Минулого тижня найгучнішою подією став приїзд спікера Палати представників США Ненсі Пелосі до Тайваню, після якого у світі заговорили про можливий початок Третьої світової війни.
В інтерв'ю Главреду політичний аналітик, експерт з питань міжнародної політики, колишній народний депутат України Тарас Чорновіл розповів про те, як розвиватимуться відносини США та Китаю і чи дійде до війни між країнами-гегемонами, коли Китай може почати контролювати Росію, чому в Кремлі заговорили про переговори з Україною і для чого демонстративно розривають відносини із Заходом, а також про те, що буде з РФ у разі розвалу та чи буде вона загрозою для України?
Чи може конфлікт між США та Китаєм розв’язати Третю світову війну? Чи буде вона схожою на ту, що відбувалася у минулому столітті?
Коли ми говоримо про Третю світову війну, то можна сказати, що в певному сенсі вона вже триває, оскільки у неї втягнуті найбільші гравці світу і так чи інакше їм доводиться на це реагувати, дуже часто у мілітарний спосіб.
Але єдина зацікавлена у цій війні країна на сьогодні - Росія. У різних її формах, але, очевидно, не у формі ядерного самознищення, бо цього вони бояться так само. І РФ сьогодні провокує наростання іншої, не такої, як Друга світова, гібридної Третьої світової війни.
Саме їхні провокації, підбурювання грають роль для зростання напруження по всіх регіонах і фактично вони штовхають світ до руйнування загальної системи безпеки. Вони це зробили, по суті, паралізуючи роботу Організації Об’єднаних Націй та Радбезу ООН. І це абсолютний абсурд, коли від країни, яка ніколи не набувала членства ООН в законний спосіб, яка де-факто є країною-терористом і яка порушує усі можливі міжнародні конвенції, залежить вирішення будь-яких питань війни і миру.
Насправді, коли ми говоримо про РФ, то ще рік тому, до того, як вони вторглися в Україну і тільки почали планувати це вторгнення та підтягувати війська, вони вже розкручували маховик загальної нестабільності. Паралельно з тим вони пробували спровокувати регіональні конфлікти.
Тобто завдання Москви фактично зводиться до одного – світ має стати абсолютно нестабільним, після чого Путін виходить і дає зрозуміти наступну істину - мовляв, що вони [Росія] створили цю нестабільність і лише вони можуть її загасити єдиним стійким способом - фактором біполярного світу, де одним із полюсів обов’язково має бути сама Росія.
Подальша логіка Путіна зводилася би до того, що багатополюсний світ завжди нестабільний, на відміну від двополюсного, який стабілізує ситуацію. Попри Холодну війну, попри ядерну гонку озброєнь світ прожив 70-80 років без великих воєн та протистоянь. І те, чого хоче Росія - стримуючого фактору, взаємних домовленостей та поділу світу на підконтрольні території.
І тому, десь підвищуючи ставки, вона хоче підвищити нестабільність до статусу, коли воєнні конфлікти чи нестабільність охоплюють весь світ (у тому числі економічно) - економічні війни, війни у кіберпросторі також мають нагнітати ситуацію. Оце, власне кажучи, коли ми говоримо про поняття Третьої світової війни.
А тепер переходимо на Тайвань, Китай і США. Коли жодна зі сторін не хоче світової війни, і коли кожна з цих сторін не є залежною від Москви і та не може їм диктувати свою волю, то такої війни не відбудеться. Так, усе це виглядало дуже загрозливо. Але насправді повернемося до елементарної історії і географії. Острів Тайвань відділяє від Китаю досить широка протока, посередині цієї протоки проходить лінія розмежування, яку намагаються не перетинати літаки однієї і другої сторін, тому що після того їх будуть там збивати. Проте вони регулярно влаштовують там провокації (частіше китайці, рідше - тайванці), але підлітаючи до лінії розмежування і проходячи її, розвертаються назад.
Ми забуваємо про просту річ — кілька архіпелагів, серед яких один великий острів з населенням у 30 тисяч осіб, це досить відчутна частина населення Тайваню — знаходиться безпосередньо біля узбережжя Китаю, поза межами лінії розмежування. Більше того, біля цього великого острова, який межує з Китаєм до китайського берега і порту менше 4 кілометрів. І саме за ці острови вже виникало три конфлікти. Тобто вся історія з можливою великою війною КНР і республіки Китай велася до цього часу на рівні страшних погроз, криків, але мілітарно були спроби ізолювати, оточити і, врешті-решт, зайняти саме ці острови. Про великий, основний Тайвань і його столицю Тайбей мова взагалі не йшла. Більше того, кожен наступний з цих трьох конфліктів був слабшим і не таким тривожним.
Що відбулося зараз? Якщо подивитися на ретроспективу, жодні китайські десантники не висадилися на тих островах, які безпосередньо межують з Китаєм і слабо прикриті. Тобто насправді жодного вторгнення навіть не пробували починати — по цих островах навіть не відкривали вогонь. Його відкрили демонстративно на навчаннях по відкритому морю, де перед тим було зупинено пароплавство, і лупили безпосередньо по нейтральних водах, а не по Тайваню. Було багато гучних фраз, були погрози про перекидання військ, але це було махання кулаками, не більше. Тобто насправді держави від війни були неймовірно далеко від війни.
Чи мав Китай якимось чином реагувати приліт Ненсі Пелосі? Напевно, мав. Адже це - тоталітарна держава, з комуністичною владою, яка має якимось чином демонструвати, що "он уважать себя заставил и лучше выдумать не мог". Інакше не можна.
Чи має Тайвань за виникнення загрози підіймати свою авіацію, проводити додаткову мобілізацію? До речі, наскільки мені відомо, повноцінної мобілізації на Тайвані не проводилося. Тобто відчуття загрози не було достатньо сильним.
Чи Сполучені Штати Америки, спікерка Палати представників яких прибуває на цей острів, мали підтягнути своїх військових і показати - мовляв, ліпше не жартуйте, давайте без ексцесу виконавця. Бо все може статися - якщо літак випадково зайде в ту зону, куди не треба, почнеться повітряний бій і ракети, б’ючи по літаку Тайваня потраплять у літак спікерки, ситуація стала б небезпечною. Ніхто не хоче до цього доводити, тож і авіаносець "Рональд Рейган", і ядерний підводний човен, і ескадрильї, які вилетіли з південної Кореї та Японії були спрямовані на превентивний захід — не допустити надмірного наближення, щоб китайські літаки раптом не перетнули зону розмежування. От, власне кажучи, і все.
Для Китаю особливо принциповим є невизнання у світі незалежності Тайваню. Вони наполягають, що за національною ідентичністю це їхня територія. Нічого не нагадує? Росія те саме говорить про Україну, бо Україна розвивалася, зараз бореться за себе, а Росія сюди поперла.
На відміну від Московії, Китай — не кінчена держава. Вона тоталітарна, комуністична, але це не держава ідіотів і дегенератів. Там є населення, яке хоче жити нормально, а не імперскістю. Там є лідери, ті самі комуністичні, яким хоч трохи і свербить імперська сверблячка, але для яких має значення економічний розвиток.
Сі Цзіньпін опинився на розгалуженні, точці біфуркації. По-перше, він поставив завдання перетворити економіку Китаю на першу економіку світу. Не думаю, що це відбудеться, тим більше, що Китай зараз перебуває у певні економічні кризи і має, у тому числі, подякувати за це Росії, тому що була нестабільність із постачанням енергоносіїв у світі, через що вони підскакували у ціні. Паралельно – зростання ціни на продовольство, що теж вдарило по китайській економіці.
Тобто першою вони не будуть, будуть другою чи третьою, але, принаймні, зберегти те, що мають, для них є принципово важливим. Плюс збільшити кількість середнього класу. Для них це теж важливо. Це не ра**истський і радянський барачний комунізм, у якому всі мають бути бідні, голодні і нещасні - там люди мають жити більш-менш нормальним життям, бути заможними і радіти тому так званому китайському комунізму.
Маючи відкриті кордони і можливість їздити світом, вони мають бути готовими повертатися до Китаю, привозити свої капітали чи бути постпредами не просто китайської нації, а Китайської Народної Республіки і Компартії Китаю в інших країнах, де вони ведуть свій бізнес. Це — логіка Китаю і якщо вони починають серйозну війну, вони усе це втрачають.
І хоч хтось у нас розповідає про те, що Китай ще щось робитиме, це не так. Китай уже зробив, що міг - були заяви, невдоволення і на тому все. Китай зараз зацікавлений у кардинальному зниженні напруги і досить швидкому зникненні теми Тайваню з будь-якого публічного простору. Уся китайська преса через приблизно через три тижні припинить згадку Тайваню у будь-якому контексті, тому що у Китаї наближаються вибори генсека і Сі Цзіньпін має екстраординарне рішення - втретє зайняти цю посаду. У них це не заведено, але він хоче це зробити. Тому йому треба закрити ганьбу. Тобто вони ніби чогось досягли, показали США кулаки, полякали. Тому, на мій погляд, усе завершилося, хоч навчання Китаю ще продовжаться. Мені це дуже нагадує лобову атаку у повітряному бою - коли стараються уникнути моменту зіткнення з протилежним літаком. Завдання - витримати і той, хто перший відхилиться, по тому з мінімальної відстані буде розряджений увесь боєкомплект і він загине. В даному випадку ніхто, звісно, не загине, але той, хто відхилився, дуже серйозно програв. І Китай відхилився - Сі Цзіньпін не відважився будь-що зробити (бо він і не міг), а Ненсі Пелосі посадила свій борт на Тайвані, провела зустрічі з парламентом та його керівництвом, зустрілася з президенткою, отримала свою нагороду, висловила офіційну підтримку народу Тайваню і полетіла далі до Південної Кореї. Тобто насправді відбулася серйозна політична перемога США і для Тайваню після цієї "війни нервів" на найближчі десять років ситуація буде застабілізована.
Як, на вашу думку, у найближчі роки розвиватимуться відносини між США та Китаєм? Адже у них пов’язані економіки, але з іншого боку вони наче два полюси і у них є постійні протиріччя.
Коли ми маємо справу з тоталітарною державою, ми не можемо стовідсотково бути впевненими у тому, що все закінчилося. Зараз все закінчилося на 90-95%, але завжди є ті підлі 5%, коли може щось відбутися.
Тепер що стосується цих двох держав. Військове зіткнення між ними практично нереальне — ні зараз, ні в майбутньому. Існує такий термін у міжнародній економіці, його використовують у фінансах — хімерика, тобто китайсько-американський симбіоз. Його використовують для певних статистичних систем і він є чисто технічно, бо політично він не підтверджується. Якщо ви хочете прорахувати якісь економічні кризи, вам треба брати в розрахунок не окремо американську чи китайську економіки, а їх разом. Колись на прохання посольства Китаю я готував великий аналітичний огляд, оцінку ззовні китайської політики реформ і там, зокрема, мені довелося переглянути добірку матеріалів саме з накопичувальної системи валютних резервів. Сьогодні у Китаї закумульовано більше доларів, ніж у США. Тоді було менше, але і тоді це були трильйонні суми. На сьогоднішній день обвал американської валюти і економіки знецінює практично неймовірний резерв для Китаю. Китай залежить від того, щоб в Америці було все добре. Обидві країни у певній мірі залежні одна від одної, але Америка трохи менше. Бо Америка не опирається на юань, тоді як юань опирається на долар. І тому хочуть вони чи ні, вони усе одно у певній мірі співіснуватимуть.
У Америці, особливо коли перемагають республіканці, весь час буде бажання обмежити можливості Китаю — запровадити додаткові загороджувальні митні бар’єри тощо. Що і зробив Трамп проти Китаю, через що на сьогодні Байден пропонує Китаю толерантне ставлення до американської зовнішньої політики, менше втручань Китаю туди, куди йому не треба втручатися, жодної підтримки Росії. Більше того, приєднання до певних санкцій проти РФ і за це обіцяється зняти митні обмеження, які були запроваджені при Трампі. Треба сказати, що ці обмеження однаково б’ють і по американцях, і по китайцях — вони вже розбалансували цілі галузі американської економіки, тому що стало дорожче завозити китайські комплектуючі, які стали частиною американського конвеєра. Тому все одно шукатимуть порозуміння.
І основне: Китай — це не Росія. Росія живе у 19-му столітті і неспроможна розвиватися - це дегенеративна нація. Це люди, які визнали принципи минулого і відмовилися від майбутнього. Китай таким не є, але він займається світовою експансією - тим, що можна назвати м’якою силою. Вони пропагують китайський досвід, китайські цінності і везуть китайські гроші. Це найпомітніше в Африці, де вони будують кілька десятків тисяч залізниць. Зараз я думаю, що і більше, вони вкладають туди кошти, інвестують і беруть під контроль держави. Держави стають їхніми боржниками. США так само ідуть методом м’якої сили, тільки не методом експансії та грабіжницьких способів, а набагато м’якше, культурніше, створюючи передумови - спочатку експортуючи цінності, а потім гроші й товари.
Протистояння двох "м'яких сил", хоч і різних у моральному плані, не розв’язується військовим шляхом. Воно розв'язується певними мирними способами - або санкційними процедурами, ембарго тощо. Тобто тут працюватиме економіка.
Чи може Китай цю "м’яку силу", про яку ви згадали, застосувати саме до Росії і наскільки, зважаючи на ослаблення Росії у війні проти України, Китай може цим скористатися і почати контролювати РФ?
Для Китаю почати контролювати Росію є профільним завданням. Але контролювати є сенс тоді, коли ти можеш цей контроль конвертувати у щось реальне. Коли ти можеш взяти під контроль економіку і зробити її нормальною. А коли там розвалюється заводи, їх ріжуть на металобрухт і просять дати їм грошей аби щось підтягнути, але при тому всьому ти не розумієш, як ти повертатимеш гроші, які віддаєш. Тому питання залишається відкритим, тим більше коли мова йде про середньострокову перспективу.
Мені здається, що поки що Китай бере те, що погано лежить, потроху готується і підвищує рівень внутрішньої мобілізації до того, коли цей момент настане.
Війна Рашастану проти України усім дала зрозуміти, що рано чи пізно РФ почне розвалюватися. І на той момент Китай хоче бути абсолютно готовим. Скоріше за все, Китай посприяє тому, щоб інфраструктурний розпад Росії настав швидше. Тобто просто дістатися з Москви до Далекого Сходу буде неможливо і єдина "дорога життя" буде через Китай. Зараз вони будують мости через Амур, прокладають нові залізниці, але поки що економічно усього цього не використовують, наскільки можна зрозуміти, бо вони викупили декілька сотень гектарів тайги і вирубують їх під свої потреби. Але це ще не є експансією з колонізацією.
Вони чекають, бо вони побачили, що Росія сама скоро може почати падати. Китай не хоче війни, навіть з Росією. Він хоче взяти те, що впаде йому в руки.
В той момент вони хочуть бути готовими і доки США будуть протягом кількох місяців кричати "нехай тільки не розпадеться Росія" (як колись Буш-старший, коли приїжджав до Києва і говорив, щоб Україна не сміла розвалювати Радянський Союз), Китай може наступного дня зайти на ці території і стати гарантом миру і безпеки. І їм ще дякуватимуть за те, що вони зупинили кровопролиття. Тому підготовка є, але я не думаю, що вони прискорюватимуть події.
Нещодавно була заява МЗС РФ про припинення епохи співробтіництва із Заходом. Яка мета таких заяв і на що вони, у першу чергу, спрямовані?
Дитячий садок чи рівень жартів 70-х років, коли я ще був юним. Інакше це, напевно, і не поясниш.
Росія — держава-гопник. У них президент — колишній дрібний пітерський гопник і всі стараються на це орієнтуватися. Так, звичайно, стогнуть і розуміють, що це повний ідіотизм, весь бізнес проти цього, всі урядовці проти цього, навіть частина силовиків проти цього, але Путін дав відмашку і пішли молотити з такими заявами.
У них у всіх єдина мрія — коли Путін здохне, ми все спишемо на нього. Він у всьому винуватий, при цьому додаємо ще Машку Захарову і "грустную лошадь" Лаврова і списуємо на них, а далі "ми такі хороші, знімайте усі санкції, ми тепер тільки прозахідні". Тобто ідея з крутим розворотом у всіх елітах висить. Тільки вся проблема в тому, що розвертатися потрібно було ще років 10 тому, коли вони спочатку на Грузію, а потім на Україну нападали. Саме тоді треба було розвернутися, а не нагнітати це протистояння.
Зараз світ нарешті дозрів. У 2008 Грузії, у 2014 Україні не допомагали, бо тоді ще не розуміли, що цей Карфаген має бути зруйнований. Тому своїми заявами РФ тільки підігрують. Вони грають проти Заходу, але Захід каже: "Ради бога, ми тільки за". Ви нам розказуєте, що не дасте свої енергоносії, нам це дуже боляче, ми хотіли до 2027р. купувати ваш газ, але добре, ми припинимо його купувати рівно за рік. Ми думали нафту ще три роки купувати, але до кінця року ми її більше не купуємо. І ціна на нафту пішла вниз. Наступного року ціна на газ і ви залишитеся ні з чим. Навпроти Фінляндії у ра**истів піднявся тиск в трубопроводах, вони не мають куди дівати газ і ще не готові зупинити видобуток. Тому зараз вони спалюють велетенські об’єми газу, який вигорає на сотні мільйонів доларів.
У Європі зараз немає тієї реакції. Це раніше було: "Мы развернёмся от вас", а у відповідь: "Та ні дорогенькі, ми ж хочемо ліберальну імперію, ми вас ніжками Буша завалимо". Коли раптом відбудуться якісь зміни, і з’явиться якесь "подобие либерального лика" і прийде до влади, то я боюся, що на Заході багато хто сколихнеться. Але є вже і ті, хто зацікавлений у тому, щоб ця Росія розвалилася. І тому усі ці заяви, які особливо Захарова публікує, сприймаються на Заході вже не як якісь залякування, а як дорога з одностороннім рухом. Ви хочете від нас відмежуватися? Так і ми хочемо, тому цей процес і далі поширюватиметься.
Яка кінцева мета Заходу щодо Росії — вони досі хочуть із нею домовлятися чи стримувати?
Проблема в тому, що може бути консолідований тоталітаризм, набуває консолідованої демократії. У кожній країні — окрема думка. Насправді немає єдиної позиції — більше того, змінюється говорити Україні і позиція теж можуть мінятися. Наприклад, в Італії уряд Драгі, попри миротворчі заяви, які були даниною традиції, після того зробив серйозні кроки до того, що цей Карфаген має бути зруйнований. Якою прийде нова коаліція прогнозувати важко. Цілком можливо, що там буде вплив російських лобістів, принаймні через "5 зірок" і через "Лігу півночі" таке може бути. Якщо це відбудеться - буде трохи інша позиція і вона контрастуватиме з іншими державами. Так само з усіма контрастує Орбан в Угорщині, але мрії про те, щоб Рашастан перетворити на демократичну ліберальну імперію у тих самих кордонах, з тими самими впливами як свого майбутнього союзника, вже не виношує практично ніхто. Просто є ті, хто на фіналі цієї імперії ще хочуть підзаробити. У першу чергу, мова йде про Угорщину, трохи про Болгарію, можливо у близькому майбутньому - про Італію. Також є ті, хто вирішив, що йому ліпше з мудрим втратити, ніж з дурним знайти. І це зараз усе більше починає стосуватись ключових держав. Велика Британія це вже пройшла і засвоїла, зараз мова іде про Німеччину і Францію. Але це ідея якраз є визначальною - немає ставлення до того, що цю імперію потрібно зберегти. І позицій Джорджа Буша-старшого цього разу ніхто не повторюватиме, тим більше, що ніжок Буша уже на всіх не вистачить.
Щодо договороздатності Росії і поточного кремлівського режиму. Нещодавно були заяви Шредера про те, що Путін нібито хоче домовлятися. На що спрямовані ці заяви і на кого - саме на Захід, аби призвести до перемовного процесу?
Мета, на мій погляд, - затягнути за стіл переговорів Байдена. Для Путіна важливо сісти за стіл переговорів саме з ним — йому не потрібні перемовини з Україною з різних причин.
Перш за все, його розрахунки на те, що українська влада здасться повністю, не виправдалися. Незалежно від української влади — просто стало зрозуміло, що суспільство цього не сприйме. Мова йде не про "здасться у першому етапі" чи погодиться на статус-кво без Херсонщини — ми маємо 80 з чимось відсотків тих, хто категорично проти. Українці чітко визначилися.
У Росії не вивчають матчастину щодо наших законів, правил, але вони дуже добре досліджують проведені у нас соціологічні опитування. Бо російські політтехнологи завжди вивчали саме їх. Тому вони знають цю позицію — вони розуміють, що вести якісь перемовини тут немає сенсу - навіть якщо Зеленський щось пообіцяє Путіну, він не зможе цього виконати та й в принципі не ризикне. І тому не буде тут результату і він хоче провести перемовини на рівні "Великі світу цього знову ділять весь світ". Для того робилася ціла купа інших конфліктів. Крім того, що вони підбурювали у себе аби на Сході почалась війна, далі не без їхньої вини відбувається два інші конфлікти - У Нагірному Карабаху, де Росія найбільше програє і Таджикістан, який поступово інкорпорується у Талібан. Там Росія теж програє, бо це була її певна точка, за допомогою якої вони контролювали певну сферу світу. Скрізь, де росіяни створюють конфлікти, вони переважно програють, але вони пробують підвищити цю напругу, щоб потім Байдену сказати - мовляв, ми створили проблему, ми її можемо розв’язати.
Те саме вони робили із Сербією та Косово. Як тільки вони не підштовхували до тієї війни, але Вучич обережний і знає, чим усе може закінчитися і йому ліпше Євросоюз, ніж Росія. Просто поки що йому з його суспільством, корупцією та реваншистами до ЄС дорога закрита, тому він грається з РФ. Щойно йому скажуть "вибирай", він забуде про Москву у той же день.
Тому Росія скрізь пробує підняти напругу для того, щоб єдина країна, з якою можна вести переговори - США - відкрила двері і сказала: "Ми не хочемо великої війни, сідаємо за стіл".
Тобто це те, що відбулося рік тому у Женеві. І зараз Путін хоче повторити женевський варіант. Усі розповіді про те, що вони готові розмовляти з Україною - це блеф. Вони не готові вести з Україною взагалі переговорів. Більше того, переговори з Україною не мають сенсу для нас, бо вони не дадуть результату, адже РФ не виконує своїх зобов'язань ніде і ніколи. Із США Путін сподівається, що зможе виторгувати біполярний світ і тиск на Україну - певний статус-кво як тимчасове перемир’я. Мовляв, зиму треба перезимувати, а весною Україна далі повертатиме свої території. Але США зараз не те, що не погоджується на такі речі, а й взагалі на переговори з Путіним іти не готові.
Максимум - Блінкен поговорив з Лавровим, причому без жодних домовленостей. Бо американці дуже чітко розділяють відмінність між "розмовляти" і "вести переговори". Це абсолютно різні речі. Спілкуватися вони вважають потрібно практично з усіма - вони через посередників спілкуються з Іраном, чи Хезболлою і ведуть якісь розмови. А переговорів, які мають вийти на якісь рішення, з терористами вони дійсно не ведуть. І те, що відбувається з Москвою - це спілкування, а не переговори.
Яка конфігурація Росії може бути найбільш безпечною як для України, так і для західного світу?
Скільки років німці були звірями? 15. До того вони такі самі, як і усі європейці. Європа після Першої світової - не зразок демократії, але усі були приблизно однаковими: і німці, і австрійці, і італійці, британці. Потім помутніння в мозку - і 15 років звірства. І звільнення від цього. Неонацизм у Німеччині - це абсолютний маргіналітет. Але німці вибралися, їм було для цього не знадобилося багато часу.
Скільки віків звірями були росіяни? Можемо вертатися назад, у часи Другої світової, у часи Першої світової. Вони робили одне і те саме - згвалтування, масові вбивства, вирізування людей. Вертаємося ще раніше - походи Суворова, його розправи. Це нам у школі нам розповідали, що він "освобождал народы". Але він був загальноєвропейським жандармом і його відправляли придушувати бунти. То він 500 тисяч нагайців знищив, то він поїхав французів убивати, але програв, бо його розгромили. Повертаємося до Івана Грозного - як він Казань брав. Хіба ми не знаємо, що вони витворяли? Це звірі.
А коли вони на самому початку, захопили Суздальське князівство, азійська орда до Пскова і Новгорода, то вони там те саме, що і у Бучі, тільки не автоматами, а ножами і списами. Тобто вони такі вже вісім століть. Чи може цей народ колись бути нормальним? Ні, не може за означенням. Доти, доки в нього є поняття імперії. Німці не стали б такими цивілізованими за два тижні, якби у них не була програна війна і вони не відчули спокуту і не побачили жахіття того, що вони накоїли.
Тому для мене є єдиний вихід - якщо почнуться внутрішні руйнівні процеси. Вони можуть початися з економіки і я зараз із зацікавленням дивлюся на ті регіони, які підтримуються Китаєм. Чи рвоне Бурятія і Тува - не факт, до цього ще дуже далеко, адже їх дуже довго вихолощували. Я не дуже сподіваюся на національний рух, я більше сподіваюся на місцеві олігархічні еліти, які раптом зрозуміють, що з Росією їм дуже невигідно - під санкціями, під тиском - і ліпше з цим порвати. Плюс інфраструктурний колапс, коли до Сибіру долетіти буде неможливо. Коли це все почнеться, після того раптом припинить існування імперія. З’являться окремі нові держави. Якими вони будуть - неважливо, головне, що вони не нестимуть загрозу світу і нам. Вони потраплять під чийсь вплив.
Чим менше буде московська держава і якщо між нею і Україною буде ще якась незалежна держава, якась Ліпецько-Курська, то бог в поміч. Бо допоки ми межуємо з бодай найменшим субстратом московського князівства, у нас завжди буде загроза. І Росія завжди буде лізти, тому що Москва - це синонім дикості. І навіть коли вони зменшаться до території половини європейської частини Росії, це все одно буде загрозою. Коли вони зменшаться до території Московської області - це буде нормально. Чи можна це якось прискорити? Єдиний варіант - вигравати війну.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
