ТКГ у Мінську домовилася про створення "консультаційної ради", де діалог має вестися між Україною та представниками ОРДЛО, при цьому Росія виведена на рівень спостерігача, як Німеччина, Франція та ОБСЄ. Такі домовленості можуть виявитися ознакою дуже небезпечних для нашої країни речей.
Росія достатньо наполегливо, але не дуже вигадливо, протискує дві головні тези, які для неї дуже важливі.
По-перше, Москва наполягає на визнанні конфлікту на Донбасі внутрішнім українським конфліктом, де РФ просто допомагає його врегулювати. Вона усіляко намагається добитися того, аби її агресію проти України сприймали як внутрішній конфлікт. За міжнародними стандартами, якщо відбувається внутрішній конфлікт, то переговори між ворогуючими частинами однієї країни потрібно проводити за участі посередників: Росії, Франції, Німеччини – та будь-кого.
По-друге, якщо справді буде визнано, що в Україні відбувається внутрішній конфлікт, доведеться закріплювати "особливий статус" Донбасу в нашій Конституції, і потім це було важко змінити чи переглянути. І Росія цього дуже прагне
Порошенко Мінськими домовленостями фактично визнав ці тези і вимоги Росії, але далі намагався просто не виконувати їх. Зеленський не має такої можливості, тому визнає "Мінськ" і змушений його тим чи іншим чином виконувати.
Інший момент… Єрмак, який зараз, по суті, займається цими переговорами, намагається витіснити Медведчука з цього процесу. Бо, хай там як, але саме Медведчук все ще залишається головним переговорником із Кремлем, зберігаючи при цьому сильні політичні і бізнесові позиції. Ми ж бачимо, що у Медведчука все дуже непогано з бізнесом, який стосується нафтопродуктів та скрапленого газу, звісно, з Росії. І при цьому у його політичної сили зберігається електоральна підтримка (15%).
Єрмак намагається витіснити Медведчука звідусіль. Подивіться, тільки-но Медведчук запропонував паралельний діалог із Кремлем стосовно миру, одразу ж виникла платформа (ця консультаційна рада) і нові ініціативи з боку української сторони, тобто з боку Єрмака. Відтак, Єрмак намагається витіснити Медведчука і перебрати на себе ці сильні позиції останнього.
Поява ще однієї платформи для діалогу – нової консультаційної ради, як на мене, не є трагедією. Але це свідчить про достатньо загрозливу тенденцію. Тут важливо, хто вестиме перемовини в цій раді з боку України, якого рівня будуть переговірники. Адже, якщо представники ОРДЛО будуть спілкуватися з паном Сивохо, то це не так вже й лякає. А от якщо це буде більш офіційний рівень з боку України, це буде серйозною поступкою вимогам Росії. А це вже небезпечно.
Поки що ця консультаційна рада не створена – остаточно рішення має бути ухвалене 25 березня. Чи може щось змінитися за цей період? Думка української громадськості тут навряд чи щось змінить, передусім тому що протест громадськості не передбачається і зараз не помітний. Тим більше, що в умовах пандемії коронавірусу та карантину, запровадженого через це, громадськості буде вкрай важно висловити своє обурення та організувати протестну активність.
Боюся, що, навіть якщо громадськість буде обурюватися, Зеленський не надто звертатиме на це увагу. Він знає, що частина людей у будь-якому разі буде обов’язково незадоволеною. До того ж, це обурення буде або в Фейсбуці, або "Азов" чи "Нацкорпус" поштовхає когось на зразок Сивохо (вони ж не Медведчука штовхають).
Але ситуацію може змінити інша річ… Якщо Україна зробила крок назустріч Росії, тепер, відповідно, Росія має зробити крок назустріч Україні: або погодити дату наступної зустрічі у нормандському форматі, або дати команду продовжити обмін незаконно утримуваними особами та військовополоненими тощо. І, якщо Москва не зробить такого кроку назустріч, це може вплинути на подальший розвиток подій.
Тобто тенденція зараз проявляється загрозлива, але говорити про те, що капітуляція України вже відбулася, зарано.
Отже, рішення про створення цієї консультаційної ради не є катастрофічним, але тенденція насторожує. Тим більше, якщо розглядати останні події в комплексі. Наприклад, разом із заявою новопризначеного прем’єра Шмигаля про те, що треба поста чати воду до Криму, а це також є вимогою Росії і стане кроком назустріч Москві з нашого боку. А, зрештою, це призведе до зняття санкції з Росії, адже більшість з них запроваджені саме через анексію Криму. Крім того, маю інформацію про те, що в Офісі президента в декого є думки про те, чи можна і яким чином просунути зміну до Конституції щодо "особливого статусу" Донбасу, тобто про це там думають і говорять. Якщо розглядати все це вкупі, то вимальовується дуже загрозлива тенденція, бо поступово веде до зняття відповідальності з Росії.
Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
