Білорусь Лукашенка вже закінчилася

Напевно, Олександр Лукашенко щиро вірить в те, що говорить. У свою історичну роль. У те, що врятував країну від злиднів і націоналізму. У радянський пломбір і Держплан.

Судячи з усього, він щиро переживає за майбутнє того, що створив. За весь білоруський побутовий "СРСР на мінімалках". За всю цю радянську етику, помножену на двадцять сортів ковбаси.

Швидше за все, він відчуває себе атлантом, що тримає небо. Те саме, яке без нього неодмінно впаде людям на голови. Але тільки все це зовсім нічого не міняє. "Білорусь Лукашенка" вже закінчилася - незалежно від того, як складеться далі його власна доля. Якщо він піде - зруйнується все, що він споруджував 26 років. Якщо залишиться - воно обвалиться тим паче..

Останні два десятиліття навколо Білорусі встиг сформуватися свій власний міф. Вона стала справжньою меккою для прорадянських людей. Такий собі зразковий осколок Радянського Союзу - з "порядком", "чистотою" і державним соціалізмом. Мрія для всіх, хто вважав, що СРСР не був приречений на крах. Білорусь служила для них доказом, що радянська модель не обов'язково мала програти в холодній війні.

читайте такожЧому Лукашенко не йдеАле цей міф ще на старті був брехливим. Тому що всі останні 26 років Білорусь, фактично, жила за рахунок Москви. Вона була ще одним наростом на нафтогазовій трубі - і все її благоденство було штучним і дотаційним. Лукашенко успішно торгував суверенітетом країни, за який Москва була готова платити з власного бюджету.

Власне, все невдоволення Кремля якраз і зводилося до того, що офіційний Мінськ "задирає ціну". З точки зору Москви, Лукашенко просив занадто багато, а віддавав занадто мало. Він легко продав Росії прапори, герб і мову. Але до останнього впирався, коли слідом за символічним суверенітетом Москва вимагала від нього поступитися ще й економічним.

Ймовірно, тепер у Кремлі зловтішаються з того, що відбувається в Білорусі. Тому що в найоптимістичнішому для себе результаті Лукашенко буде змушений віддавати Москві борги. Якщо він втримається, то заплатити за це йому доведеться всім тим, що викликало в прорадянських обивателях захват і розчулення. Державною монополією, плановою стабільністю та іншим радянським спадком. Йому доведеться пустити в країну всіх тих російських покупців, яким він раз у раз відмовляв у доступі до активів.

Втім, платити за рахунками доведеться навіть якщо Лукашенко не втримається. Весь цей економічний заповідник був штучним і дотаційним. Він навряд чи зможе вижити без структурних реформ, інвестицій та приватизації. А тому все питання зводиться до того, хто саме буде допущений до білоруських активів. І хто саме стане переводити країну на нові економічні рейки.

Здатність Білорусі до транзиту влади теж під питанням. Олександр Лукашенко відчайдушно намагався не ділитися впливом, а тому не створював у своїй країні інститути. В результаті, виглядає так, ніби вся система зав'язана на одну-єдину людину. У ній немає не тільки опозиції. У ній немає ні політбюро, ні правлячої партії.

І як би не склалося персональне майбутнє Лукашенка - доля його спадщини досить сумна. Він створив систему, яка принципово нежиттєздатна. Проблема зовсім не в "змові" і не в "підступах " - проблема в тому, що історію не можна обдурити.

Втім, сам Лукашенко навряд чи коли-небудь визнає власне банкрутство. І до кінця життя стане твердити про те, що його мрію зруйнували протести. Що причиною краху став не він сам зі своїм приреченим проектом, а люди, втомлені від його беззмінного правління. Нинішня криза зробить його щасливою людиною. Тому що саме на неї він стане списувати руйнування того потьомкінського села, яке він споруджував два з половиною десятиліття.

Лукашенко має бути вдячний своїй повсталій країні.

Павло Казарін, журналіст, для НВ

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред