Зустріч Зеленського і Трампа у Білому домі надовго запам’ятається гучною суперечкою, яка принаймні тимчасово завела стосунки України і США в глухий кут. Ми бачимо перші негативні наслідки цієї скандальної зустрічі – Трамп вирішив призупинити всі поставки американської військової допомоги Україні, щоби натиснути на Зеленського і примусити його до мирних переговорів із Росією. При цьому США наполягають на вибаченнях від України і починають розкручувати тему про необхідність заміни Зеленського на посаді президента.
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Куликв інтерв’ю Главреду розповів, чому суперечка в Білому домі була пасткою для Зеленського, чому і коли Трамп переплутав боки барикади, що буде з фронтом після припинення американської військової допомоги Україні, що Трамп задумав провернути разом із Путіним, а також що буде з війною в Україні за нових відносин зі Сполученими Штатами.
На вашу думку, чим була ця скандальна суперечка Трампа, Зеленського і Венса у Білому домі – випадковістю, прикрим збігом обставин чи зрежисованою пасткою для українського президента? І чи потрібно, чи є в чому Україні вибачатися перед Трампом і США?
На мою думку, дійсно, Зеленському готували пастку. А точніше – публічне приниження і спосіб нав’язування власного порядку денного. Це звичний спосіб, в який Трамп веде переговори: домінувати, хамити, нав’язувати свій порядок денний і свою рамку переговорів та в цьому домінуванні проштовхувати власні позиції, щоб вони були прийняті іншою стороною.
Якщо ми подивимося на подібні виходи до преси після або перед переговорами, наприклад, короля Йорданії з Трампом або інших високопосадовців, ми побачимо, що дискусія не надто відрізняється: Трамп відверто говорить речі, неприйнятні для другої сторони, або такі, які друга сторона бачить по-іншому, і не залишає можливості опонувати йому.
Тож Венс і Трамп зробили "домашню заготовочку" і збиралися публічно принизити Зеленського, показати, що він є клієнтом Сполучених Штатів, а рамку майбутніх переговорів, зокрема в питанні миру в Україні, буде визначати Вашингтон, натомість Київ має слухняно виконувати домовленості, які Вашингтон, тобто Трамп, отримає в результаті діалогу з Путіним. Тому не йшлося про жодні гарантії безпеки та жодні більш конкретні речі, пов’язані з війною. Від нас вимагалося погодитися на будь-що, що нам запропонують в якості сухого залишку переговорів Путіна і Трампа.
Звичайно, що Зеленський на це піти не міг. І це питання не особистої гордині, а питання гідності всієї країни.
Ми ведемо війну. Причому Російська Федерація проти нас веде геноцидальну війну. Ми захищаємося, в нас оборонна війна. Війна за наше фізичне виживання.
Просто перестати стріляти рівноцінно тому, що ми піднімаємося з окопу, кидаємо зброю і отримуємо кулю в лоба. А потім Трамп від нас ще й вимагає оплатити цю кулю. Саме так це виглядає.
Тому, як на мене, немає в чому вибачатися. Це суб’єктивно, емоційно й етично, скажімо так. Нема за що вибачатися. Трамп переплутав боки барикади. Ба більше, це не є його суб’єктивний вибір – це позиція, яку Сполучені Штати мають займати в цій війні, виходячи з їхньої Конституції і тих цінностей, які закладали батьки-засновники США в основу їхньої державності. Тобто США мають бути на нашому боці. Це не має бути позиція самого Трампа. Але маємо те, що маємо.
Дивіться відео інтерв'ю з Віталієм Куликом, в якому він розповів, чого Україні чекати далі від Трампа і що буде з війною:
Ситуація вийшла за межі: Трамп і Венс не очікували такої поведінки Зеленського. Це було видно. Для них це було дуже несподівано. Так само вони не очікували і такої громадської думки в США: опитування Fox News, який нібито має бути прореспубліканським і протрампістським, показало, що американці на боці Зеленського, водночас звинувачують Трампа і Венса в тому, що вони спровокували суперечку. Крім того, ми бачимо акції протесту по Сполучених Штатах та демарші в середовищі лідерів громадської думки, не лише в США, а й по всьому світу. Багато політиків і сил солідаризувалися з Україною і відверто заявили про те, що Трамп обрав не той формат у діалозі з Україною.
І Трамп на це змушений зважати.
Трамп, як політична тварина, зважає на рейтинги, дивиться на коментарі, залишені під трансляцією, і розуміє, що може статися перекіс. Він чутливий до зміни політичної кон’юнктури і, очевидно, не спалює за собою мости.
Для Трампа це звичний формат переговорів. Він не спалює мости, а його речники і представники говорять, що продовжать діалог із Зеленським, що угода не мертва, що сторони повернуться до її обговорення. Фіцпатрік веде переговори з Єрмаком і говорить, що угода буде підписана найближчим часом. Формат підписання – це вже інша справа, але підписана вона буде обов’язково. Але є умови: публічні вибачення України, готовність Зеленського до миру, а також готовність Києва до ведення переговорів.
І ми тут одразу бачимо "хорошого поліцейського" і "злого". Маск просто веде істерику в мережі Х (у Twitter) про необхідність прибирати Зеленського, що треба проводити переговори не з Зеленським. Венс, молодший Трамп та Маск репостять різноманітні історії про "бусифікацію" в Україні, показують, що у нас немає ресурсів, запускають відео всіляких зрадників України, які вже отримали або скоро отримають терміни за державну зраду, розкручують маргінальних персонажів – колишніх українських політиків. Втім, усе це більшою мірою є намаганнями пояснити свою позицію, переконати, що Трамп був правий, але це не надто впливає навіть на трампістів.
Тож, підсумовуючи все сказане, зазначу: так, це була пастка. Тобто формат розмови полягав у тому, щоб максимально принизити Зеленського і нав’язати йому порядок денний, вибити з Зеленського згоду на те, щоб рамки компромісів з Російською Федерацією визначав не Київ, а Вашингтон, а Київ просто приймав. І, отже, ніяких гарантій безпеки в цих переговорах бути не могло.
Тому у мене запитання – а навіщо ми тоді поїхали в США? Навіщо Банкова наполягла на тому, щоб провести особисті переговори з президентом Трампом і Ді Венсом? Адже угоду підписати мали не президенти, а міністри. З боку України переговірником і підписантом виступає віце-прем’єр-міністр міністр економіки Свириденко. Ми самі попросили про зустріч, ми хотіли обставити це як домовленості, в яких мають прозвучати певні важливі для України речі. При цьому ті, хто хотіли цих переговорів, не отримали підтвердження, що ці речі прозвучать. Ризикнули, поїхали, вигребли від Ді Венса і Трампа хамську поведінку і булінг. І що в підсумку? Є багато запитань.
Але те, що Зеленський не міг інакше відреагувати, це точно. Як на мене, це правильна позиція в ситуації такого булінгу, коли фактично Трамп і Ді Венс солідаризуються з Путіним. Іншої позиції, окрім як встати і піти під час таких переговорів, просто бути не може.
Я розумію всі наслідки, усвідомлюю, що це загострення відносин зі Сполученими Штатами, що ми ризикуємо втратити військову підтримку, вже зараз заявляють про те, що вона призупинена, а також можливі інші можливі політичні, економічні і військово-політичні наслідки. Але в ситуації, коли ми не приймаємо капітуляцію як крапку в цій війні, Зеленський вчинив абсолютно правильно в тих умовах, в яких він опинився.
Ви зазначили, що "Трамп переплутав бік барикади". Виходить, колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон, який сказав, що Трамп і Венс перейшли на бік Росії, мав рацію? Тож Трамп випадково переплутав бік барикади чи цілком свідомо? В чому полягає його інтерес цього зближення з Росією і Путіним, навіщо йому це?
Я думаю, що він переплутав давно. Тобто це не історія цього президентського терміну. Трамп вважає, що можна з будь-ким вести справи й бізнес. Тобто не мають значення цінності, неважливо, що людина є злочинцем, вбивцею і терористом – Трамп готовий вести бізнес з будь-ким. Він готовий вести справи і з Кім Чен Ином, і з будь-ким, якщо, на його думку, з цього можна отримати певний профіт.
Путін є такою істотою, з якою Трамп готовий вести переговори і робити бізнес, вести справи й досягати угоди. Наскільки Путін готовий до такої угоди, це інша історія. Але Трамп бачить можливості для себе і для політики, яку він уособлює, у веденні спільного з Путіним бізнесу.
Ця теза лунала протягом доволі тривалого періоду часу, вона не сьогодні з’явилася.
Очевидно, що Трамп намагається подати себе в якості медіатора в конфлікті, переговірника. Хоча, враховуючи всю історію розгортання війни Росії проти України, США не можуть бути переговірником – за своєю суттю вони мали би бути на нашому боці.
Це не претензія і не вимога. Я розумію, що в США немає економічних інтересів в Україні. І тут є певна логіка у Трампа: якщо ми, США, хочемо брати участь в підтримці України, потрібні певні важелі впливу і те, зради чого це робити, яка ціна цього всього, тобто слід визначитися, де можна заробити на цьому, а не витрачати. Трамп не поділяв і не поділяє логіку демократів і колишніх республіканців: підтримка воюючої сторони і стримування якихось імперій в Європі чи Євразії є інвестицією у власну національну безпеку. Ні, Трамп усе бачить не так.
Трамп готовий до переговорів з Путіним, він бачить у цьому можливості ведення бізнесу і бачить, що США так можуть заробляти. У Штатах нова парадигма уявлення про владу: як в абсурдистській монархії – "держава – це я", десь так думає Трамп. Він бачить можливості заробляти з Росією і вже висуває певні "пойнти", які стануть підґрунтям для досягнення великої угоди про мир. Тобто він говорить про те, що Штати готові спільно розробляти Арктику, входити інвестиціями і компаніями у спільний видобуток корисних копалин у Російській Федерації, відновити роботу Північного потоку-2, де посередником буде американська компанія.
І такий проект не один. Там цілий комплекс ініціатив, які напрацьовували і зараз напрацьовуються адміністрацією Трампа, які будуть пропонувати як елементи спільного бізнесу з Росією. Трамп хоче втягнути РФ у спільний бізнес, а потім надбудувати над цим політичну домовленість про мир в Україні.
При цьому торгувати будуть не тиском на Росію, тому що інструментів у Трампа не так багато. Обвалити ціни на нафту Трампу не вдалося, запровадити ембарго також неможливо, тому торгувати будуть національним інтересом України, тобто підштовхувати Київ до погодження з тою рамкою компромісів, яку буде визначати в першу чергу Трамп. Саме про це йдеться, коли Вашингтон вимагає вибачення Зеленського і підтвердження готовності говорити про мир і досягати миру. Іншими словами, Зеленський має сказати, що погоджується на ті компроміси, які Трамп досягне з Росією, він їх прийме, і будемо рухатися в бік миру, тобто він віддає США можливість бути суб’єктом цих переговорів, ми будемо виконувати. Ось що хочуть почути від Зеленського. Чи може Зеленський це сказати?
Це риторичне питання.
Сьогодні ми чуємо, що США припинили військову підтримку України, припинили всі кіберактивності проти РФ тощо. Але Bloomberg уже написав спростування повідомлень про припинення кіберактивності. Щодо першого, то частина законтрактованих боєприпасів і техніки, тобто проекти, які були запущені раніше, продовжуються, і в деяких моментах вони незалежні від зусиль США: деякі речі там просто не можуть зупинити, а деякі і не хочуть зупиняти. Оскільки суттєве порушення балансу сил на фронті також не в інтересах Сполучених Штатів. Той результат, який хотіли би отримати в Вашингтоні за Трампа, не передбачає нашого повного розгрому.
Тому поставки певного типу озброєнь продовжаться. Інша справа – використання можливостей для збільшення пакету, отримання нового озброєння, можливість оперативного поповнення дефіцитів, які у нас виникають, наприклад, ракет ПРО (ATACMS, Patriot тощо). І це суттєве і критичне для нас питання.
Водночас тих ресурсів, які ми зараз маємо, достатньо для ведення війни без педалювання допомоги з боку США.
Але ж тільки певний час.
Так, певний час. Європа не перекриває цих дефіцитів. Європейський ВПК не запущений повноцінно і не зможе виробити необхідну кількість боєприпасів. Певний тип озброєнь є лише в США, а європейських аналогів немає.
Але цілком можливий варіант – робити бізнес, тобто купувати американську зброю за європейські гроші. Цю опцію Трамп залишає.
Тобто Трамп не образився настільки, щоб не продавати зброю Україні?
Трамп – цинічний "сукин син", і у питаннях бізнесу він не передбачає особистих образ. Якщо це стосується долара, то він буде цей долар заробляти.
Але є афера, а є бізнес. І коли ми пропонуємо США папірчик, під яким нічого не підкладаємо, то потім там може виявитися не просто фундамент для реалізації цього папірчика, а може виявитися, що все, що у нас є, вже давно куплено і скуплено.
Що я маю на увазі? Ми говоримо про угоду про надра. Треба розуміти, що це не про інвестиції, не про спільне видобування або спільний розподіл отриманого прибутку. Це саме про власність на родовища, власність на надра. Тобто йдеться не просто про встановлення зовнішнього управління, а про перехід власності. І це дуже важливо і актуально. Якщо ми говоримо про відбудову, про права українського народу на надра, землю тощо, то такі речі не можна було робити від початку. Нагадаю, що ініціатива щодо цієї угоди з’явилася в Плані перемоги Зеленського. Наші трампісти носилися з цією ідеєю ще до інавгурації Трампа, а потім здивувалися, що в нас хочуть усе позабирати. Ми принесли цю ідею, і за неї схопилися, її розкрутили.
У нас зараз по інформаційному простору носиться історія про Афганістан. В 2017 році Трамп вів переговори з Гані, президентом Афганістану, де чітко казав про те, що треба підписати велику угоду про розробку корисних копалин в Афганістані. Там нібито є рідкісноземельні метали і різні критичні мінерали, які важливі для американо-афганської співпраці. Але це не завадило потім американцям просто втекти з Афганістану. Жодної гарантії ніхто не давав. Ба більше, Афганістан був партнером США поза НАТО. Стільки військової техніки, скільки влили в Афганістан, ми не отримали за три роки війни.
Тому, коли ми говоримо про діалог з Трампом, треба розуміти, що ми маємо справу з людиною, яка постійно заробляє на всьому. Так, треба економізувати стосунки, але не гратися з ним і не давати йому простір, куди він потім запхає свій сенс. Тобто не можна до Трампа йти з папірчиком або з текстом рамочної домовленості, бо Трамп у цю рамку напхає все те, що він буде інтерпретувати як власний прибуток. І він буде вимагати цей прибуток. І в нього є важелі впливу вибити його з нас. Це стосується не лише надр, але й політичних поступок у результаті переговорного процесу.
Те, що зараз робить Зеленський, – це намагається зберегти хоч залишки суб’єктності. Хоча це робиться недолуго, але, як на мене, іншого способу в нас немає.
Повертаючись до того, що ви говорили про військову допомогу. Як ви гадаєте, це буде тимчасова пауза у поставках нам військової допомоги з США? Трамп за певних умов може передумати і відновити ці поставки?
Я бачу дуже багато "білого шуму" в цих публікаціях про припинення поставок. Я не розумію конкретики, деталей призупинки. Я чую, що одні програми продовжуються попри все, що немає згортання проектів, які були розпочаті ще за Байдена, їхня призупинка не передбачається, тому що вони регулюються трішки іншими нормами. А також що є речі, які Трамп не здатен взяти зупинити наче магічним вимкненням – цього вимикача в нього немає, бо це процедури.
Але якщо у Трампа є політична воля знизити підтримку, в тому числі в критичних для України речах, він це може зробити та обов’язково в деяких моментах він це зробить. Наприклад, ракети для Patriot.
Це позначиться на нашій обороноздатності, в тому числі на фронті, обороні міст і фактичних об’єктів. Ми це можемо вже в найближчий час відчути на собі, тобто збільшиться кількість обстрілів, але їх неможливо буде відбити. А це означатиме ураження цивільних об’єктів зокрема.
Тож така можливість у Трампа є, ця опція для нього відкрита. Але не можна говорити, що вже все вирішено і припинено. Це неправда. Думаю, що цей "білий шум" Вашингтон використовує задля тиску на Київ і на європейських партнерів.
А як можуть відреагувати на такий крок підприємства військово-промислового комплексу США, якщо Трамп спробує припинити надавати Україні озброєння? Зокрема, ті підприємства, які вже на замовлення почали виробляти певну продукцію для України. Хто їм буде це компенсувати?
Я би не перебільшував вплив лоббі військово-промислового комплексу США на Трампа. На жаль, ситуація змінилася у порівнянні з тим, як виглядали розклади лоббістів за Рейгана чи Буша. Тоді військові компанії США мали настільки потужне лоббі, що їхня думка фактично визначала зовнішньо-політичний курс США.
Сьогодні технобарони визначають зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів. Маск, Безос, Цукерберг, Тіль – ось хто визначає напрямок зовнішньої політики, технобарони, а не військопромисловий комплекс. Тому інтересами військово-промислового комплексу можуть інколи знехтувати. І в США лунають дуже небезпечні речі, наприклад, про скорочення Штатами видатків на оборону – це прямий натяк на те, що з інтересами ВПК команда Трампа рахуватися не буде.
А оці "імператори без кордонів", оці технобарони виходять на перший план. Вони зараз є опорою трампістського режиму, а не військово-промислові компанії. Тому я б не перебільшував їхню вагу.
До того ж ніхто нікому нічого не буде відшкодовувати. Трамп скаже, що це ціна за мир – мовляв, ми скорочуємо видатки та ініціюємо велику ядерну розрядку з Росією та Китаєм, ми ініціюємо зниження військової присутності на Європейському континенті безпосередньо збройним силами. Всі ці речі вкрай небезпечні з точки зору стратегічної гри, але те, на що Трамп цілком може піти.
Це рішення великими мазками. Так, звичайно, є запущені механізми, і Європа буде продовжувати мілітаризовуватися. А Трамп може в це гратися: скорочувати видатки, зменшувати оборонне замовлення, щоб вкластися в якусь іншу сферу. Наприклад, вони вдвох із Маском хочуть полетіти на Марс або будують стіну, або реалізують ще якийсь інфраструктурний проект.
Тобто ВПК для Трампа не є супер-вагомим і впливовим чинником, як це було раніше. Зараз ця ситуація виглядає інакше.
Трамп часто зазначає, що "цей хлопець не хоче миру", тобто Зеленський. Але чому Трамп помічає "небажання" Зеленського досягнути мир, Зеленського, але при цьому просто вперто не бачить заяви російського керівництва, зокрема офіційні, наприклад, недавню заяву Лаврова, який сказав, що Росія не буде припиняти вогонь. Хто ж насправді не хоче миру?
У розумінні Трампа саме Зеленський не хоче миру. Від Зеленського вимагається погодитися на те, що переговори вестиме Трамп, а Україна буде за дверима або поруч.
А переговорів з Путіним Трамп ще не почав. Наявні контакти між Вашингтоном і Москвою – це про дипломатичні відносини: відновлення роботи дипломатичних представництв, збільшення кількості дипломатів, початок роботи міжвідомчих груп, горизонтальний діалог відомств, міністерств тощо. Це напрацювання того великого бізнес-пакету про спільний бізнес США і Росії. І це група Дмитрієва і Віткоффа. Там усе ще тільки починається. Тож предметної розмови Трампа з Путіним ще не було.
Трамп вважає, що предметна розмова відбудеться тільки тоді, коли він створить бізнес-підґрунтя і втягне Путіна в готовність розмовляти, лише після цієї розмови можна буде сказати, готовий Путін до переговорів чи ні.
Поки що Трамп бачить зацікавлення Москви у відновленні прямого діалогу з Вашингтоном. І це видно скрізь, у всьому. Путін аж підстрибує, настільки йому потрібен прямий контакт. Росіяни готові до переговорного процесу. Можливо, навіть уже є певний обрис поступок з боку росіян в цьому переговорному процесі.
Але на даний момент єдиним подразником для Трампа у публічній площині є Зеленський, а не Лавров. Лавров нічого не означає для Трампа. Поки є тільки неформальне зацікавлення Москви розмовляти, яке ретранслюється Віткоффом у Білому домі: мовляв, росіяни зацікавлені, вони готові, вони працюють з паперами, вони розглядають ідеї відновлення Північного потоку-2, вони готові говорити про Арктику, вони готові робити бізнес. Є класний хлопець Дмитрієв, який працює над цим, а є Зеленський, який приїжджає не в костюмі, не проявляє належної вдячності і говорить про якісь гарантії безпеки, з приводу яких Штати поки що не можуть нічого сказати. Та й взагалі, що Зеленський собі дозволяє. Так це виглядає.
Чи здатна Україна без допомоги США – власними силами і за підтримки Європи, а також інших наших партнерів – успішно протистояти Росії у цій війні? Чи бачите ви ознаки того, зокрема, що "старушка Європа" прокинулася, позбулася старечої неповороткості і тепер буде діяти більш ефективно, швидше приймати потрібні рішення в процесі нарощування власної обороноздатності, а також надання необхідної допомоги або підтримки Україні?
Ні, я не думаю, що Європа прокинулася. Вона, скоріше, говорить у сні. Нам здається, що Європа прокинулася, але насправді це ще не яв, а дрімота. Але у частини політичної еліти європейців є усвідомлення того, що вони сам на сам з викликами безпеці. Частина європейців і Британія вважають, що їм доведеться будувати власний союз безпеки й оборони. І цей європейський оборонний союз сформується протягом найближчих п’яти років. Це означає, що має бути самодостатній військово-промисловий комплекс, узгоджена інтегрована система оборони, плани, штаби, логістика тощо. Має бути мобілізаційний план, який узгоджується, а також мають бути м’які форми забезпечення безпеки. Тобто це різноманітні способи і формати, за яких можна оперативно використати силу, не вдаючись до 5 статті Статуту НАТО. І все, що поза НАТО, але передбачає силу, має бути пропрацьовано і на рівні протоколів розроблено.
Розуміння всього цього у європейців з’явилося. Якщо раніше це було на рівні дискусій експертів, то зараз про це говорять прем’єр-міністр і президент. І це, я вважаю, позитивне явище.
Європа не встигає в динаміці наростити свій потенціал, щоб перекрити всі поставки Сполучених Штатів. Тобто без ракет США, без їхньої військової допомоги ми не зможемо ефективно протистояти Росії. Нам потрібна американська зброя, але, якщо не напряму, то хоча б має бути можливість за європейські гроші її купувати. Нам потрібна ця опція купувати американську зброю.
Розмови про те, що європейці швидко кинуть виклик Росії, увійдуть військами в Україну тощо, – все це більше інформаційні шуми. І європейці відверто сказали в Лондоні Зеленському, щоб він домовлявся з Вашингтоном, тому що на цьому етапі вони не зможуть перекрити всіх потреб у зброї і фінансовій допомозі. Вони порадили йти на поступки, а вони водночас будуть розробляти якусь спільну рамку, якою можна буде тиснути на Вашингтон. Але ця спільна рамка, вона також залежить від того, наскільки Європа готова виділити кошти на оборону, чи буде справжня мілітаризація.
Нагадаю, що 40 років європейський політикум експлуатував тезу про пацифізм, своїми руками проводив скорочення збройних сил, конверсію ВПК, відмовлявся від мілітаризації та перетворював свої збройні сили на військовий оркестр. І зараз в один момент Європа має концептуально переглянути підходи, наявні дискурси, ідеології та погляди в бік мілітаризації. В Європі виростали покоління людей, які не хочуть і не можуть воювати. Такий результат існування нинішньої Європи: деморалізація збройних сил, дискредитація служби в силах оборони та зниження статусу військового. Все це є наслідком політики пацифізму, яка проводилася весь цей час.
Європа жила на дешевих російських енергоносіях і ховалася під американську парасольку безпеки. Щойно зникли енергоносії, Росія стала ворогом і агресором, а Америка не захотіла надати парасольку, Європа опинилася сам на сам в екзистенційній кризі і паніці. Окрім як повернути цю парасольку, вона більше ні про що не думає на рівні побутових рефлексій, а це, в свою чергу, впливає на настрої електорату та рейтинги політиків.
Тому перша дія європейця – відіслати Зеленського до Трампа, друга дія європейця – порахувати, що в нього є, а третя дія європейця – почати щось виробляти. До третьої дії поки що справа не дійшла, поки що все залишається добрими намірами.
Все може відбутися протягом наступних п’яти років – європейці можуть вийти на оборонний потенціал, який буде більш-менш самодостатнім. Знову ж таки, більш-менш самодостатнім, не повністю здатним покрити всі потреби в обороні, хоча потенціал Європи дозволяє це зробити і повністю: це півмільярда людей, це найбільша економіка світу, це технологічний потенціал, це власні технологічні розробки в сфері ВПК, це власне озброєння, це власні ядерні сили, які можна достатньо швидко збільшити, щоб конкурувати з росіянами не по кількості, а по якості ядерної зброї.
Тому, як на мене, потенційно Європі є куди розвиватися.
Крім того, скоріш за все, Росія спробує провести тест для НАТО і здійснить операцію проти одної з країн Альянсу під чужим прапором і подивиться на реакцію Альянсу: чи впишуться США, чи буде здатним Альянс до оперативної реакції та протидії агресору тощо. І щось мені підказує, що все це не відбудеться. Думаю, це розуміють і наші європейські партнери також.
Тож я не виключаю, що достатньо швидко ми перейдемо до розмови про військові або політичні інтеграційні об’єднання другого покоління, наприклад, за участі Британії, Польщі, країн Балтії і України. Зі спільними оборонними кластерами, виробництвом зброї, взаємопроникними системами реагування, обміном розвідувальною інформацією, плануванням операцій, можливостями перекидання збройних підрозділів після припинення війни або надання безпекових послуг один на одному.
Тобто це утворення буде, як НАТО, але суто європейське? Без Сполучених Штатів?
За великим рахунком – так. Потім туди приєднаються Німеччина, Франція і всі охочі. На даний момент це єдина опція, яка вимальовується із цього всього.
Зараз, наскільки я розумію, європейці знайшли можливість не допустити ветування більшої частини оборонного бюджету Угорщиною та Словаччиною, переглядають свої підходи до ухвалення управлінських рішень і стратегування безпеки енергетичної політики. Цих скунсів будуть обмежувати в ухваленні рішень в Європі, а наступним кроком буде формування регіональних мікросоюзів, які потім будуть переростати в політичні чи військово-політичні об’єднання. Поки що це буде політичний клуб, а потім це буде вже і безпеково-політичний.
Трамп під час цієї сумнозвісної суперечки з Зеленським сказав свою знамениту фразу про те, що в України "немає карт", тобто жодних козирів. Це справді так? Чи в України все-таки є якісь козирі?
Завжди в Україні є козирі. І ми показали це в 2022-му році, коли США та європейські партнери не вірили в те, що нам вдасться стримувати російську навалу. Нам давали три дні, тиждень, два тижні, потім півроку. Але вийшло зовсім інакше. У 2014 році нам пропонували піти на угоду з Януковичем. Тобто не вірили в здатність українського суспільства, українського народу до спротиву. Не вірили в те, що ми можемо провести якусь самоорганізацію і виступити з новою якістю.
Тому козирі в нас є. Але чи здатна наша правляча еліта скористатися цими козирями? Чи здатна вона звернутися до активів, які не задіяні в цій війні, на жаль, в силу недолугої мобілізаційної політики, корумпованісті еліти, неможливості і небажання еліти ділитися владою і шукати партнерів в суспільстві і політикумі? Я, наприклад, підтримую Зеленського в зовнішній політиці зараз, але я постійно критикую його у внутрішній політиці, бо вважаю те, що відбувається з державним управлінням, катастрофою, яка стримує нашу обороноздатність і впливає на нашу суб’єктність.
Без виконання цього домашнього завдання, без переформатування мобілізаційної політики, без відмови від "бусифікації", без покарання винних за смерті в ТЦК, без покарання винних за шикування і прильот Іскандера на полігоні – без всього цього ми будемо приречені погоджуватися і вибачатися перед Трампом. Погоджуватися на все те, про що він домовиться з Путіним.
Якщо ж ми виконаємо домашню роботу, переформатуємося всередині, якщо не буде ставки на "п’ятьох ефективних менеджерів", а буде залучення людей, які можуть пропонувати креативні ідеї, з’явиться новий актив, як завжди, несподіваний для наших зовнішніх партнерів. Спираючись на нього, президенту буде набагато легше говорити Трампу: "Та пішов ти".
А поки що наша позиція шкутильгає: сказати "та пішов ти", але потім не забезпечити належну мобілізацію, не налагодити виробництво пороху та снарядів певного типу в Україні, не вкласти гроші в кластер, який дозволив би будівництво необхідної кількості ракет великої дальності. Все це якраз і унеможливлює нашу суб’єктивізацію.
Якщо ж це буде, тоді суб’єктивізація буде іншою. І тоді можна буде говорити, що разом з європейцями ми можемо певний час триматися без американської допомоги, і, таким чином, примусити Трампа переглянути свою позицію, тому що це ж втрачена економічна вигода. А так, я думаю, що сьогодні-завтра президент буде вибачатися в тій чи іншій формі. Також у тій чи іншій формі доведеться підписувати угоду, проводити спільний саміт європо-американо-український для того, щоб звірити годинники. Крім того, треба буде їхати в Китай, шукати якийсь дотик до Пекіна в переговорному майданчику. Тут надто складний механізм досягнення очікуваного миру.
Але затягувати з цією історією Зеленський також не може. Та якби він виконав домашнє завдання, це б незначно посилило наші позиції. Поки що не схоже, що влада готова до цього, але це не означає, що це ніколи не відбудеться.
І останнє – про вибори і вимогу відставки Зеленського. Маск закликає Зеленського піти у відставку і поїхати за кордон, бо той, хто прийде після Зеленського, буде більш договороспроможним. А з чого у Штатах це взяли? Чому вони вирішили, що той, хто прийде на місце Зеленського, буде більш договороздатним? Адже в цих умовах приниження той, хто прийде до влади, буде обмежений запитом суспільства і може бути більш радикальним у риториці й позиції.
Та при цьому я виступаю за вибори. У нас зупинено політичний процес, а його варто розморожувати під час війни, і можна знайти опцію для проведення виборів під час війни. Нам доведеться це зробити рано чи пізно, навіть, можливо, цього року. І президенту, можливо, в цій ситуації доведеться сказати, що він не піде на вибори.
Яким, на вашу думку, зараз є найбільш імовірний сценарій розвитку подій у російсько-українській війні? За нових обставин, за нового формату наших відносин зі Сполученими Штатами – до чого ми рухаємося? Що у нас може відбуватися цього року?
Я не очікую того, що буде великий наступ росіян, і в нас обвалиться фронт. Всі ці страшилки, які зараз гуляють мережею, більше схожі на спецоперацію або на перебільшення власних проблем. Знову ж таки, я не виправдовую нашу владу і вважаю, що в нас дуже багато проблем на фронті. Я не військовий експерт, але я спілкуюся з військовими, які знаходяться на фронті, або з тими людьми, які розуміють ситуацію, мають військові знання тощо. Всі вони в один голос кажуть, що якоїсь стратегічно критичної ситуації на фронті протягом цього року не виникне, але просування росіян може тривати. Хоча в деяких випадках ми бачимо, що росіяни також видихаються, і ми на деяких ділянках навіть отримуємо стратегічну перевагу й переходимо в контратаку.
Але є, наприклад, ситуація з Курськом, яка потребує пояснення: наприклад, чи контролюємо ми "дорогу життя", що буде з нашим угрупованням на Курщині, яка там ситуація з втратами тощо. Це ціна утримання нами цього плацдарму.
Якщо ми говоримо про загальні переговори, то Трамп хоче, він не відмовився від цієї ідеї, до травня отримати якщо не велику домовленість, то початок великих переговорів, де учасниками будуть він і Путін, і між ними укладається угода, а потім формується порядок денний для вирішення кризи в Україні. Причому саме в такій конфігурації.
Спочатку відбувається розмова Путіна й Трампа, під час якої вони між собою домовляються, визначають порядок денний американо-російських відносин, формують цю угоду, а вже потім вирішується питання війни і миру в Україні (як складова цього всього, але не тема номер один). Тому що в Америки і Росії є інші інтереси, як пояснює це Трамп.
Потім – початок глобального протистояння з Китаєм, або перезавантаження відносин. А також ситуація з Євросоюзом: Європа має примиритися зі своєю долею молодшого партнера США і погодитися платити за все.
Приблизно так це бачить Трамп. І на це працює його оточення: Маск і інші трампісти. Але так може не трапитись.
До того ж Росія може вдавати готовність до поступок щодо України. У Росії можуть бути переконані, що в них є запас міцності, і не в їхніх інтересах зараз входити у великі переговори з якимись зобов’язаннями.
Принаймні ми будемо мати ситуацію "ні миру, ні війни", яка є дуже негативною, дуже токсичною для України. Тому що ми нібито погоджуємося, очікуємо швидкого миру. Нас підігрівають ретрансляцією трампістських обіцянок швидкого миру. У нас уже всі живуть у логіці виборів, які от-от відбудуться. Уже кожна політична група намагається відцентруватися і побудувати власний політичний проект. Все це не може не створювати токсичної атмосфери. Якби ми сказали, що йдемо у вибори, провели їх, обрали нову владу і перезапустилися – це одна справа. А таке варіння в незрозумілих часових координатах є основною проблемою, тобто не самі вибори, а тривале очікування виборів. А нам саме це можуть дати в результаті цих переговорів.
Можливі два варіанти.
Перший – якщо Трампу не вдається досягнути миру з Путіним, якщо він не побачить, що є предмет для великої угоди, він може переорієнтуватися на інший регіон і сконцентрувати свою увагу на ньому (Мексика, Тихий океан, Близький Схід, війна з Іраном – будь-що), а в Україні скинути на європейців всі видатки і всі зусилля. Мовляв, ви хотіли воювати, тож ідіть і воюйте з Росією, ми виставляємо рахунки – ви їх оплачуєте.
Другий – ми виходимо на певне порозуміння і на певну стратегічну паузу. Мої американські колеги, з ким мені вдається поговорити, вважають, що стратегічна пауза є найбільш оптимальним варіантом зараз, що з імовірністю 70% ми до травня можемо вийти на цю паузу і напрацювання угоди між США і Росією. І залежить від України, чи будемо ми там і в якій ролі зможемо себе суб’єктивізувати.
Хто такий Віталій Кулик
Віталій Кулик (22 вересня 1976, Київ) – український політичний експерт, колишній головний консультант Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО. З 1998 року і по сьогодні – директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
