Курська операція ЗСУ зламала плани росіян, восени РФ стане в оборону - Кузан

Курська операція ЗСУ значно ускладнила російські плани просування в Україні. В інтервʼю Главреду військовий експерт, директор Українського Центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан розповів, чому росіяни сповільнилися на Сході, як розвиватимуться події на фронті взимку та для чого Україні важливо мати дозвіл на удари по території РФ.

У нещодавньому інтерв'ю головнокомандувача Олександра Сирського CNN він розповів про те, що Україні вдалося стабілізувати фронт на Покровському напрямку. Яка наразі ситуація, та чи можна загалом говорити про певне сповільнення російського наступу на Сході станом на зараз?

Об'єктивно можна розраховувати, що наступального потенціалу російської армії вистачить ще десь приблизно до середини-кінця вересня. Це не означає, що росіяни зовсім припинять наступи, але сил для проведення масштабних наступальних кампаній з можливістю просування вглиб території в них буде значно менше. І якщо у нас в достатній кількості будуть і зброя, і резерви, як людські, так і в боєприпасах та техніці, то так ми зможемо цей російський наступ нівелювати. Як приклад можна навести ситуацію на захід від Бахмуту, у Часовому Яру, де ще з весни багато експертів прогнозували втрату міста, оскільки у цьому невеликому місці росіяни сконцентрували багато сил і ресурсів.

Крім того, ми пам'ятаємо, як за планом весняно-літньої наступальної кампанії росіяни планували вийти на річку Оскіл з півночі на південь, тобто з Харківської до Донецької області. Армія РФ у кількох місцях намагалася перерізати підступи до нашого угрупування, яке знаходиться на річці Оскіл, але їм цього не вдалося дотепер. Отже, росіяни з півночі не загрожують Лиману та містам Святогірськ, Слов'янськ, Краматорськ, де РФ планувала нависати з півночі.

Рекомендуємо:

Інтервʼю Сирського: чому воно засвідчило провал літньої кампанії РФ

Район Білогорівки фактично є нашим вклиненням у смугу оборони. І це – свідчення того, що навіть Луганська область не взята росіянами до кінця. Вони дуже хотіли б продемонструвати своєму народонаселенню те, що контролюють повністю хоча б одну область, але наразі не в змозі.

Це і є результати російської наступальної кампанії. У РФ бачать наше вклинення в районі Бахмута, біля Кліщіївки, Андріївки, Курдюмівки, і там теж росіяни не можуть заявити про те, що вирівняли фронт. Вони дуже хотіли взяти Часів Яр та, очевидно, панівні висоти, з яких можна контролювати територію та, в тому числі, околиці Бахмута, але їм не вдалося цього зробити. При тому, що з того часу минуло вже фактично чотири місяці та на цей напрямок були кинуті величезні сили (адже Часів Яр просто стирався і авіацією, і артилерією).

Дуже важка ситуація в районі Нью-Йорка на Торецькому напрямку. Однак Торецьк тримається, Нью-Йорк, де частина наших сил перебувала в оточенні, вдалося деблокувати.

Укріплення у цих районах існували ще від 2022 року, і до цього часу росіянам не вдалося їх взяти. Дійсно, є просування на Покровськ, але останнім часом ми бачимо, що його вже збито, як і сказав головком. Тим паче, що одразу після того, як була налагоджена ситуація на Курщині, він одразу переключив свою увагу на цей напрямок. І ми бачимо, що ситуація тут почала вирівнюватися – були кинуті додаткові резерви, зупинено просування росіян. Ще нещодавно ми обговорювали, чи впаде Покровськ, чи вийдуть росіяни на околиці Мирнограду, і ми бачимо, що все їхнє просування фактично зупинено. Тому тепер росіяни перемикаються на південь Донеччини, на Курахівський напрямок поблизу Невельського та Курахівського водосховища. Ситуація там теж доволі важка, особливо у напрямку Гірника, в районі Красногорівки, але росіяни не змогли вирівняти лінію фронту.

Не менш важка ситуація і в районі Вугледару – це місто укріплене, там тривалий час перебувала 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. І зараз росіяни намагаються обійти місто з тилу в районі села Костянтинівка та Водяного. Адже в лоб з півдня РФ не може взяти Вугледар і тому намагається зайти в місто з півночі, однак просування там немає.

Якщо подивитися на всі вклинення, то можна говорити про те, що росіянам не вдається вирівняти свою лінію фронту. Вони б цього хотіли, щоб мати можливість окопуватися з наближенням осіннього сезону. Це було їхнім завданням мінімум – взяти Покровськ, Нью-Йорк, Торецьк, Часів Яр, Курдюмівку, Кліщіївку, Білогорівку. І зараз ми бачимо, що наступальний потенціал росіян збитий, і замість трьох напрямків, на яких росіяни концентрували свої зусилля на початку літа, зараз вони фактично сконцентрувалися на одному напрямку, Покровському, але і там вони зараз припинили рух.

З військової точки зору, це була дуже складна операція, адже високомобільні війська, а саме десантно-штурмові підрозділи та підрозділи ССО, довелося перекинути з Донеччини на Курськ. Але, тим не менше, ситуацію вдалося втримати так, щоб навіть Покровську не загрожували війська РФ, а це було мега складним завданням.

Відповідно, усі плани росіян зірвані. Звісно, цей каток досі їде, і тут варто нагадати про те, як в інформаційному полі обговорювали небезпеку, яку угруповання "Север", чиї резерви готували за Уралом, створювало ледь не для всієї Європи. Однак найбільші європейські навчання, які проводилися від початку року, були заточені на те, щоб протистояти загрозі північному флангу НАТО. Але Україна зараз нівелює всю цю загрозу, адже зараз це угруповання не може вибити ЗСУ з Курщини.

Тому ситуацію потрібно розглядати комплексно. Війна триває не на Донбасі, а на всій протяжності державного кордону з Російською Федерацією. На Харківщині, в районі Липців, відбиті атаки ворога, і на Курщині є успіх, знято загрозу наступу на Суми, Чернігів та оточення Харкова.

І це – приклад демонстрації Європі спроможностей України, які були і залишаються мінімальними. Тому що це обсяг допомоги від Заходу не відповідає заявленим 63 мільярдам. Відповідно, ми мінімальними ресурсами здійснюємо операції політичного рівня, фактично виконуючи роботу, для якої створювався Північноатлантичний блок – знищуємо військовий потенціал Росії.

Якщо говорити загалом про всю лінію фронту, то яка ситуація на інших оперативних напрямках, і якщо Захід продовжить у тому ж темпі надавати нам озброєння, як зараз (а їх, вочевидь, недостатньо, про що також сказав Головком), чи можливі там наступальні дії росіян схожі на ті, що ми бачили на Донецькому напрямку протягом минулих місяців?

Поки що неможливі. Перш за все, через гарно організовану оборону на Харківщині, де ЗСУ збили наступальний потенціал росіян. Мало того, ми їх заманили на завідомо незручні позиції для оборони. У росіян був вибір – або вийти і припинити харківську операцію, або вони мали кидати туди додаткові резерви, щоб втримати плацдарм. Росіяни вирішили підсилювати резерви, і ми фактично змусили їх знищувати на більш вигідних для себе рубежах. Таким чином відкрилось невеличке вікно можливостей для ЗСУ в районі Суджі, тому що Суджа – це важливий логістичний хаб. Це місто районного значення, воно добре укріплене (на кілька поверхів під землю) аналогічно нашому Покровську.

Те, що завдяки саме проявленому оперативному мистецтву ЗСУ вдалося пройти цю оборону та швидко взяти під контроль Суджу, росіяни не бачили такого ніде за всю війну. І це теж демонструє наші вміння.

Ця контратака зламала усі плани росіян. І так само, як на Харківському напрямку, ситуація повторилася вже на Курському, де у росіян був вибір – або відходити і залишати фактично півобласті під нашим контролем, або почати перекидати туди якісь резерви для підсилення. І росіяни почали тягнути туди резерви навіть з Калінінграду та інших віддалених міст, щоб підсилити свої сили в Суджі і не припиняти вже розгорнуту операцію на Покровському напрямку.

Рекомендуємо:

Під загрозою Харків і Суми: Іран передав РФ 200 балістичних ракет – Times

Але фактично вони почали кидати свої резерви на завідомо невигідні позиції, через що ми почали їх знищувати набагато ефективніше. Як наслідок, вони спалили свої резерви, і тепер ми можемо говорити, що в них немає сил для того, щоб станом на зараз відкрити ще якийсь фронт на півночі. Хоча залежно від того, як росіяни проведуть мобілізацію, ситуація за кілька місяців може змінитися. Я нагадаю, ще на початку літа ГУР повідомили про план РФ атакувати Суми у серпні-вересні та загрозу для Чернігова з Брянщини, з району Климово-Клинців, тобто ще одного логістичного хабу росіян. І ударами по Курській області ми ці загрози нівелювали. А тим, що ми зайняли вигідні місця для оборони, ми ще й знищили їхні резерви.

Росіяни не були готовими до того, що ми настільки швидко і прицільно будемо ще на підступах знищувати їхні резерви. Танки не встигали вигрузитися з шасі, їх ще перевозили на тралах, особовий склад не встиг розосередитись, а ми вже їх знищували.

Ми зараз бачимо, як потерпають від ударів КАБів Чернігів, Суми та прикордонні населені пункти зараз. Наскільки Захід готовий надавати дозвіл на застосування далекобійної зброї – чи може він з'явитися найближчим часом? І чи дійсно це зможе зменшити цю загрозу для прикордоння?

Ми вже чули заяви від британців, німців, і хоч це були не перші особи, але ми зрозуміли, що меседж переданий. Тобто вони готові надавати нам такий досвід, але є реальна проблема від Сполучених Штатів. Це стара проблема, коли їхня політика стримувань, політика контрольованої ескалації фактично грає проти нас на руку сильнішій стороні – Російській федерації. Тому будь-які обмеження на застосування в першу чергу американської далекобійної зброї фактично накладаються і на іншу – британську, французьку, німецьку. Тому що тої чи іншою мірою американці включені до процесу виготовлення цієї зброї. Саме тому вони і накладають на нас всі ці обмеження. І виходить ненормальна історія, коли речники Пентагону говорять про доцільність бити далекобійною зброєю.

Ми повинні мати можливість застосовувати далекобійну зброю так само, як її застосовують росіяни. Тобто якщо в росіян є ракета, яка летить на 1500 км, то і ми повинні мати і застосовувати аналогічну ракету. Тобто це взагалі не військове питання, а виключно політичне. На жаль, будь-які такі обмеження нас означають пас росіянам. Це дуже прикро визнавати, але будь-які обмеження використання зброї наших союзників – це наші додаткові втрати.

Зараз у Сполучених Штатах триває передвиборча кампанія. Чи здатні будуть Штати змінити свою думку щодо ударів по РФ?

Так, абсолютно здатні. Величезна робота вже пророблена. Зрозуміло, що у США відбувається велика геополітична гра. Ми можемо говорити про те, що увага всього силового блоку зараз зосереджена на тихоокеанському регіоні, а за Європу, мовляв, хай відповідає Європа. Фактично Україна знаходиться в сфері відповідальності Європи, але питання надання нам літаків, дозволів, застосування ракет, далекобійної зброї більшою чи меншою мірою залежить від американців. І якби, умовно кажучи, американці просто сказали Британії, Німеччині і Франції вирішувати самим, то справа рухалася б набагато швидше.

Наразі від рішення Америки багато чого залежить, і команда президента Зеленського працює з таборами обох кандидатів в президенти, доносить свою позицію. Більшість бар'єрів вже подолано, а ми пам'ятаємо, що ще нещодавно американці не хотіли, щоб Україна отримала навіть піхотного озброєння типу "Джавелінів". Але сьогодні ми маємо і танки, і бомби, і артилерію тощо, але цього недостатньо. Новий виток ескалації і масштабності цієї війни диктує нові умови, і зрозуміло, що нам потрібні нові рішення від американської влади.

Я знаю, що весь дипломатичний корпус, вся команда президента працюють для того, щоби ці рішення відбулися. До речі, сам факт приїзду Зеленського на останнє засідання Рамштайн – це найбільш красномовний факт, адже він своєю впізнаваністю у світі фактично тиснув на наших союзників для того, щоб отримати і зброю, і дозволи на її використання. Звичайно ж, команда Главкома так само працює з усіма штабами армій союзників, щоб вчасно отримувати зброю, техніку і всю допомогу.

Рекомендуємо:

F-16 полетять "кошмарити" Росію: важлива країна дала дозвіл на удари по РФ

Зважаючи на те, що ми входимо в зимову кампанію на фронті, як може розвиватися ситуація, і чи є загрози для нових наступів у найближчі місяці?

Курська операція показала, що насправді в росіян обмаль резервів, які були б готові вести повноцінні військові кампанії. Осінній період – це перехід в більш позиційну війну. Вже можна сказати, що Україна впоралась зі своїм домашнім завданням літньої кампанії – втримала головні позиції, не дозволила здійснити прориву фронту росіянам. Є винятки просування біля Покровська, але це найбільше просування, бо ми могли мати три таких покровських напрямки по всій протяжності фронту.

Темпи знищення в росіян за цю літню кампанію перевершують усі можливі цифри – ми бачимо, що за один місяць понад 36 тисяч знищених солдатів, сотні артилерійських установок у всіх видів техніки. Це означає, що їхній наступальний потенціал вихолощується – співвідношення втрат на різних ділянках фронту сягало і 1:10, і 1:24.

Питання буде полягати в тому, що робити далі. Тому що ані в нас, ані в них немає ресурсів для того, щоб зламати лінію фронту та здійснити прорив. І, звісно, буде стояти питання накопичення ресурсів і того, як будуть працювати західні санкції. Тобто чи зможуть росіяни в тому ж темпі вербувати людей за гроші, тому що в них вже з цим проблеми. Очевидно, що їм доведеться ухвалювати складні рішення з приводу мобілізації, яку їм доведеться проводити, щоб втримати ініціативу. Вони не дуже хочуть цього робити і хочуть обійтися тими темпами, якими вони зараз залучають людей.

Осінь – це сезон дощів, тому будь-які наступальні дії в ґрунтах будуть ускладнені. Зокрема, на Донеччині ґрунт є важким (особливо для важкої техніки), відтак будь-які просування теж будуть дуже складними.

Після Авдіївки, яка знаходилася на західних околицях донецького кряжу, тобто на височині, увесь той простір аж до Покровська, це вже рівнина, і тому робити якісь інші наступальні дії росіянам вже буде дуже важко. І чим більша відстань, тим важче її пройти не поміченим. Для нас це також виклик, тому що за такої інтенсивності боїв будь-яка людина банально втомлюється. Очевидно, що нам теж важливо продовжувати мобілізацію та запустити програму рекрутингу до війська, для того, щоб всі отримали можливість служити на тих посадах, які будуть підходити людям найбільше.

Я переконаний, що 2024 рік – найважчий для нас рік, у 2025 році Росія просто не зможе вести війну в такому ж темпі, а саме підтримувати і своє виробництво, і темпи своєї мобілізації.

Тобто надалі вона вже змушена буде збавляти темпи своїх просувань, і тому для нас дуже важливо втримати позиції до осені, налагодити машину мобілізації і рекрутингу так, щоб наші бійці отримували поповнення і проводили вчасні ротації. І якщо ми налагодимо цю систему, тоді ми фактично зламаємо весь наступальний потенціал росіян і вже з 2025 року зможемо провести сміливіші дії по фронту, а росіянам не буде чим нам відповідати.

Якщо наступ росіян забуксує, вони будуть переключатися на масовані удари по Україні?

Так, на жаль, вони будуть це робити. РФ нарощує своє ракетне виробництво, і це ще одне питання, чому пріоритетними є наші стратегічні програми виготовлення далекобійних дронів, ракет. Тобто нарощення ударного компоненту – це для нас не просто стратегічно важливо, тому що наразі в росіян залишається єдина їхня перевага у авіації та застосуванні плануючих бомб з модулем керування і корекції.

Допоки не буде нівельована ця загроза, ми взагалі не можемо говорити бодай про якусь стабілізацію фронту. Тому що ми не можемо банально набудувати собі укріплених районів, адже коли прилітає літак і просто закидає цими бомбами, зробити це неможливо. Кілька днів таких бомбардувань по фронту є небезпечнішими, ніж увесь ракетний удар Україні. Тому, звичайно, нам потрібно нівелювати цю загрозу або як мінімум отримати дозвіл на застосування далекобійної зброї, щоб хоча б збільшувати підльотний час для російських літаків, а в ідеалі – мати змогу їх ліквідувати.

***Український центр безпеки та співпраці продовжує збір коштів для підрозділу активних дій "Kraken" ГУР МО.

Спецпризначенцям для захисту броні потрібні 2 ⁠станції РЕБ СИНИЦЯ версії 3.1. Сума збору - 342 300 грн.

Номер картки банки монобанку: 5375 4112 1954 1591

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред