Перемога Майї Санду на президентських виборах у Молдові відкриває можливість для перезавантаження україно-молдавських відносин. Очевидно, що при Санду діалог між країнами відновиться.
Ігор Додон був нерукоподатним для Києва: він робив заяви, що мали відверто недружній характер стосовно України, починаючи зі статусу Криму і закінчуючи ситуацією на сході. Тож за президентства Додона Кишинів не розглядався Києвом як надійний партнер. І хоча Молдова є парламентсько-президентською республікою, а позиція уряду відрізняється від позиції президента, все одно головою держави є президент, а Додон не був тим президентом, з яким Україні було зручно будувати нормальні відносини, як із лідером сусідньої держави.
Крім того, за часів президентства Додона через відсутність прямих політичних контактів на вищому рівні у нас не було ідентифіковано багато процесів економічного та зовнішньополітичного напрямків. Президент обмежений у Молдові у своїх повноваженнях, але він все одно може запускати чи перезавантажувати певні процеси, зокрема, визначати взаємодію Молдови та України в питаннях енергетичної безпеки, прикордонного співробітницва та реалізації нових проектів.
Майя Санду, звичайно, перезавантажить україно-молдовські відносини. Дуже ймовірно, що Санду зустрінеться із Зеленським та прибуде з візитом до Києва. На це цілком можна сподіватися.
Але я не надто оптимістичний із точки зору того, що перемога Санду означатиме стовідсотковий розворот Кишинева від Москви.
- По-перше, є внутрішній політичний спротив цьому, зокрема, в парламенті – потужні соціалісти, які не дозволять Санду проводити явний антиросійський курс.
- По-друге, Молдова залежить від РФ в енергетичному та економічному плані, а також через наявність Придністров’я з російськими збройними підрозділами.
Тому Санду буде будувати реалістичну політику, враховуючи національні інтереси Молдови. А тому очікувати від неї підігрування Києву в питаннях убезпечення Одеського регіону чи Буджаку від можливості активності російських ДРГ не варто. Санду буде дуже обережною у відносинах із Києвом.
Крім того, вважаю, що Молдова буде висувати завеликі вимоги до Києва, натомість нічого конкретного не пропонуючи нам взамін. Тобто вона з нами буде "торгувати словами", наприклад, заявами по Криму або Донбасу, а в обмін буде вимагати жорсткої позиції по блокуванню придністровського регіону.
Така несиметричність відносин та намагання використати євроінтеграційну риторику для отримання економічних чи зовнішньополітичних дивідендів неодноразово проявлялися і до цього, при "проєвропейських" урядах Молдови, наприклад, за часів Плахотнюка. Втім, це не давало Києву жодних преференцій в україно-молдовських відносинах. Навпаки, Україну примушували, в тому числі і європейські партнери, робити те, що суперечило її національним інтересам.
Тому не варто дивитися крізь "рожеві окуляри" на європейський вектор політики Майї Санду. Краще уважно придивлятися до конкретних дій її команди по формуванню зовнішньополітичних коаліцій у Молдові та зобов’язань, які вона братиме на себе.
Крім того, України варто вимагати від її молдовських партнерів економізації двосторонніх відносин.
Україна зацікавлена у співпраці з Молдовою в різних сферах, починаючи від енергетики і закінчуючи взаємодією в металургійній галузі, вирівнюванні торговельного балансу, припиненню контрабанди, яка йде з території Молдови, причому більше не через Придністров’я, а через північні та південні регіони Молдови.
читайте такожПеремога Санду у Молдові – це нещівна поразка РосіїКрім того, не варто очікувати збройного загострення у Придністров’ї, воно можливе лише в політичній площині – жодних військових зіткнень чи протистояння на лінії розмежування між Молдовою та Придністров’ям не відбувається з 90-х років. У самому Придністров’ї зацікавлені у збереженні статус-кво цього регіону. І саме тому зараз спостерігається істерія у придністровських та деяких російських інформаційних ресурсів, які розкручують тему "оточеної фортеці" Придністров’я. Це робиться керівництвом Придністров’я задля отримання допомоги з боку Російської Федерації – субсидій, які освоюються нинішнім режимом у Тирасполі.
Висловлю крамольну думку: для Тирасполя більш вигідною є Санду, ніж Додон. Тому що при Додоні доводилося говорити про якісь конкретні переговорні процеси з Кишиневом, а при Санду можна буде ігнорувати й торпедувати бідь-які домовленості між Тирасполем і Кишиневом, отримуючи при цьому допомогу РФ (фінансування, списання боргів тощо).
Втім, думаю, що при Санду проблема придністровського врегулювання може отримати трошки іншу динаміку, ніж за Додона, а, відповідно, Придністров’ю можна експлуатувати тему "оточеної фортеці" і дурити Москву. Це – єдине "загострення", яке можна очікувати на даному етапі.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
