Підпишіться 
У російсько-українській війні відбувається переломний момент, і людський ресурс Росії більше не є її вирішальною перевагою. Про це заявив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Та й західна преса дедалі частіше відзначає, що Путін починає програвати. По-перше, війна все активніше переходить на територію Росії завдяки регулярним атакам українських безпілотників на об’єкти в глибокому тилу. По-друге, вперше за тривалий час Росія стала втрачати захоплені українські території. І це далеко не всі ознаки того, що у Москви далеко не все йде за планом.
Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко розповів Главреду, чому Росія заходить у глухий кут на фронті, а величезний людський ресурс більше не дозволяє окупантам просуватися, які дії Сил оборони України наближають росіян до втрати здатності не лише наступати, але й оборонятися, чому 2026-й стане для РФ роком провальних наступів, коли по Росії полетить українська балістика, і чому осінь та зима обіцяють бути цікавими для Москви, а також що означає "жовтий код" загрози з боку Білорусі.
Чи погоджуєтеся ви з оцінкою Андрія Сибіги про те, що у російсько-українській війні настає переломний момент? Які ознаки вказують на те, що ситуація змінюється на користь України?
Про перелом у війні говорити зарано. Але пан Сибіга правий у тому, що зміни, які відбуваються на фронті, вкрай негативні для російських окупаційних військ і наближають нас до переломного моменту.
Російські війська виснажені, і людський ресурс не дає Росії того результату, який давав ще торік. Вже у 2025-у росіяни діяли за інерцією – виключно за рахунок швидкості захоплення українських території, яку вони мали в 2023-2024 роках після початку Авдіївської наступальної кампанії, яка потягнула за собою дії вздовж усієї лінії боєзіткнення. Та поступово цей темп почав сходити нанівець. Так відбувається тому, що людський ресурс не вирішує задач, які ставить перед військами російське командування.
Путін ставить стратегічні задачі, але чим нижче за офіцерською драбиною спускається виконання задач, тим більше вони перетворюються на задачі оперативно-тактичного та тактичного рівня. Стратегічна задача – захоплення всієї України, зокрема Донецької, Запорізької та Херсонської областей, або бодай повне захоплення Луганщини. До речі, росіяни ще в 2022 році говорили, що питання Луганщини закрите, але після того вони його "закривають" щопівроку.
На рівні Герасимова і Білоусова, а потім командирів угруповань ставляться задачі оперативного і оперативно-тактичного рівня. Але на фронті ці задачі зводяться до захоплення куща, лісосмуги, поля або села на 15 вщент зруйнованих будиночків. І на цю "м’ясорубку" відправляють одну малу тактичну групу за іншою. В результаті з’являється рекорди України на кшталт 1500 днів оборони села Мала Токмачка! Саме такий результат у російських окупантів на полі бою.
Ганебні результати росіян на фронті пов’язані з тим, що задачі виконуються виключно людським ресурсом. А його у Росії зараз недостатньо. В умовах kill-зон та динамічної високотехнологічної війни людський ресурс не здатні обвалити оборону або прорвати kill-зону без величезних втрат. Тому Росія заходить у глухий кут.
Так, російські окупанти намагаються мати з нами паритет у дронах. Так, вони займають домінуючу позицію за кількістю авіаційних бомб, що використовуються. Так, артилерії у росіян ще досить багато, хоча і втрачають вони її дуже багато. Але дрони дронами, бомби бомбами, "арта" "артою", а хтось повинен наступати. І в наступі у росіян усе погано саме через людський ресурс, який не здатен за нинішніх умов виконувати поставлені задачі.
Росія зараз воює великою кількістю людей на рівні "жуківщини". Але якщо порівнювати втрати особового складу на один квадратний кілометр та темпи просування зараз і під час Другої світової війни, то маршал Жуков у порівнянні з Шойгу, Герасимовим та Білоусовим є маленькою дитинкою, яка десь потайки "смалить у куточку". Величезні втрати і ніякі здобутки!
Травень – останній місяць весняної наступальної кампанії. І в травні середній показник захоплення росіянами території України на тиждень становив близько 20-23 кв км. Натомість у травні 2025-го вони захоплювали за тиждень 120-130 кв км. Різниця в шість разів! Це свідчення того, що інерція просування зійшла нанівець, і далі – глухий кут. Росіяни не зможуть просуватися і будуть змушені перейти до оборони.
Дивіться відео, в якому Олександр Коваленко розповів, коли по Росії полетить українська балістика, і чому 2026-й стане для росіян роком провальних наступів:
Міністр оборони Федоров наводив цікаву статистику: просуваючись на 1 кв км, Росія в жовтні втрачала 67 своїх вояк, у лютому – вже 244, в березні – 254. Тобто ціна, яку Росія платить за кожен квадратний кілометр української землі, стрімко зростає. Чому так? Російські війська настільки виснажилися, чи "м’ясні штурми" почастішали, як за часів битви за Бахмут, чи ми стали більш ефективними у протидії живій силі противника?
Втрати росіян у битві за Бахмут у порівнянні з нинішніми були просто "дитячим садочком". Хоча тоді справді була величезна "м’ясорубка", і російські окупанти самі були шоковані рівнем своїх втрат. Та все одно це був "дитячий садочок". Зараз щодоби вони стабільно втрачають близько тисячі своїх людей, але просування при цьому мінімальне!
Це пов’язано з багатьма факторами. Передусім Росія використовує своїх солдат як "м’ясо". Сама концепція ведення війни лише піхотою вже підвищує рівень втрат.
Наприклад, їде БТР із десантом – десятьма людьми, і в нього влітає FPV-дрон. Вибух, поранені, вбиті. Але броня все-таки захищає від FPV-дрона. Так, дорога техніка втрачена, але при цьому за рахунок броні ймовірність "трьохсотих" і того, що їх евакуюють, вища, ніж ймовірність "двохсотих". А зараз росіяни пересуваються здебільшого квадроциклами, мотоциклами або іншими легкими транспортними засобами. Тож коли в них влучає FPV-дрон, гарантовано є "двохсоті". А "трьохсоті", навіть якщо будуть, то паливо в баку вибухне так, що всі палатимуть яскраво – просто "новий рік" у травні! Хто їх буде евакуювати, якщо це була пара на мотоциклі? Відповідно, навіть якщо вони обидва будуть "трьохсотими", дуже швидко вони перетворяться в полі на "двохсотих".
Концепція застосування малих тактичних груп дозволяє інфільтруватися, але рівень втрат – величезний. Якщо малу тактичну групу розкривають, і вона опиняється під обстрілом, то ймовірність евакуації близька до нуля, тобто це неможливо. Тому "трьохсоті" перетворюються на "двохсотих". І тому – мінімальне просування та величезні втрати.
Зараз співвідношення "двохсотих" (убитих) до "трьохсотих" (поранених) складає 3:1. Тобто 60-65% щомісячних втрат російських окупаційних військ – це саме "двохсоті".
Така концепція використання піхоти призводить до того, що kill-зону завширшки 5-15 км, яку піхоті потрібно подолати, пройти вкрай складно. Взимку цю задачу ускладнюють мороз і сніг, восени та навесні – бездоріжжя, а влітку – спека. Так, влітку є "зеленка", але це не означає, що тебе не помітять. Тебе помітять, завдадуть удару, і тебе не евакуюють у разі поранення.
Саме так воює Росія. Її концепція провальна, але іншої в неї немає.
Бронетехніка у Росії ще є, але вона настільки дефіцитна, що росіяни не можуть собі дозволити використовувати її так, як у 2023-2025 роках. Тому Росія воює виключно людським ресурсом, а це не той ресурс, який без адаптації до нових умов дозволяє ефективно воювати.
Яким чином Росія воюватиме далі? Виходить, їй не уникнути мобілізації?
Так, мобілізація – це єдиний вихід для Росії. Однак російська влада не поспішає її проводити. Мобілізацію намагався нав’язати Путіну Герасимов ще навесні 2025 року, а згодом і Білоусов. Бо без мобілізації Росія не зможе продовжувати війну навіть у такому темпі, як зараз.
Однак я не бачу перспективи мобілізації в Росії найближчим часом, за два-три тижні. Найімовірніше, мобілізація відбудеться після виборів. І це дозволить Росії розтягнути війну ще на 2027 рік. І цьогорічна літня наступальна кампанія ще більше мотивує владу на цей крок, тому що наступ влітку буде провальним, як і навесні. За тими ознаками, які вже зараз ми можемо спостерігати, я не бачу перспективи того, що цьогорічна літня наступальна кампанія росіян буде більш успішною, ніж тогорічна – вона точно буде гіршою. Загалом, 2026-й для Росії стане роком провалених наступальних кампаній.
Міжнародні аналітики та медіа дедалі частіше говорять про технологічний перелом, про те, що Україна перехопила ініціативу завдяки системному знищенню ППО, радарів і логістики ворога, військових об’єктів, НПЗ тощо. Наскільки коректно говорити про те, що ми починаємо перемагати у війні дронів? І як це "випалювання" тилового забезпечення росіян надалі буде впливати на фронт і можливості противника?
Сьогодні ми справді маємо ініціативу в сфері middle strike та deep strike. Ми навіть випереджаємо Росію за багатьма параметрами і розширюємо наші зони впливу та напрями ударів. Це свідчить про те, що ми не просто досягнули паритету з Росією в питаннях ударів по тилових зонах, а почали домінувати і випереджати її.
Для РФ це має негативні наслідки, і вже зараз ми бачимо цей ефект. Йдеться не лише про те, що ми роками виснажували ППО Росії (і це дається взнаки – росіяни вже не можуть захистити свій повітряний простір), а й про те, що у противника виникає ще й дефіцит боєкомплекту. Росії не вистачає боєкомплекту, щоб перехоплювати всі наші дрони, що підвищує ефективність наших ударів.
Успіх будь-якої військової операції – наступу або оборони – має два фундаменти: зв’язок і логістика. Якщо не працює один із цих елементів або обидва, це катастрофа. Протягом останніх років ми поступово брали під свій контроль ближню тилову логістику Росії. Наприкінці 2025-го – на початку 2026 року росіяни заявляли, що навіть за 20 км від лінії боєзіткнення вглиб тимчасово окупованих територій вже небезпечно перебувати автомобільному транспорту, бо на нього йде полювання.
Цього року ми досягли ще більшого успіху. Це сталося завдяки тому, що Росію було відключено від Starlink, і вона залишилися без високоефективного супутникового зв’язку та інтернету. Так, росіяни вийшли з ситуації, але якість їхнього зв’язку тепер усе одно поступається Starlink. За таких умов вони змушені встановлювати ретранслятори, налагоджувати Wi-Fi-мости, використовувати загальновійськовий зв’язок тощо. А на все це ми можемо більш ефективно полювати та знищувати.
Чимало наших підрозділів веде полювання на російські засоби зв’язку. Наприклад, спецпідрозділ "Рейд" звітує не лише про знищену ним піхоту і техніку противника, але й телекомунікаційні пристрої. А 1-й армійський корпус Нацгвардії України "Азов" минулого місяця продемонстрував, як літає над Донецьком і знищує російську логістику. В травні ми побачили перші офіційні кадри з тимчасово окупованого Маріуполя і роботу наших дронів типу Hornet та RAM-2X над містом і трасою М14, яка йде на Бердянськ, а далі на Мелітополь і Токмак. Це свідчить про те, що середня логістика, тобто 80-120 км від лінії боєзіткнення, також потрапляє під наш контроль.
Росіяни почали голосно скиглити з цього приводу, бо чудово усвідомлюють: ця логістика не буде працювати. Адже через деякий час ми масштабуємо свій контроль так, що окупанти будуть позбавлені можливості безпечно провозити свої вантажі узбережжям Азовського моря.
Таким чином, йдеться не лише про ізоляцію тимчасово окупованого півострова Крим, а про більш ніж 35 тисяч кв км тимчасово окупованої території лівобережної Херсонщини і південної частини Запорізької області.
Через певний час зі зв’язком, який надійно не працює, без забезпечення передових підрозділів, без можливості швидкого маневру, перекидання та передислокації військ та під загрозою постійного удару з неба Росія не матиме можливості ані наступати, ані тримати оборону. Саме тоді, коли росіяни не зможуть тримати оборону, станеться перелом.
Наші удари по логістиці і засобах зв’язку наближають момент, коли Росія втратить ефективний інструментарій для підтримання обороноздатності, зокрема "лінії Суровікіна". Свого часу "лінія Суровікіна", смуга, побудована наприкінці 2022-го – на початку 2023 року, стала для нас великою проблемою. Але без забезпечення і людського ресурсу вона не працюватиме. Ми повинні зробити так, щоб людський ресурс не вирішував питань оборони, а забезпечення війська було зведено нанівець.
У травні ми побачили одну з найбільш масових наших атак на Москву і область. Чи будуть ставати частішими такі атаки, і чи будуть вони масштабуватися?
Будуть, але не одразу. Недавня атака на Москву була випробуванням наших можливостей. Ми побачили, що можемо проривати щонайменше три кільця російської протиповітряної оборони, і лишилися задоволені результатом.
Втім, Москва зараз не є нашим пріоритетом. До Москви справа дійде в осінньо-зимовий період. Поки що ми будемо працювати по інших напрямках, виснажувати Росію на інших ділянках. А питання столиці РФ стане питанням осінньо-зимового періоду.
До того часу ми ще більше масштабуємо виробництво ударних дронів, розширимо їхню функціональність. І, я думаю, до того часу вже почнуть літати й наші балістичні ракети. І тоді ми побачимо їх не у форматі піару чи реклами, а реальний результат їхнього застосування.
Перший результативний удар Fire Рoint 5 Flamingo був у серпні 2025 року – по Армянську, по об’єкту ФСБ і прикордонниках. Три ракети Flamingo тоді вдарили по цій базі. Думаю, що балістичний Fire Рoint полетить уже десь на межі серпня-вересня. Це було б навіть символічно. І символічно було б, якби перші випробування відбулися по Криму.
Чому саме Крим? Сьогодні Крим є другим після Москви місцем, найбільш захищеним російською ППО. Росія постійно туди щось стягує: ми знищуємо – росіяни знову стягують, ми знову знищуємо. Крим став такою собі "Чорнобаївкою" для російської ППО. До того ж Крим – найближча до нас тимчасово окупована територія, настільки насичена системами ППО. Бити, наприклад, по Херсонщині задля випробування такої ракети не так цікаво. Нам важливо випробовувати ракету саме в максимально екстремальних умовах. Максимально складні умови, щільна ППО, важливі об’єкти, близька відстань – усе це є в Криму. Тому починати випробування нашої балістики логічно саме звідти. А далі вже все це полетить на Москву, Бєлгород і далі.
Попри оптимістичні моменти Росія здатна здійснювати масовані комбіновані обстріли нашої цивільної та військової інфраструктури (і події останніх вихідних це довели). Чи свідчать ці ракетні удари про реальну силу Росії, чи це радше конвульсії Путіна та спроби продемонструвати "міць" на тлі невдач на фронті?
Ні, це не демонстрація реальних можливостей Росії або якогось розвитку. Це був звичайний обстріл. Його вирізняло лише те, що, по-перше, майже всі засоби ураження були спрямовані саме на Київ, а, по-друге, що втретє по Україні був використаний "Орєшнік".
У дроновій компоненті атаки не було нічого особливого. Росія використала 600 дронів комбінованого типу: Shahed-136, БМ-35 ("Італмас"), дрони-приманки "Гербера" та "Пародія", а також реактивні дрони. Це все класичний набір, стандарт. Масований комбінований наліт дронів у кількості більше 500 одиниць. Такі нальоти відбуваються раз на тиждень.
Якщо говорити про ракетну компоненту, то за атаку було використано 90 ракет. На перший погляд, це багато. Але! Рекордну кількість ракет за атаку Росія застосувала по Україні 29 грудня 2023 року: тоді було використано 158 ракет різного типу. Основним ударним елементом тоді були крилаті ракети Х-101 і Х-555 авіаційного базування, і їх було 90. Наголошую, в 2023 році Росія мала змогу запустити 90 ракет лише одного типу, піднявши в повітря 18 стратегічних ракетоносних літаків-бомбардувальників Ту-95МС, а зараз, у 2026-у, прилетіла "збірна солянка" з 90 ракет: Х-101, 3М14 "Калібр", "Іскандер-К" 9М727 і 9М728, балістичні ракети 9М723 і 5В55, 3М22 "Циркон", ну і, звісно ж, "Орєшнік". Величезний набір! Не вистачало лише Х-22 і Х-32, а також П-800 "Онікс". А так, майже всі ракети, які в наявності у Росії, вона використала, щоб це виглядало як потужний ракетний обстріл.
Все це свідчить про те, що Росія зараз не може забезпечити удар 90 ракетами одного типу. Ані Х-101, ані 3М14 – жодними ракетами! Де Ту-195МС? Вони згоріли 1 червня 2025 року! Чому не відбулося 90 пусків 3М14 "Калібр"? А що сталося з російськими військовими кораблями, які були носіями цих ракет? Вони потонули! При цьому залишилася обмежена кількість пускових установок, які ми теж добиваємо морськими або повітряними дронами. Так, подібний корабель не потоне, якщо в нього влетить повітряний дрон вартістю 15-20 тисяч доларів, але якщо він влучить у капітанську рубку, де розташовані основні прилади, основні системи і радарні комплекси, то надбудова з унікальною апаратурою на десятки мільйонів доларів знищується, а корабель стає небоєздатним. Саме тому росіяни на військових кораблях, що ще залишилися, швиденько будують "мангали", як на танках. Залишилося ще зробити "кульбабку" з металевих тросів – це взагалі буде унікальне явище!
Ось на що перетворилася здатність Росії здійснювати атаки. Однак це не означає, що ми повинні нехтувати своєю безпекою. А у нас це часто відбувається, і це дивує. Адже перед обстрілом про нього попереджають усі: президент, силові структури, ГУР МО України, СБУ, телеканали, популярні моніторингові канали з сотнями тисяч підписників. Але все одно згодом з’ясовується, що хтось спав у своєму ліжку, хоча в Києві вила повітряна тривога, працювала ППО і лунали вибухи.
Не можна применшувати загрозу. Так, у Росії можливості тероризувати Україну не покращуються, але це не означає, що її ракети не несуть смерть.
Наприклад, "Орєшнік", прильоту якого у нас бояться. "Орєшнік" – це плацебо "голого короля"! За своєю загальною потужністю виділення енергії він слабший, ніж ракети Х-22 і Х-32. "Орєшнік" – це півтора "Іскандери". Але кожна з 36-ти його вольфрамових болванок при зіткненні з землею створює виділення енергії близько 20-25 кг тротилу. У Shahed-136 – 90 кг тротилу, приблизно стільки ж у бомби ФАБ-250. Тобто одна вольфрамова болванка "Орєшніка" в 3-4 рази слабша, ніж Shahed-136 або ФАБ-250. Але це не означає, що вона не вбиває! І це не означає, що можна не ховатися в укриття.
Треба розуміти, на які кроки йде Росія, щоб залякати і шантажувати, щоб посіяти паніку та хаос: вона запускає ракету за 80 мільйонів доларів, яка має ефект півтора "Іскандера" (а один "Іскандер" – це приблизно 1,5-2 мільйони доларів). Тобто загрози від "Іскандера" більше, ніж від "Орєшніка". Але "Орєшнік" також вбиває. Ворог переляканий і панікує, але ми не повинні при цьому нехтувати власною безпекою.
Хотіла би згадати заяву Сирського, який зазначив, що кількість наступальних дій Сил оборони України вперше перевищила російські. Де саме на лінії фронту зараз найбільш помітний цей надлом російської армії? Зокрема чи можемо ми говорити про те, що наступ росіян на Запоріжжя провалився або щонайменше зараз скутий?
Виснаженість росіян уже відчувається майже по всій лінії бойового зіткнення. Навіть там, де росіяни ведуть найбільш активні бойові дії, вони не здобувають якоїсь суттєвої переваги. Навіть Костянтинівка або Покровсько-Мирноградська агломерація, де противник намагається наступати величезною кількістю особового складу, не дає йому якоїсь переваги.
По всій лінії бойового зіткнення ми можемо спостерігати успішні дії Сил оборони України. Минулого тижня було звільнено територію в районі Одрадного, що на Харківщині – 19 кв км навколо цього села. Загалом, ми досить активно діємо на Харківщині. Також було проведено успішну операцію в районі Степногірська підрозділами ГУР МО України, а це вже Запорізька область. Біля Малої Токмачки ми розширили зону контролю вглиб на 1,5-2 км. І якщо раніше росіяни мали можливість виходу на її східні та південно-східні околиці, то зараз уже ні.
Всюди є такі прояви: там 500 метрів, там кілометр переходять під наш контроль. І контратакувальні дії ми ведемо по всій лінії бойового зіткнення.
Водночас російські окупаційні війська продовжують максимальний тиск на ділянці фронту протяжністю приблизно 15 км – це Гуляйпільський напрямок. Вони ставлять собі за мету вихід у міжріччя річок Гайчул і Верхня Терса. Також вони концентруються на Оріхівському напрямку, але поки що їхня активізація така собі, не надмірна.
Загалом для Росії залишається пріоритетними продовження тиску за межами Покровсько-Мирноградської агломерації, зокрема поблизу Родинського, Червоного Лиману, Гришиного, а також відкриття Добропільського напрямку. Також пріоритетною для ворога залишається Костянтинівка. Крім того, росіяни будуть намагатися постійно інфільтруватися в Куп’янськ-Вузловий, Лиман і на східний фланг Слов’янсько-Краматорського плацдарму, тобто колишній Сіверський напрямок. Тут активність російських військ буде достатньо високою.
Втім, висока активність не означає високу результативність. На сьогодні майже щодня відбувається в середньому близько 250 бойових зіткнень, але вони не дають суттєвого результату – лише ситуативне тактичне просування. Загальне захоплення території росіянами за добу може становити кілометр або 2-3 кв км по всій лінії бойового зіткнення, тобто це маленькі локальні просування. Часом результату немає взагалі, нуль. Ба більше, інколи вони навіть втрачають, тому що ми контратакуємо й повертаємо ту чи іншу позицію.
Як на тлі розмов про перелам і виснаженість Росії сприймати вал попереджень, який зараз лунає, про загрозу наступу з боку Білорусі – чи то на Київ і Чернігів, чи то на країни НАТО. І це не бравада Росії, а попередження з нашого боку, зокрема, президента Зеленського. Це реальна загроза відкриття нового напрямку фронту чи спроба Кремля змусити нас відтягувати сили з інших ділянок?
Загроза з боку Білорусі була, є і залишатиметься доти, доки не закінчиться війна, а також доки "президентом" Білорусі є Лукашенко. Проте ця загроза матиме різні рівні. Зараз – код жовтий. Не помаранчевий, не червоний, а жовтий. Тобто загроза є, і ми повинні бути максимально уважними. Як тільки на території Білорусі ми побачимо концентрацію російських військ або формування ударного угруповання, можна буде говорити про наближення коду червоного.
Так само і з Придністров’ям. Придністров’я – це міні-Білорусь. Загроза, яку становить те формування, та кількість сил і засобів, які зосереджені на території Придністров’я, набагато менша, ніж із Білорусі. Але це не означає, що ми не повинні готуватися: рити рови, натягувати колючий дріт (єгозу) встановлювати "зуби дракона", готувати вогневі точки, рубежі, спостережні пости. Ми повинні все це робити.
І до загрози з боку Білорусі ми мусимо готуватися. Зокрема основні напрямки, куди противник може рухатися з білоруської території, мають бути підготовлені: лінії оборони, рубежі, мінування, фортифікації. Краще діяти на випередження і бути завжди напоготові, аби дії ворога не стали для нас несподіванкою.
Втім, підготувати ударне угруповання, яке становило б загрозу для України, неможливо непомітно. Тому попередження про загрозу з боку Білорусі постійно лунають. Лунають вони і для наших західних партнерів, бо це загроза не тільки для України, а ще й для однієї з європейських країн.
Крім того, ці заяви з нашого боку є ще й попередженням самому Лукашенку: якщо він піде на цей крок, навіть якщо білоруська армія не братиме участі у вторгненні в Україну 2.0, але якщо Білорусь надасть свою територію російським військам для повторного вторгнення, то тоді буде бай-бай Мозирський НПЗ. Втім, не лише Мозирський НПЗ, а й багато чого іншого. Адже Білорусь – відкрита книга для нас, вона як на долоні. Це не дві тисячі кілометрів до Єкатеринбургу – до Мінська набагато ближче, а, відтак, і долетить туди набагато швидше і більше.
Підсумовуючи те, про що ми говорили, скажіть, чи зможе, на вашу думку, Україна перетворити поточні локальні успіхи на великий стратегічний прорив? Які передумови необхідні, щоб перелам став незворотним? І якими є перспективи повернення війни в Росію, як сказав нещодавно Зеленський – "ми повертаємо війну додому, в Росію"?
Для цього потрібні декілька кроків:
- перший – виснаження людського ресурсу Росії настільки, щоб вона вже не змогла компенсувати втрати за рахунок мобілізації;
- другий – це втрата ворогом зв’язку, тобто повне знищення елементів зв’язку росіян та їхніх телекомунікацій;
- третій – перерізання логістики російських військ, щоб вони не могли своєчасно компенсувати щомісячні, щотижневі і щодобові втрати через відсутність стабільної якісної логістики.
Саме з цього почнеться обвал оборони противника. Це довгий шлях. Це відбудеться не завтра, не через два-три тижні і не через два-три місяці. Я навіть не впевнений, що ми повноцінно побачимо ці події у 2026 році. Але завершення літньої наступальної кампанії і її безрезультатність призведуть до створенні умова для провалу оборони, можливо, навіть у 2027 році.
Про персону: Олександр Коваленко
Коваленко Олександр народився 15 грудня 1981 року в Одесі. Закінчив Одеську Академію зв'язку ім. Попова. З 2014 року бере активну участь у протидії агресії Росії проти України. Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний опір". Провідний експерт Українського Центру дослідження проблем безпеки. Український політичний і економічний блогер під ніком "Злий одесит".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
