Чому в Україні не буде польських зарплат

Прем'єр Денис Шмигаль пообіцяв українцям рівень європейських зарплат вже до 2030 року. Якщо при владі перебуватиме уряд, який реалізовуватиме політику економічного зростання і правильно управляти економікою, а не займатися питаннями фінансово-бюджетного дележизму між групами впливу, то Україна могла б і перевершити ту ж Польщу за потенціалом економічного розвитку. Питання тільки в тому, що нинішня сировинна модель, яка реалізується в Україні і призводить до постійної деіндустріалізації економіки (руйнування промислового потенціалу) явно не може призвести до високих зарплат.

Адже що таке "високі зарплати"? Це не просто гроші, які виплачуються людям, як манна небесна, а, перш за все, це проекція рівня доданої вартості. Чим він вищий, тим більшу зарплату отримають наймані працівники.

Іншими словами, для того, щоб отримувати високі зарплати, умовно потрібно виробляти електротехніку, літаки, ракети, автомобілі – товари з високим рівнем доданої вартості. Це - аксіома, яка простежується у всіх країнах. У сировинних країнах високі зарплати можливі тільки при наявності високих сировинних рент, як, наприклад, у Саудівській Аравії, або за рахунок невеликого числа населення, як в Норвегії. Якщо сировинних рент недостатньо, то і рівень зарплат не настільки високий - наприклад, в тій же Росії, яка теж є нафтово-сировинною країною, рівень зарплат набагато нижчий, бо нафтових рент на всіх не вистачає.

читайте такожПольща перетворилася на насос з викачування кадрів з УкраїниВ Україні апріорі цього немає, тому що у нас майже немає нафти, мало газу і всі сировинні ресурси, які знаходяться у нас, не дадуть такої кількості сировинних рент.

Польщу нам часто ставлять у приклад, оскільки це співставна з нами країна - за чисельністю населення, за економічною конкуренцією в регіоні і за трудовим ресурсом. Але є одна відмінність - Польща прийшла до своїх зарплат, створивши середній рівень додаткової вартості за європейськими мірками. До слова, у Європі, США або Японії причиною високих зарплат також є високий рівень доданої вартості.

А Україні цього зробити не вийде з ряду причин.

По-перше, у нас є межа зростання доходів через те, що через індустріалізацію економіки, основні споживчі товари у нас імпортні. Якщо ростуть доходи, то зростає і купівельна спроможність - люди купують більше смартфонів, машин, починають більше їздити за кордон і т.д. тобто імпорту у нас стає більше і весь він повинен компенсуватися експортом.

І тут ми впираємося в планку зростання доходів, яка і є обмеженою потенціалом сировинного експорту, який не можна нарощувати нескінченно. Наша "межа" - приблизно сто мільярдів доларів. Якщо додати до них дефіцит на рівні 20 мільярдів доларів, то вийде, що ми не можемо імпортувати товарів більше, ніж на 120 мільярдів доларів, тобто не більше рівня ВВП у 200 мільярдів на рік, і, якщо розділити цю суму на все населення країни – не більше, ніж п'ять тисяч доларів на рік на одну людину.

Щоб збільшити цю цифру, потрібно збільшувати експорт і переходити від сировинної моделі до товарів з високим рівнем доданої вартості. Іншими словами, щоб вийти на рівень Туреччини за доходами, потрібно мати близько 250 мільярдів доларів експорту, на рівень Польщі – 350-400 мільярдів, тобто збільшити потенціал експорту 2-3 рази.

По-друге, економічна модель України сама по собі відсікає можливість зростання. Раніше у нас застосовувалася модель фіксованого курсу валют, при якій росли не тільки зарплати, а й торговий дефіцит, що призводило до обвалу гривні в півтора-два рази кожні 5-8 років. Зараз плаваючий курс відсікає збільшення доходів приблизно раз на рік, тобто система сама себе обнуляє.

Тобто, це - те ж саме, що і з автомобілем – якщо встановлено обмеження швидкості, то швидше 90 км\год поїхати не вдасться, скільки не тисни на педаль газу.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред