Шах не помер, ішак не здох, або Чому Україна "застрягла" в Мінську

Сьогодні рік зустрічі Володимира Зеленського з Володимиром Путіним в рамках Нормандського формату 9 грудня в Парижі. На жаль, дива не сталося, але воно і не могло статися, політика - мистецтво реального. Проте справедливості заради, за цей рік в питанні мирного врегулювання зроблено більше, ніж за три роки, що передували Паризькій зустрічі. Реально найважливіше, що вдалося це досягти режим тиші, який радикально знизив втрати на Донбасі.

Зрозуміло, не обійдеться без пропагандистського хайпу. Особливо старатиметься секта п'ятого президента. І це несправедливо, хоча б тому, що перший і другий Мінськ - це політичний спадок, який дістався Зеленському від Порошенка.

Так, підписані Порошенком Мінські угоди забезпечили завершення активної фази конфлікту на Донбасі. Однак, угоди підписувалися аж ніяк не на умовах України, в ситуації після військових поразок.

Петро Олексійович розраховував виграти час, а там чи то шах помре, чи то ішак здохне. Однак велика політика, це не базар в Бессарабії. Просто взяти і відмовитися від Мінська не вийде.

Можна і далі звинувачувати Зеленського і Єрмака в зраді, правда забуваючи при цьому факт того, що лідерів самопроголошених республік по суті визнав колишній президент Порошенко, укладаючи перші і другі Мінські угоди. Він же підписав формулу, за якої Україна отримує контроль над кордоном після проведення виборів.

читайте такожПорошенко отримав новий хворобливий ляпасДо слова, формулу Штайнмаєра узгодили ще в 2016 році на саміті лідерів Нормандського формату в Берліні, де ід України брав участь Петро Порошенко. Тому, це саме його рішення - узгодити імплементацію формули Штайнмаєра в українське законодавство.

Можна ще поміркувати про "хорватський", а тепер "карабахський" сценарії розповідаючи, що Петро Олексійович створив найсильнішу армію в Європі. Щоправда, за п'ять років ми так і не зуміли організувати власне виробництво боєприпасів, доїли ВПК. Але хіба наших ура-патріотів цікавлять такі дрібниці?

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред