В зв’язку із швидким запуском другої гілки "Північного потоку", незадовільними темпами видобування вітчизняного газу й стрімким скороченням запасів вугілля на складах теплоелектростанцій, Україна опинилася перед значними ризиками. Критичну залежність від імпорту енергоносіїв можна було б компенсувати комплексними заходами із енергоефективності й заощадження ресурсу – особливо це стосується промисловості й житлово-комунального сектору. Та чи достатні зусилля держави в цьому надважливому сегменті?
Глухий кут енергетичного марнотратства
Україна є чи не найбільш енергозалежною країною Європи, споживаючи у загальному енергетичному балансі близько 60 % імпортних ресурсів. Причиною цього є не лише системні провали влади у газовидобуванні, а й значною мірою неефективне використання наявної ресурсної бази.
Згідно з інформацією ЄБРР, об'єм енергії, який використовується в Україні для виробництва одиниці товарів і послуг (тобто на одиницю ВВП), перевищує середнє світове значення удвічі, а середньостатистичне значення для ЄС — у 3,8 рази. Отже, маємо вкрай неефективну в контексті енерговитрат економіку зразка ще минулого століття. Так, енергоємність ВВП в Україні в 2019 році була у 2,5 рази вище, ніж у Польщі, та у 3,3 рази вище, ніж у Німеччині.
За даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі, втрати енергії через низьку енергоефективність становлять 100 мільйонів гривень на день, або майже 1,5 млрд доларів на рік! Ця сума дорівнює так очікуваному вітчизняною владою черговому траншу від МВФ.
читайте такожРізке подорожчання на 40%: у Києві підскочать тарифи на опалення та гарячу воду
Чи не найбільшим енергетичним "марнотратом" в Україні є промисловий сектор, на який припадає близько 45 % від загального споживання первинної енергії. Причиною гігантських витрат "в нікуди" є величезна зношеність основних виробничих фондів у поєднанні із недостатнім впровадженням сучасних технологій (більшість українських підприємств працює ще на радянській виробничій базі). Наприклад, українська металургійна промисловість є однією з найбільш енергоємних у світі (в сенсі затраченої енергії на 1 т виплавленої сталі), споживаючи, як мінімум, вдвічі більше енергії, ніж сталеливарна промисловість у розвинених країнах!
На другому місці з неефективного споживання енергоресурсів -- житлово-комунальний сектор (насамперед, багатоквартирні будинки). На цей сегмент припадає понад 30 % кінцевих витрат енергії. Для порівняння: за даними НАК "Нафтогаз", минулого року вся промисловість спожила 9,1 млрд кубометрів газу. Водночас, на потреби побутових споживачів було використано майже ідентичний обсяг - аж 8,2 млрд куб. м.
І якщо в індустріальному секторі споживання енергії з часом зменшується (підприємства хоч і поступово, але впроваджують енергоефективні технології), то в житлово-комунальному практично нічого не змінюється, він і досі лишається "чорною дірою" в сенсі енерговтрат.
З одного боку, йдеться про величезні витоки в "повітря" енергетичного ресурсу (тепла, електроенергії, гарячої води тощо) – ще "радянські" розподільчі мережі зношені на 60-80 %, а потужності ТЕС та ТЕЦ - на 80 %. За оцінкою Українського інституту майбутнього, оновлення ЖК-інфраструктури потребує більше 40 млрд дол. капіталовкладень у наступні 10 років.
З іншого боку, неадекватні обсяги енергії споживає застарілий і немодернізований житловий фонд. Згідно з офіційною статистикою, майже три чверті містян живуть в будинках, збудованих у 1960-80-х роках. Ще 15% мають житло, зведене до 1960-х. При цьому, майже в 45% житла жодного разу не проводили капітальний ремонт! Лише в Києві проблемними визнали 600 "хрущовок", які потребують негайного відновлення.
Зайве говорити про те, що занехаяні багатоквартирні будинки не лише споживають надмірну кількість ресурсів, а ще й неадекватно їх втрачають. Зокрема, через незабезпеченість енергоефективності будівель втрати теплового ресурсу в середньому становлять 47 %. Зокрема, 12 % тепла втрачається через зношеність мереж, 5 % – через застаріле обладнання котелень. За даними ж Мінрегіонбуду, для обігріву 1 кв. м житла в Україні витрачається у 2-2,5 рази більше газу, ніж у європейських країнах.
Могутній синергетичний ефект
Наведу лише кілька цифр, які демонструють величезний потенціал енергоефективності як системи раціонального використання енергетичних ресурсів - за допомогою застосування сучасних будівельних та інших технологій.
Назагал, за даними Європейсько-українського енергетичного агентства, потенціал зменшення енергоспоживання в Україні становить аж 75 %. Зокрема, за оцінками фахівців НАК "Нафтогаз", за рахунок впровадження енергоефективних технологій лише населення та теплокомуненерго могли б знизити споживання газу майже вдвічі. Тобто, замість 13-15 млрд куб./м житлово-комунальний сектор міг би споживати лише 6-8 млрд куб./м. Власне, завдяки комплексним проєктам із енергоефективності Україна змогла би повністю відмовитися від дорогого імпортного газу, адже тоді би для всієї економіки вистачало дешевого ресурсу вітчизняного видобутку.
читайте також"Треба їхати жити в Африку": жителі Херсона вже почали отримувати платіжки за опалення
Згідно з аналітикою Міжнародного енергетичного агентства, комплексна термомодернізація застарілого житлового фонду (а таким він здебільшого є в Україні) забезпечить економію енергоресурсів майже на 30-40 %. Експерти цієї організації розрахували, що кожен долар, інвестований в енергоефективність, уможливить 4 долари економії. Причому, горизонт окупності цих проєктів в середньому становить 4 роки.
Якщо вдатися до деталізації, то навіть проведення відносно маловитратних заходів із енергоефективності дозоляє суттєво зменшити використання теплової енергії домогосподарством. Так, модернізація індивідуального теплового пункту (зокрема, встановлення сучасних насосів і клапанів терморегуляції) уможливлює економічний ефект на рівні 5-15 % (на цей відсоток зменшується платіжка за тепло). А завдяки встановленню регуляторів на радіатори та автоматичних балансувальних клапанів на стояки системи опалення, досягається ще до 25% економії теплової енергії!
До речі, нещодавно в Фейсбуку я випадково натрапив на пост однієї компанії з Сєвєродонецька (Луганська область), що займається утепленням будинків сучасними високотехнологічними матеріалами. Фахівці наводять конкретні показники економії коштів, що витрачаються на опалення 9-ти поверхового будинку з п’ятьма секціями. Зокрема, завдяки утепленню фасадів та стін на 100 кв. м протягом року заощаджується 118 232 Вт/год, або 14,5 умовного палива, або 15,8 тон вугілля, чи майже 11 тон мазуту. Відповідно, показники на 6 тис. кв. м: 7 млн Вт/год умовного палива, або 871 т вугілля, або 911 т вугілля, чи 659 т мазуту. В кінці посту автор риторично запитує: мовляв, чи потрібно таке державі? Додам від себе: судячи з усього – непотрібно, адже ця компанія, вочевидь, безуспішно пропонувала муніципалітетами свої послуги. Але ж, для місцевих чиновників вигідніше утеплювати фасади, скажімо, за 1 500 грн./кв. м. (є такі дані). А це – вдвічі дорожче, ніж реальна ринкова ціна!
Енергоефективність – здебільшого на папері
На перший погляд, в Україні програми з енергоефективності вже кілька років, як перебувають на порядку денному уряду. Цей важливий напрямок вписаний як один із пріоритетів в Енергетичній стратегії України до 2030 року. Існує близько 250 правових документів, які регулюють цю сферу (хоча критично необхідний законопроєкт "Про енергетичну ефективність" прийнято за основу лише в березні ц. р.). Працює державна програма з часткової компенсації домогосподарствам "теплих кредитів". Протягом 3 років діє Фонд енергоефективності, котрий фінансує проєкти для ОСББ з тепломодернізації багатоквартирних будинків (програма "Енергодім").
Втім, всі ці державні зусилля радше нагадують "латання дірок", що полягає в безсистемному впровадженні ситуативних змін під гаслами енергоефективності. І ось чому.
Державне фінансування енергоефективних проєктів – "це крапля в морі". Так, за оцінками Мінрегіонбуду, для досягнення істотних результатів в цій важливій сфері необхідно щороку інвестувати в профільні проєкти близько 3 мільярдів доларів. Водночас, за різними оцінками, для "загальнонаціональної" термомодернізації будівель в Україні необхідно від 500 до 700 млрд грн. (від 18,5 до 26 млрд дол.). Тобто, якщо візьмемо 10-річний строк, то щороку потрібно вкладати в ці проєкти щонайменше 50 млрд грн. Для порівняння: всього з початку дії програми "теплих кредитів" в жовтні 2014 р., сума державних відшкодувань становить 3,45 млрд грн. В держбюджеті минулого року на стимулювання енергоефективності було передбачено всього лише 2 млрд грн. З них - 1,6 млрд на роботу Фонду енергоефективності, 400 млн — на програму "теплі кредити". Хоч як це не прикро, проте державні інвестиції в програми тепломодернізації й енергозбереження ЖК-сектору – це всього лише кілька жалюгідних відсотків від реальної потреби!
Кількість успішно реалізованих проєктів з енергоефективності в ЖК-галузі настільки незначна, що це аж ніяк не пропорційно карколомному обсягу спожитих ресурсів в національному масштабі. На жаль, енергоефективність де-факто не сприймається владою як потужний ресурс, звідси – близький до нуля її вплив на якісні показники економічного розвитку. Так, уряд звітує, що програмою "теплих кредитів" з 2014 року скористалося 850 тисяч родин. Проте, якщо взяти загальну суму відшкодованих держбюджетом коштів, то в середньому на одне домогосподарство перепало "аж" 3 800 грн. державної підтримки. Водночас, згідно з відкритими даними, за 5 років програмою "теплих кредитів" скористалося понад 6 100 багатоквартирних будинків. А за три роки функціонування програми "Енергодім" держагенцією отримано 700 заявок від ОСББ на загальну вартість 5,7 млрд грн. З них підтримано і реалізується об’єднаннями 450 енергоощадних проєктів. При цьому Фонд енергоефективності звітує про 51 модернізований будинок. Для порівняння: на сьогодні в Україні нараховується близько 180 тисяч багатоквартирних будинків, з яких понад 33 тисячі мають створені ОСББ. Відтак, "теплими кредитами" охоплено всього лише 3 % багатоквартирних будинків, а програмою "Енергодім" - "аж" 1,5 % ОСББ.
Чинна система житлових субсидій демотивує мешканців багатоквартирних будинків від впровадження заходів з термомодернізації. Держава щороку виділяє 30-50 млрд грн. на житлово-комунальні субсидії. З 14,9 млн домогосподарств цільову допомогу отримує 3,1 млн родин (тобто, більше 20 % від загальної кількості). Звісна річ, субсидії соціально-незахищеним громадянам – виправдані й необхідні. Проте, у розвинених країнах світу кількість отримувачів допомоги становить 1-2 % (максимум 5 %) населення. Відтак, українська модель держкомпенсації за ЖК-послуги є викривленою. На жаль, вона полягає в банальному проїданні тих мільярдів гривень, які мали б використати на термомодернізацію будинків. З часом це би дозволило суттєво скоротити споживання і рахунки за ЖК-послуг (зокрема, за опалення).
І останнє, проте не менш важливе. Найбільш успішні західні моделі енергозбереження грунтуються на залученні приватних інвесторів. Йдеться про енергосервісні компанії (ЕСКО), котрі реалізують проєкти з енергозбереження за кошти приватного капіталу, або ж власні, -- "під ключ" (від енергоаудиту до видачі енергетичного сертифікату). При цьому повернення інвестицій і отримання прибутку за ЕСКО-договорами відбувається протягом кількох років – за рахунок зекономлених підприємствами, чи домогосподарствами коштів, внаслідок впровадження енергоефективних технологій. На жаль, в Україні сегмент ЕСКО перебуває в зародковому стані, зокрема, із-за відсутності стимулюючої державної політики, правового, інституційного та іншого забезпечення. Як наслідок, в нашій країні наразі працює всього лише 30 енергосервісних компаній. Назагал, укладено близько 400 угод щодо енергомодернізації бюджетних закладів і всього лише 80 ЕСКО-договорів у промисловості – на загальну суму близько півмільйона гривень. Чи не надто мізерна кількість у масштабах України?
Потрібен не "точковий", а комплексний підхід
Отже, для того, щоб енергоефективність (зокрема, ЖК-сектору) лишалася не лише на папері та в форматі владних піар-реляцій, як мінімум, необхідно:
а) енергоефективність повинна стати чи не "державною релігію" - тож, урядові необхідно проаналізувати можливості спрямування додаткових бюджетних коштів на профільні проєкти з непріоритетних сегментів. Назагал, щорічне державне фінансування енергоефективних програм має бути на старті не менше 10 млрд грн.;
б) урядові й парламенту потрібно кодифікувати законодавство щодо енергоефективності, оскільки чинні нормативно-правові акти не мають цілісного характеру, нерідко спричиняючи різноспрямовану дію;
в) урядові – розробити довгострокову стратегію і план дій з чітким переліком заходів і визначених джерел фінансування – за стандартами Європейського Союзу;
г) уряд і парламент мають розглянути ідею впровадження обов’язкової сертифікації енергоефективності для всіх будівель, сформувавши чіткі критерії, узгоджені з профільними документами ЄС;
г) урядові й парламенту – розробити пакет стимулів (законодавчих, інституційних, фінансових тощо) в контексті розширення практики і застосування ЕСКО-договорів в ЖК-секторі; застосування лізингових операцій з енергомодернізації багатоповерхівок; впровадження форматів державно-приватного партнерства, зокрема концесії тощо.
Олег Тітамир, президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг" спеціально для Главреда.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
