Чому в СРСР масово будували саме 9-поверхівки, а не 10: секрет розкрито

Ви дізнаєтесь:

• Чому в СРСР не будували житлові будинки вище 9 поверхів
• Головні причинитакого рішення

Типові залізобетонні краєвиди спальних районів по всій Україні мають одну спільну рису, яку ми часто не помічаємо: абсолютне домінування саме дев'ятиповерхових будівель. Свого часу вони прийшли на зміну легендарним п'ятиповерховим "хрущовкам", ставши новим стандартом радянського житла.

Проте чому радянські архітектори, маючи технології для вищого будівництва, так уперто зупинялися саме на позначці дев'ятого поверху? Як виявилося, за цим стояла не архітектурна естетика, а тотальна економія та суворий прагматизм. Кожен додатковий метр угору перетворював дешеве масове житло на фінансовий тягар для радянського бюджету, пише Oboz.ua.

Дослідження технічних регламентів того часу виявило чотири головні причини, чому 10-й поверх був під негласним табу.

Фактор 30 метрів: пожежна безпека

Це була чи не найголовніша причина. Основна маса радянських пожежних автодрабин (які переважно базувалися на шасі вантажівок ЗІЛ) мала обмежену довжину - від 28 до 30 метрів. Цього вистачало якраз для евакуації людей з дев'ятого поверху.

Рекомендуємо:

Чому в СРСР спецслужби носили саме шкіряні куртки: відповідь здивує багатьох

Будівельний нюанс: Якби архітектори додали бодай один поверх, будівля автоматично переходила б у категорію висоток. За нормативами, 10-поверхові будинки вимагали проєктування складних евакуаційних сходів із незадимлюваними відкритими балконами-переходами, а також встановлення систем автоматичного димовидалення. Це колосально здорожчувало кожен об'єкт.

Ліфтова математика

Згідно з тогочасними Будівельними нормами і правилами (БНіП), у будинках до 9 поверхів включно держава дозволяла встановлювати лише один пасажирський ліфт.

Двоцифрове число поверхів (від 10 і вище) зобов'язувало монтувати вже щонайменше два підйомники - пасажирський та вантажопасажирський. Для радянського керівництва це був подвійний удар:

По-перше, додаткове обладнання потребувало значних коштів на закупівлю та обслуговування.

По-друге, шахта другого ліфта забирала корисну житлову площу під'їзду, яку можна було б конвертувати у квадратні метри квартир.

Слабкий тиск у трубах

Стандартні технічні системи та водяні насоси, які монтували у підвалах житлових масивів, мали свій ліміт - вони могли без надмірних навантажень "проштовхнути" воду вгору приблизно на ті самі 30 метрів.

Для забезпечення водою 10-го поверху і вище звичайних потужностей уже не вистачало. Доводилося б будувати окремі потужні насосні станції, прокладати значно міцніші труби та конструювати додаткові технічні поверхи, що знову ж таки вимагало фінансування, яке зазвичай спрямовували на військові потреби.

Тиск на ґрунт та фундамент

Зведення панельних споруд вище 9 поверхів різко збільшувало вітрові та вагові навантаження на всю конструкцію. Щоб будівля була стійкою, архітекторам довелося б кардинально змінювати технологію: використовувати міцніші (і дорожчі) будівельні матеріали та суттєво підсилювати фундамент.

Ідеальна формула будівництва

У підсумку радянська влада вивела чітку економічну формулу: 9 поверхів - це ідеальна межа. Вона дозволяла заселити максимальну кількість громадян на мінімальній площі землі, але водночас утримувала собівартість одного квадратного метра на найнижчому рівні, не перетинаючи межу "висотного будівництва".

Все, що будувалося вище, ставало розкішшю, яку тоталітарна система не могла собі дозволити під час масового конвеєрного будівництва.

Дивіться відео про те, чому в СРСР будували саме дев'ятиповерхівки:

Цікаве по темі:

• Чому в СРСР були популярні їдальні: хитрий задум радянської влади розкрито
• Чому піонерам у СРСР суворо заборонялось тиснути руку дорослим: несподівана причина
• Навіщо в СРСР сипали сіль у пиво: причина криється не лише у смаку

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред