РФ та Китай взяли курс на заморозку війни: Максим Розумний - про підсумки зустрічі Путіна і Сі

16-17 травня російський диктатор Володимир Путін здійснив свій перший закордонний візит після "інавгурації" до Китаю. Сторони з-поміж іншого обговорили "дружбу без кордонів" і пообіцяли зміцнювати економічні відносини. Крім того, два диктатори обговорили війну в Україні та пообіцяли спільно противитися "гегемонії" Заходу.

В інтервʼю Главреду доктор політичних наук Максим Розумний розповів, чи здатен Сі Цзіньпін втихомирити Путіна, та коли Китай та Захід спробують заморозити війну в Україні.

Які висновки можна зробити з тих заяв, які звучали після переговорів Путіна та Сі Цзіньпіна? Чи змінилася позиція Китаю щодо війни в Україні?

Навряд чи можна говорити про зміну позиції Китаю, однак є певна еволюція підходів. Доволі закономірна еволюція, яка випливає з тих позицій, інтересів і стратегій, які очевидно, були узгоджені між Сі Цзіньпіном та Володимиром Путіним ще напередодні вторгнення в Україну у 2022 році, оскільки ми пам'ятаємо, що якраз тоді Путін відвідав Китай у попередній раз.

На сьогодні можна говорити, що ситуація розвивалася не за їхнім планом. Путін розраховував на бліцкриг і отримання контролю над Україною. Мабуть, Путін та Сі узгодили певні плани на цей випадок щодо того, як долати міжнародну ізоляцію та протидіяти можливим і дуже ймовірним економічним санкціям. Ситуація пішла іншим шляхом, тож треба було узгодити новий спільний план на цей випадок.

Очевидно, це і відбулося у Пекіні. Можна стверджувати, що взятий курс на заморожування конфлікту та припинення активних бойових дій, які виснажують саму Росію і погіршують ситуацію, в тому числі економічну, що абсолютно невигідно для Китаю.

Думаю, між Путіним та Сі Цзіньпінем було досягнуто розуміння, що завершення гострої фази війни на умовах Пекіну та Москві можливе. Захід в принципі теж схиляється до думки про заморожування конфлікту, і зараз питання лише полягає в тому, щоб зробити це на якомога вигідніших умовах.

Останнє загострення на фронті та риторика лідерів двох країн вказує на намагання говорити з позиції сили. Мовляв, Росія може далі просуватися, тому РФ і Китай не збираються відступати.

Рекомендуємо:

Зустріч Путіна і Сі: про що вони домовилися

Чи йдеться про підготовку "плану Б", тобто повноцінної участі Китаю у війні проти України? Тобто не лише передачі зброї та товарів подвійного призначення у разі, якщо ситуація для РФ не буде сприятливою?

Не думаю, що Китай може більш активно втручатися, тобто залучати свої збройні сили в цю війну. Тому що ситуація складається таким чином, що військової потуги Росії достатньо для протистояння Україні. Після того, як ми побачили ліміти західної підтримки щодо зброї і ліміти українського суспільства в плані мобілізації, стає зрозумілим, що розбити Росію на полі бою в цій ситуації навряд чи вдасться. Усі інші варіанти для Китаю є задовільними, однак в цій ситуації він не буде відкрито ставати на бік агресора, оскільки для нього це погано як в іміджевому плані, так і з інших точок зору. Тому прямої участі Китаю у цій війні не буде, оскільки Китай вже і так серйозно залучений у забезпечення збройної потуги РФ.

Наскільки я зрозуміла з ваших слів, то під час візиту Сі Цзіньпіна до країн Заходу йому могли дали зрозуміти, що там не проти заморозки війни?

Цей, так би мовити, варіант розвʼязання проблеми вже давно на столі, але умови, на яких це може статися, увесь час коригуються і є предметом переговорів. Справа в тому, що для Китаю набагато важливішими є питання економічної взаємодії зі Сполученими Штатами та країнами Західної Європи. Війна Росії проти України для нього є інструментом досягнення цілей. На даний момент, це інструмент тиску – Китай намагається отримати економічні преференції чи хоча б збереження існуючого стану співробітництва, а Захід намагається сприяти його тиску на Путіна щодо припинення війни. Саме в цьому і полягає торг.

Західні політики і тим більше китайські тут поводяться дуже обережно і не говорять, що саме лежить "на столі". Але очевидно, що йдеться про зупинку бойових дій на тій лінії фронту, яка визначилася на даний момент або ж визначиться впродовж найближчих місяців.

Навряд чи хтось віддасть Росії всю Запорізьку, Херсонську або Донецьку області. І так само ніхто, мабуть, не посуне Росію з тих рубежів, на яких сьогодні стоять її війська. Але після цього є великий простір для торгів. Звичайно, головне питання – за яких умов з РФ будуть зніматися санкції і послаблюватися режим політичної ізоляції, а також відбуватиметься нормалізація відносин з нею.

У цьому сенсі умовно добровільне звільнення Росією українських територій як опція – це питання дуже великих політичних компромісів. І я впевнений, що за певних умов і в певних межах Росія може бути готовою до таких кроків, але і РФ, і Китай будуть виставляти за це дуже високу ціну.

Власне, наступ на Харківщині і прогнозований наступ на Сумщині – це вже елемент підготовки до можливих компромісів. Тобто з одного боку є задекларована мета Росії створити санітарну зону біля її кордону, щоб уникнути можливих агресивних дій з боку України. З іншого боку, це підготовка "жестів доброї волі" в майбутньому – мовляв, добре, ми вийдемо з цих 20 кілометрів, але вимагаємо за це певних гарантій для себе.

Тому територіальне питання буде предметом торгів, але воно дуже тісно пов'язане з політичними і не менш важливими для Китаю економічними рішеннями.

Як ви гадаєте, як скоро може розпочатися цей переговорний трек, і що саме Росія наполягатиме залишити за собою?

Щодо часових меж, то зараз вже значною мірою окреслилася позиція "східного" блоку (Китай-Росія), а в червні, на Саміті миру у Швейцарії, напевно, окреслиться і альтернативний підхід західної коаліції на основі української "формули миру". Коли обидві позиції будуть сформульовані, почнеться рух у напрямку створення певного переговорного майданчика. Це, звичайно, може зайняти певний час, але в часі це співпадає з традиційною весняно-літньою воєнною кампанією. Тобто десь до кінця літа стане зрозуміло, що відбувається на фронті, як далеко може піти Росія, як успішно може діяти Україна. І очевидно, що приблизно на осінь питання про переговорний майданчик між східною та західною позиціями вже в якомусь вигляді мають переходити в практичну площину.

Чим може задовольнитися Росія? Тим, що вона має сьогодні, тобто контролем над Луганською областю. РФ, ймовірно, докладе всіх можливих зусиль, щоб отримати повний контроль над Донецькою областю, а Запоріжжя та Херсонщина будуть предметом торгу опціонально.

Треба розуміти, що, скоріше за все, жодної домовленості у вигляді договору про розмежування чи визнання окупації з боку України або відмови від зазіхань з боку РФ не буде, цілком можливо, ще десятки років. Але це навряд чи перешкодить досягненню угоди про припинення вогню. Саме ця опція на столі є головною, тому всі територіальні питання, за винятком локальних на кшталт виходу військ РФ з Сумської чи Харківської областей в обмін на відвід ЗСУ техніки на десяток кілометрів, під час переговорного процесу будуть винесені за дужки.

Якщо дійде до заморозки війни, що під нею матиметься на увазі – повне припинення вогню чи така ситуація, як була свого часу на Донбасі, коли бої, незважаючи на домовленості, продовжувалися? На чому у випадку заморозки зосередяться Росія та Китай?

Аналогія з Нормандським форматом та Мінськими домовленостями тут є доволі коректною. Саме такий варіант є найбільш очікуваним. Зрештою, навіть на Корейському півострові, навколо Сектора Ґаза, як ми всі добре бачимо, тобто скрізь, де відбулися подібні розмежування, вони ніколи не були повною заморозкою. Певні локальні конфлікти зберігатимуться, але, можливо, у нашому випадку буде, по-перше, значно вищий міжнародний контроль, а по-друге, будуть усвідомлюватися ризики ескалації. Можливо, це теж буде дещо стримувати можливість великої війни, від якої насправді всі втомилися і якої б намагалися уникнути на майбутнє. На прикладі Грузії ми бачимо, як вони бояться війни після 2008 року, і, можливо, у тому ж стані будуть і українці.

Росія точно постарається відновити свій військовий потенціал – власне, про це вже прямо свідчать цифри запланованого військового бюджету РФ. Китай так само буде розвивати свої ВПК та збройні сили – це теж чітко артикульовано серед його пріоритетів. І це відбуватиметься з кількох причин. По-перше, через поглиблення протистояння між блоками, бо деескалації між Заходом і Сходом, очевидно, не буде. По-друге, і Росія, і Китай вступають у період певного занепаду, економічного спаду і демографічних проблем. І за цих умов обидва режими будуть підтримувати стан мобілізованості населення та образ ворога, що супроводжуватиметься мілітаризацією.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред