Покійного Геннадія Кернеса я бачив тільки один раз. Це була випадкова зустріч на вулиці. Невисокий чоловік в пальто, не обираючи слова, давав вказівки дорожнім робітникам, які перекладали харківський асфальт до чергових виборів. Перехожі впізнавали його, деякі віталися, здається, з пустощів привітав його і я.
У цій короткій картинці з життя можна було розгледіти два головних секрети успіху Кернеса: імідж міцного господарника, за який його цінували в Харкові (хоча є й інші думки), і пристрасть до яскравих виразів, завдяки яким він став відомий на всьому пострадянському просторі (і це безперечно).
Харківська генерація
Навесні 2006 року в YouTube з'явилося відео, що миттєво стало вірусним. У ньому кандидат в мери Харкова Михайло Добкін записував своє передвиборче звернення, а Геннадій Кернес давав йому цінні поради. Геннадій Адольфович з'являвся в кадрі всього один раз, але було ясно, що він – душа і мотор цієї виборчої кампанії. Перепалка двох цинічних політиків була сповнена таких точних формулювань, що її досі багато хто пам'ятає напам'ять.
Спочатку все це здавалося "чорним піаром "(хто ж за таких клоунів голосуватиме?), та й саме походження запису туманно: чи то самі злили, чи то кроти конкурентів. Однак у підсумку зіграло на руку героям ролика: Кернес всерйоз і надовго прийшов і до влади в Харкові, і в першу лігу української політики.
Більш того, відео з харківським дуетом відкрило для жителів пострадянського простору політичне життя України – скандальне, з великими дозами хамства і цинізму, але дуже живе, конкурентне (чому жителі багатьох колишніх радянських республік могли тільки позаздрити). З усіх мерів українських міст з популярністю Кернеса міг посперечатися хіба що Кличко.
Багато в чому героя створило місце дії. Харків у пострадянській Україні займав особливе становище. Образ старовинного університетського центру зі статусом "першої столиці" України і одночасно пролетарського російськомовного міста робив його ареною протиборства двох течій - проросійського, з сильною радянською ностальгією, і нового націонал-демократичного.
Харків дав українській політиці багатьох відомих персонажів - одного з лідерів Партії регіонів Євгена Кушнарьова і нинішнього главу МВС Арсена Авакова. Але Кернес став найцікавішою фігурою в цій харківській генерації.
Він прийшов у політику в нульові роки, з бізнесу "лихих 90-х", багато говорили про його кримінальне минуле, що залишило відбиток на манерах Кернеса і його багатому словниковому запасі. Деякий час він коливався між двома векторами – націонал-демократичним і проросійським, він навіть виступав на сцені харківського Майдану 2004 року, проте в підсумку зробив ставку на Партію регіонів.
У 2006-му, в рік виходу знаменитого відео, Кернес посадив в крісло мера свого товариша Добкіна, а сам став секретарем міськради. У 2010 році після перемоги Януковича Добкін пішов на підвищення в харківські губернатори, а Кернес змінив його на посаді мера, перемігши в жорсткій сутичці екс-губернатора Арсена Авакова, з яким вони стали смертельними ворогами.
Для харківських націонал-демократів перемога Кернеса була шоком і образою, що римувався з недавньою перемогою двічі судимого Януковича. Тоді на вулицях з'явилися білборди, на яких З Новим роком харків'ян вітав Пабло Ескобар.
Однак для більшості городян Геннадій Адольфович був своїм і зрозумілим. На десять років Харків став його безроздільною вотчиною. Він дійсно багато займався міським господарством, попутно продовжуючи епатувати скандальними інтерв'ю, а відео з засідань міськради, де він обіцяв "помножити на нуль" недбайливих чиновників, користувалися незмінним успіхом.
Геній виживання
У 2014-му перед Кернесом знову став складний вибір. У момент краху старої влади Янукович планував зробити Харків опорним пунктом для опору революції, а в самому місті з'ясування відносин між майданівцями і антимайданівцями швидко перейшло в збройну стадію. Кернес міг зробити ставку на ескалацію, яка могла довести до Харківської народної республіки і більш кривавого розколу країни, але в підсумку вважав за краще залишитися в полі легальної української політики.
28 квітня 2014 року на Кернеса було скоєно замах, який залишився нерозкритим, як і багато гучні злочини того періоду. Сам Кернес називав замовником свого давнього недруга Авакова, що став одним зі стовпів нової влади. Є версія, що замах був помстою з боку проросійських сил, які не пробачили Кернесу помірної позиції і відмови перетворювати Харків на арену битви за "Новоросію". Кернес вижив, залишився прикутим до візка інвалідом, але з першої ліги української політики не вибув.
У післямайданній реальності становище вихідців з Партії регіонів було незавидним - у публічному дискурсі їх списали в "п'яту колону". Однак їхні виборці нікуди не поділися і потребували вираження своїх інтересів. Та й після всіх потрясінь 2014 року стало очевидно, що політиків, подібних Кернесу, складно назвати "проросійськими" в прямому сенсі.
Справжні проросійські діячі тоді покинули країну або вирушили воювати в Донбас. Решта ж представляли інший погляд на розвиток України: швидше позаблокової, ніж прозахідної або промосковської, суверенної, але без ексцесів націоналізму і відмови від радянського минулого, оновленої версії УРСР. Тому те, що Кернес залишився мером Харкова (виграв вибори 2015-го в один тур) і загальнонаціональним політиком, не викликає подиву. Занадто багато жителів південно-східної частини країни поділяли ті ж переконання.
Харківський мер виявився генієм політичного виживання в бурхливій постреволюційній реальності.
Він зумів налагодити відносини і з Порошенком, і з лідерами Опозиційного блоку. Кернес залишався нехай регіональним, але центром сили, з яким у підсумку доводилося домовлятися.
Під час виборів 2019 року Порошенко, у відчаї від падаючого рейтингу, звернувся за допомогою до Кернеса. Геннадій Адольфович підтримав його, сам при цьому нічим не ризикуючи: виборці Кернеса залишилися з ним, а от виборці Порошенка, ті самі харківські націонал-демократи, такий протиприродний союз не оцінили.
Непереможений мер
Прихід до влади Зеленського мало що змінив у долі Кернеса. Хоча, можливо, як майстер розмовного жанру і зірка Ютуба він і ревнував до небувалого успіху шоумена. Кернес міг бути корисним новій владі, відтягуючи голоси у проросійської "Опозиційної платформи - за життя"на парламентських виборах, але міг і помножити на нуль нового губернатора, призначенця Зеленського, який не прийшов йому до двору.
Було очевидно, що міські вибори 2020-го він виграє без зусиль і домовлятися знову буде не він, а з ним. Втіленням безсилля Зе-команди стали ролики їх кандидата в мери, які намагалися висміювати знамените відео з Кернесом і Добкіним, – жалюгідна пародія тмяніла на тлі неповторного оригіналу.
Парадоксально, але долю регіонального важковаговика, якого не брали кулі і компромат, вирішив вірус. Кернес став жертвою Covid-19 в розпал виборчої кампанії і був госпіталізований в берлінську "Шаріте" (майже одночасно з іншим знаменитим пацієнтом – Навальним). І тут йому наостанок вдалося зробити неймовірне - знову виграти вибори, практично не приходячи до тями, з лікарняного ліжка. Він пішов з життя непереможеним мером міста.
Смерть Кернеса залишає вакантним не тільки крісло в мерії. У Харкові за його спадщину неминуче почнеться бійка між соратниками, але ось на загальнонаціональному рівні Кернесу навряд чи швидко знайдеться рівноцінна заміна.
Чи був покійний моральною людиною? - запитаємо слідом за класиками. Ні, не був. Геннадій Кернес був плоть від плоті пострадянської української політики, повної гнилих компромісів, корупції і злочинів. Але те, що він залишився однією з її найяскравіших фігур у минулому десятилітті, безсумнівно.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
