Російський диктатор Володимир Путін, за півроку до президентських виборів у країні-агресорці, раптово почав готуватися до гучного святкування 80-річчя перемоги у Другій світовій війні 9 травня 2025 року. Однак є велика ймовірність, що ці приготування ніщо інше, як чергова спроба заговорити провали російської армії на фронті в Україні.
В інтервʼю Главреду публіцист, фахівець зі стратегічних комунікацій Юрій Богданов розповів, як довго Росія зможе продовжувати війну в Україні, наскільки великі шанси РФ вціліти після поразки, чому Крим буде простіше звільняти саме військовим шляхом, та чи зможе Путін втримати півострів під своїм контролем.
Чи можна вважати такі заяви Путіна фактично розумінням того, що він щонайменше до цього періоду часу буде продовжувати війну в Україні?
По-перше, завершення війни в Україні все менше залежить від нього. Ми розуміємо, що поки він при владі, добровільно війну він не завершить. Тобто для нього це, фактично, одна з двох тих "скреп", на яких тримається його режим, бо якщо він визнає свою поразку в Україні, то і в його оточення, і в будь-кого у Росії буде єдине питання – а нащо ти починав? Хоча він може це контролювати у своїй голові. На мою думку, це не очевидно, тому що він цілком може цю війну завершити, переконати всіх, що так було краще для Росії. Що, мовляв, не розрахували сили, але зараз зберемося, підготуємось і таке інше.
Та насправді головним резоном, чому Путін почав говорити про це за півтора року до ювілею, є те, що йому більше немає про що сказати. Він може скільки завгодно повторювати, що український контрнаступ провалився, хоча ми бачимо, що чим далі, тим більше він набирає темпів просування. Тому що Збройні сили героїчно здолали найважчі ділянки російської оборони, і далі вже поступово розвивають успіх. Він може щось казати про поганий Захід і про те, як у РФ чудово долають санкції, але чим більше його риторика розходиться зі спостережною реальністю, в тому числі самими росіянами, тим важче йому про це говорити.
Дивіться відео інтерв'ю Юрія Богданова Главреду:
Тому він дістав свою улюблену тему, навколо якої він насправді багато років будував свою легітимність. Тому що за 20 століття у Росії, у Російської імперії та Радянського Союзу було два дійсно визначних досягнення – перемога у Другій світовій війні разом із союзниками та польоти в космос. Через те, що зараз пишатися польотами в космос доволі комічно на фоні "Луна-25" та інших провальних проектів Роскосмосу, доводиться діставати найголовнішу "скрепу". І якщо ми згадаємо, з чого почалася справжня мілітаризація російської громадської думки, то це зі святкування позаминулого великого ювілею – 60-річчя Перемоги 2005 року. Коли почалася георгіївська стрічка та відвертий курс на злам старої моделі пам’яті. Тобто якщо у Радянському Союзі, як би ми до нього не ставилися, пам'ять про війну була у дусі "Ніколи знову", "лишь бы не было войны", і весь цей наратив домінував у радянських і навіть російських фільмах, то з 2005 року почався наратив "Можем повторить", "На Берлин". Тобто для нього це було одним з важливих наріжних каменів побудови його режиму. І зараз, коли він до цього звертається, коло замкнулося, а це означає тільки те, що йому більше немає до чого звертатися. Він намагається задати якийсь горизонт планування для того, щоб усі думали (і, власне, з цього питання ми почали), що, мовляв, я буду до того часу сидіти, збираюсь відсвяткувати 9 травня і виграти вибори. Хоча які в Росії вибори – їх немає. Але, тим не менше, у березні 2024 року росіяни формально мають знову переобрати Путіна президентом.
Тобто це, скоріше, історія про звернення до тих атрибутів легітимності, які для Путіна ще є актуальними і, як він думає, релевантними. Тому що на фоні того, що відбувається з війною, яка не виграється, і в умовах, коли він вже мав заколот всередині власної країни і йому довелося, зрештою, вбити свого колишнього поплічника, йому треба шукати приклади в минулому, як росіяни героїчно перемагали. Враховуючи, що в самій російській армії до біса справжніх нацистів, починаючи від "вагнерівців", які вже трохи легітимізовані, і завершуючи групою "Русіч", яка взагалі така собі зондеркоманда в чистому вигляді, тільки яка не ховається при цьому. Бо німці хоча б приховували свої злочини, а ці навіть не ховаються. Тому Путіну доводиться шукати якісь атрибути легітимності, щоб звертатися до них як політику, і це – єдина "скрепа", яка ще тримається.
"Друга армія світу" згоріла, це – міф. Тобто російська армія досі сильна і досі становить небезпеку для України, але історії про "другу армію світу" вже сприймають скоріше як кумедні. Історії про енергетичну державу – теж. Як і історії про те, що росіяни будуть разом з Америкою та Китаєм ділити світ, бо зрозуміло, що це можливо в якості хіба що китайського сателіта (та й то з обмовками). Ну і залишається, власне, 9 травня. До нього Путін і звертається та намагається всіма силами довести, що хоча б ця його "скрепа" ще жива та ще існує.
Ви згадали щодо виборів 2024 року, які мають відбутися в Росії. За рахунок чого Путін зможе протриматись, і чи є в нього зараз, зважаючи на ту ситуацію, яка в Росії складається, механізми, щоб втримати владу до цього часу?
Механізми у нього є. Я думаю, що наразі він досі лишається центром консенсусу та головним арбітром для російської еліти. Він може припинити ним бути в трьох випадках. Перший – якщо ситуація на фронті для нього стане справді катастрофічною. Зараз Росія, зазнає поразок, але досі при цьому досі тримає фронт. Тобто ще немає такої ситуації, як, наприклад, у царській армії або армії часів тимчасового уряду 1917 року, коли фронт просто розвалився (хоча ЗСУ над цим працюють).
Другий – якщо Путін буде намагатися утнути якусь зовсім дичину, тобто якщо, наприклад, скаже, що РФ запускає ядерні боєголовки по Америці. Я думаю, що ніхто цього робити не буде, тому що всі в його оточенні хочуть жити і планують майбутнє. Знаєте, я навів гіпертрофований приклад, але йдеться про будь-яке його безумство, яке виходить за рамки хоча б пасової логіки. І третій – це гостра економічна криза в РФ, яка поступово розвивається.
Усі ці три чинники можуть спрацювати раптово для нас. Наразі у нього є механізми втримання влади, завдяки яким він поступово максимально консервує свій режим. Це, звісно, погіршує керованість режимом, тому що там у нього залишилися тільки на 100% віддані люди, але при цьому все-таки механізми утримувати диктатуру в нього ще є. Питання в тому, що ця система Путіна, так само як у Чаушеску в Румунії, дуже крихка. Тобто може спрацювати якийсь невідомий або відомий нам фактор (військова поразка, заколот, якийсь економічний шок тощо), який зламає, власне, спину верблюда, як це зазвичай і відбувається. Хто думав за три місяці до розстрілу Чаушеску, що станеться розстріл Тімішоари під час протестів і режим посиплеться? Тобто це взагалі річ доволі непередбачувана. Наскільки режим Путіна вразливий? Ми бачили наскільки, коли Пригожин спокійно доїхав майже до Москви. Знов таки, чи його особисте боягузтво, чи відсутність реальних амбіцій захопити владу його зупинили, але, тим не менше, ми бачили, що Путіна ніхто не пішов захищати. Тобто і росіяни, і більшість силовиків та навіть місцевих еліт виявилися максимально пасивними до цієї історії.
Тому режим крихкий, але Путін не має вибору – йому доводиться демонструвати, що він планує бути при владі довго, що він має великі плани і збирається у 2024 році проводити у себе в Казані саміт БРІКС. Тобто йому доводиться планувати надовго – він має казати і демонструвати, що в нього є плани.
Але якщо ми, наприклад, згадаємо Радянський Союз, то у 1989 році, коли, як ми вже знаємо зараз, вже все було зрозуміло, і країна йшла до краху, ухвалювалися плани нових пятирічок до 2000 року і багато чого ще. Тобто наявність планів на майбутнє, по-перше, жодним чином не визначає, що ці плани здійсняться. А по-друге не означає, що це майбутнє в суб'єкта планування є.
Цілком можливо, що Росія чи те, що буде замість неї, будуть святкувати 80 років Перемоги в Другій світовій війні вже без Путіна або в іншій конфігурації. Тому що 50 років Перемоги 1995 року в Радянському Союзі, думаю, теж планували святкувати з 1991, але не так сталося, як гадалося.
Путінський режим крихкий, коли він впаде – ми не знаємо, тому що цей фактор переважно визначається випадково. Але в нього, я впевнений, не має діапазону планування більше трьох-п'яти років. Він може вціліти після поразки в Україні, та поки що немає причин очікувати, що війна триватиме ще п'ять років.
Ми бачимо, що Росія виснажується, ми виснажуємося, і жодна з країн не зможе воювати настільки довго. При цьому режим може пережити війну, як це сталося з Радянським Союзом і Афганістаном, але навряд чи надовго. Радянський Союз розпався за два роки після Афганістану, хоча завершував війну вже фактично мертвим. Чи буде так само з Росією? Скоріше за все, так. Але не з державою, а з режимом Путіна. Я у цьому точно впевнений, бо для цього є всі політичні, соціальні передумови. Тобто цьому режиму буде важко надовго пережити поразку в Україні, а будь-який результат крім контролю над Україною є поразкою для Путіна та його режиму. Тому що замахувалися росіяни на поновлення гегемонії в Східній Європі, а зараз Вони намагаються втримати Токмак і Мелітополь. Для нас це має велике значення, але для масштабу задачі, які Путін перед собою ставив, це вже провал.
Як ви гадаєте, що сам Путін може вважати для себе тією критичною поразкою, після якої може початися цей процес розвалу і втрати Путіним влади?
Залізти в голову навіженим важко, але якщо ми прослідкуємо за його заявами та логікою, то для нього найбільш болючою історією, звісно, буде Крим. Якщо українські війська успішно зайдуть до Криму, заблокують його і почнуть поступово звільняти, для Путіна це буде дуже сильний маркер, що все дуже погано. Умовно кажучи, звільнення Донецька чи Луганська Збройними силами України у вигляді прямого штурму я собі важко уявляю, тому що це завдання пов'язане з великою кількістю складнощів. Там, скоріше, треба чекати дійсно краху російського фронту та російської армії в цілому. Тому що фактично штурм Донецька умовно дзеркалить штурм Маріуполя, тільки удвічі чи тричі більше. Скільки Росія поклала людей в Маріуполі ми знаємо. Чи готові ми до такого? Я б бажав уникнути цього, і думаю, що багато хто хотів би мінімізувати наші жертви в тому числі. Крим легше блокувати, легше взяти під вогневий контроль. І щойно ЗСУ дійдуть до Мелітополя, то, в принципі, завдання потенційного блокування Криму з моря та з суші буде вирішеним.
Обороняти півострів, який позбавлений підвозу боєприпасів, палива, і має ускладнені питання з логістикою звичайних цивільних товарів – це вже зовсім інша історія. Тобто обороняти Крим буде набагато важче, якщо Україна позбавить Росію переваги у морі. Як ми бачимо на прикладі використання морських дронів, Україна може це зробити навіть не маючи власного флоту. А якщо Крим відірваний від комунікації з материком, або через Керченський міст, або через той коридор, який, на жаль, росіяни все-таки утворили, то його звільнення стає простішим.
Втрата Криму для Путіна – це найбільш болюча точка з усіх. Його політично не бентежать українські безпілотники у Пскові чи Москві – йому просто начхати, бо він там не живе, а от Крим буде для нього дуже маркерною історією, яка може боляче по ньому вдарити.
Тому якщо розглядати теоретично, що для нього буде точкою справжньої поразки, то це Крим.
Ви також згадували про Донецьк і Луганськ. Як ви бачите звільнення і повернення Луганська та Донецька, якщо дійсно вийде так, що Крим Росія не втримає? Що буде далі?
Це така terra incognita (від лат. "невідома земля". – ред.) в чистому вигляді. Тому що перспективи штурму цих міст і урбанізованих районів Донбасу в разі, якщо російська армія зберігає боєздатність, мені здаються доволі сумнівними. Тобто або ми будемо робити з ними те, що робили росіяни з Маріуполем, тобто рівняти з землею під нуль щоб потім туди заходити, то це навряд чи схвалять і в Україні, і на Заході. Тому тут, скоріше, треба розраховувати на те, що в разі поразки на півдні, на півночі Луганської області та в Криму російська армія втратить значну частину боєздатності. Тоді звільнення піде набагато простіше.
Але за поточних умов це, скоріше, історія про можливий процес подальшої деградації російської армії або гострої кризи всередині, яка призведе до того, що Росія буде вимушена або поступитися дипломатично, або піти добровільно, фактично залишити ці території. Але, якщо чесно, військовим шляхом, з ким би я з військових не говорив, я розумію що цей процес буде супроводжуватися надто великими втратами. Донецьк до війни був четвертим-п'ятим містом за розміром, а Луганськ – сьомим-восьмим. Тобто там відповідно буде Бахмут х10 чи х5. Тому прямий штурм я практично виключаю – ніхто не візьме на себе такі політичні, гуманітарні, соціальні ризики. Відтак, скоріше, або на виснаження беремо, або дійсно Росія посиплеться, і буде варіант забрати їх відносно легко.
Але поки що це дуже віддалена перспектива, тому що спочатку, відповідно, буде південь, скоріше за все – Крим та рівнинна частина Луганщини. А далі ми повернемося до питання, як проривати російську оборону на Донбасі.
Ви сказали, щойно українські війська дійдуть до Мелітополя, то питання Криму почне краще проглядатися. Були вже заяви від українських можновладців про те, що скоріше за все Крим доведеться звільняти саме військовим шляхом. Чи дійсно можливий штурм Криму як такий чи може, якщо ми візьмемо перешийки під контроль може йтися про якісь дипломатичні кроки?
Я думаю, що тут є кілька можливих сценаріїв. Перший – це повна блокада Криму. Морська, повітряна, щоб нічого туди не потрапляло. Це поступово знизить боєздатність російських сил там і може спричинити корисну для нас паніку у місцевих лояльних до росіян мешканців. Особливо тих, хто приїхав після 2014 року. Це підриває здатність обороняти Крим в принципі. Немає боєприпасів, немає палива – і паніка місцевого населення дає потрібний результат. Достатньо зруйнувати одну з гілок Керченського мосту і паніка буде, що треба – я можу це майже гарантувати.
Другий варіант – це часткова блокада або дуже щільна блокада, дії малими групами на узбережжі, нейтралізація російського чорноморського флоту і захід до Криму. Які переваги досі мають росіяни? Це повітря (ракети) і море. Море можна нейтралізувати (теоретично це складно, але можливо) за допомогою дронів та протикорабельних ракет. Зробити вразливою російську авіацію теж можна. Чому Мелітополь такий важливий вузол? Тому що звідти вже фактично ми дострілюємо до будь-якого військового аеродрому в Криму або на Кубані, тобто цим нейтралізується російська авіація. Наскільки можна довго і щільно обороняти півострів, який відрізаний від авіаційного і морського супроводження – питання риторичне, тому що це вже було. І радянська армія звільняла Крим дуже швидко від німецької окупації, і червоні захоплювали Крим у білих теж доволі швидко, тому що насправді жодна оборона Криму за останні там століття не закінчувалася успішно – достатньо ізолювати півострів, і він стає дуже вразливим. Тому звільнити його військовим шляхом цілком можливо.
Звісно, було б набагато краще, якби ми увійшли на півострів, заблокували його, і росіяни там просто здалися або вивели війська. Тому що у будь-якому випадку штурмувати росіян у горах означатиме великі втрати. У ЗСУ багато досвіду, але де його немає, то це у війні в гірських умовах. Тобто нам знов-таки доведеться вчитися, а кримський рельєф дуже важкий для засвоєння.
Коли ви перелічували три пункти, після яких влада Путіна може затріщати, ви говорили і про економічну складову. Зважаючи на те, що, зокрема, останнім часом почав активно змінюватися курс рубля, чи є якась межа, після якої в РФ почнуться певні невідворотні процеси?
Важко сказати, тому що тут немає відповіді. Дуже зручно сказати, що є ідеальна точка, після якої все посиплаться, але ні. У Росії зараз за всіх обмовок ринкова економіка (гібридна, але багато підприємств у РФ працюють). А ринкова економіка вміє підлаштовуватися під будь-яку кризу. Тому що у Росії теж є мільйони підприємців, які там працюють і яких з українськими є спільна історія постійних криз. І український, і російський бізнес демонструють дуже високу адаптивність до цих кризових явищ. І до певної межі це забезпечує і нам, і Росії певний рівень виживання.
Але в РФ є занадто високий тягар державних витрат, навіть не співставний з нашими. Російський режим і російська територія самі по собі потребують набагато більше грошей на своє утримання, ніж українська територія і український державний устрій. І, власне, тому росіяни поступово скорочують всі свої можливі резерви. Тому поступово знецінився рубль, і є дуже багато інших маркерів економічного поступового занепаду. Але якщо не буде якогось різкого потрясіння, політичного чи військового характеру, або не буде якоїсь реакції на чергову мобілізацію і вже накопичених наслідків від мобілізації, то думати, що російська економіка впаде як радянська доволі наївно. У них може статися бюджетна криза, тому що, знов-таки, РФ – це занадто дорога держава. І ми восени вже бачимо перші ознаки цього, але з іншого боку ми бачимо, що росіяни теж адаптуються, підлаштовуються і здатні виживати за цих умов. Їм усе важче фінансувати війну, підтримувати на потрібному рівні соціальну сферу – ми бачимо, як вони скорочують соціальні витрати. Але тут питання в тому, коли станеться той маркер, який підбурить або соціально-економічне, або політичне, або військове обурення. Тому тут, скоріше, історія не про те, що в Росії завтра буде гіперінфляція у 500 відсотків на день, як це було в Німеччині у 1920-х, а в тому, що і економічне поступове падіння докладеться до інших кризових факторів і дасть нам потрібний ефект "чорного лебедя". Але сама по собі економіка не буде тим тригером, який почне весь рух системою. Як, власне, і в Радянському Союзі не економіка була ключовим чинником – просто інші чинники наклалися і не економіку в тому числі.
Що саме першим вистрілить – ми не знаємо. Але треба розуміти, що російські кризові явища постійно накопичуються, і особливо це проявляється саме в бюджетній сфері. Тому що занадто високий рівень економіки і перерозподілу через бюджет, що поступово дійсно погіршує їхнє становище. Ті, хто очікував, що будуть санкції, і Росія за три місяці впаде, були дуже наївними або дурними. У них є запас ще на півроку точно, а далі вони ще можуть включити якісь додаткові механізми – інфляційні, емісійні, щоб ще трохи протриматися. Для нас це цілком нормально, тому що в будь-якому випадку вони поступово слабшають. У них немає такого потужного чинника, як донори, які дають нам гроші, щоб ми трималися. У них є нафта і газ, які є універсальними ресурсами (і це їхня надвисока перевага), але доступу до донорів, як у нас, Росія не має.
Чи готові еліти ще півроку миритися з тією ситуацією, яка складається, і чи не буде повторення того ж заколоту Пригожина, але вже в зміненому варіанті?
Ми цього не знаємо, тому що все залежить від ситуації на фронті та всередині кремлівських кабінетів. Якщо чесно, я дуже скептично ставлюся до всіх тих людей, які розповідають, що знають, що там відбувається. Більшість людей не вірили в те, що Пригожин наважиться на свій заколот. І тут треба розуміти, що невдоволення саме в російській армії і серед російських силовиків зростає постійно. Хто буде наступним Пригожиним – ми теж не знаємо, як і того, чи наступного разу до заколоту доєднаються інші.
Ми точно бачимо, що наступний умовний Пригожин вже не буде ні з ким домовлятися. Він буде йти до кінця, тому що знає, чого вартують обіцянки Путіна.
Тому там не буде варіанту домовитись, і це – важлива складова. Але коли це станеться, і що буде тригером – чергова катастрофа на фронті чи чергові проблеми з боєприпасами, чи черговий конфлікт Шойгу та Герасимова з якимось генералом, чи невдоволення ФСБ. Тобто там може бути багато чинників, і ось на це все вже накладаються інші складові, як то економічна криза, падіння рівня життя і таке інше, тобто те, що в Росії дійсно відбувається. Ми також бачимо, що мобілізація і те, що Путін обманув росіян, які не розраховували брати участь у війні, а сподівалися дивитись її по телевізору, спрацювало на те, що легітимність Путіна дуже знизилася, і його ніхто не буде захищати від наступного Пригожина.
Що буде з Росією після потенційно успішного або напівуспішного заколоту ми поняття не маємо. Чи відійдуть Північний Кавказ, Татарстан, Башкирія, Сибір – цього ніхто не знає, а той, хто каже, що точно знає, бреше. Тому що це неможливо передбачити. Як ніхто не міг передбачити, що Радянський Союз де-факто розсиплеться за кілька місяців. Тут треба бути максимально реалістом. А реалізм полягає у наступному – ми знаємо, що є чинники, які можуть спричинити в Росії катастрофу, але ми не знаємо, коли вони спрацюють. Але чим довше триває війна, чим більше Росія не досягає своїх цілей і чим ближче ЗСУ до кордонів 1991 року. І тим більше ймовірність, що це станеться. Можливо, буде іронія буде долі, і багато хто буде думати, що це несправедливо, коли ми будемо вже десь біля Севастополя, і тут ми дізнаємося, що Путіна вбили, Росія розвалилася, і ми такі: а не можна було раніше?! Ні, не можна було, тому що це дві речі, які прямо залежать одна від одної. Чим ближче ЗСУ до перемоги, тим ближчий путінський режим до краху.
Коли ви говорили про можливий розпад Росії за прикладом СРСР, то тоді вже була ситуація, коли в Україну приїздили американці і намагалися якось втримати цей процес. Зараз наскільки таке можливо вже у випадку з Росією?
Я впевнений, що так і буде – усі будуть намагатися робити все, щоб Росія не посипалася. Особливо в форматі якогось перетворення на країну варлордів, коли генерали чи військові ватажки будуть ділити всю країну. Тому що розпад Росії саме за сценарієм СРСР на багато складових частин мене відверто лякає. І можу пояснити чому. По-перше, ми отримаємо багато незрозумілих суб'єктів, які будуть володіти зброєю масового знищення, об'єктами критичної інфраструктури (а на території Росії близько 15 АЕС та інших техногенних об'єктів). Крім того, Захід, Схід та всі інші бояться, якщо Росія розсиплеться, то зламаються механізми постачання ресурсів. Зараз головна мета американських і європейських санкцій по нафті і газу у тому, щоб Росія отримала менше маржі, але щоб її нафта і газ все одно надходили на ринок. Тобто вони йдуть замість Європи до Індії чи Китаю, але нафта з РФ фізично все одно надходить на ринок. Відповідно, Росія отримує менше доходів, але ціни на нафту залишаються доволі низькими.
Те саме і з російським зерном, тому що Росія до війни виробляла дуже багато зерна. Якщо брати експортний потенціал, то на відсоток експорту зернових у Росії менше, ніж в Україні, але теж багато. Якщо це зерно, російські добрива (а Росія входить у топ-3 світових виробників добрив), російська нафта і газ щезнуть з ринку через хаос у Росії, то це спричинить такий ціновий шок на ці ресурси, що світ точно опиниться в економічній кризі та енергетичній кризах. А це, відповідно, зменшує шанси поточних політиків на переобрання і зміцнює позиції радикалів у Європі, Америці. І цього теж дуже багато хто боїться.
Ідеальний сценарій для Заходу – це той, за якого Росія зберігається, демократизується, дрейфує від Китаю, стає відносно цивілізованою. Так, ми в Україні можемо вважати, що це, з одного боку, наївна віра, як і 1991 року. З іншого боку, в нас зараз викривлення, і ми всі негативні і антилюдські риси росіян гіперболізуємо. А західні політики, чим далі вони від кордону, тим доволі прагматичніше на це дивляться. вони думають: ну, окей, Росія має програти, але не має розпастися, бо, якщо чесно, ми цього дуже боїмося. І, знов-таки, умовно відділяється від Росії Сибір. Під ким ця територія опиниться одразу? Під Китаєм. Кому це потрібно з її ресурсами та потенціалом та нафтою? Нікому. Тобто тут теж є цинічний і для нас емоційно незрозумілий, але раціонально зрозумілий розрахунок. Так, Захід готовий ще раз зіграти в гру "демократизація Росії", щоб лишень уникнути негативних наслідків від її розпаду. І ще такий бонус: Росія розпадається, там починається хаос, 90% населення Росії живе на захід від Уральських гір, утворюється, як після революції 1917 року 5-7 мільйонів російських біженців. Куди вони всі підуть? Можу посперечатися, що не в Китай. У них тут є український кордон, і нам доведеться сепарувати українців російського походження чи, навпаки, росіян українського походження. Є фінський кордон (якраз Петербург поруч), є країни Балтії та Європа. Кому ще потрібні в Європі 5, 7, 10 мільйонів свіжих біженців не дуже зрозуміло. Я не знаю, чи готова Україна зараз приймати в себе біженців з Росії, бо є певні сумніви. Нам завжди дуже хочеться простого рішення. Блим, і Росія щезла, розвалилася, і все добре. А що буде на наступний день після того, як вона розвалиться? Я коли над цим починаю думати, то думаю: "Господи, що це буде?". І на Заході цього теж не розуміють.
Власне, тому вони очікують, що Росія відповзе. Їхній план досі, я так розумію, в тому, що Росія відповзе, тому що так усім буде краще. І я думаю, що вони потайки думають, що і Україні, тому що під час післявоєнного відновлення Захід буде або концентруватися на тому, щоб відновити Україну, навести тут лад, приборкати корупцію і зробити нас трохи більш розумними в плані реформ і розвитку, або він буде концентрувати свої зусилля на тому, щоб те, що утворилося в Росії, не залило наслідками весь європейський континент і багатьох інших.
Хто такий Юрій Богданов
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
