Гарантії безпеки залишаються наріжним каменем домовленостей, спрямованих на завершення російсько-української війни. Україна бачить фундаментом гарантій потужну армію та надійну військову підтримку з боку країн-партнерів. Ключова роль у цій історії залишається за США, оскільки Європа навряд чи зважиться на участь у гарантіях безпеки без прикриття з боку американців. Тривають обговорення можливості відправки до України іноземних військ, але рішучість західного світу в цьому напрямку викликає великі питання.
В інтерв'ю Главреду колишній співробітник Служби безпеки України, військовий експерт Іван Ступак оцінив перспективи надання гарантій безпеки від Заходу, розповів, яка ініціатива спрацювала б для України, пояснив, чому очільник Кремля Путін не хоче завершувати війну, назвав силовий спосіб ослаблення агресора Росії, та зробив прогноз щодо подальшого розвитку ситуації на дипломатичній арені.
Ми чуємо безліч заяв про підготовку країнами-партнерами гарантій безпеки, проте конкретики поки що небагато. На вашу думку, чи наважиться Захід на чолі зі Сполученими Штатами забезпечити реальну безпеку Україні? Особливо в умовах уже звичних коливань Дональда Трампа у найважливіших питаннях.
Особисто я в подібні гарантії не вірю, бо все це ми вже проходили. Гарантії - така річ, що сьогодні вони є, а завтра їх уже немає. Коаліції розпадаються, прем'єри і президенти йдуть у відставку, і потім змусити когось виконувати гарантії - шансів нуль. Жодну країну і жодну людину не змусиш виконувати те, чого вона не хоче.
Як приклад наведу історію з безконтактними детонаторами, які США мали передати Україні. Адміністрація Байдена спеціально профінансувала постачання, проте нова адміністрація чомусь вирішила, що 20 тисяч безконтактних детонаторів більше потрібні не Україні, а Ізраїлю. І вирішили нам їх не давати. Треба розуміти, що подібна історія буде регулярно повторюватися, оскільки країни керуються виключно національним інтересом. Ось в Італії сьогодні прем'єр-міністром є Джорджа Мелоні, а згодом її може змінити, умовно кажучи, керівник проросійської партії П'ять зірок. І тоді країна відмовиться від виконання своїх зобов'язань.
На мій погляд, єдиний варіант, який може спрацювати - надання Україні політичної згоди на розміщення в країні приватного іноземного бізнесу - американського, британського, італійського - після закінчення війни. Бізнес займався б виготовленням військової техніки та ремонтом тієї техніки, яка в нас уже є. За такої ситуації Україна могла б купити і ліцензії на збірку. Наприклад, у Київській або Дніпропетровській областях збирали б БМП Bradley або навіть "Х'ю" - вертольоти Bell UH-1 Iroquois часів В'єтнамської війни. Це старенькі і не суперпросунуті, але надійні гелікоптери, які виробляються і зараз. Дешево і сердито - якраз те, що нам потрібно.
Це виграшний варіант для України, адже тоді створюється виробництво, працевлаштовуються люди, а до бюджету сплачуються податки. Варіант вигідний і країнам, які надають право на виробництво. Причому відмотати все назад буде вже не можна, адже компанію із запущеним виробництвом різного масштабу не можна просто взяти і виколупати.
Днями журналісти TheTimes опублікували матеріал, у якому навели декілька можливих сценаріїв гарантій безпеки для України від Заходу. Серед них були варіанти з аналогом п'ятої статті НАТО і договору за прикладом угод США з Японією і Південною Кореєю. За вашою оцінкою, наскільки такі гарантії потенційно ефективні?
Коли говорять про аналоги п'ятої статті НАТО, я наводжу приклад з Adidas і Abibas або Rolex і Roleh - оригіналами і підробками. І нам у цьому випадку пропонують саме Abibas і Roleh. Ніхто не знає, як працює сама п'ята стаття НАТО, не кажучи вже про те, що таке її аналог. Це точно не спрацює.
Чому працюють такі історії, як угоди Сполучених Штатів з Ізраїлем, Японією та Південною Кореєю? Тому що в цих країн є певні можливості. Ми знаємо, що Ізраїль має величезне єврейське лобі в американському уряді, але це ще далеко не все. У країни багато стартапів. Наприклад, це програмне забезпечення Cellebrite, яке зламує айфони. Програма, створена колишніми моссадівськими агентами, коштує шалених грошей. Вона здатна зламувати журналістів, політичні медіа та наркоторговців.
Ба більше, Ізраїль, Японія і Південна Корея - країни, що мають величезну виробничу потужність. Вони дуже важливі. Без них безліч галузей США зіткнеться з серйозними провалами у вигляді нестачі мікроелементів і деталей.
Щоб отримати такі самі гарантії, Україна має стати цікавою для США. Якщо ми вироблятимемо щось, чого дуже мало у світі, і що вкрай необхідно американцям, тоді ми їх зацікавимо. Коли в нас будуть такі ж успішні історії, як у того ж Ізраїлю, ми теж станемо дуже важливими. І за нас будуть вписуватися.
Таким чином, зараз історія прямує до другого Будапештського меморандуму? "Липових" гарантій, які не працюватимуть?
Звичайно. У гарантії безпеки я не вірю. Це як у випадку зі страховою компанією: коли в неї немає бажання виплачувати гроші, вона знайде безліч аргументів. Найостанніший аргумент - мовляв, грошей немає, вибачте. Тому в папірці не вірю. Найкраща гарантія - військове виробництво.
А як ви оцінюєте перспективи підписання мирної угоди?
Щиро скажу, що хотів би бачити позитив, але перспектив підписання мирної угоди в найближчі 2-3 місяці не буде. Усе впирається у фронт, а там немає патового становища для Російської Федерації. Якби росіяни опинилися в ситуації, коли ані кроку вперед, ані кроку назад, тоді ймовірність була б великою. Але поки що є просування, люди йдуть на фронт, а економіка дозволяє воювати, вони будуть наступати.
Окремо акцентую увагу і на тому, що війна триває вже 1275 днів. Коли росіяни говорять про Велику Вітчизняну війну - мовляв, діди воювали, можемо повторити, - варто пам'ятати, що від нападу гітлерівської Німеччини 22 червня 1941 року та підступу до Москви, до подальшого перелому війни, визволення Будапешта, Відня та, зрештою, відкоту гітлерівців до Берліна, минуло 1418 днів. У найближчі 4 місяці російсько-українська війна триватиме стільки ж, скільки й Велика Вітчизняна. Однак тут немає ані обласних центрів, ані стрімкого просування. Росіяни планували за 5 тижнів взяти лівобережну частину України, але провалили операцію, і тепер змушені обмежуватися маленькими селами. У такій ситуації, думаю, їм вигідно не зупинятися, а продовжувати просуватися вперед.
Як ви думаєте, чи є у Заходу реальні важелі тиску, щоб змусити Росію піти на мир? Адже той же Трамп відкрито сумнівається в тому, що санкції можуть спрацювати.
Думаю, санкції треба впроваджувати. От проблема Європи в тому, що вона накладає обмеження, проте уникає вторинних санкцій. Порушників санкцій жодним чином не карають, і це дає можливість обходити заборони. Постійно наводжу один і той самий приклад: переходити дорогу на червоне світло не можна, це - пряма санкція. Але хто покарає людину, якщо вона перебігатиме дорогу? Хто буде контролювати? Ось цієї другої компоненти у випадку із санкціями і немає.
Але водночас Сполученим Штатам під силу запроваджувати дієві санкції. Вони як накладають обмеження, так їх і контролюють. Проте американці беруть і розпускають спеціальні групи, які займалися цими питаннями. Світовий поліцейський здатен запроваджувати санкції проти Російської Федерації, адже її можна бити за різними напрямками. Але ніхто не хоче цього робити. Чому? Тому що той самий титан для літаків Boeing, як і раніше, поставляють із Росії до США. А близько 30% ядерного палива для американських АЕС родом із РФ.
Тоді виходить, США мають запроваджувати рішучі санкції, зокрема, проти таких країн, як Туреччина і Китай. Але поки що ми цього не бачимо.
Поки що таких кроків немає. Трамп на посаді президента США вже понад 200 днів, протягом яких він показав відсутність бажання накладати серйозні санкції проти Росії. Трамп неодноразово говорив про терміни й ультиматуми, але що йому заважало реально впроваджувати санкції? Нічого. Адже він просто не хоче цього робити.
Трамп хоче робити бізнес із росіянами. Працювати щодо першого і другого Північних потоків, ганяти калійні добрива з Білорусі для протидії Канаді та Китаю, тощо. А от сваритися з Росією він не хоче.
Президент Зеленський говорив, що Україна в рамках гарантій безпеки від США може отримати пакет озброєнь на суму в 90 мільярдів доларів. Наскільки серйозним може стати таке посилення?
А якщо Україна отримає цей пакет озброєнь не одразу? Ключове питання полягає в тому, на скільки років може бути розтягнута ця допомога.
Тому я все-таки більше прихильник того, щоб в Україні були присутні іноземні підприємства. Ми від цього виграємо і з точки зору економіки. Адже економіка в нас розірвана в мотлох - треба давати людям робочі місця, відновлювати виробництво і створювати умови, щоб українці, які виїхали, могли повертатися додому. Звісно, тоді посилиться й оборонка, у синергії з економікою вона працюватиме ефективно. Поки що так гармонійно вони не працюють.
Як ви вважаєте, чого нам слід очікувати в найближчому майбутньому на дипломатичній арені?
Процес буде тупцювати на місці, без будь-якого просування. Розмови про можливу зустріч Зеленського і Путіна триватимуть, але її поки що не буде. Зустріч не планують, оскільки немає жодної основи для перемовин.
Ситуація може змінитися, якщо розгортатиметься тенденція з набором контрактників до російської армії, про яку писали Важливі історії. Якщо раніше вони набирали, умовно кажучи, по 30 тисяч осіб на місяць, то зараз їм знадобився цілий квартал, щоб досягти схожої цифри (У другому кварталі 2025 року контракт із Міноборони РФ підписали 37,9 тисяч осіб - у 2,5 раза менше, ніж рік тому, розповіли журналісти, - ред.). Потенційне просідання з набором уже в третьому кварталі стане сигналом того, що з людьми стає дедалі важче.
Крім того, болючим моментом для Росії може стати проблема з паливом. Це не покладе країну на лопатки, але поставить її в більш непристойну позу. Українські удари по нафтопереробних заводах починають давати перші результати: в окупованому Криму, молодій незміцнілій "республіці динири", Забайкальському окрузі та Читинській області, вже проблеми з бензином. Сама Росія - занадто велика, тому там не можуть забезпечити підвезення палива, як роблять у нас. Возити паливо бензовозами по країні там не можна, лише цистернами і пускати трубопроводами.
І Україна дістає до цих об'єктів. Припускаю, що удари по них триватимуть. А якщо удари по НПЗ завдаватимуть ракетами Фламінго, Російській Федерації стане ще болючіше, а перспективи її економіки будуть під великим питанням. Наслідки можуть бути суттєвими.
У ситуації, коли у Росії залишаються можливості для продовження війни, Путін буде максимально тягнути час?
Думаю, так. Путін буде тягнути час, поки є гроші і люди, а Трамп не налаштований на рішучі дії. Ви напевно бачили в Мережі жартівливий "трампометр", на якому температура коливається від показників "наш слон" до "помаранчевий дурень". І коливання Трампа влаштовують Росію, адже він не проукраїнський політик і не впроваджує санкції проти Кремля.
Наскільки я розумію, Путіну зараз категорично невигідний мир. Росія провалила свою головну мету, яка полягала у знищенні України. Якщо закінчиться війна, 700 000 окупантів повернуться додому, і почнуть там наводити шереху.
Так, шикарний пасаж. Адже дійсно, що буде робити Росія, коли закінчиться війна. Про що говорити по телевізору? Зараз там говорять про нібито нацистів і бандерівців в Україні, але що далі? Про загибелі після поранень, протезування, проблеми з каналізацією і водопроводом, ніхто говорити не захоче.
Єдиний варіант для Росії - нова війна. Переміщення її з України до країни Балтії або, наприклад, Азербайджана. Куди-небудь, аби лише й надалі жити в стані війни.
До того ж зараз башти Кремля менше борються одна з одною, оскільки консолідовані навколо образу ворога. Але ось що буде потім, незрозуміло.
Так, я бачив безліч різних матеріалів і домислів російських експертів, де все зводиться до думки, що велика кількість чиновників Росії і багатих людей проти війни. Але ніхто не може сказати про це відкрито, оскільки в такому разі вони ризикують втратити доступ до тіла, втратити бізнес або посаду і зіткнутися із загрозою своєму життю і свободі. Тому їм вигідніше мовчати.
Якщо завтра влада їм скаже: все, ми, мовляв, перемогли і війна закінчилася, чиновники і багаті люди лише зітхнуть із полегшенням. Війна з Україною триває понад 10 років, а їм хочеться як раніше витрачати свої мільйонні та мільярдні доларові статки. Сідати у свої бізнес-джети за 80 млн євро, літати до Ніцци, грати у казино в Монте-Карло, прогулюватися на яхті та їсти устриці. А вже в неділю знову повертатися на роботу до Москви. Ніхто не хоче літати в Геленджик, Сочі чи на Валдай. Усі хочуть витрачати гроші за кордоном. А час плине.
Як ви думаєте, чи розуміють на Заході, що Росія в разі миру в Україні на невигідних Києву умовах, відновить свої військові можливості і вдаватиметься до нових агресивних кроків?
Захід - як Діснейленд: де все добре, горять лампочки і є попкорн. Західний світ розуміє ситуацію в Україні, але далеко не до кінця. Це в нас війна і ми все розуміємо, проте якщо війна прийде вже до європейців, вони, звісно, очманіють. Я навіть не уявляю, як тоді розвгортатимуться події.
Але ж безпека країн Балтії дійсно під великим питанням. І такі слова - не інформаційне накачування. У регіоні реально відбуваються дуже дивні речі, які мене щиро насторожують.
Мені здається, що Росія, за певний час, відповість Європі на військову підтримку України. Раз Захід вписався за Україну, то Кремль буде мстити.
Чимось відповість, але було б чим. Якби ми про це говорили у вересні 2022 року, я б, звісно, з вами чітко погодився, що Росія буде мститися. Але зараз, навіть незважаючи на розмови про величезну економіку, Росія реально виснажена.
Радше, мав на увазі, що Росія може відповісти Заходу військовими діями за декілька років.
Дивіться. Російська Федерація зараз спалила всю передову військову техніку, яка створювалася за час перебування Путіна при владі. Жирні нульові та десяті, коли вартість нафти доходила до 120 доларів за барель, минули. Наразі таких цін немає і близько. До того ж більшою мірою спалено і все те, що клепали діди з часів закінчення Другої світової. Тому я не думаю, що за декілька років Росія зможе відновитися. На неї чекають серйозні проблеми.
Росія навіть у разі значної кризи зможе продовжувати війну ще два роки, вірно?
Так. У Путіна якась маніакальна стурбованість Україною. Якщо Сталін зупинився у Фінляндії, урвавши частину територій, і вирішив підписати договір, то Путін в Україні пішов на принцип: добити і все. І справа не в територіях, а особистій, алогічній та ірраціональній неприязні. Йому здається, що Росія витримає, а Україна - ні.
До того ж війна для правлячої верхівки стала інструментом утримання влади в Росії. І якщо не буде війни, Кремль позбудеться такого інструменту.
Так, згоден. Усі ці хлопчики в трусиках повернуться додому і може запанувати криміналітет. До речі, ще з минулого року адміністрація Путіна проводить заходи, спрямовані на працевлаштування тих, хто повернувся з війни. Їх хочуть працевлаштувати так, щоб не було негативних наслідків. Створюється кар'єрний ліфт, завдання - прилаштувати їх в органи законодавчої влади, у крайові збори. Оскільки бояться, що люди з досвідом бойових дій підуть або в криміналітет, або в опозиційні рухи. Щоб цього не сталося, там вигадують, чим їх зайняти.
Тоді виходить, що для Росії виникне ризик конфліктів цього нового "політичного класу" зі старим.
Схоже, що так, але зараз поки що важко це передбачити. У будь-якому разі, війна для таких людей - це життя. Їхнє мислення виглядає приблизно так: є війна - рух уперед, немає війни - треба говорити про щось інше.
А про інше буде говорити неприємно, особливо про втрати в боях за території, які стали випаленою землею. Там нічого немає, це гірше, напевно, навіть за Чорнобильську зону. У цьому контексті постійно говорю про Харківську область. Росіяни там були не так довго, але території досі розміновують. А що тоді говорити, приміром, про Бахмут? Або всю Донецьку область. Припускаю, що на її розмінування підуть роки.
Про персону: Іван Ступак
Іван Ступак - військовий експерт, колишній працівник СБУ.
Закінчив Національну академію СБУ. Після завершення навчання близько 9 років працював на оперативних і керівних посадах у Головному управлінні СБУ в Києві та Київській області. Займався протидією економічним злочинам.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
