У перші 100 днів Трампа можуть початися переговори з Росією, але це не рівнозначно припиненню війни - Кулик

Президент США Дональд Трамп закликав Росію "укласти угоду" для завершення війни в Україні та пообіцяв посилення санкцій і тарифів проти Москви у разі відмови. В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, чому Трамп припускається помилки, коли говорить про економічні санкції та у якому випадку можливий реальний ефект від санкцій США щодо РФ.

Трамп поставив Путіну ультиматум про те, що буде змушений запровадити високі мита та накласти санкції на російські товари, якщо Росія не припинить війну. Про що може свідчити така заява?

По-перше, я не розумію, чому всі використовують термін "ультиматум", адже це не ультиматум. Це певний меседж, який пролунав. Ультиматум — це коли створюється безвихідна або майже безвихідна ситуація для опонента. А тут я бачу невеликий текст, який можна по-різному інтерпретувати. Сказати, що це чіткий ультиматум, — не можна.

Трамп закликає до переговорів і до припинення війни, тому що в цій війні знищуються люди. Він вважає це божевіллям і в той же час Трамп говорить про те, що любить російський народ та поважає Росію. Хоча ми розуміємо, що саме сучасна Росія як держава, і як те, що її сприймають за цивілізацію, несе пряму відповідальність за геноцидальну війну проти України.

Тому це явно не з категорії ультиматумів. Що важливо в цьому — це те, що Трамп говорить: якщо війна не припиниться, тобто не буде припинення вогню, він застосує весь комплекс економічних заходів для примусу до миру.

Однак тут полягає дуже важлива помилка Трампа. Він чомусь вважає, що Путін мислить економічними категоріями й зиском і недооцінює екзистенційний фактор цієї війни. Тому, коли він використовує термін "ми застосуємо весь арсенал економічного тиску", він не розуміє, що це не має великого значення для Путіна.

Це може мати значення для частини еліти Російської Федерації, яка розуміє, що вона буде втрачати. І це може підштовхнути їх до якихось активних дій. Але протягом останніх років ми не бачимо таких активностей з боку російської еліти. Навпаки, ми спостерігаємо консолідацію цієї еліти навколо Путіна та його адміністрації.

По-друге, Трамп обіцяє майже ембарго для Росії. Але для цього потрібен консенсус інтересів. Його мають підтримати, зокрема, країни, які володіють енергетичними родовищами. Тобто це має бути ОПЕК, яка повинна підігравати Трампу в його санкціях. Також потрібні інші партнери, які можуть запровадити надійні та суттєві обмеження для російських товарів і вести політику ембарго.

Також тут потрібно як мінімум переконати Китай, але я не бачу інструментів у Трампа переконати Китай не лише не втручатися, а навпаки — сприяти санкційним механізмам і примусу Путіна до миру. Китай навряд чи щось робитиме в цьому напрямку. Тому для мене це явна переоцінка економічного інструментарію для тиску на Росію.

Можливо, тиск посилиться після того, як Трамп використає всі можливі важелі економічного тиску, які є в його розпорядженні. Він вже зараз демонструє, що перші переговори він провів із саудитами. Після того як він став президентом вдруге, його перший закордонний дзвінок був до Саудівської Аравії, до кронпринца. Рубіо розпочав телефонні обговорення саме із Саудівською Аравією та Еміратами, зосереджуючись на іранській загрозі, а також на конфігураціях у регіоні Великого Близького Сходу, де саудитам відведено одну з важливих ролей.

Проте є ще Венесуела та інші країни ОПЕК, які мають відмінне від Трампа й Вашингтона бачення врегулювання ситуації в Україні. Вони, ймовірно, не будуть активно підтримувати Трампа у впровадженні обмежень для російських товарів та запровадженні ембарго проти путінського режиму. Тому, можливо, зрозумівши, що у нього не так багато союзників у цьому питанні, і що існує багато "дірок" у санкційних механізмах, які він не здатен ефективно контролювати, Трамп може перейти до іншого етапу – надання військової допомоги Україні та більш активна політична підтримка для стримування Росії. Однак для цього потрібен час. І за цей час ми, українці, платимо своєю кров’ю.

Трамп заявив про 100 днів для вирішення цього питання. Як на мене, ми можемо протягом цих 100 днів лише увійти до переговорного процесу. Але переговори не рівнозначні припиненню війни. Ми можемо вести переговори й продовжувати воювати.

До того ж, це буде проміжне досягнення в дусі Трампа: мовляв, я ж почав переговори, а те, що сторони не домовилися, — це вже інша справа, почекаємо, поки вони будуть готові до компромісів. Причому, інструментів натиснути на Київ у Трампа більше, ніж на Росію.

Тому у ситуації "ні миру, ні війни" можуть торгувати нашими інтересами. Це є дуже великою небезпекою для українського політичного керівництва, яке має бути готовим і мати власний план дій на випадок, якщо тиск на нас буде більшим, ніж на Росію.

Якщо говорити про засоби тиску, які має Трамп на Росію і Україну, то про що саме йдеться?

Якщо говорити про Україну, то, по-перше, це припинення фінансування. Уже зараз йдеться про завершення програми підтримки третіх країн на 90 днів до перевірки її ефективності. Це не означає, що підтримка України буде повністю припинена, але програма пройде аудит. Вважаю, що ми зіштовхнемося з цілою серією розслідувань, ініційованих конгресменами і сенаторами Сполучених Штатів. Ці слідчі комісії розглядатимуть використання коштів в Україні, і там можуть звучати прізвища українських посадовців, зокрема з Офісу Президента та Кабміну, яким будуть висувати звинувачення. А це може стати вагомим аргументом для припинення деяких програм. Нам доведеться шукати контраргументи й відновлювати довіру, щоб забезпечити продовження допомоги.

Якщо йдеться про військову допомогу, то це передача військової техніки. Однак Сполучені Штати мають союзників, які, попри дії Трампа, готові підтримувати Україну. Якщо Трамп запровадить обмеження і не продовжить підтримку, це може змусити деяких європейських партнерів переглянути свою політику та скоротити допомогу Україні.

Наприклад, країни, які були нашими партнерами в Тихоокеанському регіоні, можуть зосередитися на власних безпекових питаннях. Це також стосується таких країн, як Данія, яка передала Україні левову частку своєї військової техніки, або Норвегія, яка вкладала великі кошти у підтримку України. Вони можуть почати більше думати про власну безпеку, оскільки перебуває у зоні експансіоністської політики Росії. Ну і вони будуть дивитися на реакцію США та те, якою буде подальша поведінка Трампа. Те саме стосується Австралії, Японії та Південної Кореї, які також орієнтуються на позицію Сполучених Штатів.

Тому, на мій погляд, у Трампа є можливість впливу на Київ, адже ми залежимо від американської зброї та військової техніки. Сподіваюся, що Україна має достатню спроможність чинити опір цьому тиску і захищати свої інтереси. Інколи навіть близьким друзям потрібно вміти сказати "ні".

Однак наша спроможність протидіяти залежить не лише від політичної волі влади, а й від економіки, промисловості та здатності виробляти необхідну кількість ракет, військової техніки, боєприпасів тощо. Також це залежить від мобілізаційних спроможностей та того, чи спроможні ми переглянути мобілізаційну політику. Ми маємо розглянути і питання того, чому досі не впроваджено інтегровану систему оборони, а економіка не переведена на воєнні рейки? Багато питань виникає, і в тому числі до неефективного управління.

Деякі наші політики та державні діячі вважають, що якщо вони запропонують Трампу і його прихильникам наші надра, то це вирішить усі їхні проблеми. Ні, не вирішить. Навпаки, це лише викличе ще більше запитань у суспільства до влади, яка намагається розрахуватися нашими ресурсами за власні помилки. Хочу нагадати, що згідно зі статтею 12 Конституції України, надра належать українському народу.

Спроможність держави — це передусім наша здатність до стійкості. Це взаємодія трьох основних систем: державних інституцій, економіки та бізнесу, а також суспільства. Якщо між цими трьома системами немає діалогу і довіри, то про жодну стійкість не може йтися, або вона буде під великим питанням.

Якщо ми неспроможні забезпечити національну стійкість, то не зможемо протистояти тиску з боку наших партнерів, які можуть почати торгувати нашими інтересами. Це змусить нас погоджуватися на умови, які впливатимуть на внутрішньополітичну ситуацію, провокуватимуть нові кризи, знижуватимуть рейтинги влади та створюватимуть вимогу до перезапуску системи будь-якою ціною.

Рекомендуємо:

"Наші зусилля вже почалися": Трамп зробив заяву про завершення війни в Україні

А як щодо Росії? Які важелі тиску залишаються у Трампа, і наскільки вони можуть бути дієвими?

Що стосується Росії, то його інструменти, як я вже сказав, це насамперед нафта й обвал цін на енергоресурси. Але для цього Трамп потребує підтримки Саудівської Аравії, а також вирішення питання Венесуели й інших країн-учасників ОПЕК.

Однак питання в тому, наскільки довго він зможе утримувати низькі ціни, бо це не лише "бурити", а й "домовлятися". Місяць ціни на рівні 40 доларів за барель може завдати Росії вагомого удару, але цього недостатньо для руйнування їхнього військово-промислового комплексу чи колапсувати економічне наповнення ведення війни. Якщо ціни утримуватимуться на низькому рівні протягом пів року, це може стати серйозною проблемою для Росії. Якщо Росія побачить, що ціни можуть впасти навіть до 20 доларів, тоді, можливо, частина еліт знайде аргументи для тиску на Путіна, аби змусити його піти на заморозку конфлікту.

Але чи вигідна нам така заморозка, і які ми будемо нести зобов’язання в її рамках? Існує ілюзія, що заморозка — це просто зупинка на лінії розділення, після чого, через деякий час, можна повернутися до цього питання. Повернутися або до війни, або до переговорів. Але це не так. Заморозка передбачає пакет зобов’язань, які, ймовірно, будуть більше для української сторони, і це треба враховувати. Причому ці компроміси будуть досить болючими для української влади.

Тому я б готував суспільство до переговорного процесу. Не уникав би цього, не формував би лише завищені вимоги до рамок переговорів, але й працював над підготовкою суспільства, знаходив би точки компромісу всередині самого суспільства. Консенсус має бути спільним.

У даному випадку, якщо ви говорите про поступки, які можуть від нас вимагати, то про що саме йдеться? Це стосується, зокрема, питань мобілізації та зниження віку призовників до 18-25 років, чи це щось інше?

Прив’язка до зниження віку призовників — це лише один із способів, який колишня демократична адміністрація Байдена намагалася використати, щоб приховати власні помилки та бездіяльність. Це дуже болюче питання, але воно не є ключовим у переліку точок тиску. Трампісти можуть підтримати цю ідею, але це не є базовим питанням – насправді, це 10-те питання за пріоритетністю.

Перше питання — це оптимізація управління. Воно стосується чиновників, які були залучені до співпраці з адміністрацією Байдена або мали надто тісні зв’язки з демократами. Після виборів у Сполучених Штатах цей процес почав озвучуватись. У списках, наприклад, є деякі радники президента України.

Друге питання — це оптимізація витрат. Йдеться про питання військового керівництва та раціональність використання військової техніки та допомоги, наданої Україні. Це включає кадрові рішення у військовому керівництві. Наприклад, є зауваження до командування на різних рівнях, починаючи від певних політиків, таких як Безугла, й закінчуючи польовими командирами корпусів, які прямо вказують на неефективність такого управління.

Якщо ми говоримо про економіку, то тут постає питання, як можливо, що виділяється значна кількість коштів на цивільні пріоритети замість вирішення нагальних проблем, повʼязаних з обороною. Питання не в закупівлі техніки, боєприпасів військовим, а, наприклад, в закупівлі тролейбусів для Бахмута, якого фактично вже не існує, або коли водоканали окупованих територій проводять тендери на обладнання, яке не має реального застосування. Це вказує на очевидну корупцію та крадіжку бюджетних коштів.

Відсутність фактів кричущої корупції, ефективна боротьба з корупційною системою – це теж питання, які буде ставити нова адміністрація США.

Крім того, це питання стосується нашої так званої антикорупційної системи. За демократів ми створили велику кількість антикорупційних органів, але досі не маємо жодного випадку реального покарання корупціонера-високопосадовця найвищого рівня. Попри це, ці органи отримують гігантські суми фінансування. Можливо, проблема полягає в самій системі. Можливо, її потрібно переглянути.

Це питання також постане на порядку денному у розмові з адміністрацією Трампа. Тому нас чекає дуже складний і предметний діалог між Києвом та Вашингтоном.

Напередодні прозвучала заява Пєскова, який зазначив, що Росія не бачить нічого нового в озвучених тезах Трампа і, відповідно, все фіксує – загалом у своїй звичній манері. Як може відповісти Росія? І яких наслідків очікувати, якщо вона продовжить війну?

Все залежить від того, наскільки Росія спроможна далі вести бойові дії. Якщо вона зіткнеться зі справжнім ембарго, зниженням цін на нафту та кризовими явищами, які позначаться на її можливостях виробляти військову техніку й фінансувати війну, вона може піти на ситуативні поступки. Це може проявлятися у затягуванні переговорів, застосуванні обманних маневрів або зниженні інтенсивності бойових дій.

З іншого боку, якщо Росія відчує, що має достатній запас міцності, вона продовжуватиме бойові дії, одночасно демонструючи готовність до переговорів, але без реальних дій. Це може бути лише імітація переговорів, що зведеться до безкінечного обміну ультиматумами, які не матимуть практичного результату.

Не думаю, що Росія повністю ігноруватиме переговорний процес або відмовиться брати в ньому участь. Можливо, спершу вона уникатиме цього, але якщо адміністрація Трампа проявить ініціативу, Кремль буде змушений вступити в переговори. Проте це не означає, що Росія братиме на себе якісь серйозні зобов’язання чи реально виконуватиме їх. Це станеться лише тоді, коли вона відчує власну слабкість.

Відповідно, часового лагу у неї немає?

Так, немає. Одні експерти говорять про пів року, інші — про рік або кілька місяців, залежно від того, чи покаже Трамп здатність впливати на ситуацію. Останні переговори Трампа і Рубіо показують, що США активізувалися у цьому напрямку. І це не матиме нічого доброго для Росії, тому що Штати прагнуть створити спільну лінію поведінки з країнами-експортерами нафти. Показовим є і те, що саудівці не приїхали на саміт БРІКС. Отже, багато залежить від зовнішніх чинників і внутрішньої ситуації в Росії.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред