Підпишіться 
35 років тому Україна здобула незалежність, і 12 із них українці протистоять російській агресії, відстоюючи своє право жити у вільній та самостійній державі. Війна в Україні стала найбільшою в Європі після Другої світової, і за цей час українці не раз дивували світ.
Керівник Центру досліджень Росії, дипломат, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко розповів Главреду, чи проглядається край у війні з Росією, якою Україна вийде з цього пекельного протистояння і які шанси має на збереження незалежності, чому перемога Росії виключена, а сама вона приречена розвалитися, а також яких сюрпризів чекати на День незалежності.
Ваша дипломатична кар’єра починалася ще за радянських часів, тобто ви бачили Україну до незалежності, її перші кроки як самостійної держави і бачите Україну сьогодні. Як за цей час змінилося розуміння незалежності? Чи можемо ми говорити, що у 1991 році незалежність для багатьох українців була радше фактом, який вони отримали, тоді як сьогодні, особливо внаслідок такого потрясіння як війна, це вже цінність, яку суспільство готове захищати ціною життя?
Так, саме так. Хоча було б несправедливо говорити, що відновлення незалежності було просто даром Божим, тому що для цього десятиліттями докладалися величезні зусилля, і наша нація платила кров’ю, аби це сталося в 1991 році. Розмови про те, що незалежність "просто впала нам на голову" і "нікому не була потрібна", – це лише російська пропаганда, спрямована на підрив нас зсередини.
Сьогодні незалежність – це та цінність, яка визначає всю нашу теперішню діяльність. Якби вона не була цінністю, ніхто би в перші дні повномасштабного російського вторгнення не штурмував військкомати, не йшов у тероборону і не починав реально знищувати російського ворога. Адже до того вважалося, що Росія – це майже стратегічний партнер, друг і "старший брат. Із початком війни все змінилося: "старший брат" показав, що він є старшим катом, Каїном. Та насправді братерських відносин між Україною і Росією ніколи не було.
Тож ми себе переосмислили, усвідомили себе нацією та нарешті відчули, що маємо свої права, культуру, історію, традиції, які нікому не віддамо за жодні "коврижки".
Я прийшов на дипломатичну роботу в МЗС тоді ще УРСР у 1978 році: від того моменту і до сьогодні ми пройшли фантастичний шлях змін і переосмислення самих себе. Після перемоги над рашизмом цей процес нарешті завершиться. Україна почне розвиватися по-новому і остаточно підведе риску під своїм радянським і пострадянським минулим, адже навіть пострадянський час відзначався "радянськими метастазами" у вигляді корупції та інших негативів, які в нас досі зберігаються. Після закінчення війни та перемоги над Московією ми зможемо зробити карколомний крок вперед, щоб Україна стала центром сили в Європі і не лише.
У 1991 році Україна отримала незалежність по суті без війни за неї, а сьогодні незалежність доводиться відстоювати на полі бою і платити за неї високу ціну. Чому збереження незалежності та цілісності України виявилося таким складним завданням? І чи було в 90-і передчуття того, що незалежність України буде "кісткою в горлі" для Москви, а тому боротьба ще попереду?
Тоді спрацювали два фактори, які призвели до нинішньої ситуації. Перший із них полягав у тому, що на Заході перестали вважати Росію загрозою. Коли Радянський Союз (основна загроза цивілізованому світу) розвалився, на Заході була шалена ейфорія – це я бачив на власні очі. Росія була в руїнах, голодна і потребувала допомоги. І на Заході більше не бачили в ній загрози для себе, тож її вирішили підтримати, щоби вона не перетворилася на небезпечну клоаку. Тим більше, Єльцин запевняв, що Росія буде демократичною й не буде агресивною і комуністичною. Такі слова заходили Заходу, і він перестав оцінювати ситуацію реалістично і розуміти, чим насправді є Росія. Він оманливо припустив, що з Росією покінчено.
Я дуже сердитий на всесвітньовідомого філософа Френсіса Фукуяму, який написав книжку "Кінець історії" і вирішив, що протиборство з Росією закінчилося. На превеликий жаль, ця теза Фукуями пішла гуляти західним світом – і на Росію перестали звертати увагу.
Другий фактор – схожі процеси в Україні. У нас вирішили, що Росія тепер є новою незалежною державою, щоправда, з деякими рештками шовінізму та імперіалізму, але ми будемо з нею домовлятися, укладати угоди і торгувати, причому собі в кишеню, і жодної загрози вона не становитиме.
Відсутність розуміння і в Україні, і на Заході того факту, що Росія не змінилася, що її сутність залишилися такою ж, і призвела до того, що Росія почала підніматися і швидко відновила свій імперський дух, який потім трансформувався в Чеченські війни, агресію проти Грузії, анексію Криму і повномасштабну війну проти України в 2022 році. Не кажу вже про те, що Росія продовжила працювати по всьому світу: в Сирії, Африці тощо.
Тож Захід і Україна прогледіли виникнення загрози, хоча повинні були чітко усвідомлювати: Росія і її агресивна сутність не змінилися. Тепер ми платимо високу ціну за це.
Дивіться відео, в якому Володимир Огризко розповів, як Україні перемогти Росію, чого чекати на День Незалежності та якою буде наша країна після війни:
Який сценарій для України ви вважаєте найнебезпечнішим: замороження війни, "поганий мир" чи продовження бойових дій?
Миру, навіть поганого, з Росією укладено не буде. Тому що укладення будь-якого миру – це кінець Путіна і його режиму. Він це чудово розуміє, а тому відкидає будь-які спроби укласти хоча б домовленість про перемир’я (про мирну угоду взагалі не йдеться, це нереалістично). Адже тоді Путіну доведеться відповідати на тисячі незручних питань: що відбується в Росії, з чого росіяни починали і до чого дійшли, як жити далі, хто винен і що робити.
Для Путіна війна – це продовження власного існування. І політичного, і фізичного. Відтак, думати, що нам "загрожує" якийсь мир, надзвичайно наївно. Ні миру, ні перемир’я не буде – буде продовження війни до повного краху Російської Федерації в її теперішньому вигляді.
Можливо, це болюча правда, але я думаю, що події розгортатимуться за таким сценарієм, оскільки Путін пропустив усі можливості зупинитися. Згадайте початок минулого року, коли до влади в США прийшов Трамп і фактично дарував Путіну все те, що він зміг на той момент захопити. Нас дійсно тоді могли примусити погодитися на такий варіант. Але Путін цю можливість пропустив, вважаючи, що він буде просуватися далі, завойовувати все більше і більше та зрештою знищить Україну як таку.
Сьогодні ситуація кардинально змінилася: тепер не стільки Росія б’є по Україні, скільки Україна б’є по ній, причому з кожним днем дедалі сильніше, ефективніше і болючіше.
У нас є лише один варіант – продовжувати цю лінію, доводячи Росію до економічного колапсу і знищення ВПК Путіна. Ці дві складові зрештою дозволять нам висунути ті умови можливого перемир’я, які будуть вигідні не Путіну, а нам. Якщо російська економіка зупиниться, то зникнуть усі можливості Росії для ведення війни.
Ви говорите, що війна триватиме до повного краху Росії. Наскільки тривалим може бути цей процес? Чи може війна завершитися у найближчі роки, чи проглядається вже фінал?
Це залежить лише від одного – від здатності України масштабувати удари по російській території.
Більшість виробників українського озброєння сьогодні хвилюються лише про одне – навіть не про технології, які потрібно постійно оновлювати, а про те, що їм не вистачає грошей для того, щоб ці технології запускати, масштабувати і завдавати Росії максимально потужних ударів. Згадайте хоча б нашого "Мадяра", який говорить, що, якби в нього було все, що потрібно, він би знищував у сім разів більше ворожих цілей, ніж зараз. Це лише один приклад, але він показовий, бо це загальна проблема: навіть попри ті мільярди, які ми витрачаємо на війну і які нам надає ЄС, нам не вистачає грошей на таке масштабування ударів. Щоб відбувся злам, грошей повинно бути в рази більше.
Де взяти гроші? У Росії. В європейських фінансових інституціях лежить 230-270 мільярдів євро російських грошей, які поки що Європа в силу внутрішніх суперечок не може передати Україні. Коли ці гроші "розморозять", і Україна зможе швидко їх використовувати, це буде критичний момент, який дозволить в рази масштабувати наші дії. Наприклад, ось-ось вийде на промисловий рівень виробництво наших балістичних ракет. А їх потрібно не 3-5, а 500-1000, щоби був ефект.
Проблема і трагедія Росії у тому, що вона гола: вона не може захистити все те, що є на її території. Путін зробив безпечними лише кілька місць, де він особисто перебуває. А решта російської території не може почуватися в безпеці. Зараз Україна навіть наявними засоби уразила багато критичних об’єктів не лише нафтопереробної промисловості, але й військової інфраструктури: аеродроми, заводи, конструкторські бюро, склади – все те, що задіяно в завданні ударів по нашій територій. А масштабуванням спроможностей ми би вирішили два питання: по-перше, на нас би менше летіло (або летіло би зовсім мало), тому що у Росії не було б звідки і не було б що запускати, а, по-друге, РФ втрачала би свій економічний потенціал остаточно.
Наприклад, внаслідок другої хвилі наших атак на російські НПЗ у Росії функціонує всього 28% всіх АЗС. Якщо функціонуватиме 2% заправок, це означатиме, що російська економіка почне видихатися, адже без палива сучасна економіка не працює. Нехай на військові об’єкти бензовозами якось будуть підвозити паливо, але все решта не може жити в такий спосіб. Військова економіка не може жити без цивільної економіки, бо люди, які працюють, сплачують податки, завдяки яким потім держава фінансує війну. Сьогодні в російському бюджеті дірка на 6 трильйонів рублів, а наприкінці року прогнозують 9-10 трильйонів. То де Росії взяти гроші на війну?
Тому, чим більше можливостей у нас буде для того, щоб добивати російську економіку і її ВПК, тим швидше у нас буде відповідь на запитання – коли закінчиться війна.
Важливо й інше. Зараз розганяють наступну думку: якщо щура заженуть у глухий кут, він почне на всіх кидатися (це формула Путіна, який сам себе порівняв зі щуром). Мовляв, цей щур у такому випадку буду погрожувати застосуванням ядерної зброї. На Заході це наводять як аргумент на користь того, що не варто добивати Росію, бо щур божевільний і може зробити будь-що.
Але – якщо ядерна держава завдасть ядерний удар по неядерній державі, яка віддала їй свою ядерну зброю, то у неядерної держави зникають усі аргументи, чому не можна для свого захисту використовувати всі наявні засоби. Так, недавно мав нагоду роздивитися карту розташування АЕС в європейській частині Росії, і виявилося, що дуже багато з них – поблизу Москви. Коли на цьому в розмовах із нашими західними партнерами я завершую свою аргументацію, бачу, що у багатьох очі стають круглими і виразними. Мабуть, від страху.
Якщо нас, не доведи Господи, Росія атакує ядеркою, у нас не залишиться жодного варіанту, крім відповідати так, як зможемо. А, виходячи з того, що наші атомники були, є і будуть, то і створення "брудної бомби" теж не буде таємницею за сімома замками.
Нам потрібно чесно і спокійно говорити про це вголос, наголошуючи, що ми не збираємося схилятися перед шантажем, погрозами і залякуваннями, які постійно лунають з Москви. У нас є свої асиметричні засоби впливу, і вони будуть застосовані у певному випадку. Адже якщо підняти лапки і труситися від страху, це провокуватиме Путіна на ще більшу агресію та злочини. Путін повинен знати: раптом що – відповідь буде негайною і болючою.
Тому, говорячи про фактори завершення війни, я би відзначив лише два – гроші і масштабування наших ударів по території Росії, щоб її економіка припинила існувати.
Наскільки європейці близькі до ухвалення рішення про "розморожування" російських активів і передачу грошей Україні? Чи це радше фантастика, і такого рішення ми можемо не дочекатися?
Тут є доволі обнадійливі новини. Пару днів тому Кая Каллас говорила про підготовку нових потужних санкцій. Обнадійливим є те, що європейці найближчим часом ухвалять рішення про те, що їхні дії не підлягатимуть позовам російських судів. Умовно кажучи, якщо Басманний суд Москви чи будь-який інший винесе рішення відносно бельгійського уряду чи німецької фірми, чи будь-кого іншого, то у європейських урядів буде "охоронна грамота" у вигляді того, що на європейців юрисдикція російських судів не поширюється.
Власне, європейці зроблять те, що давно зробила Росія. Коли Росію вигнали з Ради Європи, вона одразу заявила, що не виконуватиме рішення Європейського суду з прав людини. Тож у Європі можуть ухвалювати рішення, що Росія повинна комусь щось виплатити, а в Москві відповідають, що їх це не стосується.
Вибачте, але чому з боку Росії така логіка можлива, а з боку Європи – ні? Треба нарешті почати діяти за тим самим принципом, який панує "за порєбріком": "с волками жить – по-волчьи выть". Дуже сподіваюся, що така банальна логіка дуже скоро візьме гору у європейських політиків.
Наскільки велика загроза реалізації негативного для України сценарію, тобто поразки у війні? Що з нами буде, якщо Росія здобуде перемогу у певному вигляді?
Я собі цього не уявляю з простої причини: якщо росіяни не змогли завоювати Україну ні за три дні, ні за чотири з половиною роки, шанси на "перемогу" Росії дорівнюють великому нулю. Тому я би навіть не починав фантазувати на цю тему. Нам слід говорити не про ефемерні російські перемоги, а про те, як нам об’єднати зусилля суспільства навколо ідеї дезінтеграції Росії, щоби вона зникла з політичної карти світу.
Тобто негативний сценарій виключений?
Серед імовірних для України я його не бачу. Зараз у Росії скандал на високому рівні через те, що головний економіст російського державного банку ще в травні розказав, наскільки все погано в російській економіці, і що Росія програє, бо вона сама, а Україна тримається і буде триматися, бо з нею весь Захід. Ось вам і відповідь на запитання про перспективи російської перемоги. Тому треба говорити про перспективи російської поразки, а ніяк не перемоги.
Що має статися з Росією та Путіним, щоб Україна могла видихнути і не боятися зазіхань з боку росіян? В якому вигляді має бути Росія, щоб спокійно і цивілізовано співіснувати з незалежною Україною?
В розібраному вигляді. Я давно і глибоко займаюся історією цього "народонасєлєнія" та дійшов висновку: це – певний історичний феномен, але з дуже негативним знаком. Вся історія утворення цього феномену говорить про те, що він здатен існувати лише в разі, якщо він веде агресивну загарбницьку політику та живе за рахунок пригноблення інших.
"Хорошие русские", як і Путін, говорять про "прекрасную Россию будущего" в теперішніх кордонах. Вони розуміють, що Московія, тобто болотяна територія сама по собі, без завойованих околиць, є економічно неспроможною. Там немає нічого, що може тримати еліту на плаву і допомагати їй визискувати все те, що зараз підвладно Росії.
Наприклад, Якутія – край Богом даний із запасами всього, що тільки можливо, де можна озолотитися не лише якутам, а всім, хто там живе. А що ми бачимо в Якутії? Суцільну соціальну катастрофу, тобто у людей немає нічого, що можна назвати нормальним цивілізованим життям. Так відбувається тому, що все вироблене в Якутії перетворюється на кошти, які відправляються до Москви, натомість якути нічого не отримують. Звісно, це невигідно тим, хто живе в Якутії.
Так само це невигідно жителям Сибіру чи Далекого Сходу, Татарстану чи Башкортостану, народам Північного Кавказу чи іншим, тому ще все, що вони виробляють, у них забирають, передають до Москви, яка на цьому жирує. Москва стала вітриною Росії для "корисних ідіотів" Заходу, які вважають, що Росія – це Москва, а коли їм пропонують від’їхати на 100 км від столиці, вони не хочуть бачити реальної Росії.
Росія в її нинішньому вигляді завжди буде загрозою для України. Розпад Росії на окремі державні утворення одразу ліквідує загрозу імперіалізму. Бо Татарстан чи умовна Східносибірська республіка напасти на Україну навряд чи зможе. Так само і Карельська Республіка, яка, я думаю, колись приєднається до Фінляндії, тобто повернеться до своєї батьківщини. Отже, в такому випадку просто зникає предмет загрози. Загроза сидить у Москві, у цій "столиці зла". Якщо вона буде ізольована і не матиме ресурсів, проблеми і для України, і для Європи, і для світу зникнуть. Уявіть собі на території Росії 7-8 держав, які не мають ядерної зброї, які нікому не загрожують і з якими можна нормально співпрацювати. Адже у нас немає жодних проблем із Татарстаном, Башкортостаном, Тивою, Далеким Сходом (там взагалі українці живуть) і Ставропольським краєм. У нас проблема з Москвою, центром зла, тому що там традиційно сидять божевільні люди, які живуть імперською логікою і намаганням використати все довкола для збільшення власної сили і влади.
Тож це єдиний спосіб змінити все в безпековому просторі.
А як ви оцінюєте запас міцності Росії? Скільки років або десятиліть вона може протриматися в її нинішньому вигляді до того, як почне сипатися, і там стартують відцентрові процеси?
Про роки навіть не йдеться – йдеться про місяці. Якщо Україна продовжить те, що зараз робить, то у Росії немає років. Вона не зможе увійти у 2027 рік бодай із якимсь бюджетом. У Росії видатки і доходи вже більше не вирівнюються, і вона не може функціонувати за старими схемами. Хіба що там намалюють якісь цифри, що в Росії ніколи не було проблемою. Але це зовсім не означає, що в такий спосіб можна керувати економікою – вона має свої об’єктивні закони і не слухається Путіна.
Тому в Росії немає років – у неї місяці. Єдине, що Росію може на певний період врятувати, – це негайне припинення війни на будь-яких умовах.
Розуміння того, що Росія залишилася останньою "тюрмою народів", зростає у світі. А після цієї війни, люди, які мають національні або регіональні інтереси, задумаються про іншу форму організації. Якщо путінський режим швидко завалиться, то будь-який інший режим буде не в змозі повторювати те, що відбувається зараз. І тоді з’являться можливості для суб’єктів РФ думати про власну долю і своє майбутнє.
Достатньо навіть одній республіці оголосити про вихід зі складу РФ, ефект доміно завалить Росію впродовж кількох тижнів.
Чи може після краху путінського режиму до влади в Москві прийти інша людина, яка намагатиметься виглядати трішки більш адекватною, але суть буде та сама, а російське суспільство буде настільки отруєне жагою реваншу, що ми матимемо ті самі проблеми з Росією?
Це залежатиме від реакції Заходу на зміну режиму. Якщо для повернення до цивілізованого світу від Росії вимагатимуть пройти процеси дерашизації, демілітаризації і деколонізації, у неї ні з новим Путіним, ні зі старим не буде жодного шансу. Росія сама вже не буде здатною ні на що. Зараз вона тримається виключно за рахунок підтримки Китаю. Саме він тримає Росію на плаву. А після падіння путінського режиму для Китаю зникнуть будь-які обмеження на реалізацію його власних інтересів, а вони у Пекіну доволі амбітні – від повернення територій, які були захоплені Росією, до економічного домінування над усім Східним Сибіром. Там виникне багато несподіваного.
Так чи інакше Росії доведеться платити по боргах. Хто би там не був після повалення путінського режиму і в якій би формі Росія не існувала, всі ці утворення будуть виплачувати Україні компенсацію. За деякими оцінками, збитки, завдані Україні, сягають 1 трильйона доларів. Мені здається, будь-хто, хто прийде після Путін, буде щасливий, якщо йому дадуть можливість зберегти хоч щось у цій країні, бо мріяти про новий Рейх та новий рашизм може хіба що божевільний.
Як змінилася і змінюється роль України в Європі (або у світі) внаслідок війни і того, як українці проявили себе в ній?
Нехай мене назвуть "рожевим оптимістом", але я бачу після війни Україну зовсім в новій іпостасі. Розглянемо безпековий аспект. Хто, крім України, сьогодні може показати всім європейцям приклад того, як слід вести надзвичайно важку війну? Ніхто! Немає сьогодні в Європі країни, яка не теоретично, малюючи стрілочки на карті, а практично може сказати, що "ваша логіка не працює". Українські військові навіть під час спільних навчань із країнами НАТО доводять, що стара натівська стратегія не працює і розрахована на позаминулі війни, а не сучасні. Така країна просто не може бути поза межами європейської системи безпеки.
Зеленський запропонував, як на мене, надзвичайно важливу конструкцію – антибалістичну коаліцію. Всі в Європі зрозуміли, що покладатися на американців у цьому плані не можна, тому що США не закриють Європу від російської загрози. Тож потрібно створювати щось таке, що буде незалежним від Штатів і буде європейським за суттю. Ми якраз пропонуємо варіант. Європейці це зрозуміли, і вже об’єдналися 10 країн. І це, на мою думку, є прообразом нової європейської системи безпеки.
Щодо НАТО, то я підтримую сказане Залужним: Альянс не встигає за сучасними тенденціями і потребує реформування та нових підходів. Україна є лідером у розумінні того, яким чином це треба робити.
Тож після війни Україна відіграватиме роль лідера у безпекових питаннях, тому що поєднання українського досвіду, ноу-хау і європейських фінансів дозволить убезпечити Європу.
Крім того, у Європі бояться продуктів українського сільського господарства, тому що у нас є можливості засипати Європу українським зерном. А це означає, що в нас є потенціал виходу не лише на Європу, а й на світовий ринок із європейським знаком якості. А, значить, ми можемо заробляти, причому не лише на зерні, а й на продукції з нього.
Хіба у нас немає металургії? Хіба немає можливості займатися транспортним бізнесом? Хіба в нас немає свого торговельного флоту і тому подібного? Є маса речей, які ми можемо використовувати для того, щоб стверджувати себе в абсолютно новій ролі. Я вже не кажу про ноу-хау та наші спроможності у високих технологіях, а все це є і розвивається.
Якщо запрацюють ці складові, і якщо у нашій внутрішній політиці ми перейдемо до нової ролі держави та її інститутів, Україна буде одним із лідерів Європи. Це очевидно.
Ви говорите про металургію та іншу промисловість, але ж чимало цих підприємств були розташовані на територіях, які зараз окуповані, а, відтак, вони або розбиті, або вирізані та вивезені до Росії. Швидко все це не відновиться.
Все це відновиться, якщо в Україну підуть інвестиції. А вони підуть: на відбудову планують витратити величезні суми, і про це говорять щороку на конференціях із відбудови, остання з яких була в Гданську. Плани дуже серйозні.
Згадайте, що відбулося з Німеччиною після Другої світової війни, коли їй допомогли стати на ноги. От і Україна має стати країною, яка буде "всмоктувати" іноземні інвестиції.
Водночас подивіться на Путіна: він бігає по вій країні і кричить, щоб давали інвестиції. Але у відповідь усі крутять пальцем біля скроні: "Нам би вижити. Які інвестиції?".
Якщо міжнародний бізнес прийде в Україну з грошима, будь-яка промисловість стане на ноги, причому дуже швидко.
Наголошую, це лише традиційні речі. А у нас є й світлі голови, які даватимуть перспективу і штучному інтелекту, і в усьому, що пов’язано з новітніми технологіями. Така країна не може опинитися на задвірках історії, а буде новим потужним європейським тигром. Я в це абсолютно вірю.
Вічні питання – членство України в ЄС і НАТО. Чи станеться колись цей вступ до Євросоюзу та Альянсу? Коли? І наскільки нам це потрібно з огляду на зміну ролі України в Європі, про яку ви говорили?
Це потрібно, бо це належність до клубу цивілізованих держав. А ця належність є маркером того, що країна є частиною передової групи держав – економічно сильних, демократичних, правових і таких, що відповідають усім критеріям цивілізованого світу.
НАТО потребує реформації і переосмислення. А нам передусім потрібно буде думати про європеїзацію НАТО. Враховуючи пас від Трампа, який не хоче бачити Європу своїм союзником (це його проблеми), Європа отримала шанс самоорганізуватися в безпековому аспекті і працювати за новими правилами. У цьому процесі ми будемо не "прохачем", а тією країною, яка говоритиме іншим, чи готові вони до вступу до нової коаліції держав, якщо вони не дбають про свою оборони, не готові реагувати на наявні загрози тощо. Тобто Україна цілком може стати країною, яка визначатиме правила нової гри.
НАТО має бути іншим. Бо НАТО, яке думає над тим, чи збивати йому "шахед" над своєю територію, чи не збивати, не працює. Росія це розуміє. Чому Путін і говорить про те, що готує напад на Альянс: він прагне НАТО остаточно доламати, щоб там почали обговорювати, а не діяти. Такі оборонні альянси цінності не мають.
Які країни, крім Росії, найбільше не раді тому, що вплив України зростає? І чому? Наприклад, зараз ускладнилися наші відносини з поляками. Чи можуть у перспективі ускладнитися стосунки України з іншими сусідами, які будуть не в захваті від зростаючого впливу нашої країни?
Очевидно, що Польща, яка завжди себе вважала форпостом демократії на сході Європи, не буде "в захваті" від того, що поряд із нею виникне потужна сила, яка буде нівелювати роль Варшави. Це об’єктивно. Це доведеться враховувати в нашій політиці.
До того ж Україна буде конкурентом для багатьох європейських країн по сталі, сільському господарству, транспортних перевезеннях.
Втім, усе це нормально, і кожна країна, яка вступала до ЄС, спочатку мала проблеми і з найближчими сусідами, і з далекими. Але демократичні процедури існують для того, щоб усі ці моменти можна було узгодити. Ми їх узгодимо.
Проте наївно думати, що ми вирішимо всі свої проблеми – вони у нас будуть з угорцями, поляками та, можливо, румунами. Адже кожна з цих країн хоче використовувати наш ослаблений стан для того, щоб протягувати свої ідеї. Втім, за жодних обставин не можна дозволяти переходити певні межі. Якщо дозволимо, ми перетворимося з країни, яка зростає і рухається вгору, на країну, яка йде донизу. Ми не можемо цього собі дозволити.
Як Росія "привітає" Україну на День незалежності? Чи очікуєте ви якихось особливо масштабних і цинічних обстрілів? Чи можливі удари по певних символічних об’єктах у цей день?
Я би переформулював це питання: як ми привітаємо те, що ще називається Російською Федерацією, з нашим святом – відзначенням 35-ї річниці відновлення незалежності. Я думаю, ми повинні влаштувати яскравий і красивий феєрверк всюди, куди дотягнуться наші дрони і ракети. Щоби Росія знала, що всі її спроби поставити нас на коліна, є абсолютно безперспективними.
Оскільки наша розмова відбувається напередодні свята, я би побажав нашій аудиторії оптимізму і розуміння того, що Україна за будь-яких обставин втримається, переможе і стане провідною країною Європи. Для цього ми повинні бути єдиними, повинні розуміти мету нашої діяльності, підтримувати один одного і наші героїчні Сили оборони. У цьому випадку ми будемо на коні. Втім, іншого варіанту для нас я й не бачу.
Тому – переможемо. А Росія знову буде маленькою.
А який подарунок Україна цілком може сама собі зробити на цьогорічний День незалежності – Кримський міст, Москва у вогні чи зграя "Фламінго" над Кремлем? Що можемо побачити?
"Чорного лебедя" на рожевому "Фламінго". А він до Росії прилетить.
Про персону: Володимир Огризко
Володимир Огризко – український дипломат, міністр закордонних справ України (2007-2009), надзвичайний і повноважний посол України (1996). З вересня 2014 року керує аналітико-інформаційним Центром досліджень Росії. Пише статті для таких ЗМІ, як Новое время та Українська правда. З 2022 року проректор із міжнародної діяльності в Київському університеті імені Бориса Грінченка.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
