Чи запалає Європа слідом за США: чому протести перекинулися на інший континент

Протести проти расизму та поліцейського свавілля, що розпочалися в США після смерті афроамериканця Джорджа Флойда під час затримання його поліцейськими, перекинулися в Європу. Протестна хвиля прокотилася Францією, Великобританією, Данією, Швецією та низкою інших країн. Європейські мітингувальники виступили з тими самими гаслами, що й американські: "Black lives matter", "I can’t breathe" та "No to racism".

Загибель Флойда зачепила за живе всіх, хто бачив кадри його затримання, а по суті – знущання над живою людиною. Попри все те, що писали про загиблого, існує презумпція невинуватості, і лише суд може визнати людину винною та призначити покарання. А те, що ми побачили на відео затримання, було нелюдським поводженням, яке порушувало всі можливі та неможливі міжнародні конвенції.

Мабуть, кожен, хто побачив ці кадри, приміряв цю ситуацію на свою країну. На превеликий жаль, треба констатувати, що у багатьох країнах поліцейські поводяться брутально і жорстоко, вважаючи, що держава доручила і дозволяє їм робити все, що вони хочуть. Тому люди в багатьох країнах виходять на протести, аби в такий спосіб сказати державі, яку вони утримують, що ця держава повинна захищати їхні інтереси, а не зневажати права людини та дозволяти всі ті кричущі дії, до яких часто вдаються поліцейські.

І хоча до України ця протестна хвиля ще не докотилася, але проблема поліцейського свавілля актуальна і для нас. В Україні багато своїх резонансних випадків, свіжий приклад – катування і зґвалтування поліцейськими жінки-свідка під час допиту в Кагарлику.

Тому немає нічого дивно в тому, що громадяни будь-якої країни хочуть мати права і готові боротися за них, а не бути покірними вівцями, з якими можна робити все, що заманеться.

читайте такожРозвал держави і втрата ролі гегемона: чим закінчиться вибух у СШАМітинги в європейських країнах можуть тривати і надалі, не обмежуючись разовою одноденною акцією під посольством США. Особливо тривалими вони можуть бути у країнах, які традиційно не лишаються байдужими до подібних інцидентів – у Франції, Німеччині та скандинавських країнах. Все залежатиме від того, наскільки зачеплено нерв людей у тій чи іншій країні, і наскільки гостро люди в цій країні відчувають необхідність захистити себе від аналогічних ситуацій, захисти власні права. Якщо для певної європейської країни проблема, яка збурила Сполучені Штати, також є нагальною, то протести там триватимуть дуже довго. До того ж, вони перекидатимуться від однієї країни до іншої, а зрештою стануть глобальним рухом за права людей і проти насильства з боку тих, хто ці права порушує.

Інше питання – чи можуть протести в європейських країнах супроводжуватися всім тим, що зараз відбувається у США – мародерством, вандалізмом і грабежами.

Насправді у Сполучених Штатах протести перетнули межу і стають антиподом того, проти чого люди протестували. Відповідати свавіллям на свавілля – це вже не демократія. Злочинців потрібно карати, і для цього є правоохоронна система. А вдаватися до вандалізму, мародерства та знищення всього, що є поруч, як це відбувається в Америці – це і є відповіддю свавіллям на протиправні дії.

У Європі протести, швидше за все, будуть менш радикальними. Хоча, враховуючи досвід Франції з її традиційними сотнями спалених автомобілів та розбитими вікнами й вітринами, все може бути. Однак все-таки той факт, що ця подія сталася не в Європі, а за океаном, дає підстави сподіватися, що в європейських країнах рівень вандалізму буде значно нижчим.

Які наслідки матимуть ці протести, і до чого вони призведуть? В принципі, реакція на ці протести буде за двома напрямками – внутрішньополітична, окрема в кожній країні, та міжнародна.

Міжнародна реакція на протести може полягати в тому, що буде напрацьована загальновизнана норма, яка потім повинна буде трансформуватися в національне законодавство країн. Адже у випадку, коли протести перестають бути поодинокими випадками, охоплюють багато країн і стають суспільно значущим явищем, міжнародні організації, зокрема, ООН, беруть на себе ініціативу доопрацювати ті чи інші міжнародні інструменти, які покликані боротися з порушеннями прав людини.

Внутрішньополітична реакція в окремих країнах полягатиме в тому, що окремі національні органи, зокрема, парламенти, вноситимуть певні законодавчі зміни, покликані обмежити права правоохоронних органів у подібних ситуаціях та зупинити поліцейське свавілля.

Володимир Огризко, дипломат, колишній міністр закордонних справ України, керівник Центру дослідження Росії, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред