За що білоруси можуть сказати спасибі Лукашенку

Якщо Білорусія "завалиться", наступною буде Росія, заявив Олександр Лукашенко в інтерв'ю російським телеканалам.

Не зовсім зрозуміло, що має на увазі Лукашенко під фразою "Білорусія завалиться". Білорусія - не щось абстрактне, це завжди абсолютно конкретний режим влади і управління, модель економіки, соціальна модель. Втім, як і в будь-якій іншій країні.

Коли "звалилася" Німеччина Гітлера, то для режиму Гітлера і нього самого це була катастрофа і трагедія. Чи стало це катастрофою для Німеччини? Ні, у неї з'явився шанс побудувати нову систему, але вже без фашизму, який і завів Німеччину в глухий кут і привів її в результаті до поразки.

читайте такожЯк арешт Колеснікової вплине на протестиНа практиці Лукашенко зумів "застабілізувати" ситуацію в Білорусії на рівні краху СРСР. І зробив цю модель базовою. У якомусь сенсі це був вимушений крок, так як ресурсу розвитку у Білорусії немає і бути не може в рамках того технологічного укладу, в якому спочив у бозі Союз, а деградувати, як сусідня Україна, Лукашенко не став. Власне, за це його і люблять до безпам'ятства його обожнювачі.

Чому час Лукашенка безповоротно пішов

Будь-яка стагнаційна модель прожирає внутрішній ресурс, а значить - підтримувати її можна тільки за рахунок підживлення зовнішнім. Що Лукашенко і зумів зробити, отримавши можливість закривати виникаючі касові розриви в білоруській економіці за рахунок російських дотацій і преференцій. Але питання в тому, що за 26 років він так і не створив проекту розвитку, зупинившись на "стабільності" і вважаючи її самостійною цінністю.

Власне кажучи, саме зараз це і вистрілило. Накопичилася очевидна психологічна втома від беззмінного "лідера", а для молоді стагнація подвійно неприйнятна - всі соціальні щаблі зайняті, у неї просто немає шансу в цій системі.

За 26 років в країні народилося і виросло ціле покоління (а точніше, на підході вже і друге), для яких місця в Білорусії Лукашенка немає. Вибір простий - або піде він, або підуть вони. Звідси і жорстокість протестів, і навіть якщо нинішні будуть задавлені, їх градус і амплітуда будуть тільки наростати.

"Стабільність" закінчилася. Вона завжди закінчується. Але проблема Лукашенка в тому, що крім стабільності, йому нічого пред'явити. А від нього вимагається (і давно потрібно) пред'явити не тільки її, але і перспективу. Її Лукашенко пред'явити не в змозі. Якщо сьогодні як вчора, а завтра - як сьогодні, то яка це перспектива?

Чи чекає Білорусь катастрофа

Лукашенко - це лідер для моделі стагнації. Але розвиток - це не до нього. Більш того - пред'являти до нього претензії, що він не створив проект розвитку, теж не зовсім вірно - на цьому етапі теж потрібен свій особливий лідер.

У цьому сенсі білоруси зобов'язані сказати спасибі Лукашенку за стабільність - і тут двох думок бути не може. Але те, що він став гальмом і греблею, яка закупорила рух Білорусії в майбутнє - не менш непорушний факт.

Вчасно піти - це не просто наука, а й ціле мистецтво, і ось тут у Лукашенка явні прогалини.

Коли руйнується черговий диктаторський режим, це означає лише одне: він вичерпав можливості експлуатувати ту модель, яка і утримувала його при владі. Звичайно, для вигодоодержувачів цієї моделі її крах є катастрофою або принаймні створює для них ситуацію невизначеності.

читайте такожАбо білоруси перетворяться на псів війни, або шакал Лукашенко їх зжереДля вищого керівництва режиму, який і привів країну до краху, це є, поза всяким сумнівом, кінцем, якого воно хотіло б уникнути. Але у країни в момент краху режиму відкривається вікно можливостей, в рамках якого країна і народ можуть вибрати іншу модель розвитку. Але, звичайно, вже без попередніх правителів, які повинні піти разом з системою, що їх поховала. Ще раз - для цих керівників ситуація, поза всяким сумнівом, виглядає особистою катастрофою. За рамками тієї системи, в якій вони були першими особами, у них просто немає майбутнього.

А життя продовжиться, нехай і без них. Навряд чи безхмарна, тим більше, що будь-який диктатор після краху свого режиму як правило залишає після себе випалену пустелю. Але, як відомо, Гітлери приходять і йдуть, а німецький народ залишається. І це справедливо для будь-якої країни.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред