки керівництва, зраду деяких людей і прорахунки, ми билися і продовжуємо боротися.
Як за півроку війни змінилися цілі Росії щодо України? Чи змусили ці шість місяців Росію переглянути свої плани?
Звичайно, змусили. Первісна мета Кремля полягала в тому, щоб кавалерійським наскоком за кілька тижнів захопити Україну і змінити владу в Києві на маріонеткову. Російське керівництво думало, що українська армія не чинитиме запеклого опору, що добровольці розбіжаться, що буде загальна паніка, що втече Зеленський і весь уряд. Але нічого цього не сталося.
Тому Кремль був змушений змінювати свої плани. Потрібно віддати належне російському керівництву, воно швидко схаменулося і ухвалило правильні рішення, з точки зору військових тактики та мистецтва. Одним із таких рішень було рішення про відведення російських військ від Києва, щоб перегрупуватися і перекинути всі сили на один напрямок – на Донбас, і там спробувати досягнути успіху.
Якби російські війська вирішили залишитися під Києвом, вони були б розкладені і знищені, а для Росії це була б військова катастрофа. Ті війська, які були під Києвом, загинули б точно так само, як війська Наполеона під Москвою.
Армія, добровольці, партизани (а я тоді був добровольцем і партизаном, війна в буквальному сенсі прийшла в мій дім, і я воював в радіусі 25 км від свого будинку) – ми всі бачили, що перемагаємо. Ми потихеньку били ворога, по одному солдату, по одній одиниці техніці, перерізали шляхи постачання, знищували запаси продуктів і палива. Угруповання російської армії під Києвом давно б уже повністю загинуло тут, і тоді нашим військам не було б так важко на Донбасі.
А так, Росія сконцентрувала на Донбасі стільки артилерії, що вона перевершувала нашу за кількістю в десятки разів, була суттєва перевага в танках, та в усьому – якраз за рахунок угруповання, яке РФ відвела від Києва.
Тож плани ворога змінилися. Зараз у нього більш скромні оперативні плани – повне захоплення Донбасу, тобто вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Хоча спочатку в Кремлі вважали, що це маленькі цілі, які легко буде досягти. Російські війська повинні були домогтися цього вже давним-давно, але досі їм це не вдається. Також Росія мала намір анексувати Донбас і включити його до складу Російської імперії.
Крім того, Росія розраховує цього року захопити повністю Запорізьку область і південний коридор аж до Придністров'я (те, що вони називають "Новоросією"). Все інше вона просто не подужає.
Втім, стратегічні плани Кремля залишилися тими самими – підкорення всієї України, захоплення Києва, Житомира та інших міст і вихід на рубіж Рівного і Тернополя.
Для нас – військовослужбовців, українців, патріотів – нічого не змінилося: як і раніше є ворог, і з ним треба боротися.
Як, на ваш погляд, змінилися сили і позиції Росії за ці півроку, чи дозволять вони їй ще тривалий час вести війну такої ж інтенсивності, як протягом цих шести місяців?
Наші ура-патріоти що при Порошенку, що при Зеленському постійно мусують одну тему – санкції можуть повністю задушити Росію, і війна закінчиться. Однак, як ми вже переконалися, такий підхід не працює. Санкції були накладені на Росію з 2014 року і відтоді тільки посилювалися, проте війна не тільки не закінчилася, але й перейшла в більш жорстоку форму.
Ті, хто вірить у силу санкцій, не розуміють двох речей.
По-перше, російський народ вихований із розумінням того, що всі вони є маленькими гвинтиками системи, самі по собі нічого не значать і для них почесно постраждати за государя і державу. Тому росіяни готові терпіти гніт і тягар втрат навіть більші, ніж ми можемо собі уявити. Вони навіть при Сталіні в таборах співали і прославляли вождя, їх убивали, а вона кричали "Хай живе Сталін!". Потреби росіян набагато менші, ніж у тих самих європейців, тому вони готові терпіти будь-які санкції.
По-друге, Росія – досить самодостатня країна з масою корисних копалин, енергоресурсів тощо. Тому, як би там не було, примітивну військову техніку росіяни зможуть робити завжди. Та й запаси подібної техніки і боєприпасів у них значні, вистачить ще років на 10-15 війни. Автомати Калашникова, гармати, танки, патрони – всього цього у них у надлишку. А що стосується літаків, які Росії під санкціями проблематично будувати, то ця війна показала, що авіація не дуже ефективна при наявності потужної системи ППО, тож авіація зараз великої ролі не відіграє. А безпілотники Росія купує у Ірану.
Тому безглуздо сподіватися, що Росія відмовиться від своїх планів щодо України тільки тому, що проти неї вводяться санкції.
Однак тут важливий інший момент. Як ми пам'ятаємо, російське суспільство в 1991 році виступило проти ГКЧП, і тоді Росія була найпрогресивнішою країною серед тодішніх республік СРСР. Тому є надія на те, що в результаті військових катаклізмів, перш за все, наших успіхів у Криму, на донбаському та південному напрямках фронту, на території Білорусі або Росії, наприклад, у Білгородській області (неважливо, де ми будемо наступати, де будемо бити ворога і знищувати його техніку), та частина російського суспільства, яка пішла в підпілля за Путіна, набереться сміливості і спробує змінити ситуацію в Росії.
Немає нічого повністю закостенілого. Радянський Союз здавався брилою, з якою нічого неможливо зробити, але виявилося, що це був колос на глиняних ногах. Так і у випадку з Російською Федерацією.
Путін впаде. Або під ударами наших військ, або під ударами зсередини. Я більше вірю в силу української зброї.
Як, на ваш погляд, далі, найімовірніше, будуть розвиватися події на фронті? Які перспективи завершення війни, чи видно зараз світло в кінці тунелю?
Світло в кінці тунелю видно, тільки от не відомо, чи це те світло, і чи не завалиться тунель.
Дуже багато поставлено на карту з обох сторін. У нас поставлено на карту саме існування української держави і нас, громадян України, готових захищати свою країну, свій дім. У кремлівських виродків теж усе поставлено на карту, тому що програш у війні для Путіна означатиме загибель.
Росія зараз нічого не може домогтися на фронті, і, чим довше триває війна, тим більш хиткими стають її позиції. Але не ми прийшли в Росію зі зброєю, не ми погрожували захопити Москву.
Плани Кремля зруйновані, і Росії потрібна оперативна пауза, тому з її боку так багато заяв про необхідність проведення переговорів. От і Ердоган приїжджав в Україну і про це говорив. Проте всі московські плани щодо переговорів покликані дозволити Росії перегрупуватися.
Що буде далі, сказати складно. Прогнози – невдячна справа. До того ж, вони залежать від безлічі умов і факторів. Скажу лише одне: якщо Росія не наважиться на застосування ядерної зброї, то війна закінчиться в 2023 році, навесні-влітку. Але я – не Нострадамус, я просто оцінюю наші можливості і прикидаю, якими будуть погодні умови.
До весни-літа Україна завдасть Росії такі поразки, які призведуть до того, що російське керівництво під ударами української армії і внутрішніх заворушень у РФ буде змушене відступити.
Однак якщо припустити, що в Росії не буде хвилювань, і війна буде затягуватися, нам доведеться йти далі, на Москву. Тобто, якщо ми будемо успішно воювати, але не зламаємо хребет цьому ведмедю, не знищимо повністю російську військову машину, не розгромимо її в Україні, то доведеться йти далі, в Росію, і громити її вже на території ворога.
Такий сценарій може розтягнутися на дуже довгий час. Я б так далеко не загадував.
Ваш прогноз про те, скільки протримається російська армія, змінився. У квітні ми з вами проводили чат на Главреді, і ви тоді говорили, що російська армія протримається ще два-три місяці...
Це був неправильний прогноз. Утім, у 2015-му я теж думав, що в 2016-му війна закінчиться, тому що Росія буде активніше наступати – тут ми її і зламаємо. Але РФ тоді не ризикнула наступати, а почала накопичувати сили, перейшовши до наступу тільки в 2022-му.
Ймовірно, неправильний прогноз був обумовлений якоюсь ейфорією, яка була після відведення російської армії від Києва. Все-таки я сподівався, що союзники будуть більш активно нам допомагати в плані артилерії, але її нам настільки дозовано давали, що ця допомога не зіграла великої ролі в битві за Донбас. Тоді як противник перетягнув від Києва на Донбас усе, що в нього було і що могло стріляти.
Якби Захід ризикнув і дав нам більше систем озброєння тоді, і ті ж HIMARS опинилися б у нас на два місяці раніше, ми могли б ще тоді переломити ситуацію на Донбасі. Адже цими ракетами можна було б знищувати склади з боєприпасами, позиції артилерії тощо. Але цього зроблено не було. Нам буквально поштучно давали артилерійські системи, а на той час у нас загинуло близько півтисячі гармат на війні.
Для порівняння: у противника тільки на одній ділянці фронту було сконцентровано 2 тисячі гармат проти в кращому випадку 200 наших.
Плюс – зарядний голод у нас.
Все це і призвело до того, що мій прогноз не виправдався.
Яка ймовірність, що за підсумками війни Україна зуміє повернути абсолютно всі окуповані Росією території, включаючи Крим? Чи зуміємо ми використати шанс, який зараз у нас є?
Так, звичайно. Більше того, я думаю, що ми зможемо повернути і давніші території, які колись були у складі України. Так може статися в разі, якщо в Росії почнуться хвилювання, і посиляться відцентрові процеси. Тоді багато регіонів РФ вважатимуть за благо приєднатися до більш прогресивної України, ніж залишатися в складі деградуючої держави, охопленої злочинністю, бандами, де не цінується життя людини.
Це взагалі не проблема.
Проблема тільки в тому, що Росія говорить: "Крим – наш, російський. Ми його ніколи не віддамо і будемо захищати його за допомогою ядерної зброї". Москва постійно шантажує нас і світ ядерною бомбою. В принципі, утримати Крим без застосування ядерної зброї Росія не зможе. З військової точки зору, це абсурд, тому що Крим – це такий собі "непотоплюваний авіаносець", пришвартований до берега, який нікуди не може поплисти, має обмежені розміри, проглядається і прострілюється вздовж і впоперек. Утримати такий плацдарм неможливо. І як тільки буде зруйнований Кримський міст, півострів буде демілітаризований українською армією.
Ви сказали про можливість повернення Україною більш давніх територій. Про які саме території йдеться?
Наприклад, Таганрог, Краснодарський край та інші. Всі вони колись були у складі України.
Допускаю, що ці регіони можуть самі побажати приєднатися до України, якщо буде розпад, деградація і дезінтеграція Російської Федерації.
Тобто не йдеться про захоплення Україною цих територій, ні. Я говорю про те, що в ситуації, коли Росія почне розпадатися, певним територіям буде вельми вигідно приєднатися саме до України, яка заслужено займає особливе місце в сім'ї європейських народів.
Втім, це ще нескоро. А от Крим ми дійсно можемо повернути. Не просто "можемо" – у нас просто немає інших варіантів. І Донбас ми звільнимо.
Однак не варто думати, що війна з Росією закінчиться, коли ми звільнимо Крим і Донбас. Вона не закінчиться – просто лінія фронту зміститься до українсько-російського державного кордону. І тоді ми будемо змушені перенести війну на територію Росії.
Адже завдання нашої війни – не захоплення територій, а розгром армії ворога. Де його громити, на своїй або на його території – це питання тактики. Головне – розгромити армію ворога так, щоб вона більше не становила ні для кого загрози.
Однак більшу частину російської армії доведеться розгромити тут, на території України, і удобрити нею українську землю.
Здається, з цим завданням ЗСУ непогано справляються…
На мій погляд, військово-політичне керівництво України має діяти більш сміливо. Якщо є бази противника в Придністров'ї, їх потрібно знищувати, якщо є бази противника в Білорусі, з території якої вже наступали російські війська і регулярно обстрілюються українські міста – по них потрібно завдавати ударів. Не треба соромитися.
Якщо бази ворога знаходяться в Бєлгородській і Курській областях, потрібно завдавати ударів.
Це – війна, а на війні немає обмежень такого роду. Вбивати ворожу армію, комбатантів, які воюють на боці ворога, ми маємо повне право.
Можливо, перші вибухи в Криму – це пробний шар: ми побачили, як реагує Росія. Поки що – ніяк. Можливо, далі удари будуть і по інших базах, що знаходяться, як ви кажете, в Придністров'ї, на території Росії та Білорусі?
Я вважав і вважаю, що ударів по російських базах у Білорусі потрібно було завдавати ще з 24 лютого, коли російська армія переходила кордон. Ми занадто довго чекаємо, вже півроку. Пробні удари потрібно було наносити ще тоді. Це абсолютно законні цілі.
Тим більше, якщо ми завдамо ударів по російських базах у Білорусі, це буде сигнал білоруському суспільству, яке за Лукашенка поліцейськими кийками забите в щілини і боїться підняти голову, про те, що час піднімати голову і зносити вусатого хріна, формувати в Білорусі нормальне демократичне суспільство, жити по-людськи і виганяти до біса російських солдатів із білоруської землі.
Можливо, ударів по території Білорусі не завдають через побоювання, що тоді Путіну буде надана не тільки блоруська територія, але й білоруська армія?
От цього б я дуже хотів.
Щоб у війну вступили білоруські війська?
Звичайно.
Чому?
У Білорусі ніхто не хоче воювати: 8 із 10-ти білорусів не хочуть воювати з Україною, а 10 із 10-ти – взагалі не хочуть воювати. Білоруси не будуть воювати.
Якщо Лукашенко кине білоруську армію проти України, тим самим він підпише собі смертний вирок. Адже ця армія або покидає зброю і розбіжиться, або перейде на нашу сторону.
А для того, щоб приборкати бунтівну Білорусь, Путіну доведеться знімати війська з фронту і перекидати в Білорусь, щоб навести там лад. Тому що інших резервів у нього немає, він і так уже скрізь по засіках все підскрібає.
Для упокорення Білорусі йому потрібно буде зняти з фронту угруповання десь близько 50 тисяч чоловік. А зараз на фронті всього близько 150 тисяч... Уявіть, що буде, якщо третина російської армії піде в Білорусь і стане битися не тільки з українською армією, але й із білоруським народом, який уже ситий по горло і Лукашенком, і кремлівським режимом.
Для Путіна така ситуація стане смертельним номером. І я б дуже хотів, щоб так сталося.
Як ви думаєте, яка ймовірність того, що ще через півроку нам із вами не доведеться обговорювати і підбивати підсумки року війни з Росією?
На жаль, низька. А точніше – висока ймовірність, що ми з вами ще будемо підбивати підсумки двох років війни, на жаль. Півтора років – напевно.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
