В ніч на 6 червня країна-агресор Росія вкотре продемонструвала усьому світу свою терористичну натуру та нахабно підірвала Каховську ГЕС на непідконтрольній частині України. Саме так, через людську трагедію, Росія, ймовірно, намагається стримати контрнаступ ЗСУ та відтермінувати його в часі, аби тільки не визнавати свою поразку.
В інтервʼю Главреду президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з питань енергетики Михайло Гончар розповів, чому Росія саме зараз зважилася на підрив ГЕС, чи можливий підрив Київської ГЕС, чи готує РФ аварію на ЗАЕС, та як має реагувати Захід на російський шантаж.
Енергоатом заявив, що наразі ситуація на Запорізькій АЕС після підриву Каховської ГЕС контрольована. Загалом, наскільки велика загроза виникає для ЗАЕС?
Однозначної відповіді на це питання немає, але чекати критичної ситуації теж не варто. Треба готуватися, виходячи з того, що може статися найгірший варіант, тому що замисел росіян полягає не тільки в тому, щоб створити додаткові перешкоди для наступального руху ЗСУ по низу Дніпра в бік Криму, але й у тому, щоб задіяти ядерний важіль впливу на керівництво України та західних партнерів. І ось тут якраз створюється ситуація поточної невизначеності. Але в кінці цієї невизначеності вимальовується абсолютно чіткий сценарій ядерної аварії фукусімського зразка.
Тобто Росія до цього готується?
Росія до цього вже підготувалася, як свідчить сам факт того, що сталося. Це вже запущений алгоритм. Інша справа – те, наскільки він спрацює, але повторюся, не треба сподіватися на те, що це може не спрацювати. Суть цих дій якраз полягає демонстрації усьому світу сценарію "ескалація заради деескалації". Тобто зупинки наступу ЗСУ, тиску на вище політичне керівництво держави, аби воно ухвалило відповідне рішення про припинення наступальних дій, і, відповідно, тиску на західних партнерів, аби вони змусили Україну зупинитися. Мовляв, переосмислили підхід, і далі діяли за тим сценарієм, який озвучує ціла низка кремлівської агентури на Заході, "корисних ідіотів" на кшталт Орбана щодо припинення постачання зброї до України. Мовляв, якщо це станеться, то і війна завершиться.
А наскільки вірогідний сценарій, коли Захід піддасться на цей шантаж з боку РФ?
Якщо не вести мову про абстрактний колективний Захід, якого насправді не існує, то не думаю. Хоча, безперечно, знайдуться "орбаноїди", тобто ті, хто говоритиме про те, що вони нібито попереджали, і все це потрібно було припиняти раніше. Тут питання у тому, що подібний сценарій, передусім, бʼє по нас, але так само він бʼє і по країнах Європи. Тому що у випадку найгіршого варіанту радіоактивність може виявитися будь-де, залежно від того, якою буде роза вітрів. Бо тоді, так чи інакше, усе потрапить до обмілілого водосховища, а там вода продовжить свій рух та усі радіоактивні елементи потраплять до Чорного моря через Дніпро-Бузький лиман. Тому у цьому контексті має бути відповідна реакція з боку західних партнерів, і вона не має бути у традиційному варіанті "занепокоєнь", "попереджень" тощо, а мали б вживатися заходи превентивного характеру.
Хто такий Михайло Гончар
Гончар Михайло Михайлович (нар. 17 лютого 1963) — український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", головний редактор часопису "Чорноморська безпека", пише Вікіпедія.
У 2000-х роках працював у системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків. Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною.
З 2007 року працює в неурядовому секторі — спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво "Номос-Енергія" аналітичного центру "Номос", а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики "Стратегія ХХІ". Головний редактор часопису "Чорноморська безпека" (з 2017 року). Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин, виданих як в Україні, так і у Польщі, Словаччині, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Нідерландах, Фінляндії тощо. З 2016 року — член Державного комітету з промислової політики. Має статус асоційованого експерта Центру Разумкова та Центру дослідження Росії.
А що в даному випадку можна вважати такими діями? Окрім підриву Кримського мосту, наприклад.
Навряд чи НАТО підриватиме Кримський міст, а ми навряд чи виявимося спроможними зробити це в онлайн-режимі. Але мова може йти також про нестандартні дії. Наприклад, там, де Росія цього не чекає. Де вона торжествує, що західні санкції хоч і скоротили доходи РФ від нафти, але Росія продовжує експорт у колишніх обсягах та періодично навіть їх збільшує. Мовляв, тому ваші санкції нам не перешкода. Тому тут мав бути зроблений крок, спрямований на технічне унеможливлення експорту нафти з балтійських та чорноморських портів, адже ці напрямки досі залишаються основними для експорту російської нафти. Потрібно, щоб була здійснена блокада датських проток, Дарданелл на предмет унеможливлення входу порожніх танкерів під завантаження нафтою у російських портах. А окрім російської нафти на Балтиці іншої нафти немає, у Чорному морі також переважно російська нафта і один термінал, Південна Озеріївка, де відвантажується нафта американських та казахстанських компаній на експорт. Але можна зробити чітку селекцію для танкерів під завантаження. І це був би нестандартний крок.
Під приводом того, що Росія вже створила своїми екологічну катастрофу для України та Чорного моря, Альянс діє у радикальний спосіб унеможливлення катастрофи деінде у Світовому океані у звʼязку з використанням Росією старих танкерів так званого тіньового флоту, аварія кожного з яких загрожує катастрофою чи то у Балтиці, чи у Північному морі або східному середземноморʼї Чорного моря. Тому війни проти Росії НАТО не веде, але намагається попередити екологічну катастрофу. Інший варіант (додатковий до цього) мав би полягати не в якихось двозначних попередженнях, про які зʼявлялася інформація ще минулого року, коли США у особі керівника ЦРУ чи когось іншого попередила російську сторону про негативні наслідки, якщо росіяни вирішать застосувати тактичну ядерну зброю. Зараз має прозвучати чітка публічна, однозначна заява, передусім, з боку ядерних країн Заходу – Великої Британії, Франції, США – про те, що ядерна аварія на ЗАЕС прирівнюється до застосування РФ ядерної зброї проти України, і відповідь країн Заходу також буде ядерною.
Раніше, коли ви коментували цю тему, проводили паралелі між Каховською ГЕС та підривом ДніпроГЕС у 1941 році. Про що взагалі свідчить такий крок росіян, чому вони наважилися зараз? Бо до того вони лякали, говорили про ЗАЕС, а що зараз – вони настільки панікують, що вдалися до таких радикальних кроків?
Це те, що я назвав сценарієм "ескалація заради деескалації". Виходячи з реакції Заходу, яку вони спостерігали (адже Росія в Україні нібито воює саме з Заходом) і не побачили жодних превентивних дій з боку НАТО і США, РФ дозволяла собі усе більше. Ну і зараз вони переконалися у тому, що немає якихось більш жорстких дій, санкційний режим Євросоюзу вичерпав свій потенціал, США теж якось мляво відреагували на інцидент з безпілотником у Чорному морі, а російська ракета, як зʼясувалося, долетіла майже через усю Польщу, країну-члена НАТО, до її західного кордону. Усе це Кремль вважає проявом слабкості з боку Заходу. А в ситуації, коли за пʼятнадцять місяців швидкоплинної "СВО" Росія зазнає військової поразки, вони вирішили діти за алгоритмом, який не придумували на ходу.
Росіяни готувалися до цього, бо для того, щоб підірвати дамбу Каховської ГЕС, недостатньо прийти і поставити кілька мін. Туди завезли як мінімум десятки тонн вибухівки, які треба було розмістити. І не просто взяти десь і покласти, бо тоді б зірвало б тільки верхню частину, тим паче, що ми бачимо глибокі ушкодження.
До того ж, ще на початку квітня була інформація про мінування колектора подачі води до системи охолодження ЗАЕС. Тому мова йде про те, що цей сценарій був підготовленим заздалегідь. Зараз вони його запустили, і судячи з інформаційної кампанії, яку вони паралельно розгортають, звинувачуючи Україну – це абсурд, бо в нас немає тих ракет, які можуть завдати таких руйнувань. Та й в росіян їх немає, якщо не брати до уваги ядерні ракети. Але саме таким абсурдом росіяни зараз заповнюють простір, і говорять, що відмашку на застосування удару проти Каховської ГЕС нібито дав міністр закордонних справ Великої Британії Клеверлі, що теж є абсурдом. Але оскільки росіяни заповнюють ефір цією дезінформацією, лише підтверджує факт того, що вони готувалися до цього.
Якщо вже ви згадали про те, як Росія заповнює ефір, хотіла б запитати. Зараз Росія говорить і про Київське водосховище. А які ще обʼєкти після такого кроку росіян можуть гіпотетично опинитися в небезпеці?
Київська ГЕС чи будь-яка інша з каскаду дніпровських ГЕС не контролюються росіянами. І катастрофа з Каховською ГЕС стала можливою саме тому, що вони її контролювали. Підрив плотини – це складне інженерне завдання. Гіпотетично можна уразити масованим ракетним ударом дамбу Київської ГЕС. Але ми бачимо, що ефективність роботи протиповітряної оборони України не залишає росіянам багато шансів.
Та й плотина проектується з урахуванням колосального запасу міцності, бо вона має утримувати мільярди тонн води. Так, у 1941 році, коли підривали дамбу ДніпроГЕС спочатку радянські війська, які відступали, а потім німецькі, це питання вирішувалося шляхом безпосереднього мінування, тобто закладання великої кількості тонн вибухівки. Бо якась окремо взята боєголовка ракети чи бомба у 500 чи 1500 кг питання не вирішить, адже йдеться про підрив десятків тисяч тонн надзвичайно міцної залізобетонної конструкції.
Те, що загроза існує для будь-яких більш-менш значущих інфраструктурних обʼєктів, то вона нікуди і не зникає, допоки РФ продовжує агресію проти України. Але усі такі обʼєкти, у тому числі, й плотини ГЕС, прикриті з повітря. Так було і в довоєнні часи, тому невипадково Росія нічого не змогла уразити – вона намагалася це зробити, але засобами ППО ці засоби ураження були знищені. Звичайно, можна було б запустити полк бомбардувальників СУ-24, які б кілька годин довбали б плотину тієї чи іншої ГЕС. Але ефективність роботи ППО зводить ці зусилля нанівець.
Тому Росія створює такі інциденти на тих обʼєктах, які контролює, тобто там, де їм це легко створити, бо ми не можемо їм протидіяти.
Чи свідчать ці дії РФ, зважаючи на наслідки, про те, що росіяни більше не готові утримувати Крим та території, які розташовані нижче за Дніпром?
В принципі, у тому, що люди для Кремля – витратний ресурс, я для вас Америки не відкрию. Тому так, хоча і Крим для них овіяний аурою сакральності, "русской души". Але те, що вони роблять, показує, що він нічого для них не вартує, а у критичній ситуації поразки вони діють за принципом "так не доставайся же ты никому". Тому вони готові знехтувати всім і вся, а в даному випадку мова йде про "демонстрацію рішучості", яка має підкреслити, що всі мають зупинитися, бо "Россия за ценой не постоит". Але насправді це не більше, ніж гра, яка до цього часу давала результат, оскільки не зустрічала превентивних дій. Тому масштаб злодіянь воєнних злочинів зростає, і це зайвий раз підкреслює, що Путіна потрібно зупиняти усіма можливими засобами. І діяти потрібно так само жорстко і брутально, як діє Путін. А це те, до чого Захід не був схильний. Тому зараз настає чергова точка біфуркації – або його зупинять, або усе це розтягнеться на роки й десятиліття, що теж влаштовуватиме путінський режим. Але, звичайно, не влаштовуватиме нас.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
