Олексій Гарань

Див. вище.

Війна-то здебільшого "безконтактна", тому навіть якщо і бачиш, то це фігурки в тепловізорі.

З того, що я бачив — дисципліну в армії намагаються підтримувати. Особливо я хотів би відзначити п’ятий батальйон УДА (колишній "Правий сектор") — всупереч якимсь стереотипам, це дуже дисциплінована структура, в якій дуже фаховий командир "Чорний". Я його знаю ще з січня 2015 року, ще з Пісків. «Чорного» дуже поважають бійці. Він не піариться. Я навіть не знайшов інформації в Інтернеті про нього, крім того, що його звуть Владислав. Разючий контраст із тими комбатами, які три місяці були в АТО, а потім стали народними депутатами (Семенченко, Мельничук тощо) і роблять речі, які не прикрашають комбатів.
Якщо говорити про дисципліну, то ось вам один приклад. Навіть для того, щоб зайняти для розташування бійців покинуту хату, потрібен дозвіл місцевої влади. І цих положень наші бійці дотримуються. Але це не співпадає з картинкою, яку чомусь іноді малюють наші ЗМІ.
До речі, зустрів і інших бійців із Пісків, які не тільки пам’ятали "Професора", а й пам’ятали, як я іноді дивувався, коли, наприклад, дізнався, що боєць Нацгвардії з позивним "Красавчик" у свою відпустку поїхав до "Правого сектора" воювати.
Тоді в Пісках абсолютно несподівано я зустрів аспіранта нашої кафедри Андрія Зелінського, який є священиком, а на війні — капеланом. Цього разу заходжу на командний пункт у Промзоні й бачу знайоме обличчя — капелан Андрій.
2 вересня в Академії прочитав студентам вступну лекцію про духовні цінності. Кажуть, студенти стояли в проході, а потім стоячи аплодували. Мабуть, так і треба — коли людина, яка розповідає про цінності, бачить, як ці цінності захищають інші з ризиком для власного життя. 
Приїжджала туди і Надія Савченко. Я особисто з нею не перетнувся. Але коли бійці почули про її приїзд, то реакція на нього була доволі скептична. 

Звісно, буває страшно. Мабуть, кожен психологічно це сприймає по-різному. Коли відбувається обстріл, і ти сидиш з іншими бійцями, як там кажуть, "у норі", то у мене почуття страху немає, тому що, за великим рахунком, ти не можеш нічого змінити. А от коли тобі треба перебігти або пройти кудись під кулями, то тут, звичайно, навіть коли не стріляють, автоматично втягується у плечі голова, і намгаюся здаватися нижчим, ніж я є. А, тим більше, коли ти сидиш на подвір’ї в Авдіївці, і раптом починають свистіти кулі, і ти розумієш, що це стріляють не по тобі, що це випадково сюди залетіло, але ж куля-дура.
Ну, а з напівкомічного — коли в Промзоні вночі снаряди почали влучати в наш будинок, я спав на першому поверсі, на голову почала сипатися штукатурка, і що, ви думаєте, я зробив з просоння? Я дістав з-під голови подушку і намагався нею затулитися, продовжуючи спати. Але розбудили хлопці, бо треба було бігти "в нору", і там уже всі зібралися. Один боєць був у трусах і броніку — було дуже колоритно. Я, чесно кажучи, не наважився зробити цю фотографію.
Рідним я, зазвичай, не кажу, куди їду. Але вони вже здогадуються. Я лише намагаюся дзвонити вранці і ввечері.
Ми, мабуть, тут, у тилу, не розуміємо, що важка робота бійця — це не тільки обстріли, а це й повсякденний побут на передовій, часто — в траншеях, бліндажах, особливо коли там треба провести кілька тижнів, а то й місяців. Приїхавши сюди, відчуваєш втому від проведеного тижня на фронті і насолоджуєшся міським комфортом, а хлопці ж там перебувають місяцями, а дехто — від початку війни.
В цьому сенсі хотів би сказати про п’ятий батальйон УДА. Ці люди не отримують зарплату, вже не кажучи про "бойові". А другий рік поспіль продовжують воювати. Їм треба низько вклонитися і підтримати як морально, так і матеріально. Я навіть не кажу зараз про їжу чи ліки. Щоб їхали машини, потрібен бензин, а для цього потрібні кошти.

Дякувати Богові, Умеров сьогодні здобув одну з перемог, і це стало можливим в результаті міжнародного тиску. А цей міжнародний тиск організовує в тому числі й громадськість, в тому числі й ми з вами. Скромний професор Гарань теж розсилав англомовні твітти і постив у Фейсбуці.

Див. попередні відповіді.

Навряд чи вони відбудуться. Стільки разів оголошували і переносили. А якщо і відбудуться, то хто до цього буде прислухатися? Навіть нам вигідніше: скажемо, що бойовики вкотре порушують Мінські домовленості.

Моя функція — спостерігати, фіксувати, робити висновки (але, на відміну від ОБСЄ, я намагаюся потрапити безпосередньо на передові позиції). Тобто я на інформаційній війні. Але коли треба щось кудись перенести, розвантажити машину з боєприпасами чи, навпаки, завантажити, то теж роблю (щоб не випадати з колективу).

Волонтерство виникло тоді, коли держава не могла забезпечити армію самотужки. Зараз ситуація набагато краща, але держава через бюрократизм структур, у тому числі армійських, не все може зробити швидко. Іноді волонтери можуть відреагувати швидше, зібравши кошти, і швидко придбавши для бійців необхідне, ніж чекати, доки це пройде по всіх офіційних інстанціях.

А Ви хочете бути у Лізі арабських держав чи в Євразійському союзі? Я думаю, що Євросоюз при всіх проблемах лишається потужним геополітичним магнітом і стимулом для перетворень в Україні так само, як він сприяв перетворенням у Словаччині, Румунії, Польщі тощо.

Бійці роблять свою важку роботу. Потрібне розуміння того, що вони не стоять під обстрілами просто для того, щоб стояти, а, по-перше, дають відсіч, по-друге, роблять це заради того, щоб у тилу життя змінювалося на краще.
Скаржаться вони на те, що дуже часто, коли приїздять додому, бачать, що суспільство не розуміє, що відбувається на сході, і хто такі атошники. На жаль, останнім часом у нас дискредитується образ людини в камуфляжі через таких як "Торнадо" чи людей, які одягли камуфляж, кажуть, що вони — ПС, а насправді й на фронті не були.
Але негативу тут піддає і наше телебачення. Потрібно, щоб наше ТБ наголошувало на тому, що абсолютна більшість бійців — це світлі люди, які захищають нас із вами, і ми не маємо про це забувати.

Я погоджуюся, що військового шляху ми, на жаль, використати не можемо. Наша головна відповідь має полягати в реформуванні самої країни. Коли буде зведено конфлікт нанівець? На жаль, я думаю, нескоро. Для нас важливо припинити гарячу фазу, але при цьому не піти на поступки Путіну. Поки що нам вдалося переконати Захід, що спочатку — безпека, а тільки потім — політичні питання. І зараз нам вдається в питання безпеки включати і виведення російських військ, і в якійсь формі контроль над кордоном. Коли і чи вдасться це досягти — великий знак питання.

Дивитися вище.

Як не дивно, мої перші враження у Промзоні були більш позитивними, ніж у Києві. Поясню: у Києві, коли слухаєш інформаційні повідомлення, то весь час іде: "нас обстріляли там-то і там-то", "обстріляли з того-то і з того-то", "обстріляли з забороненої зброї", "зруйновано", "наші втрати". Потім десь вкрапляється, що «ми дали відсіч», але це губиться. І тоді у глядача виникає питання — а чому ж ми не відповідаємо на порушення, чому ми це дозволяємо?
Мені важко говорити по інших ділянках фронту, але на Промзоні ми відповідаємо, відповідаємо серйозно і завдаємо відчутних втрат. І тому, коли бачиш дієвість нашої армії, то ситуація виглядає не так песимістично, як це видається з Києва, коли сидиш на дивані і слухаєш новини.

Поки що санкції продовжено, а Україна при цьому не поступилася в жодному з принципових питань. США навіть дещо розширили санкції. Але ситуація, звичайно, непроста, бо Путін намагається використати демократичні вибори в демократичних країнах для того, щоб підірвати демократичні принципи в цих країнах. І це є і в Україні, і в Європі, і в США. Тому боротьба йде як на фронті, так і в секторі реформування України, так і на дипломатичному фронті.
Цього разу продовжити санкції буде важче. Можливо, нам доведеться прийняти закон про вибори на частині Донбасу, але не вводити його в силу і не проводити ніяких виборів, поки не будуть вирішені питання безпеки.

В диктаторських режимах не тільки «уход в мир иной», але навіть проста хвороба диктатора перебувають під сімома замками. Така сама ситуація і зі «зникненнями Путіна». Диктатура є диктатура, тому навіть потенційний ухід диктатора породжує закулісну боротьбу, про яку ми можемо лише здогадуватися.

Раціонально повномасштабна війна принесе серйозні втрати Путіну. Думаю, для нього логічніше використовувати цей конфлікт для того, щоб дестабілізувати ситуацію всередині самої України, створити масові протести в Києві, провести дострокові вибори і посилити позиції проросійських сил.

Див. вище.

Я бував майже в усіх "гарячих точках", але я хотів потрапити в Промзону та на Шахту "Бутівка". Раніше потрапити в будь-які "гарячі точки" було набагато простіше, оскільки домовлявся з добровольцями. Добровольці на даний момент практично всі інтегровані в Нацгвардію або армію. Нацгвардія відведена з першої лінії. Тож для того щоб потрапити туди, необхідно домовлятися саме з армією, а це досить непросто, бо є армійська дисципліна, і це насправді правильно. Я це розумію, хоча це і ускладнює мої плани.
Одразу скажу, що цього разу завдання, яке я собі ставив, було виконане і навіть перевиконане. Шукаючи, де б мені розташуватися, я згадав про колишній п’ятий батальйон "Правого сектору", а нині п’ятий батальйон Української добровольчої армії, якою керує Ярош, який вийшов з ПС.
Щоб ви зрозуміли ситуацію, УДА складається з двох бойових батальйонів — п’ятого і восьмого, тобто це відносно невелика структура. Наразі продовжуються переговори з владою про легалізацію УДА, але вони не завершені. Хлопці мене прийняли, але виявилося, що з ними потрапити туди, куди я хочу, не можна, тому що це — зона відповідальності армії. Тому зрештою мені довелося виходити на найвище армійське керівництво, яке цьому посприяло. В результаті я побачив і наших армійців, і п’ятий батальйон УДА.
Ціль поїздки була така сама, як і минулого разу, тобто побачити на власні очі — стріляють чи не стріляють, і чим стріляють, поговорити з бійцями, відчути атмосферу. Думаючи, коли саме їхати, я радився, і мені сказали: «Ти хочеш поїхати в перемир’я чи тоді, коли стріляють? Якщо друге, то треба їхати на День незалежності — нам зроблять "подаруночок"». Отже, 23-24 серпня була відносна тиша, 24-го я потрапив у Промзону, в ніч з 24-го на 25-те я отримав "повне задоволення", бо відбувся дуже жорсткий обстріл. І я побачив, що таке "перемир’я". Зроблю тут застереження, що я говорю про період до 1 вересня. Бо зараз я тут, і, за тими повідомленнями, які надходять, інтенсивність обстрілів знизилася. Хоча меншою мірою це стосується Авдіївки і Промзони, які завжди були "гарячими точками".

Зрозуміло, як я ставлюся до "Інтера". Але та картинка, яку ми отримали, використовується проти нас. Тому, думаю, правоохоронці мають діяти дуже жорстко, щоб навести лад.

Вони дали можливість виграти час. Давайте не забувати, що санкції проти Росії прив’язані до повного виконання Мінських угод. Звичайно, хотілося б бачити щось краще. Навряд чи в нинішніх умовах в Європі і США з їхніми передвиборчими кампаніями можна чогось досягти. Тому змушені використовувати те, що є.

Я вважаю Лещенка серйозним і чесним представником журналістів-розслідувачів. Те, що зараз відбувається, на мою думку, є частиною кампанії проти нього. При цьому я думаю, що Лещенко зробив тактичну помилку, бо він мав розуміти, що став публічною особою, і можна було купити квартиру не за 300 тисяч, а за 150, і пояснити це власними заощадженнями. І не було б проблем. А так доводиться виправдовуватися.

Мені важко говорити з фінансової точки зору. Але проведення «Євробачення» в Україні — це великий плюс для нас. Ми маємо змогу ще раз бути на всіх європейських телеекранах і нагадати європейцям, що у нас немає ніякої громадянської війни, а ми справді європейська цивілізована країна.

На першу частину питання я вже відповів, а на другу скажу, що бійці мають знати: якщо інша сторона порушує перемир’я, ми маємо повне право відповідати і даємо жорстку відповідь. У Промзоні так і відбувалося.