У Росії паніка через контрнаступ ЗСУ, пацюки з Кремля готові тікати від Путіна - Дикий

Країна-агресор Росія вже майже десять місяців намагається взяти невеличкий, але незламний Бахмут. Туди вона за цей час, здається, кинула ледь не усіх солдат, яких мала, і поливає авіаударами та артилерією кожен метр міста. Але Україна не збирається віддавати місто, тому там цілодобово триваються кровопролитні бої.

Фактично Бахмут – це наразі єдине місто, яке Росія прагне захопити, видати його за свою "велику перемогу" і тим самим зробити Путіну втішний подарунок до 9 травня, яке вперше за багато років обіцяє бути провальним для Кремля.

В інтервʼю Главреду політичний і військовий експерт, колишній командир взводу батальйону "Айдар", директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий розповів, чому росіяни так тримаються за Бахмут, чи готові у Кремлі зрадити Путіна та чому український наступ настільки лякає росіян.

Днями була інформація, що росіяни укріплюють позиції біля Бахмута через можливий контрнаступ ЗСУ. Як би ви оцінили дії РФ у Бахмуті та на його околицях?

Дії Росії в Бахмуті та на його околицях витікають з того, що наразі росіяни вже контролюють 90 відсотків цього міста. Точніше того, що від нього залишилося – будемо реалістами, Бахмута насправді більше не існує. Бої тривають за руїни колишньої міської забудови, і з них 90 відсотків вже під росіянами, а 10 відсотків продовжують утримувати наші захисники. Це – найбільш західні квартали міста, там, де висотна забудова. Отже, дії Росії характеризуються одним простим словом – дотиснути.

Дивіться відео про те, що Євген Дикий розповів в інтерв'ю Главреду про паніку в Росії через контрнаступ ЗСУ:

Росіяни вже чудово розуміють, що жодне інше місто до початку українського контрнаступу вони взяти ніяк не встигають. Тобто перед тим, як перейти до глухої оборони, вони намагаються піднести і своєму електорату, і своїм союзникам на Заході (що теж дуже важливо) хоч якусь, але перемогу. І єдиний кандидат на таку перемогу – це нещасний Бахмут, бо дотиснути останні кілька кварталів міста "друга армія світу" ще здатна. Після 10 місяців боїв вони нарешті наближаються до того, щоб взяти місто з довоєнним населенням у 70 тисяч людей. Наскільки це велика перемога, гадаю, можна навіть не коментувати, але ж їм потрібна хоч якась, а жодної іншої їм не світить. Тому наразі усі сили РФ будуть кинуті на те, щоб дотиснути Бахмут. Притому їхня надзадача – дотиснути його не лише до початку нашого наступу, що, на їхню думку, могло б хоч трохи реморалізувати російську армію, якій скоро цей наступ відбивати.

Але також їм дуже важливо зробити це до 9 травня. Росіяни поведені на сакральних датах, а 9 травня – це головна сакральна дата путінського режиму та усього цього некрофільського культу, який фактично замінює релігію у сучасній Росії. Знов таки, 9 травня цього року у Росії сильно зіпсоване – в окупованих Криму та Севастополі, і у власне російських областях, які межують з Україною, усі заходи 9 травня скасовані, тому що, як вони це називають, "высокий уровень террористической угрозы". У перекладі на людську мову, росіяни очікують, що від нас щось прилетить. І очікують небезпідставно. Тому у них і без того дуже зіпсовано свято, тож їм критично необхідно до цього свята показати бодай якусь переможеньку.

Тому, гадаю, найближчі дні у Бахмуті будуть ще більш страшними, ніж попередні. Але насправді там взагалі пекло – близькі контактні бої тривають за кожен будинок, навіть за окремі підʼїзди кожного будинку. Люди на людей, піхота на піхоту. Як казав один мій друг, який зараз там воює, тільки в штикову ще не ходили, а так усе, як у кіно. Тобто реально страшні близькі бої, і найближчими днями вони посиляться. Тож до 9 травня слід очікувати кульмінації цієї дуже тяжкої для нас битви.

Якщо подивитися на цю ситуацію навколо Бахмута, росіяни за нього воюють вже десятий місяць. Чому росіяни від початку так вгризлися у нього – для чого він їм був потрібен тоді, коли вони починали ці бої? Бо це невеличке місто.

Саме так, невеличке, яке немає стратегічного значення. Навіть їхні коментатори, глобально божевільні, як і усі росіяни, але принаймні розбираються у військовій тактиці (такі як, наприклад, Стрєлков-Гіркін) від початку були дуже сильно здивовані таким вибором і казали, що з військової точки зору це не має для них жодного сенсу.

Швидше за все, Бахмут став жертвою, як це не парадоксально, внутрішніх розборок всередині Росії. Нагадаю, що історія штурму Бахмута – це від початку історія ПВК "Вагнер" і ролі Пригожина у цій війні. Взагалі бої за Бахмут тривають давно, але саме запеклі бої, які почалися восени, почалися якраз на фоні того, що всередині Росії назріла певна криза, і такий собі Пригожин вирішив показати Путіну, що путінські генералі нічого не варті, а він, цивільний Пригожин, набирає собі увʼязнених з Гулагу та воює "по-справжньому". І має показати, що його приватна військова кампанія здатна на те, чого не може регулярна російська армія. Так, власне, і почалася уся ця бахмутська історія. Це, в першу чергу, мало стати демонстрацією того, що Пригожин робить те, чого не роблять Шойгу та Герасимов. А далі, коли ця заруба вже набула великого політичного значення, тим меншою ставала роль ПВК " Вагнер" і тим більше туди втягувалися регулярні частини російської армії. І тут треба одразу розуміти, що не було жодного дня, коли б за Бахмут воювали лише "вагнерівці" – увесь цей час регулярні частини прикривали їх і з флангу, і надавали артилерійську підтримку, і авіації своєї у "вагнерівців" ніколи не було, але авіапідтримка теж була. Але в ролі штурмової піхоти і основної ударної сили виступали саме "вагнерівські" зеки.

Чим би не закінчилася епопея з обороною Бахмута, вже очевидно, що кампанія "Вагнера" з Бахмута почалася і там завершиться. У прямому фізичному сенсі, "Вагнери" закінчилися. І тому в усіх цих боях, про які ми говоримо зараз, "вагнери" присутні, але це вже останні – їх далеко не стільки, щоб дотиснути навіть кілька останніх кварталів Бахмута. І наразі вже увесь тягар боїв там на себе взяли десантно-штурмові війська Росії, тобто кадрові десантні частини, не з мобілізованих, а які залишилися з контрактників. Тобто про "вагнерівців" забуваємо, але свого часу історія почалася саме з цього – Пригожин мав показати якусь переможеньку. Можливо, випадково вибір пав саме на Бахмут, але з якихось причин саме за Бахмут вчепився "Вагнер". А далі, коли він вже досяг успіхів, а саме коли вдалося дотиснути Соледар, далі вже для російського загального командування стало очевидним, що це – та ділянка, де є найбільші успіхи, і тому за неї треба чіплятися. Тим більше, що жодна зі спроб наступати паралельно на інших напрямках (нагадаю, що на піку наступу росіяни також намагалися прорватися біля Кремінної, на Вугледар і взяти в облогу Авдіївку) не вдалася. І наразі вони явно визнали, що жодне інше місто їм у близькій перспективі не світить, тому цілком логічно усі сили перекинути на ту єдину ділянку, де є якісь досягнення.

Часів Яр – це частина бахмутської історії. Він сам по собі нічим не цікавий, але натомість він визначає долю останньої траси, яка забезпечує довіз когось та чогось до Бахмута. І транспортування поранених, і транспортування боєприпасів, і поповнення – усе доходить до Бахмута саме через Часів Яр. Тобто бої за Часів Яр – це останні бої за контроль над Бахмутом, буде він повністю оточений чи ні.

Маю уточнити - наскільки у Росії є шанси щодо Часового Яру?

Шанси є завжди. Чесно кажучи, це буває важко пояснювати. Це не до вас особисто, але зрозумійте правильно, що бій – це не теоретична річ, а практична. Йдуть люди на людей і вбивають одне одного. В когось інколи це виходить краще, в когось гірше. Так, шанси є завжди, але гарантій немає ніколи. Як немає гарантій, що ми втримаємо Часів Яр, так і гарантій, що росіяни його відіжмуть. Це те, що визначається щохвилини та щогодини діями кількох тисяч людей, які зараз там задіяні. Причому від кожного з них певною мірою може критично залежати у якийсь із моментів.

Щодо "вагнерівців" хотіла б уточнити. Якщо, як ви сказали, їх там майже не залишилося, чи повʼязані з цим нещодавні заяви Пригожина про "завершення "СВО"?

Саме так. Особисто для нього "СВО" вже завершилася точно. Тому логічно, що він тепер вже і їхнього диктатора закликає до того, що, мовляв, може взагалі "пора завʼязувати". Але те, що він пропонує, насправді не закінчення війни, адже він пропонує закінчити війну за поточною лінією фронту. Нашу сторону така пропозиція явно не цікавить, а що вони між собою думають – то їхня справа.

Якщо ви сказали, що до 9 травня саме за Бахмут посилюватимуться бої, і це єдине місто, яке росіяни встигають до контрнаступу завоювати, чи є певні райони на Донбасі, де росіяни теоретично могли б після початку контрнаступу зробити "жест доброї волі"?

Такі напрямки є завжди. Знову ж таки, ми з вами знову теоретизуємо, але на війні це не працює. Ми, наприклад, добре знаємо, де у них яка фортифікація. Добре знаємо, що біля Мелітополя 3 лінії оборони, а довкола самого міста у деяких місцях по 5. Але це ні про що не свідчить – буває одна така лінія оборони, яку ти ніколи не прорвеш, а буває так, що можна три пройти за один день. І це визначається не характеристиками окопів, а тим, хто в них сидить. Скільки там людей, якої якості, мотивації, наскільки вони навчені, скільки у них зброї та БК і, зрештою, як між ними налагоджена взаємодія та як ними командують. Ось це – усі ті фактори, які стають очевидними тільки тоді, коли ти йдеш в наступ.

Згадаємо кінець літа-початок осені минулого року і два наших наступи. Під час Харківського наступу базово завдання було дуже скромним – відтіснити росіян від міста, аби ствольна артилерія перестала діставати до населених районів Харкова. А росіяни раптом дали слабину і почали сипатися. Тож, звичайно, наше командування цим чудово скористалося і гнало їх аж до лінії Кремінна-Сватове. Натомість Херсонщина – три лінії оборони, 29 серпня починається наш наступ. За перші три дні ледь вдається прорвати першу з трьох ліній, при чому з такими втратами, що далі ми зупинилися. Далі повністю змінюється тактика, і ми два місяці методично, повільно їх видавлювали звідти. У першу чергу перебиванням логістики та прямими штурмовими діями. Це – одні й ті самі росіяни, в один і той самий місяць на двох різних ділянках, розумієте? Тому тільки власне сам наступ покаже, наскільки вони зараз готові його відбивати та чіплятися за не свою окуповану землю зубами, кігтями та ногами, як ми за свою. Це неможливо спрогнозувати.

Хоча для того, щоб бодай частково спрогнозувати, і тут, думаю, ми не розкриємо жодного секрету, коли згадаємо бої в Оріхово кілька днів тому. Такого роду боїв зараз буде багато, і дехто почав вважати, що це вже почався наступ. Ні, це не наступ, але це пряма підготовка до нього. Це – розвідки боєм. Власне, зараз ми на різних ділянках будемо промацувати їхню реакцію на початок нашого наступу і шукати. Знаєте народне прислівʼя "де тонко, там і рветься"? От ми наразі будемо шукати, де в них "тонко". І це визначається не архітектурою окопів, а саме людським матеріалом, який на різних ділянках фронту має тримати оборону. Я так розумію, що зараз триває абсолютно цілеспрямований пошук слабких місць.

Щодо людського потенціалу хотіла теж уточнити. Не так давно Держдума Росії ухвалила низку законопроєктів щодо мобілізації. Загалом як скоро росіяни можуть набрати цих людей, скільки теоретично могли б набрати, бо це – жива сила, з якою нам доведеться пізніше воювати у тих самих окопах?

Так, тут якраз ми володіємо доволі вичерпною інформацією. Справа в тому, що є поширене уявлення, що у росіян необмежена кількість живої сили. Треба – наберуть мільйон, два. У теорії це так, але на практиці – ні. Дійсно, абстрактний запас людської сили у них можна вважати необмеженим порівняно з нами. Але є нюанс – пропускна здатність мобілізаційної системи, тобто скільки людей одночасно можна призвати, завести до пунктів збору, хоч якось одягнути, обмундирувати, нагодувати, озброїти і я вже мовчу про те, щоб бодай чомусь навчити. Хоча це бажано, адже росіяни вже самі переконались, що сподівання на те, що хтось 20 років тому служив строкову службу, не спрацьовує. Та й навіть без навчання їх треба озброїти, посадити на щось, що їде (а бажано, щоб воно було ще й броньованим).

Цю пропускну здатність ми вже перевірили – восени вони ледь витягнули 300 тисяч людей, але з великими збоями системи. Фактично вони самі дійшли до того, що їхня пропускна система – це одночасно мобілізувати по 200 тисяч людей, і десь 3-4 місяці у них йде на "обробку" мобілізованої маси до того, як вона опиниться на фронті. Тобто трохи спрощуючи можна сказати, що їхня мобілізаційна здатність – по 200 тисяч людей на квартал. Ви, мабуть, звернули увагу, що зараз вони величезні дипломатичні зусилля через всіх своїх союзників і нейтралів докладають до того, щоб домовитися з нами про тимчасове припинення вогню за нинішньою лінією. Фактично усі дії РФ протягом останніх місяців у їхній термінології приблизно звучали б як "принуждение к перемирию". А воно їм потрібне саме для цього – вони не встигають прямо зараз досипати ще людей. Вони дуже багато досипали восени, і зараз те, що їх там дуже багато – наша головна проблема. Бо коли дехто трохи ейфорично оцінює перспективи наступу ЗСУ, треба памʼятати, що рік тому до нас зайшли 180 тисяч росіян, і вони вели бойові дії у десяти областях України. Наразі вони лишилися тільки у чотирьох областях, але їх там 320 тисяч. Просто порівнюємо, скільки їх стало на квадратний кілометр і розуміємо, наскільки важке завдання стоїть перед нашими силами на цей наступ. Варто нам почати наступ, і вони посипляться – це не варіант. Таке чудо господнє може статися на окремих ділянках фронту, але сподіватися, що так буде всюди, було б дуже наївно та по-дитячому. Навпаки, нам треба вибити дуже велику російську масу, значно більшу за ту, що ми вибивали до цього. Але досипати зараз багато поповнення РФ не здатна. Їм потрібен час приблизно до осені. За літо вони були б здатні провести ще одну хвилю мобілізації приблизно 200 тисяч людей, якось їх "обробити", сформувати з них хоч якісь частини і восени кинути знову до нас. Саме тому вони хочуть цієї паузи, "перемирʼя", і саме тому їм не можна давати цього часу.

Рекомендуємо:

Росія чекає наступу на двох напрямках, Україна уникатиме лобових атак - Маломуж

А якщо до осені вони назбирають цих 200 тисяч, куди їх можуть кинути? Які в них пріоритетні напрямки?

Чекайте, брейк одразу. А ви уявляєте, якою буде карта лінії фронту до осені? Звісно, ні, то сенс зараз про це говорити?! Те, куди і кого вони зможуть кинути восени (і, до речі, чи зможуть взагалі) насправді велике питання. Тому що вони точно могли б їх докинути, якби за літо тут нічого не змінилося. А тут за літо багато що зміниться. Як саме – побачимо. І за результатами цілком можливо, що їм восени взагалі буде не до докидання когось. Тільки важкі бої, які ще навіть не розпочалися і яких ми очікуємо (а це буде дуже важка робота, яку мають проробити наші захисники), тільки їхній результат десь до середини літа покаже, яка картина формується на осінь.

Росіяни вже кілька місяців, скільки тривають бої в Бахмуті та на донецькому напрямку загалом, стільки вони кажуть, що у них одна з цілей "спецоперации" – захоплення Донецької області. Як ви оцінюєте таку перспективу?

Процитую свого "тезку" Пригожина. Він дуже чітко сказав, що навіть коли вони візьмуть Бахмут, далі вони впираються в агломерацію Словʼянськ-Краматорськ і Костянтинівку. І навіть Пригожин, умовний оптиміст, реалістично дивиться на речі і сказав, що у такий спосіб, як він бере Бахмут, на взяття Словʼянська і Краматорська йому б знадобилося півтора роки. Це – абсолютно чітка відповідь на те, чи світить росіянам захопити увесь Донбас.

Власне, одна з причин, чому ми так тримаємося за Бахмут, окрім політики – гуманітарна. Бо сьогодні Костянтинівка, Краматорськ і Словʼянськ залишаються тиловими містами. Туди інколи щось долітає, але саме інколи і щось. А от після здачі Бахмута вони стануть лінією фронту. Абсолютно очевидно, що їх ми втримаємо, бо там можна триматися роками, і цю агломерацію росіяни не пройдуть. Але ці міста після цього будуть у такому ж стані, у якому наразі перебувають Бахмут та Авдіївка.

Щодо українського контрнаступу хотіла уточнити. Якщо подивитися на заяви пропагандистів РФ, складається враження, що росіяни бояться нашого наступу. Ви сказали, що вони зараз намагаються отримати паузу, щоб мобілізувати людей для наступної хвилі. Чи є у вас таке відчуття, і у що воно може далі вилитися?

По їхніх телеграм-каналах і по тому, наскільки істерично вони хочуть тимчасового перемирʼя, дійсно складається враження, що вони бояться. До речі, за моїми особистими джерелами, у Криму паніка і обвал ринку нерухомості, тому що саме дружини російських офіцерів, які, певно, щось знають про стан їхньої армії, масово виставляють квартири на продаж. Це не може не радувати, але не будемо впадати в ейфорію і переоцінювати це.

Схоже, що росіяни дійсно сильно бояться нашого наступу, але в будь-якому разі у них буде наказ стояти насмерть. І що переважить, цей наказ плюс кадирівці з пулеметами за спиною - невідомо, бо практика загороджувальних загонів у них під час цієї війни чітко проявилася.

Це вже не припущення: наприклад, ми знаємо, що у Бахмуті та Соледарі за спинами вагнерівських зеків йшли кадирівські загони, і їхнє завдання було дуже простим – розстрілювати тих, хто намагається тікати. Так от враховуючи ці всі нюанси, з того факту, що вони наразі бояться нашого наступу, не витікає, що вони не будуть чинити запеклого опору. Тому просто бажаємо успіху тим, кому проривати цю лінію оборони.

Дуже багато розмов про те, що буде, коли наш наступ, на яких напрямках, і набагато про те, що ми зробили для допомоги тим, кому завтра наступати. Давайте замість того, щоб гадати і шукати в новинах, де на карті яку стрілку намалювали, кожен згадає, чи ми зараз донатимо та волонтеримо так само, як це було на початку війни, чи ми вже сіли, схрестили лапки і чекаємо, що хтось інший нам забезпечить контрнаступ і звільнення територій. Мені дуже хотілося б, щоб увесь цей накал розмов про те, коли контрнаступ, змінився питанням – а що конкретно я зробив для цього контрнаступу? Чи допоміг я хоча б кількома турнікетами, чи хоча б 5-гривневим донатом? Чи поцікавився я в когось зі своїх знайомих, хто наразі проходить тренування (а це величезна кількість нещодавно мобілізованих людей), чи все у них є. Давайте краще спробуємо разом перевести у таку площину.

Що може статися в Кремлі, якщо побачать, що вони дійсно стратегічно програють? Що буде з сами Путіним?

Тут можливо безліч варіантів.

Тоді давайте їх обговоримо.

Треба розуміти обмеженість наших можливостей до прогнозування. Час від часу, як це не парадоксально, ми повторюємо їхню помилку.Рік тому вони прийшли сюди дуже погано підготовленими, недостатніми силами з військової точки зору, тому що вони на нас накладали свою кальку. Вони уявляли собі, що ми поведемо себе так, як поводяться росіяни у цій ситуації. А ми виявилися абсолютно іншими, і саме тому усе пішло не так. Так от ми досі трохи транслюємо на росіян те, як ми мислимо, відчуваємо та поводимося. Тому дуже важко спрогнозувати їхні реакції.

Виходячи з певних історичних аналогій, російська імперія вже мала не одну політичну кризу, яка виникала внаслідок ганебно програної війни. Таке було після Кримської війни у XIX столітті, у XX столітті – після програної Японської війни, а також після такої, що затягнулася і не мала блискучих успіхів Першої світової. І, зрештою, на памʼяті мого покоління далеко не останнім фактором у розвалі Радянського Союзу стала програна війна в Афганістані. Тому є певні шанси, що коли розгром російської армії в Росії стане очевидним, історія повториться. А наразі парадоксальна ситуація – українцям вже очевидно, що Росія програє, але в РФ це ще зовсім не очевидно. У них вже очевидно, що "что-то пошло не так", але масштаб цього "не так" оцінюється дуже по-різному. І людей, які розуміють, що усе пішло зовсім не так, поки не так багато.

Насправді, над цим ще працювати і працювати. Якщо розгром російської армії дійсно станеться, і він стане таким, що самим росіяни цього не помітити і не визнати буде неможливо (до речі, одним з таких маркерів став би наш захід до Криму), тоді у них буде дуже глибока політична криза. Це стовідсотковий факт, але у що це надалі виллється – чи зуміє, наприклад, режим у РФ, як зумів Лукашенко у 2020 році стримати цю кризу репресивними діями і навпаки остаточно закрутити гайки, або режим втримається, але виключно на розстрільних командах. Або, навпаки, режим не втримається, і тоді можливі різні варіанти. До речі, одним з найбільш ймовірних я вважаю варіант палацового перевороту, коли хтось із найближчого оточення Путіна сам виступить ініціатором його ліквідації. Швидше за все, саме фізичної ліквідації, тому що суд над ним у Росії багато кому невигідний – він може там забагато наговорити. Перший сигнал у цей бік вже прозвучав ще у січні цього року. Якщо пригадуєте, тоді була стаття у Financial Times, явно інспірована з РФ, де ключовий меседж був таким – жоден з російських олігархів не знав про те, що буде війна, і що Путін поставив їх перед фактом, не радячись з ними, а вони всі, бідні, в шоці. Це – явний натяк на те, що пацюки вже готові тікати з корабля. Але є одна дрібниця. Справа в тому, що пустити цей корабель на дно все одно мають не вони, а ми. І коли ЗСУ пустить російський корабель державності слідом за крейсером "Москва", тоді ці пацюки своє слово скажуть.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред