Росія загрузла на Сході та на Харківщині, вона не має ресурсу для наступу на півночі - Жмайло

Країна-агресор Росія провалила нову хвилю атаки на українське прикордоння та так і не досягла на Харківщині вагомих стратегічних успіхів. В інтервʼю Главреду виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло розповів, чи є загроза наступу РФ на Київ та Суми, чому Лукашенко відвів армію з прикордоння та коли Україна зможе бити по російських аеродромах.

Очільник ГУР Кирило Буданов заявив, що не виключає наступу росіян на півночі. Про який напрямок, на вашу думку, зараз йдеться, і як цей наступ може виглядати на даному етапі?

У певному інформаційному вибуху велику роль зіграли заголовки. Кирило Буданов давав це інтерв'ю ще у першій половині червня. І на той момент вже тривало відкриття росіянами так званого нового фронту на півночі Харківської області. Ситуація на лінії зіткнення динамічно змінюється – в нас висока інтенсивність боїв, щодня кількість поранених та вбитих росіян налічує близько тисячі осіб. Так само динамічно розвивалася ситуація і на Харківському напрямку. Найглибша їхня точка вторгнення на відстані 10 кілометрів від кордону, але прорив РФ вдалося певною мірою локалізувати. Якщо згадати ситуацію у Вовчанську, то там на агрегатному заводі заблокована певна група росіян. За різними підрахунками, їх там до роти, і вони тримаються там лише за рахунок того, що дронами їм постачають боєприпаси, воду і певний провіант.

Наразі росіяни загрузли на Харківщині – їм дуже важливо, аби це їхнє вторгнення отримало певну логічну розв'язку. Саме тому вони зараз дотримуються тактики малих груп, коли намагаються заходити по 3-4 особи і вести бої за кожен будинок. Крім того, вони активно намагаються перегрупувати свої війська в напрямку Липців та Вовчанська та провести там ротацію.

Але перегрупування не означає відкриття нового фронту. Росіяни хочуть посилити свій наступ на півночі Харківщині і масово застосовують керовані авіаційні бомби (КАБ). Допоки вони не розв'яжуть цю ситуацію, наразі ані Головне управління розвідки, ані інші українські спецслужби не фіксують підготовки до вторгнення на Сумському напрямку.

Тобто для Сум, наскільки я зрозуміла з ваших слів, як такої загрози наступу наразі немає?

Загроза існує для прикордоння, де тривають постійні вилазки диверсійно-розслідувальних груп. Зокрема, ми пам'ятаємо, як росіяни забігли сфотографувалися в центрі прикордонного села і вибігли назад. Окрім ДРГ, це і напади на прикордонні застави, масовані обстріли, в тому числі з застосуванням КАБ.

Тобто українсько-російське прикордоння – це та сама лінія фронту. Але якщо говорити про збір угруповання, яке готове вирушити на Сумщину, то такої загрози наразі немає.

Ви сказали про посилення російських угруповань на Харківському напрямку. Яка їхня тактична мета, і чи можемо ми говорити про те, що росіяни протягом наступних кількох місяців можуть піти в наступ на Сумському чи Чернігівському напрямках?

Усе буде залежати від того, як росіяни зможуть формувати резерви. Якщо ми говоримо, наприклад, про термін до двох місяців, то вони оперували резервами десь в 35-50 тисяч, але маємо розуміти, що ці резерви вони уже частково використали для посилення того ж Харківського та інших напрямків.

Грубо кажучи, втрати росіян становлять 30+ тисяч, які їм вдається покривати за рахунок рекрутингу, продовження мобілізаційних заходів та вербування найманців по всьому світу (наприклад, премʼєр Індії Моді просив Путіна відпустити найманців з Індії додому). Але динаміка йде на спад, тому що темпи ЗСУ по знищенню російських військ перевищують темпи відновлення. І щоб накопичити резерви, росіянам потрібно провести додаткову роботу. А це означає проведення нової хвилі мобілізації, коли після оголошення попередньої ледь не завалилася уся владна вертикаль, оскільки росіяни тоді робили це на межі своїх можливостей.

Якщо росіяни зможуть накопичувати резерви, можна буде говорити про відкриття нових фронтів. Але за поточної динаміки росіянам важливо продавлювати існуючі напрямки. Найгарячіший з них – це Покровський напрямок, на який припадає третина всієї воєнної активності росіян. Їхнє головне завдання полягає у тому, щоб перерізати трасу Покровськ-Костянтинівка, щоб ускладнити логістику українських військ.

Це – їхній пріоритет номер один, хоча й інші напрями не менш важкі. Наприклад, Торецький, куди РФ змогла перекинути угрупування від 5 до 10 тисяч і зробити його більш напруженим. Тому допоки вони не досягли переваги на цих ділянках фронту, відкривати якісь нові напрями, щоб повторити помилку, якої росіяни припустилися на Харківщині, їм навряд чи вдасться.

А про що свідчать заяви Лукашенка про відвід білоруських сил від кордону з Україною? Чому це сталося саме зараз, і чи дійсно це так? Або ж це чергові безпідставні публічні заяви диктатора?

Наразі Сили оборони, Генштаб та ГУР не фіксують формування ударних угруповань збройних сил Республіки Білорусь – там продовжують нести службу прикордонники, посилені підрозділами сил спеціальних операцій.

Білорусь є співвідповідальною з Російською Федерацією за агресію проти України і частково взяла в ній участь. Росія намагається зараз перетиснути нас числом, допоки нам надходить усе необхідне західне озброєння. Причому інтенсивність боїв настільки висока, що ми, грубо кажучи, одразу вистрілюємо те, що отримуємо, не встигаючи накопичити резервів.

Цей крок Лукашенка, на мою суб'єктивну думку, по-перше, був намаганням інформаційно-психологічно нас підважити. Мовляв, є загрози з півночі і ледь не колони білоруської армії зараз нібито будуть прориватися. По-друге, стримати наші резерви, аби не могли використовувати їх для посилення Покровського напрямку Донеччини, Луганщини, Харківського напрямку.

Але чому Лукашенко пішов на публічну деескалацію – це вже питання великої політики і домовленостей, в тому числі кулуарних. Очевидно, що тут є роль як наших європейських партнерів, так і інших гравців. Не забуваємо, що з кожним роком російсько-української війни саме роль Москви в Білорусі знижується (як би там не було), і, навпаки, зростає роль Пекіна. І ця залежність Мінська лише зростає. Наприклад, спільні навчання, які запланували Китай та Білорусь, повʼязані з доволі серйозними інтеграційними процесами, які тривають.

Рекомендуємо:

Яка реальна мета військових навчань Китаю та Білорусі: Ступак вразив здогадкою

До речі, якщо говорити про спільні китайсько-білоруські навчання, то чи є від них загроза для України?

Перш за все, ці навчання були заплановані давно, і додаткової загрози вони не несуть. У Білорусії навчання у різних форматах тривають безперервно від початку повномасштабного вторгнення, причому як з РФ, так і з іншими країнами. Тому це один із факторів, яким Китай демонструє свою присутність у Європі, це дуже важлива для них іміджева річ. Водночас Лукашенко тепер стає залежним не від російських рублів, а більше від китайських юаней. Тобто це повʼязані між собою речі.

Відповідно, саме через це Путін найближчим часом навряд чи буде влаштовувати провокації саме з боку Білорусі як відносно України, так і відносно європейських країн, я правильно вас зрозуміла?

Ймовірність провокацій завжди зберігається. Нам невідомо, як далі поводитиметься Лукашенко. Поки що білоруські військові воюють на стороні росіян, але як підрозділи вони у війну не включалися. Через білоруську територію постійно летять "шахеди", і для них становлять загрозу російські ракети, які летять до України. Росіяни і надалі мають змогу використовувати Білорусь як плацдарм, але наразі якихось ударних угруповань підрозділів російської та білоруської армій у найближчому до України білоруському прикордонні немає.

Можна уточнити – чи пов'язані з маневрами білорусів і з ситуацією на півночі України загалом заяви росіян про нібито підготовку Києвом підривів дамб на Київщині?

Для росіян наша енергетична інфраструктура є пріоритетною ціллю, щоб дезорганізувати нас до зими. Таким чином вони постійно здійснюють свої атаки, більшість з яких, на щастя, безуспішні. Але вони вже били і по Канівській ГЕС, і по ДніпроГЕС, знищили Каховську ГЕС. Відтак, вони і надалі будуть робити спроби знищити українські ГЕС, тому вони заздалегідь починають своє ІПСО, сподіваючись, що у разі успіху "авансом" перекласти провину на Україну. Так само, як росіяни завалили світ фейками про знищення Україною Каховської ГЕС чи про влучання в Охматдит не російської Х-101, а нібито ракети ППО NASAMS.

Ви на початку сказали про те, що в України наразі немає можливості для накопичення резервів. Яка ситуація наразі з надходженням допомоги від Заходу – чи будемо ми найближчим часом мати можливість відсунути росіян з Харківського кордону і провести нову операцію на кшталт тієї, яку ми бачили у перший рік повномасштабного вторгнення?

Коли ми планували минулорічні контрнаступальні дії, ми розраховували на певні обсяги допомоги. Причинами того, чому наші успіхи були досить обмеженими, є передусім те, що ми не отримали всього, що нам обіцяли. Наші західні союзники, грубо кажучи, посадили нас на голодний пай на півроку, внаслідок чого ми не отримували жодної допомоги і лише за рахунок самопожертви, героїзму наших військових та широкому використанню безпілотних систем не допустили серйозних стратегічних проривів лінії оборони.

Ми зробили це на межі своїх можливостей, тоді як росіяни за цей час накопичили резерви, боєприпаси, набудували декілька ліній оборони. І те, що зараз ми бачимо вкрай важку ситуацію на фронті – якраз плоди цієї політики. Саме через те, що росіяни перехопили ініціативу і змогли, хоч і провально, але відкрити ще один фронт на півночі Харківщині, нам і надали обмежений дозвіл бити західною зброєю по території РФ.

Це не від хорошого життя і не від любові до України, а через те, що в цій ситуації ми маємо перевертати шахову дошку росіян і з меншими ресурсами вдаватися до більш нестандартних ходів.

Тут є дуже багато "якщо", які коригують прогнози. Якщо темпи надходження західного озброєння будуть виконуватися в строки, обумовлені домовленостями, якщо союзники будуть постійно думати, як пришвидшити логістику, якщо не буде серйозних потрясінь у питаннях мобілізації та рекрутингу, то про стабілізацію лінії фронту ми зможемо говорити десь наприкінці осені. А про перехоплення ініціативи – ближче до Нового року.

Це – об'єктивні речі. Ми реалізовуємо глобально-стратегічний план війни проти Росії і для того, щоб добитися стабілізації лінії фронту і перехоплення ініціативи, ми і завдаємо глибинних ударів по системах ППО, по нафтопереробних заводах. Так само, як це свого часу було на Харківщині та Херсонщині. Тоді нам вдалося їх деокупувати, тому що на Херсонщині був знищений Антонівський міст, знищили тили, на Харківщині знищували склади. І от коли армія РФ почала відчувати нестачу через зламану логістику, тоді і відбулися успішні контрнаступальні дії. І те саме нам тепер потрібно повторити з РФ глобально, щоб їхня передова, яка зараз на піку своєї активності, почала відчувати брак всього необхідного, від палива і боєприпасів до елементарно їжі та води. Це важка робота, тому швидких результатів ми тут, на жаль, не побачимо.

Якщо говорити про удари по території Росії, то як бути з аеродромами, де базуються російські літаки, які завдають ударів КАБами по Харківській області та Сходу України? За яких умов ми можемо отримати дозвіл від західних партнерів на ураження цих об'єктів?

Забігаючи наперед скажу, що потрібна просто політична воля. Росіяни можуть виробляти ракети і боєприпаси. Наприклад, ракет типу "Х", якими вони вдарили по Охматдиту, станом на 2021 рік у них було близько 50, а от станом на кінець 2023 року – 180. Те саме стосується і керованих авіаційних бомб, які росіяни можуть виробляти близько 3000 на місяць. Але їм важко виготовити носії – авіацію. Тому найбільш ефективним засобом боротьби з КАБами – це саме знищення літаків. Ще кращий варіант – це знищення їх на землі.

Якщо ми отримаємо дозвіл на використання, наприклад, ракет ATACMS, а саме касетного типу боєприпасу, якими ми вже били по аеродромах біля окупованих Бердянська та Луганська, коли знищили внаслідок цих ударів 10 вертольотів російської армії, то в зоні потенційного нашого ураження в 300 км опиниться до 20 аеродромів, з яких і здійснюються авіаудари росіян.

Також нам потрібні, звісно, і F-16 і їхні ракети класу "повітря-повітря", щоб знищувати носії ну саме в повітряному просторі Російської Федерації. Тому зняття усіх обмежень на застосування західної зброї по території РФ – одне з головних завдань нашого військово-політичного керівництва.

Що має статися – це питання до політиків. Триває важка дипломатична робота і я переконаний, що всі ці останні запобіжники будуть зняті. Але наші західні партнери вони називають цю політику стратегічним управлінням ризиками і прямо говорять, що мають власну логіку щодо того, коли і який дозвіл надавати. Але це обов'язково станеться, це лише питання часу, але я переконаний, що це станеться цього року.

Рекомендуємо:

Імовірність участі Білорусі у війні: експерт пояснив, чого боїться Лукашенко

Кожна наступальна операція має, умовно кажучи, певну тривалість. Чи є в росіян якась критична точка, до якої вони матимуть змогу до масованого наступу?

Порівняно з початком року, коли ми аналізували, темпи росіян явно збільшилися і строки трохи змістилися. Однак темпи знищення росіян перевищують темпи їхнього відновлення. Відповідно, хоч і потихеньку, але їхні сили тануть. Через це і візит Путіна до КНДР, анонсування перекидання північно-корейських інженерних військ, на вищому військово-політичному рівні в РФ обговорюється питання нової мобілізації, тому що в цьому темпі вони б воювати рік-півтора. Звісно, це умовно, тому що ситуація динамічно змінюється. Але кадрові перестановки в російському уряді свідчать про те, що Росія серйозно розглядає сценарій затяжної війни, аби повзучим наступом поступово відхоплювати нові території. І, як говорять союзники по НАТО, до 2029 року можливий навіть прямий конфлікт РФ з Північноатлантичним Альянсом.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред