Захід до Криму буде важким, Україні потрібна переправка техніки на лівий берег - Селезньов

Українські війська вперше за декілька місяців змогли закріпитися на лівому березі Херсонщини. За даними аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), також ЗСУ щонайменше у двох районах перерізали дорогу Олешки-Нова Каховка (53 км на північний схід від Херсона). При цьому сили оборони України перекинули обмежену кількість бронетехніки на лівий берег Херсонської області й продовжують масштабніші, ніж зазвичай, наземні операції.

В інтервʼю Главреду військовий експерт, журналіст і спікер Генерального штабу ЗСУ в 2014-2017 рр. Владислав Селезньов розповів, чи можуть росіяни влаштувати "жести доброї волі" на півдні України, що робитиме РФ, коли ЗСУ дійдуть до перешийків з Кримом, а також чому досі не було ударів по Керченському мосту.

Українські військові вже деякий час ведуть активні бої на півдні. Про що це свідчить?

Перш за все про те, що українська морська піхота – найкрутіша. Бо хлопці, які входять до складу корпусу морської піхоти, яку очолює генерал-лейтенант Юрій Содоль, творять дива. Незважаючи на шалений спротив ворожого війська та вкрай несприятливі умови для їхньої логістики, вони перемістилися з правого на лівий берег Дніпра, закріпилися на трьох ділянках в районі Антонівського автомобільного, Антонівського залізничного мостів та біля населеного пункту Кринки. Там, де вони діють у плавнях між річками Дніпро і Конка, ситуація більш-менш зрозуміла, бо там ворог, так само, як і ми, не має можливості завезти бронетехніку, тому там наші морпіхи мають перевагу.

Бої, які тривають біля Кринок, де українські сили оборони намагаються збільшувати території під своїм контролем (Підстепне, Піщанівка), це – біль, адже ворог зосередив на півдні Херсонської області близько 65 тисяч особового складу, величезну кількість артилерії та бронетехніки, та й авіація РФ постійно там працює. Тому те, що наші морпіхи всупереч цьому мають змогу просуватися вперед – це подвиг, і згодом ми дізнаємось чимало історій мужності та звитяги наших воїнів.

Це, безумовно, важливі складові для нашого успіху, але потрібна ще й важка зброя, зокрема бронетехніка і танки. В який спосіб перемістити цю техніку на лівий берег, однозначної відповіді я не маю. Є розуміння того, як це зробити – навести понтонну переправу, і вже нею переміщувати усе необхідне. Але зважаючи, що відстань між берегами складає близько 1000 метрів, то це дуже складна процедура в інженерному плані. І навіть якщо зробити таку переправу, то виникає інше питання – як убезпечити її від ворожих авіації та артилерії (бо ворог однозначно буде полювати на цю ціль та буде намагатися її знищити). Чи є технічна можливість реалізувати безпеку переправи? Є, але для цього потрібна багаторівнева система ППО, щоб з її допомогою відігнати ворожі літаки якомога далі, а також розширення плацдарму, щоб більша частина ворожої артилерії не мала можливості для прицільних ударів по споруді.

Те, що вже зʼявляються відомості (переважно у Z-пабліках) про переміщення бронетехніки ЗСУ з правого на лівий берег, мене дивують, тому що є питання саме щодо технічної можливості. Звісно, українські війська мають деякі спеціальні машини та техніку, яку отримали від німецьких партнерів, але чи задіяна вона – невідомо. Зокрема, БТР мають здатність самостійно переміщуватись та долати рубежі, а от щодо іншої техніки є питання.

У будь-якому разі, масштаб дій українського війська на півдні вражає. Путінська армія змушена рефлексувати – вже призначений новий командувач цього напрямку, генерал-полковник Михайло Теплинський, який вважається найбільш притомним та дієвим російським генералом. Ворог починає переміщувати на цю ділянку фронту підрозділи 7-ї десантно-штурмової дивізії, уже досить давно там воює морська піхота зі складу Каспійської флотилії.

Проблема для ворога полягає в тому, що він ретельно не готувався до атак ЗСУ. На цій ділянці фронту небагато інженерно-фортифікаційних споруд для сповільнення українського наступу. Тому ворог нервує, бо від берега Дніпра до кримських перешийків приблизно 80 кілометрів. А за умови відсутності потужних рубежів оборони, якщо українська армія матиме масштабні ресурси для контрнаступу на цій ділянці, ворог може зазнати непоправних втрат. Тож ключове питання, від якого залежатиме подальше просування ЗСУ на півдні – наявність ресурсів. Якщо Україна матиме відповідний штурмовий підрозділ для переміщення на лівий берег та розвитку контрнаступу, ми можемо здивуватися результатам їхньої діяльності.

Що буде, якщо нам вдасться просування на півдні – як тоді може діяти Росія та як може розвиватися ситуація?

Незважаючи на те, що ворог не будував масштабних фортифікаційних споруд на лівому березі Дніпра, а те, що мав, змило після підриву греблі Каховського водосховища, він створив багато захисних споруд на підходах до кримських перешийків. Зокрема, у тих населених пунктах, які розташовані буквально впритул до Кримського півострову. Так само нариті окопи (і їх там чимало) на півночі Криму, причому там ворог почав це робити ще у лютому-березні 2014 року. Але, як на мене, питання звільнення Криму від російської присутності полягає у наявності в України ресурсів визначеної компоненти – ракет типу ATACMS та винищувачів F-16. Ракетами ЗСУ здатні зруйнувати Керченський міст, тим самим позбавити вороже угруповання у Криму та Севастополі сталої логістики, а далі систематично перетворювати на попіл усі ворожі обʼєкти. Причому, у першу чергу, саме у Севастополі, бо саме там знаходиться головна база Чорноморського флоту РФ. А F-16 потрібні для того, щоб прикривати українські війська з повітря, причому як над суходолом, так і над акваторіями Чорного та Азовського морів.

Рекомендуємо:

Нацгвардійці потужно просунулися на півдні, позиції ворога підірвані - Клименко

Судячи з ваших слів, якщо не буде додаткової техніки цього року, то навіть на цю відстань у 80 кілометрів буде дуже важко просунутися?

Ми не знаємо (та й на широкий загал навряд чи хтось скаже), якими ресурсами володіє українське військо. Ми готувалися до масштабного наступу, але починаючи з 4 червня, тобто понад пʼять місяців, ведуться активні бойові дії. Звісно, ресурси мають здатність закінчуватися, і невідомо, чи має Україна людські та матеріально-технічні резерви для проведення такої масштабної операції. Але для того, щоб просунути та знищити вороже угруповання (а їх, повторюся, 65 тисяч), наші сили мають становити близько 50. Можуть бути й меншими, але за рахунок потужної технічної складової, більш модернової та ефективної зброї. У будь-якому разі, ситуація на полі бою динамічна, тому якщо буде можливість для просування, ми будемо це бачити. Якщо ж ні, то ситуація буде стабілізуватися та переходити у фазу позиційної війни.

Ви згадували про Керченський міст. Чи є наразі така мета, і наскільки це нам допоможе?

Кейс руйнації корабля проєкту "Каракурт" ("Аскольд"), що знаходився на території заводу "Залив" у Керчі, показовий. Справа в тому, що на одній широті з заводом знаходяться споруди Керченського мосту.

Якщо українська авіація спроможна запускати SCALP на таку відстань і здатна зруйнувати частину інфраструктури заводу "Залив" та "Аскольд", відповідно, ми маємо технічні можливості і для враження Керченського мосту.

Зрозуміло, що для цього потрібна масована ракетна атака, бо ворог має там потужну мережу ППО. Ну і, звісно, потрібні ті самі ракети. Чи маємо ми достатню кількість таких ракет – невідомо.

Як може виглядати ситуація на фронті, зважаючи на погодні умови (адже скоро почнеться дощовий сезон), і як багато часу є у наших військових для подальшого просування за таких умов?

Рясні осінні зливи досить перетворять наші поля на суцільні болота, коли буде технічно неможливо використати ані колісну, ані гусеничну техніку, зокрема, і танки. Тому очевидно, що війна продовжиться – ворог буде намагатися реалізувати тактику штурмових дій, завдавати ударів керованими авіаційними бомбами, які росіяни використовують навіть не десятками, а сотням протягом місяця. Так само ворог використовуватиме різноманітні дрони, як ударні, так і розвідувальні, дрони-камікадзе, щоб завдавати ними якомога більше шкоди. Так само в осінньо-зимовий період ворог використовуватиме ракети та дрони-камікадзе задля ударів по обʼєктах енергетичної інфраструктури України, щоб занурити країну у темряву та залишити українців без газу, тепла, води і звʼязку. Тому навряд чи ми побачимо тихий проміжок часу. А щойно фронти стабілізуються, тобто коли протягом певного часу будуть низькі температури та замерзнуть усі калюжі, відповідно, знову можна буде застосовувати колісну бронетехніку, а це дасть змогу знову застосувати танки, БМП, БТР та гусеничну техніку. Бо у ворога є амбітні плани – він хоче до березня наступного року прозвітувати щодо успіхів на широкий загал прозвітувати про успіхи, а українське військо, відповідно, якщо матиме ресурси, буде звільняти території. Якщо ж ресурсів буде бракувати, будемо заходити в стратегічну оборону, зариватися в землю і раз за разом відбивати ворожі атаки.

Була інформація, що з деяких населених пунктів на лівому березі росіяни починають потроху відступати. Чи може це стати масовим явищем на півдні, та чи варто очікувати "жестів доброї волі"?

Звісно, нам усім хочеться добрих новин з фронту. Але війна – це річ раціональна, і деякі дії окупантів є системними та плановими. Вони прибирають зі своїх обʼєктів речі, які їм не потрібні тут і зараз, але точно мають достатню кількість ресурсів, щоб далі тримати оборонні рубежі. Ворог точно не збирається тікати, допоки він матиме можливість вести оборонні бої. Йому вкрай важливо убезпечити сухопутний коридор, який зʼєднує окуповані Донецьк та Крим. Згаданий мною генерал Бен Ходжес, колишній командувач військами США в Європі, неодноразово попереджував, у тому числі і військово-політичне керівництво України, що ворог намагатиметься створити той самий сухопутний коридор та дістатися до дніпровської води, щоб забезпечити нею тимчасово окупований Крим. Здається, що його раніше не надто чули, але де-факто те, про що говорив Бен Ходжес, справдилось. Зараз він говорить, що Крим можна звільнити, але для цього українській армії потрібні ресурси. На жаль, ми бачимо, що західні партнери не надто добре чують високоповажного генерала – тривають дискусії, ми часто чуємо глибоке занепокоєння, але конкретних дієвих кроків, які б мали реалізувати план щодо передачі Україні зброї для перемоги, немає. Ми маємо зброю тільки для того, щоб не програти, але цього замало для виконання ключової мети – звільнення України до кордонів 1991 року.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред