На Заході на неформальному рівні час від часу з'являються дискусії щодо ініціативи, згідно з якою Україні можуть нав'язати перемовини з агресором Росією, які передбачатимуть заморожування і вступ до НАТО без окупованих російськими військами територій. Київ виступає проти будь-яких подібних "компромісів", оскільки метою залишається звільнення всіх захоплених земель. Москва не полишає прагнення щодо окупації України і явно не налаштована на реальні перемовини.
В інтерв'ю Главреду директор аналітичного центру Третій сектор, політолог Андрій Золотарьов проаналізував сценарій "НАТО в обмін на території" і пояснив, чому його не вдасться нав'язати, спрогнозував терміни вступу України до НАТО та оцінив шанси Дональда Трампа на перемогу на президентських виборах у США.
Колишній командувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс днями заявив, що наприкінці 2024 року можуть розпочатися перемовини України і Росії, а війна може завершитися у рамках Корейського сценарію, але зі вступом України до НАТО. На вашу думку, наскільки високі ризики реалізації цього сценарію?
Про цей сценарій не так давно говорив уже покійний Генрі Кіссінджер, який пропонував компенсувати Україні гіркоту втрати окупованих територій "солодкою цукеркою" у вигляді вступу до НАТО.
Тут доречно буде сказати декілька слів про постать самого Джеймса Ставрідіса. З одного боку, це "збитий льотчик": пішов у відставку понад 10 років тому, очолював Школу права в Університеті Тафтса і обіймав інші почесні посади. Він уже давно поза грою. З іншого боку, це дуже авторитетна особа: свого часу Ставрідіс став першим адміралом, якого призначили на посаду командувача об'єднаними силами НАТО в Європі, а до цього подібні посади обіймали тільки офіцери сухопутних військ. Це успішний воєначальник із бездоганним послужним списком, який понад 40 років відслужив на флоті, командував різноманітними кораблями та бойовими з'єднаннями, серед яких головний авіаносець ВМС США Enterprise та ескадрений авіаносець USS Barry. Під командуванням Ставрідіса Barry навіть отримав кубок, як найкращий корабель флоту США в Атлантиці.
Ба більше, і Демократична, і Республіканська партії розглядали авторитетного і шанованого Ставрідіса як можливого учасника їхніх команд. У 2016 році демократи вивчали варіант, за якого Ставрідіс міг стати одним із можливих кандидатів у президенти, а команда Трампа розглядала його кандидатуру на посаду державного секретаря США.
Найчастіше респектабельні фігури такого рівня виступають тренд-мейкерами: вони вже поза грою, але своєю риторикою вносять пропозиції, які не можуть озвучити люди на посадах.
Дивіться відео, в якому Андрій Золотарьов оцінив сценарій "НАТО в обмін на території":
Поява заяви Ставрідіса, яка суперечить тому, що раніше говорили на Заході офіційні особи, є вкиданням тези задля зондування громадської думки. Він запропонував варіант похабного для України миру, який передбачає припинення війни в обмін на те, щоб Київ змирився з втратою окупованих територій на невизначений термін.
Такий варіант розвитку подій передбачає потенційну реалізацію Корейського сценарію. Мало хто знає особливості завершення того конфлікту. Наприклад, угоду про припинення вогню 1953 року підписували американські та китайські товариші, без участі Південної Кореї. У 1950 році китайці врятували північнокорейський режим: американці висадили в Інчхоні десант і відкинули північнокорейців, які зайняли 90% всього Корейського півострова, аж до річки Ялу та кордону з Китаєм, проте на допомогу Пхеньяну прибув мільйон китайських добровольців, і ситуація відкотилася до 38-ї паралелі. Конфлікт повернувся до лінії, з якої він і почався. Минуло 70 років, і тепер Північна та Південна Корея - дві абсолютно різні держави. Північні та південні корейці відрізняються навіть за фізіологічними ознаками, зокрема, зростом і вагою. У двох країнах різна тривалість життя. І якщо в минулому північ була заможним і промислово розвиненим регіоном, а південь - аграрними та бідними землями, то тепер усе кардинально змінилося. Сьогодні Південна Корея - один із локомотивів, технологічних лідерів світової економіки.
Утім, Корейську війну не можна порівнювати з війною в Україні, бо американці не воюють на боці України, а китайські добровольці не беруть участі в бойових діях за Росію. Тому питання завершення війни має обговорюватися Києвом і Москвою. У Кремлі часто кажуть, що, мовляв, треба домовлятися зі США, а не з Україною, проте вирішувати питання будуть саме Україна і Росія.
Подібні перемовини наразі виглядають лише гіпотетичним сценарієм. Загроза політичних наслідків не дозволить Зеленському зробити заяву в руслі риторики Ставрідіса. До такого сценарію не готові і в Москві: там вважають, що після невдалого контрнаступу зможуть військовою силою добитися капітуляції України. Цей варіант гуляє в інформаційному порядку денному російської пропаганди, але серйозний діалог навряд чи можливий.
Заморожування війни за умовним корейським сценарієм на Заході проговорюється. Подібним чином можна трактувати і заяву міністра оборони Італії Гвідо Крозетто про те, що війну треба припиняти політичним шляхом. Це, по суті, і передбачає заморожування війни на лінії фронту на даний момент.
Вступ України до НАТО стане окремим предметом для розмови. Адже виникає питання, як прийняти до Альянса країну з територіальними суперечками. Політична відмова України від Криму також виглядає нереальним сценарієм. Інтеграція до НАТО займе час, про що свідчить приклад Швеції. Рішення про євроатлантичну інтеграцію Стокгольма було ухвалено моментально ще два роки тому, але лише зараз, у 2024 році, вдалося дотиснути Туреччину, щоб вона нарешті дала зелене світло. Причому Швеція - благополучна держава з позиції економіки та соціальної сфери, яка виробляє бронетехніку й артилерійські системи. Йдеться про ті ж САУ Archer або CV 90, які вважаються одними з найкращих серед БМП.
Якщо вступ до Альянсу такої країни як Швеція затягнувся, то інтеграція України потребуватиме ще більше часу. Я думаю, знадобиться щонайменше 5-10 років, щоб Україна вступила до НАТО. Тут потрібно враховувати й те, що деякі країни блоку вважають, що не варто ризикувати і приймати Україну до НАТО. Німеччина, Франція, Італія, Греція та Словаччина - держави, з якими потрібно провести колосальну дипломатичну роботу, щоб вони схвалили євроатлантичний шлях Києва.
Акцентую увагу й на тому, що 2024 року у понад 70-х країнах відбудуться вибори, зокрема, вони відбудуться у Великій Британії, до Європарламенту та деяких європейських державах. У нас уже є приклад Угорщини, а також Словаччини, де переміг Фіцо. У Німеччині фіксується феноменально низький рейтинг правлячої коаліції на чолі з соціал-демократом Шольцем і зростання популярності Альтернативи для Німеччини, яка не прихильно налаштована щодо України. Безумовно сприятливою ситуація для нас є лише у Великій Британії, де консерватори і лейбористи єдині в підтримці України. Там консерватори, судячи з усього, за підсумками виборів підуть в опозицію.
З одного боку, такий сценарій нам явно невигідний, і ми робитимемо все, щоб не нарватися на подібний варіант розвитку подій, а з іншого - він невигідний і Росії, оскільки присутність НАТО біля її кордонів лише посилиться. І який тоді вихід із ситуації?
Цей сценарій невигідний нам, якщо виходити з реалій 2022-2023 років, коли, по суті, Захід виступав як стратегічний тил ЗСУ. Проте у нинішніх реаліях, коли фактично згорнуто військову допомогу Україні, виникають тривожні думки. У такій ситуації заморожування конфлікту може виявитися далеко не найгіршою альтернативою з можливих.
Що ми зараз бачимо? Росія атакує за десятьма напрямками. Це не великий наступ, але противник шукає слабкі місця, розраховуючи на те, що десь вдасться протиснути наші позиції, щоб далі фронт посипався, як плитки доміно, з катастрофічними для України військовими наслідками. Адже ми згаяли, по суті, змарнували 2023 рік: ми заливали гроші на плитку й озеленення тоді, коли потрібно було будувати аналог "лінії Суровікіна", бетонувати і створювати рубежі оборони. Зараз день і ніч триває будівництво і зміцнення рубежів оборони за Авдіївкою, оскільки, втративши Авдіївку, ми ризикуємо відкотитися аж до Покровська, а це вже кордон із Дніпропетровською областю.
Тому те, що рік тому виглядало похабним і ганебним, може виявитися далеко не найгіршим варіантом.
З іншого боку, для Росії важлива спільна гра з Китаєм, яка розхитує статус-кво, що склався з 1991 року, коли США були одноосібним лідером у світі. Кремлю важливо показати, що Сполучені Штати більше не здатні забезпечити своє лідерство ані у військовому, ані в економічному плані. Тому навіть такий паліативний варіант, як, припустимо, втрата Україною Донбасу і Криму, буде фактично визнанням того, що США більше не лідер, що світ більше не є однополярним.
А це може створити для Китаю та інших країн спокусу перекроювання наявних кордонів силовим шляхом. Таким чином, ми рухаємося до світу, в якому домінуватиме право сили. Для НАТО це теж виклик, адже вже зараз "гарячі голови" у Москві марять ідеями про те, чи не помацати НАТО в районі Сувалкського коридору, чи не пробити суходільний коридор у Калінінградську область, яка є ексклавом, відрізаною від РФ територією. Адже для Росії Калінінградська область стратегічно важлива: це єдиний незамерзаючий порт на Балтійському морі і база Балтійського флоту.
Така ситуація несе ризики і для України, і для Росії. Але загалом подібне закінчення війни стало б маркером того, що США не в змозі забезпечити і матеріально підкріпити свої гарантії, що, безумовно, спричинить довготривалі геополітичні наслідки.
Як ви оцінюєте перспективи обрання Трампа, наскільки великі його шанси на перемогу? Як може змінитися зовнішня політика США за Трампа?
Це дуже доречне запитання, оскільки політика республіканців не тотожна позиції трампістів. Трампісти становлять меншість серед конгресменів і сенаторів, але це проактивна меншість, яка нав'язує свою позицію більш пасивній більшості республіканців, серед яких чимало готових підняти руку за допомогу Україні.
Почалася внутрішньополітична боротьба - боротьба за Білий дім. Ставки високі як ніколи, оскільки після 20 років домінування в американській політиці демократи можуть бути надовго викинуті до опозиції. І всі чудово розуміють довготривалі та стратегічні наслідки, які матимуть ці вибори.
Це було очевидно ще понад рік тому. Але в Україні, на жаль, про це не замислювалися, сподіваючись на те, що США в будь-якому разі допомагатимуть і дадуть стільки, скільки буде потрібно. Це був абсолютний інфантилізм, недоречний у політиці. І тепер ми пожинаємо плоди цієї наївної політики, оскільки виявилися абсолютно не готовими до такого повороту.
Трампісти вже начебто досягли угоди щодо імміграційного закону, а це, відповідно, відкриває можливість допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню. Але Трамп висловлюється проти, бо, граючи на цьому питанні, демонструючи слабкість і неефективність команди Байдена, він набиратиме бали.
Зараз Трамп на п'ять пунктів обходить Байдена. Втім, поки що залишається відкритим питання судових позовів і можливості участі Трампа у виборчій кампанії. Хоча, на думку низки американських експертів, якби замість Трампа у виборах брали участь Десантіс або Гейлі, у них були б не менші шанси перемогти Байдена. Байден втрачає бали, і це факт. Поки що все йде до перемоги Трампа на виборах.
Тож поки що прогноз такий: якщо Трампа не знімуть із перегонів юридичним шляхом (шляхом судової казуїстики), він перемагає Байдена. Поки що все йде до цього, оскільки у Байдена немає гучних перемог, але є великі проблеми. Проблеми - не лише в Україні, а й на Близькому Сході, і в південно-східній Азії. Поки що дії його команди нагадують режим пожежників: тут трохи пригасили, а там загорілося.
Що це може принести нам? У Росії вже раз обпеклися: у Кремлі пили шампанське після перемоги Трампа, але він не виправдав їхніх очікувань. І він цілком може не виправдати їхніх очікувань і цього разу. У Кремлі ж, прийнявши готовність до компромісів за слабкість, можуть і ноги покласти на стіл, що, безумовно, може розлютити імпульсивного Трампа.
Але не варто забувати, що ті самі "джавеліни" та "стінгери" в Україну почали надходити саме за Трампа. До цього - за демократів - наша країна не отримувала серйозних постачань озброєнь, окрім радарів, "хаммерів" і певної кількості стрілецької зброї.
Проте Трамп є передусім ізоляціоністом. Тому не варто розраховувати на те, що він робитиме серйозну ставку на підтримку України. Хіба що Кремль допоможе якимись своїми благодурностями.
Я б поки що не давав прогнозу, оскільки у Трампа немає послідовності, але є імпульсивність, і ця імпульсивність може повернути справу в будь-який бік.
А що стосується заяви Трампа про "мир за 24 години", про те, що він вирішить питання війни в Україні за добу, то це передвиборча риторика. Під час виборів політики часто роблять подібні заяви, пропонуючи прості рішення складних проблем. До реальної політики це не має жодного стосунку.
Ми бачимо цю техаську виставу, або як коректніше назвати те, що відбувається в Техасі у контексті протистояння демократів і республіканців. Західна преса пише, що, можливо, Трамп розраховує затягнути цю історію до листопада - до виборів у США. Виходить, весь цей час не буде проголосовано допомогу. Є ймовірність такого сценарію?
Є, але вона не висока. Все-таки я вважаю, що компроміс щодо питання надання допомоги буде знайдено. Але імовірність такого сценарію я б не назвав нульовою.
Для Трампа ситуація в Техасі - це інструмент мобілізації його електорату, зокрема, американських реднеків (жаргонна назва білих фермерів, жителів сільської глибинки США, - ред.), які болісно сприймають тему нелегальної міграції. Втім, не варто купуватися на заголовки російських пропагандистів, які вже пишуть ледь не про "Техаську народну республіку" і "техаську різанину бензопилою". Ні, там ситуація поки що не настільки драматична - драматизм може виникнути восени. А зараз це політичні ігри напередодні виборів, адже республіканці набирають бали завдяки жорсткій позиції щодо нелегальної міграції. І вони, звісно, цим користуватимуться й надалі. Тому тема не затихне.
Найімовірніше, компроміс щодо допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню буде знайдено. Втім, у розпал війни дорога ложка до обіду, оскільки затягування надання допомоги обертається кров'ю наших солдатів, економічними втратами і проблемами. І нещодавні заяви про підвищення цін на електроенергію вдвічі є відлунням цих наростаючих фінансово-економічних проблем. Адже 40-мільярдна діра у видатковій частині бюджету нікуди не поділася, і за чийсь рахунок її доведеться закривати. Можливо, доведеться скорочувати кількість ВНЗ, бюджетні видатки і чисельність держапарату. Оскільки 50 мільярдів допомоги Брюсселя не закриють дірку. Частково зняти гостроту цих проблем могла б американська фінансова допомога. На 60 мільярдів доларів розраховувати не доводиться, але, дай Боже, дадуть хоча б половину.
Коли за таких умов може бути досягнутий компроміс щодо питання про допомогу?
Наше завдання - не зірватися в штопор за цей час: не допустити обвалу фронту і жорсткої політичної турбулентності у Києві, щоб у гонитві за булавою не втратити Україну. У нашій історії це вже бувало: згадайте історію Української Народної Республіки, історію часів Гетьманщини після Богдана Хмельницького - все обернулося Руїною.
Наше завдання - протриматися до виборів президента США, навіть до кінця 2024 року. Після цього можуть виникнути варіанти і для політичного врегулювання, і для припинення вогню. Наразі це просто нереально.
Хто такий Андрій Золотарьов
Андрі́й Володи́мирович Золотарьо́в (нар. 15 травня 1965, Дніпропетровськ) — український політолог, керівник центру "Третій сектор". Політконсультант Олександра Рябченка (1994), Володимира Литвина (1994), Юлії Тимошенко (1996-97), повідомляє Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
