16 січня президент Володимир Зеленський почав роботу на Всесвітньому економічному форумі в швейцарському Давосі. Однак риторика, яка передувала поїздці Зеленського, виглядає неоднозначною для України.
В інтервʼю Главреду політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка Петро Олещук розповів, чому Шольц не приїхав у Давос, з яких причин Китай та Росія ігнорують обговорення "формули миру", та чому Швейцарія прагне долучити Кремль до мирного процесу.
Видання Bloomberg повідомило, що зустріч радників у Давосі завершилася без чіткого плану для України. Про що це свідчить?
Не думаю, що таким чітким планом ця зустріч взагалі завершилася б. Ця зустріч не перша, і навіть не друга. Відповідно, кожного разу відбувається розширення кількості учасників цієї зустрічі, і зараз на ні й були присутніми понад 80 країн.
Основне завдання, яке переслідується подібними зустрічами – це просування українського бачення миру на якомога більшу кількість держав світу і недопущення перехоплення Росією ініціативи у питаннях миру та переговорів. РФ цим питанням активно маніпулює, і буквально кожна публічна поява Путіна супроводжується тим, що він каже, що Росія нібито готова до переговорів, але Україна їх не хоче. Для російського керівництва це дуже важливо, бо їм це потрібно, аби держави, достатньо віддалені від України та РФ, вважали, що саме Кремль (а не Україна) готові до миру в будь-який момент. Україні, навпаки, важливо тримати ініціативу і демонструвати, що вона найбільше хоче миру, але реального миру, а не його імітації у вигляді незрозумілих переговорів і домовленостей. Щоб була реалізована низка відповідних пунктів, пов'язаних від виведенням військ РФ, відновленням територіальної цілісності, суверенітету і створення всіх умов для нормалізації життя. Включно з продовольчою безпекою, що для багатьох держав, зокрема для держав Латинської Америки, Африки, Азії є, мабуть, найбільш важливим питанням у контексті російсько-української війни.
Тому чекати на якісь прориви не доводиться. Але при цьому треба зазначити, що одним із заявлених завдань цієї зустрічі є підготовка до саміту миру, який вже має відбуватися на рівні глав держав. Саме на цьому саміті мають бути ухвалені певні рішення. Україна поки що зацікавлена в тому, щоб залучити до цього процесу якомога більше держав, аби показати його значущість з точки зору підтримки української позиції. І це завдання потроху реалізується, бо кожного разу кількість залучених держав збільшується.
На який реальний результат ми можемо розраховувати на цьому форумі?
Я не думаю, що один форум може глобально змінити позиції тих або інших держав. Адже їхні позиції мають під собою певні об'єктивні причини, і вони складалися не один рік. Наприклад, позиція Китаю у поточній ситуації цілком прогнозована та зрозуміла – він щиро зацікавлений, щоб ізоляція Росії від інших держав світу поглиблювалася, а Китай залишався для РФ єдиним вікном у світ. Тому не треба очікувати, що позиція Китаю миттєво зміниться на протилежну. Це питання серйозної роботи, а поки що наше головне завдання – вплив на нейтральні держави.
Не можна сказати, що у цих державах нічого не відбувається. Наприклад, Аргентина тривалий час була досить проросійською державою. Зараз там відбулися вибори, новий президент проукраїнськи налаштований і навіть пропонує свою допомогу в організації саміту миру. Це важливо, тому що це означає посилення позиції в Україні в стратегічному регіоні, які донедавна був від України досить далеким.
Тому це не про прориви та кавалерійські атаки, а про планомірну роботу, яка, можливо, не приносить результату прямо зараз, але стратегічно може бути дуже важливою для України.
Якщо після Давосу ми зможемо організувати репрезентативний саміт миру на рівні глав держав, який забезпечить ухвалення сприятливого для України документа, це буде цілком конкретним позитивним результатом.
Коли обговорювалася "формула миру" за участі понад 80 країн, не були присутніми Китай та Росія. Якщо, наприклад, брати до уваги заяву представника Швейцарії про те, що Росія має бути залучена до цих перемовин, то як це можна трактувати? Чому Захід все-таки намагається залучати Росію якимось чином до таких ініціатив?
Давайте не будемо узагальнювати Швейцарію на весь Захід, тому що це, мʼяко кажучи, специфічна держава, яка в ході війни займає не менш специфічну позицію. З одного боку, вона приєднується до економічних санкцій Європейського Союзу, але у питаннях військової допомоги Україні вона дуже послідовно, навіть дуже (за що Швейцарію багато хто критикує), дотримується принципів нейтралітету. Тобто не лише самі швейцарці не дають і не продають зброю Україні, а й навіть забороняють тим, хто має швейцарські комплектуючі у своїй зброї якимось чином продавати або передавати її Україні.
Швейцарія, очевидно, розглядає себе в якості одного з потенційних посередників в питанні переговорів між Росією та Україною, тому вона себе відповідним чином позиціонує. Тому точка зору Швейцарії тут абсолютно не показова. Треба нагадати, що в усіх світових війнах Швейцарія займала позицію нейтралітету. І це для неї дуже важливо, якщо врахувати, що важливу роль у країні відіграє банківська сфера та взаємодія з різними державами світу.
Стосовно того, чому не було Росії та Китаю. Китай сам не бажає на даному етапі приєднуватися до цього процесу, очевидно, таким чином сигналізуючи про підтримку Росії. А РФ не хоче обговорювати українську формулу миру, яка передбачає суверенітет та територіальну цілісність України у її конституційних, міжнародно визнаних межах. Поки що Україна зацікавлена в тому, щоб приєднати до свого бачення миру якомога більше держав. І те, що, певні держави беруть участь у цьому заході – це уже політична декларація.
Те, що Росія має залучатися до процесу – це, в принципі, класична дипломатична точка зору. Але це не означає, що це залучення станеться завтра. Цілком очевидно, що на даний момент суперечності в баченні можливого врегулювання між Росією і Україною занадто великі, і подібна ситуація це більшою мірою підкреслює. Колективний Захід – це продукт російської пропаганди. Є, наприклад, держави НАТО, які мають розбіжності, є Швейцарія. Держави, які начебто входять до НАТО, але водночас займають дуже специфічну позицію в багатьох питаннях (як, наприклад, Туреччина, яка дуже сильно входить в конфронтацію зі Сполученими Штатами та Великою Британією через їхню політику на Близькому Сході). Усі держави мають власне бачення, а Швейцарія взагалі завжди займала окрему позицію і прагне позиціонувати себе як нейтрального гравця, який не втручається в жодні конфлікти, а завжди виступає лише в якості посередника.
Під час обговорення пунктів "формули миру" була заява Умерова, який запропонував створити міжнародну групу з виводу військ Росії з України. Не могли б ви роз'яснити, про що ця ініціатива, і хто може долучитися до цієї міжнародної групи, аби її можна було називати ефективною?
Мені поки що важко сказати, тому що я так само про це дізнався виключно з заяви, і подробиці невідомі. Але думаю, що це може бути корисна для України дипломатія. Багато хто говорить про пошук дипломатичних шляхів, тому, зокрема, можна зосередитися на пошуку відповідного шляху забезпечення виведення російських військ та розробки відповідних планів для реалізації, після чого винести їх на загальне обговорення. Якщо хтось і хоче займатися дипломатією, то нею треба займатися саме у цій сфері. І подивитися на реакцію росіян на це було б досить цікаво.
Канцлер Німеччини Шольц не планує їхати у Давос. У публікації Bloomberg зазначалося, що на зустрічі радників вирішувалося питання зустрічі лідерів держав. Це можна це трактувати як певний сигнал для України?
Немає меж в українському бажанні знайти "зраду" в чомусь. У Давосі представлені багато держав, тож існує і багато відповідних позицій. Поки що говорити про наявність якихось проблем з Німеччиною не доводиться, тому що після початку політичної кризи у США Німеччина залишається головним партнером України у постачанні зброї та боєприпасів. Тому можна знайти різні тлумачення, але давайте не забувати, що світ не обертається навколо українського питання. І в Шольца, і в інших світових лідерів є й інші проблеми, тому не думаю, що варто його відмову повʼязувати з Україною.
Можливостей для обговорення питань України в Зеленського і Шольца багато, вони не один раз зустрічалися. Тому нас чекає ще не одна зустріч і у форматі візитів в Україну, і у форматі візиту лідера України до Німеччини. Більше того, нещодавно було підписано договір про гарантії безпеки з Великою Британією, але відповідні переговори везуться і з іншими державами "Великої сімки", які задекларували своє бажання про укладання відповідних договорів з Україною. І в осяжній перспективі нас очікує підписання відповідного договору за участю Зеленського і Шольца. Тому я б не робив з цієї події далекосяжних висновків.
Хто такий Петро Олещук?
Петро Олещук - політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка. Народився в Прип'яті в 1983 році. Закінчив у 2006 році філософський факультет університету імені Шевченка. Автор понад 30 наукових праць з політології, пише my.ua.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред