Українські військові проводять контрнаступи на всій лінії фронту. Найгарячіше зараз на донецькому та луганському напрямках, де росіяни, після ганебної втечі з Херсона, не збавляють темпів і намагаються захопити нові чи, як мінімум, втримати вже захоплені міста.
В інтерв'ю Главреду військовослужбовець, лідера праворадикальної організації С14 (рух Суспільство майбутнього) Євген Карась розповів про те, коли українські війська підуть у наступ на Мелітополь, які перспективи повернення Криму та чи чекати там початку військової операції, коли у Росії розпочнуться бунти, а в Україні - завершиться війна.
Як розвиватиметься ситуація на фронті узимку - які ваші прогнози? Чи може РФ вдатися до нового наступу на якомусь із напрямків?
Бахмут, а до того Сєвєродонецьк, Мар’їнка, Дебальцеве стануть точкою, де росіяни так успішно наступають, що після того не наступають нікуди, як мінімум протягом тривалого часу. По суті, уже зараз бахмутська операція для росіян є дурною авантюрою, тому що по-хорошому вони мали усе це шобло - смертників та ідіотів - кинути на Вугледар. Це мало для них стратегічне військове значення, і провал росіян у Вугледарі (це треба розуміти, коли після роздаватимемо медальки та обіймашки солдатам, які утримали Угледар, розгромивши російську морську піхоту) призвели до обвалу планів РФ по Херсона і його неутриманню - через це росіяни звідти і втекли.
Відповідно, після втечі з Херсона вони відвели війська (в основному - десантні частини) на Сватове і Бахмут. Але з того, що ми зараз бачимо (а вже минуло багато часу з моменту невдалої втечі з Херсона), на Сватове наближаються погані новини уже найближчим часом. І я думаю, що наступним після Сватового буде Мелітополь. Але тут вже не буде коротких прогнозів - росіяни згуртують війська, наситять їх "чмобіками", десантниками (хоч вони і деморалізовані), у них виросте інтенсивність артилерійського вогню. Тому Мелітополь не буде у грудні - скоріше, у кінці січня.
У будь-якому разі у нас будуть невеликі наступальні операції, не такі, щоб гриміли у новинах, але на 100, 300 метрів, адже вони локально змінюють усю логістику - хто куди заїхав, яку висоту зайняв, змінюються пілоти, артилерії, потрібно їм рити окопи, хтось починає прострілювати перехрестя за 5 кілометрів тощо - і створюють бурхливу лінію зіткнення Але безпосередньо Мелітополь, як мені здається, командуванння прокладатиме так, щоб після нього туди, де розкриється в обороні на півдні Херсонщини, одразу заходили наступальні війська. А для цього треба накопичити значну кількість військ, і тоді, ближче до кінця зими, проводиться успішна мелітопольська операція, після якої далі починається розрив - або рух у бік Маріуполя з з просуванням лінії фронту, або у бік Криму.
Тому зараз, навіть якщо і буде наступальна операція, усе йде до того, щоб навесні почалося велике сафарі. Для прикладу - 14 листопада почався тримісячний курс підготовки у Силах спеціальних операцій новонабраних людей, так званий Q курс для бійців чинних ЗСУ. Це публічна інформація, нічого секретного немає, але навіть у цьому на весну закладається випуск військових, підготовлених для ССО, щоб доукомплектувати ці групи. Тобто щоб на весну було гаряче. Зима точно не буде спокійною, але й не треба очікувати, що ми спробуємо дістатися до перешийку Криму. Накопичуємо війська, потрібен перепочинок, налагодження логістики, тощо. Нам час вигідний, але кожен день грає проти росіян - вони кожен день вищать про перемир’я. Бо з нашого боку кожен день - це робота артилерії, HIMARS, далекобійних дронів, винищення тилів.
Звертаю увагу - протягом останніх тижнів (цього не зрозумієш, поки не візьмеш лінійку) ЗСУ роблять "бавовну" за межею роботи HIMARS. Тобто там, куди добивають до перешийків Криму, до військових баз - більше 100 кілометрів. Це не HIMARS, а якесь диво дивне. І нам весело, а якщо уявити стан росіян, які знаходяться на Херсонщині, що вся прострілюється HIMARS, і до них ще щось добиває?! Як їм за таких умов тримати нафтобази, штаби, логістику, артилерійські склади, де все пробивається ЗСУ? Тому спокійної зими не буде, і навіть якщо б росіяни йшли у піхотні наступи, ми готуємо для себе велике і прекрасне, що станеться навесні.
Ви згадували щодо Криму - наскільки зараз реально почати військову операцію з його визволення? Тобто не просто добити до перешийків, а саме зайти до Криму?
Ми чуємо різні оцінки, які звучать з боку вищих посадовців Міністерства оборони і ГУР. Ідеться про те, що Крим буде звільнено або військовим шляхом, або дипломатичним після військових поразок росіян наприкінці весни, а повернення Криму, як було сказано, може відбутися в період від кінця літа до кінця осені. На даний момент ми ще не готові до цього, тому що нам ще треба пробратися крізь війська, які нас від’єднують від Криму - перемолоти їх, поховати, посортувати у чорні мішечки і відправити на Автоваз. Але потенційно ці плани не просто готуються - вони озвучені у такій загрозливій формі, що це вже не оптимістичний гумор, як, наприклад, миротворці у Москві. Коли ми про це говоримо, то закладаємо ту модель майбутнього, до якої ще далеко, і для неї є купа умов. Стосовно Криму, то це вже практичний план. До речі, ФСБшники частково вивезли свої сім’ї ще на початку червня, перед операцією у Сєвєродонецьку, бо вже тоді усі розуміли наслідки, якщо не будуть успішними для РФ надлам київської операції, а пізніше - якщо не буде прориву на Донбасі. Ці люди гарно усе розуміють. Так само і росгвардійці почали продавати квартири у Криму ще за кілька тижнів до повномасштабної війни - вони розуміли, що триває підготовка, і зрозуміли, що потім не продадуть їх. Відповідно, по Криму зараз вже усі все розуміють. Там же і окопи, наскільки я знаю, вже почали рити.
Якщо говорити про Херсон і загалом про південь. Ви згадували про операцію у Мелітополі - чи може Росія по тому ж принципу, як це було у Херсоні, вийти з Енергодару, з Нової Каховки найближчим часом? Адже є інформація, що вони нібито вже до цього готуються.
Мені тут важко судити, але думаю, що це важливо. Особливо по Енергодару цього б хотілося. Це вже процес важкої дипломатії за участі Туреччини, міжнародних структур, обміну та торгівлі певними речами - це певний бартер. Найголовніше, що для цього є підстави, є істеричне бажання росіян вести перемовини та здобути перемир’я, яке їм потрібне для того, щоб якось згуртуватись.Тому самого перемир’я не буде, але певні тактичні контакти можливі - цим будуть гратися і країни Заходу, і Україна. Ми, наприклад, це використовуємо для обміну полонених - як бачимо, протягом двох останніх тижнів їх було два чи три. Це невеликі групи бійців, але те, що ми забираємо наших людей - це прекрасно. До того ж, це пов’язано зі складним становищем окупантів на фронті - вони стали більш зговірливими і сподіваються, що це їм допоможе. Так само в Енергодарі та інших містах можуть бути "жести доброї волі", щоб щось цим собі виторгувати. Але є й інша проблема - дуже важкий моральний стан окупаційних військ і гостра напруга всередині російського соціуму та їхніх політичних еліт. Гризня і смутний час закладає певні перепони для подальших "жестів доброї волі", адже росіяни можуть просто розсипатись. Тобто якщо росіяни віддадуть Енергодар, усередині Росії почнеться бійня - цей фактор не дозволяє їм цього зробити. За інших обставин вони б уже віддали Енергодар, щоб заспокоїти міжнародні спільноту. Тим більше, коли Індія та Китай сказали Росії, що жодної ядерної війни не буде, усі перестали запасатися таблетками калію йодиду. Ми якось так забули, хоча до того світ уже ходив і одягав шапочки з фольги. Так само і про Енергодар би сказали, але Путін каже - мовляв, якщо я ще Енергодар віддам, то уже і Кремль треба буде віддавати. Тобто є усі підстави - РФ хоче перемовин, але є перепона, бо тоді їм будуть гайки. Обміняти Енергодар на постачання аміаку, собачого корму ми можемо, для нас будуть плюси і мінуси. Однак ми від цього точно виграємо, бо психологічно вони в істериці, бо віддають території.
Тобто якщо росіяни віддають нам Енергодар, то ми отримуємо перевагу і можемо просуватися на Крим і Запорізьку область, я правильно розумію?
Енергодар - це лише енергетичний об’єкт, який може бути використаний у енергетичному сенсі для стабілізації ситуації з електрикою. Але для військових цілей він не допоможе, бо у будь-якому випадку узбережжя Енергодару не буде використовуватися для якихось десантних операцій. Я не думаю, що така нестабільна ділянка буде серйозно розглядатися для масштабної наступальної операції. В рамках операції біля Мелітополя певні дії можливі і в Енергодарі, але основна ставка, як мені здається, буде на захід по лівому березі Дніпра без десантних операцій (хоча і такі операції будуть - працюватимуть наші ССО). Нагадаю, російський спецназ у ході війни в Україні зник як явище, яке заслуговує на авторитет. Принаймні у вигляді тих претензій, які він мав до того, коли у спецназі РФ були дійсно підготовлені люди, які, хоч і нібито були "дєрзкі-рєзві", але чомусь спустились в унітаз. Наш спецназ виконує різні ризикові операції, і я не здивуюся, якщо наші війська будуть використовувати Дніпро для десантних чи диверсійних операцій. Але Енергодар тут - лише дрібна точка. Якщо росіяни звідти відступлять, то це, скоріше за все, буде якийсь міжнародний протекторат. Адже є велике питання про те, хто туди поїде. Наприклад, якщо РФ домовиться віддати місто під міжнародну місію, то хто туди не боятиметься поїхати? Бо немає жодного міжнародного закону - є ЗСУ, це і є вся сила міжнародної дипломатії, і з цим виникають труднощі. Але у воєнному плані це буде чисто наступальна операція на Мелітополь. Енергодар - це більше питання енергетики та атомної безпеки.
А якщо Росія все-таки піде з Енергодару, чи буде вона робити з ним те саме, що з Херсоном?
Це вже питання. Думаю, що саме це сильно гальмує процес передачі Енергодару під міжнародний нагляд. Тому що усі розуміють, що росіяни - це перелякані шкідливі істоти, з якими неможливо домовитись просто тому, що вони між собою не можуть домовитися і зайняти одну лінію - у них багато гризні, підкилимних ігор. І це - одна з причин того, чому ця операція [зі звільнення Енергодару та ЗАЕС] є надзвичайно складною. І якщо вона не відбудеться, то не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть забезпечити реальних умов безпеки для міжнародної місії, якими вони прописані на папері.
Хотіла б уточнити щодо Києва. Чи досі в РФ залишилася мета по захопленню Києва і чи може вона, до Нового року чи після нього, піти в наступ з цього флангу з другим наступом на столицю включно з білоруською армією?
Мета у них, я думаю, залишилася, бо без взяття Києва неможливо не втратити Москву. Захоплення Києва для Кремля - єдиний варіант домогтися завершення війни на умовах, які плюс-мінус їх влаштовують. Це не буде перемогою, бо їм доведеться торгуватися і валити з Києва (їм не вистачить сил, аби його втримати). На даний момент ми маємо чітку оцінку ГУР - загрози з боку Білорусі немає. За тиждень вона не виникне, а зараз її взагалі не існує. Буквально 9-10 тисяч військ - це ні про що. Тим паче, що, з одного боку, це вже не ті війська, що були в лютому - у них не той рівень забезпечення, не той рівень мотивації. З іншого боку, з українського кордону зовсім інша підготовка - мінні поля, розвідка територій тощо. Тому я не думаю, що росіяни туди підуть. Навіть якщо вони перекинуть 30 тисяч військ, це усе одно будуть смертники, і я не вірю, що вони їх кинуть - це блеф.
Зараз взагалі не йдеться про війська, тому це, скоріше, нова спроба психологічного тиску на наше населення, а також робити шахові ходи, щоб ми вимушено готували якусь оборону на цьому напрямку. Бо потрібно там усе мінувати, тримати бригади. Бо раптом росіяни підуть на Волинь і захоплять Світязь. Здавалося б - нащо, але до цього теж треба бути готовими, тримати там бригади, налагоджувати логістику. Плюс є можлива загроза, що у разі просування до Світязя, застрягнуть у болоті, але притягнуть "Смерч" і з нього стрілятимуть по трасі Київ-Чоп, щоб перебити шлях логістики. Тобто вони, хоч і покладуть своїх 30 тисяч, але якісь ракети прилетять по якійсь нашій колонні забезпечення. Це проблема? Проблема. Тут є мільйон факторів, які нам не зрозуміти, бо для цього треба сидіти з лінійкою креслити, і саме для цього РФ потрібна шахова партія із заходом з Білорусі. Але, як на мене, це фантастика - вони Бахмут не можуть взяти, який там Київ?! Вони не змогли взяти Павлівку під Вугледаром (стратегічну точку, від якої "посипався" увесь Херсон), і зараз через це під вогневим ураженням усе залізничне сполучення південного угруповання військ. Про який Київ вони можуть мріяти - я не знаю. Хіба що треба, аби Китай оголосив нам війну, але й він поки що сміється з РФ, і про це не йдеться.
Щодо психологічного тиску. Яка мета ракетних ударів Росії зараз - закошмарити українців настільки, щоб ми пішли на перемовини, чи щось інше? Про що свідчать ці обстріли?
По-перше, психологічно нас закошмарити, по-друге, спробувати мотивувати своє населення. Мовляв, у нас "ни света, ни туалета", зато у "укропов" - все темно, і ми живемо не краще, ніж вони. Тому що, як ми розуміємо, навіть після найбільш жорстких обстрілів деякі українські міста не виглядають так кошмарно, як російська глибинка. Бо обстріли роблять вибух і випалення, але коли дивишся на російські міста і бачиш, як вони похилилися з плином часу, спостерігаєш живий процес руйнації, то складається враження, ніби часова бомба вибухнула. Тому росіянам потрібен мотиватор "в Україні все погано, бо вони воюють з Росією". Звісно, є ще фактор того, що ракетами росіяни б’ють по об’єктах промисловості, виробництву, ремонтних потужностях, логістиці, лікуванню поранених тощо, що теж має для них сенс. У воєнному плані це - мізерна проблема, бо вона не є такою, що може щось кардинально змінити у звільненні Мелітополя, Криму, у перебігу війни. Мабуть, ці обстріли призведуть до того, що перемога буде відкладена у часі. Але це не ті проблеми, які б призвели до якихось стратегічних змін. Самі росіяни теж із цього регочуть і кажуть - чого б усі ці ракети не б’ють по українських військах біля Краматорська, Бахмута, а замість того б’ють по якихось складах біля Львова, ще й не попадають по них. Усі розуміють, що ці удари - це вже не про війну. Це не далекосяжні фактори, і аби кудись постріляти.
Якщо у РФ вийде, наприклад, завдати серйозних уражень енергетиці (хоча я сподіваюсь, що у нашої влади є певні "сюрпризи" і все буде добре. Так, це створить великий дискомфорт, але це не впливає на танковий батальйон, який виконуватиме роботу у районі Сватового чи на півдні. Бо у батальйону будуть генератори, забезпечення, і все одно все прийде, приїде. От зараз, наприклад, у прифронтовій області України вимкнули світло, але включили генератор. Тобто у військових проблем від цих ударів майже немає. З ремонтуванням техніки Захід усе одно допомагає, тому ці удари - це агонія. Вони безтолкові, але дуже противні.
Якщо говорити про те, що відбуватиметься у Росії, то якщо будуть продовжуватися російські "негаразди", як вони позначаться на роботі режиму?
Зустріч Путіна із солдатськими матерями (хоч вони і були ряжені) - це сигнал того, що що у Кремлі бояться бунтів і тому їм доводиться організовувати певний діалог та імітацію вирішення проблем. А проблеми вони все одно не вирішать, бо у них є дуже сильний розбрат у солдатському та офіцерському середовищі між родами різних військ. Серед них є багато чвар щодо обговорення неефективності мобілізації, що відбувається у РФ. По суті, до смути, посилання Путіна на три букви та зневага до найсвятішої тоталітарної влади вже відбулася. Хоча цього у них не було вже 20 років. Тобто крига скресла, і коли вона увійде до етапу активного бурління, треба розуміти, хто буде тією силою, яка підхопить владу у Росії, коли та почне сипатися. Тобто той, хто виступить найбільш сильним центром і перебере на себе важіль дипломатичних переговорів з Україною та Заходом. Зараз там усі визначаються з таборами, так само визначаються з таборами й іноземні розвідки. Зокрема, як саме далі грати - у демократичну Росію чи Росію, яка ще більше мілітаризується, щоб її остаточно добити, чи зіграємо у швидку демократію та чекати, поки це все далі розділиться.
У нас простий сценарій - нам потрібна поділена Росія, і без цього через 10,20,30 років усе переросте в нову загрозу і проблеми. А ми не для того пережили цю війну, щоб закласти собі незавершену справу на майбутнє.
Відповідно, тут дуже багато факторів. Але російська смута залежить не тільки від внутрішніх факторів, а від того, наскільки складеться паззл, якою буде готовність певних сил взяти цю смуту на себе, бути репрезентативними за кількістю фізичної сили, якою вони б могли відсунути Путіна, ФСБ та інші клани. А також від того, наскільки буде готова агентура, опозиційні партизанські рухи країн Заходу і української розвідки усередині Росії для того, щоб цей процес задовільняв нас. Просто "русский бунт" може бути небезпечним, тому що ядерну, біологічну та бактеріологічну зброю в РФ можуть застосувати в агонії, поки вішатимуть одне одного на стовпах. Але не тому, що це страшно і сильно, а тому, що якийсь сержант-алкоголік матиме до цього доступ. Ядерна зброя у Росії - це не зброя наступу, а зброя оборони від фактору ідіота. Тому усім потрібно на цей фактор спокійно реагувати - я переконаний, що зараз розвідка, як наша, так і союзників, активно працює по гарнізонах ракет стратегічного призначення, де шукають генералів, полковників та командирів частин, щоб у певний момент вони сказали, що вже нічого нікуди не полетить і нам вже можна займатися умиротворенням буйної Москви.
Зважаючи на все це, коли можуть завершитися бойові дії в Україні? І якою може бути конфігурація Росії після цієї війни?
Ми чули прогноз від міністерства оборони, що бойові дії завершаться до осені наступного. Буданов казав, що глибока військова поразка, кризова для Росії, станеться трохи раніше - до кінця весни 2023 року, а потім, внаслідок неможливості її продовження, у РФ вимушено підуть дипломатичним шляхом. Той самий Крим за оцінкою Буданова буде повернено гібридно - дипломатично-силовим шляхом. Тобто там може бути дуже багато "жестів доброї волі". І це само собою зрозуміло, бо Крим - це пастка для щура. Він туди забіг з Ростовської області, [Кримський] міст ми перебили, і тепер там сидить. Уявіть собі, що буде з Кримом, коли ми вийдемо на берег Азовського моря, де все прострілюється HIMARS, і туди нічого підплисти не може. На Чорноморський флот ми вже і так полюємо у Новоросійську, а що буде далі - можна собі лише уявити. Та й Крим - це не ліси, там багато де є голі ділянки з військовими базами.
Це буде дуже весела "бавовна", тому немає нічого дивного у тому, що Крим повернеться досить швидко.
Наші аналітичні органи армії і ГУР показали, що відповідають за свої слова та прогнози. Ми пам’ятаємо, як усі кепкували з Буданова щодо Херсона. А сталося саме так, хоча я сам думав, що Херсон повернеться пізніше, як раз перед Новим роком. Відповідно, я довіряю оцінкам щодо того, що протягом року в нас ще буде війна. Але це - прекрасний сценарій, бо я думав, що вона буде тягнутися роками. А оскільки усі попередні прогнози збувалися, то це буде тяжко, бо ще цілий рік жорсткої війни. Але ми вже попередньо маємо серйозні оцінки, за які можна хапатися, і знаємо, коли вона скінчиться. Ще три місяці тому їх не було. І хоч ще попереду цілий рік війни, але прогнози дуже оптимістичні.
А що буде з Росією?
Можу лише сказати, що треба відмітати балачки про міжнародні гарантії. Бо коли росіяни почнуть капітулювати і буде військова перемога, усередині України включиться багато людей. Треба розуміти, що розвал Росії потрібен нам, а в Німеччині та США окремим кланам може бути цікаво, щоб РФ залишилася, та грати з нею у свої ігри. Тому нам можуть казати, що ми перемогли, Росія хороша, Навальний вийшов, він буде президентом, і все буде добре. Це - повна маячня, а уcі ті люди, які про це говоритимуть, фактично, будуть зрадниками. Хоч вони такими і не виглядатимуть, але це будуть люди, які з-за кордону це навіюватимуть. Поки Росія не буде поділена на низку окремих республік, хоча б три-чотири, для нас загроза від неї не зменшиться, а потенційно збільшиться. Адже тоді ми виграємо лише один великий бій, але війна продовжуватиметься.
Вони реформуються, зроблять висновки, а економічний та демографічний потенціал у РФ величезний. Зараз ми маємо унікальну ситуацію, коли росіяни з цим потенціалом від нас відгребли. Ідеї у них не зміняться, будь то демократична, ліберальна чи яка завгодно Росія, це матиме жорсткі експансіоністські плани на Україну за 20, 15, а то й 8 років, тому що час минає швидше, і реформи теж проводитимуться швидше. Тобто ми зможемо заспокоїтися, лише коли Росії не буде, а замість неї буде низка республік. Усі інші сценарії означатимуть для нас війну у майбутньому.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
