Трамп поспішає завершити війну, він залежний від згоди Європи та України - Жовтенко

2 грудня у Москві відбулися переговори між спеціальним посланцем США Стівом Віткоффом, старшим радником президента США Джаредом Кушнером та російським диктатором Володимиром Путіним.

Водночас очільник Кремля напередодні, незважаючи на показну готовність до діалогу, виступив із низкою погроз, що були адресовані Європі та Україні. Путін заявив, що якщо Європа "захоче війни", то Росія "готова зараз" і "дасть відповідь", натякаючи на можливе розширення конфлікту, та паралельно пригрозив Україні посиленням атак на українські порти та судна. У такій атмосфері й відбулися переговори, які Кремль назвав "конструктивними", хоча, зрештою, зустріч завершилася без прориву.

В інтервʼю Главреду експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко розповів, чому Путін одягнув камуфляж напередодні переговорів, чому насправді Трамп поспішає з угодою по Україні, як Європа може змусити Китай втихомирити Путіна, та чи здатні європейські партнери тиснути на Трампа.

Перед розмовою з Віткоффом було кілька заяв Путіна у контексті переговорів. А саме лунали погрози, зокрема, щодо ударів по портах України, а також погрози на адресу Європи. З якою метою були ці заяви, і на що ця реакція?

Насправді це частина переговорної тактики російського режиму. Ми почали спостерігати таку пропагандистську підготовку ще за кілька днів до початку самих переговорів. Так само і попередній раунд контактів з американською стороною супроводжувався з боку Кремля аналогічними пропагандистськими акціями.

Традиційно російського диктатора вдягають у болотний камуфляж, "запускають" до генералів на чолі з начальником Генштабу РФ Герасимовим. Акцент роблять на тому, що нібито російські окупаційні війська мають перевагу по всій лінії фронту та рухаються вперед.

Таким чином Росія намагається створити в американської сторони враження, що згода Путіна на такі контактиабо на мирний план Трампа для нібито не є обов’язковою. Але сам факт, що вони взагалі готові говорити з трампівськими емісарами, подається як "добра воля" з боку представників путінського режиму та особисто диктатора. Відтак створюється ілюзія, що згода росіян на обговорення будь-яких мирних ініціатив — це вже їхня "поступка".

Аналогічну ситуацію ми бачили перед тим, як з російської подачі почалася розкрутка так званих 28 пунктів, які писалися у Кремлі Дмітрієвим. Тоді Путін теж зустрічався з Герасимовим, з командувачами угруповань; йому доповідали, як вони "усюди наступають", всіх "оточують" і "побеждают".

Навіть засідання російської Ради безпеки перетворюють на пропагандистські шоу. Наприклад, коли в адміністрації Трампа активно обговорювали можливе повернення США до ядерних випробувань — у Росії нервували. Тоді засідання, яке нібито мало стосуватися безпеки на транспорті, раптово було "перенаправлене" Володіним (Вʼячеслав Володін – голова Дерджуми РФ. - Главред) на тему ядерних випробувань, після чого усі присутні по черзі зачитували заздалегідь підготовлені доповіді.

Так само було і з останнім засіданням російського Радбезу. Мали обговорювати інші питання, але Матвієнко (Валентина Матвієнко – голова Ради Федерації РФ. - Главред) підняла руку і запропонувала розглянути "28 пунктів" — нібито мирні ініціативи адміністрації Трампа.

Тобто все працює за одним і тим самим сценарієм: засідання, які мали б бути про інше, використовуються як пропагандистський майданчик для озвучення погроз. Паралельно проводяться зустрічі з генералами у військовій формі, які під копірку повторюють одні й ті самі тези, аби не виникло враження, що це думка лише політичного керівництва РФ.

У тому ж ключі пролунали і погрози Путіна, який розповідає, що росіяни "готові" у разі чого "повбивати всіх європейців" і що "не буде з ким вести переговори". Але при цьому, мовляв, Путін усе одно "проявив добру волю" — приїхали Кушнер і Віткофф, і він погодився з ними зустрітися та поговорити про мирне врегулювання.

На кого більше розраховані ці залякування — на Європу чи на Штати?

У першу чергу – на США. І тут сенс не стільки в самому залякуванні, а в тому, що Путін намагається "набити собі ціну" й подати сам факт згоди на розмову про мир як власне досягнення.

Другий момент — посилити у Трампа враження, що Росія перемагає на полі бою. Ми бачимо, що для американського президента це дуже важливо. Раніше, в попередні місяці, коли Трамп висловлювався більш прихильно щодо європейців, НАТО й України, він повторював, що Росія нібито наступає, але нічого не захопила, нічого нового не контролює, тобто не має досягнень на полі бою. Для Трампа це критично — він завжди на стороні переможця, але йому байдуже, хто це. Тоді ж звучали тези, що Україні треба допомогти, бо вона перемагає, що можна подумати про "Томагавки".

А зараз видно, що до Трампа прорвався хтось із російською пропагандою (найімовірніше — Віткофф). І тепер Трамп говорить протилежне: що Україна не може перемогти, "карт немає", що росіяни наступають. І дуже чітко видно синхронізацію з російською пропагандою. Тому, на мою думку, ці заяви з боку РФ розраховані не стільки на широку американську аудиторію, скільки персонально на Трампа і його оточення — щоб посилити враження, що він зараз на боці "справжнього переможця", сильної сторони у війні, і що саме цей етап його мирних ініціатив може дати якийсь результат.

Як ви гадаєте, наскільки результативними можуть бути ці погрози, зважаючи на поведінку Віткоффа у попередні візити, після яких ми бачили подальшу неоднозначну реакцію Сполучених Штатів? Яка зараз може бути ситуація?

З боку Кремля це не просто погрози заради погроз, хоча і це їм дуже подобається.У контексті Трампа Кремль давно зрозумів, що суть не в тому, щоб когось налякати. Логіка взаємодії путінського режиму з адміністрацією Трампа полягає в тому, щоб досягати свого не шантажем і страхом, а підкупом.

І паралельно з усіма історіями про війну та ефемерні перемоги, росіяни активно розкручують у спілкуванні з американцями та самим Трампом тему вигод для США та особисто для Трампа і його оточення від налагодження співпраці з РФ. Наприклад, частина з тих 28 пунктів стосувалася того, що американці нібито могли б "забрати" у європейців заморожені російські активи на 100 млрд доларів, поділити їх 50/50 з росіянами і так далі.

Рекомендуємо:

Обговорювали кілька планів: перші заяви Кремля після завершення переговорів

Потім Путін "випускає" Сєчіна, який розповідає, що в Росії "зарито" корисних копалин на 100 трлн доларів, і що на цьому можна спільно заробляти. Логіка Кремля така: ми не просто "перемагаємо" на полі бою і нам не обов’язково взагалі вести ці переговори; ми можемо спокійно воювати далі, а можемо, як хоче Трамп, — разом заробляти гроші. І вибір для нас однаково прийнятний.

Вони намагаються створити враження, що саме американці мають "переконувати" росіян обрати бізнес, а не війну, бо росіянам нібито справді байдуже. Невипадково глава російського ВТБ заявив, що Росія нібито може обійтися і без своїх заморожених активів, але Європі "буде гірше", якщо вони наважаться їх конфіскувати.Тобто російська пропаганда зараз намагається сформувати у Трампа та його оточення враження, що згода РФ на переговори та спільні бізнес-проєкти — це "жест доброї волі". І цей шантаж, спрямований на США і персонально на адміністрацію Трампа, має на меті показати, що у путінського режиму начебто є вибір між продовженням війни та бізнесом з американцями. І що саме американці мають "постаратися", щоб Кремль зробив "правильний вибір".

А чи є у росіян зараз такий вибір? Бо, судячи із заяв Путіна, це з одного боку виглядає як додаткові погрози перед переговорами, а з іншого — як певна панічна реакція.

У логіці путінського режиму сьогодні домінують економічні інтереси. Путіну не сподобалася не стільки історія з танкерами, скільки санкції проти "Роснефти" та "Лукойлу". Це мені нагадало його виступу в Бішкеку на саміті ОДКБ. Де Путін у своєму типовому емоційному стилі "питерских подворотен" згадував про санкції та нарікав, що він "сам не понял, что произошло".

Для Кремля зараз ключове — як продовжувати війну проти України, ескалувати ситуацію не лише на нашому фронті, а й на східному фланзі НАТО, але робити це так, щоб мінімізувати вплив економічних санкцій. Особливо тих, що стосуються "Роснефти" и "Лукойла", адже саме вони серйозно вдарили по фінансовій стабільності Путіна та його оточення.

Ситуація з іноземними активами "Роснефти" та "Лукойлу" теж виявилася критичною. Коли у США компанія Gunvor, що належить другу Путіна, хотіла викупити російські активи, американський Мінфін заборонив західним учасникам брати участь у торгах, прямо вказавши, що компанія належить людині з найближчого оточення Путіна. Тобто фактично це виглядало так, ніби Путін продає активи сам собі і зберігає над ними контроль.

Одним словом, ситуація для Кремля дуже болюча. На цьому тлі росіяни через Віткоффа змогли підштовхнути Трампа до нового кола контактів і переговорів. І зараз головна їхня мета — домогтися пом’якшення санкцій США, насамперед проти російського нафтового сектору.

Ми вже бачимо певні ознаки того, що у Трампа цьому підіграють. Починаючи з рішення про індульгенцію Орбану – надання дозволу Угорщині на рік продовжувати покупки російської нафти. Це виглядало як сигнал з боку адміністрації Трампа про готовність частково відступити, якщо росіяни "покажуть" те, що Трамп хоче бачити.

Тепер черга росіян. Кремль намагається активно демонструвати поступливість, але собі на користь: подати це так, ніби це не безвихідь. Бо насправді у них не так багато варіантів. Вони мусять продовжувати війну проти України та далі реалізовувати стратегію підготовки до агресії проти східного флангу НАТО, інакше внутрішня стабільність режиму Путіна в РФ – під питанням.

І найголовніше: Путін про це вже домовився з Сі Цзіньпіном на початку вересня, коли він їздив на саміт ШОС та парад до 80-річчя завершення Другої світової. Очевидно, що вони вже про все домовилися: Росія буде продовжувати війну в Україні та півищувати ставки на східному фланзі НАТО. Китай через Північну Корею підтримуватиме ці дії, а завдяки союзу Китаю та Індії буде забезпечена фінансова подушка, яка страхуватиме Росію від санкцій, залучаючи всіх зацікавлених учасників.

Проте санкції проти "Роснефти" та "Лукойла", ймовірно, трохи зірвали цю гру. Видно, що Росії раптом знадобилися додаткові ресурси, яких поки що немає в Китаї. Ще й Індія не дуже зацікавлена у цих економічних інтригах. Моді не подобаються плани Китаю використати Росію для тиску на Європу та США через Україну. Він просто хоче убезпечитися від санкцій, які Трамп наклав на Індію ще влітку.

Тобто, начебто санкції спрямовані проти російської діяльності, але насправді вони пов’язані з тим, що Моді не хоче погоджуватися на нові тарифи. Тому Індія зараз не дуже активно включилася у фінансовий союз разом з Китаєм. А Росії гроші потрібні вже — у них великі проблеми. Тому ці дії відбуваються синхронно з Китаєм.

До речі, буквально за кілька годин до початку зустрічі з Віткоффом, Лавров зустрічався з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї. Очевидно, що на тлі того, що зараз відбувається довкола переговорів Путіна з Віткоффом та Кушнером, РФ у пожежному узгоджувала питання з китайською стороною. Цим Москва хотіла показати, зокрема Пекіну, що у контактах з американцями росіяни відстоюють насамперед стратегічні інтереси Китаю.

Бо Китай переживає, що Москва може просто здатися і погодитися на певні примирення чи компроміси. Це не вигідно Китаю, бо він ще не готовий вирішити питання з Тайванем і йому важливо, щоб в Європі зберігалася напруга — і в Україні, і на східному фланзі НАТО.

Тому Лавров, схоже, намагався заспокоїти Ван Ї, кажучи, що Росія не веде переговори про мир на західних умовах. Але, мовляв, підкиньте нам грошей, бо ситуація трохи незручна.

Тому Кремль фактично продовжуватиме нав’язувати американцям свої ультиматуми та говорити, що не можна дозволяти Європі зіпсувати "peace deal" та майбутні бізнес-проєкти. Або ми змусимо Україну капітулювати і погодитися на ці умови, або продовжимо війну. Недарма ж, зрештою, Путіна показали в камуфляжі поруч із Герасимовим та генералами.

Рекомендуємо:

Китай має схилити Росію до припинення війни: на кону важливий візит та рішення

Можна, до речі, уточнити в контексті Китаю. Буквально перед поїздкою Віткоффа до Москви ми бачили заяви президента Франції Еммануеля Макрона про те, що він збирається домовлятися з Сі Цзіньпіном щодо того, щоб залучити Китай до врегулювання ситуації в Україні і спонукати Росію до цього. Судячи з ваших слів, нічого доброго з цього не вийде, так?

У найближчій перспективі, скоріше за все, не вийде. Але в середньостроковій у європейців більше шансів порозумітися з Китаєм, ніж у американців. Тому що Китай дивиться на США як на стратегічного конкурента. І тим більше — на США імені Дональда Трампа.

Адже для Китаю Америка Трампа — дуже специфічний конкурент, тому що він сам по собі непередбачуваний. Якщо з Байденом Сі у листопаді 2023 року домовився в Сан-Франциско, на саміті AТEC, і вони зробили спільну заяву, в якій говорили майже однаковими словами про відповідальність двох супердержав за глобальну безпеку, то з Трампом такої розмови бути не може.

У Байдена була стратегія, бачення, логіка. У Трампа та його оточення — лише бажання набивати кишені на гешефтах, які можна "вибити" з того факту, що Трамп знову в Білому домі. Китай це бачить і розуміє, що з Америкою Трампа немає про що серйозно говорити.

А от із Європою — інша історія. На відміну від США, Китай бачить у ній торговельного партнера, преміальний ринок, на який можуть йти китайські товари за високими цінами для китайських виробників. І в цьому полягає економічний сенс підтримки Китаєм Росії в агресії проти України.

Ван Ї два з половиною місяці тому прямо казав, що Китай не може дозволити Росії програти, оскільки цією війною Китай тримає ресурс США в Європі та не дає американцям повністю присвятити себе захисту Тайвані та союзників у Індо-Тихоокеанському регіоні.

Але це – лише половина рівняння. Друга ж полягає у тому, що війна Росії проти України, яку Китай підтримує, потенційно економічно послаблює Європу. Адже, по-перше, вона позбавила ЄС дешеві російські енергоносіїв, які Москва використовувала як гібридну зброю. По-друге, вона змусила переорієнтовувати європейські економіки на військові рейки, що відбирає ресурс у цивільних секторів. Це означає потенційний дефіцит окремих товарів широкого вжитку або підвищення цін.

Китай розуміє: чим довше Європа перебуває в такому становищі, тим більш охоче вона погоджуватиметься купувати у Китаю те, що сама не може виробляти в достатній кількості через пріоритет ВПК. Або може виробляти, але ці товари будуть дорожчими за китайські. Саме в цьому головний мотив Китаю у відносинах з Європою: економічно ослабити європейські країни та змусити їх погодитися на умови відновлення торгівлі на китайських, а не європейських умовах. І саме тому Китай не зацікавлений у використанні ядерної зброї, бо тоді все вийде з-під контролю. Також він не зацікавлений у великій континентальній війні в Європі, адже втратить ринок, і його товари просто нікому буде продавати.

На цьому Європа якраз може зіграти. І Макрон, і представники керівництва ЄС можуть м’яко натякати Сі, що вони розуміють стратегію Китаю і поважають її, але водночас Путін уже один раз показав, що не здатен контролювати ситуацію. У січні-лютому 2022 року, під час поїздки на Олімпіаду до Сі в Пекіні, Путін, ймовірно, отримав зелене світло на початок війни проти України та продавав її у вигляді "Київ за три дні". Тоді усі були переконані, що все закінчиться швидко та без наслідків. Насправді ж війна перетворилася на повномасштабний конфлікт на понад три з половиною роки.

Це свідчить про те, що Путіну не можна вірити і що він не вміє керувати складними процесами. Наразі він обіцяє за бажання швидко завершити війну і контролювати ситуацію на східному фланзі НАТО, але європейцям треба дати зрозуміти Китаю, що Путін уже одного разу їх обманув і не зміг виконати обіцянки. І де гарантія, що вдруге Путін знову не випустить ситуацію з-під контролю, і все не завершиться континентальною війною у Європі? Адже тоді Китай втратить і кошти, витрачені на підтримку країни, і прибутки з ринку ЄС на десятиліття.

Тому, якщо Сі переобрався всередині Китаю з акцентом на економіку, ці аргументи Європи можуть зайти. Якщо ж він ставить на перше місце геополітичне домінування, а економіку — на потім, то і в Європи шансів домовитися менше.

Але в будь-якому випадку Європа має впливати на економічні аспекти і дати зрозуміти Китаю: якщо він заграється в цю політику "ведення війни чужими руками", включно проти європейців, ситуація може вийти з-під контролю. І цю ситуацію не зможе втримати ні його васал Путін, ні сам Сі, бо одна війна вже фактично вийшла з-під контролю. Якщо ж ситуація призведе до запуску великої війни в Європі, Китай, при всій повазі до його впливу, не зможе нічого зробити і втратить у цій грі більше, ніж намагається здобути.

Після переговорів у Кремлі вже була анонсована зустріч із Зеленським Віткоффа та Кушнера. Які на вашу думку, перспективи – що буде далі після цієї зустрічі?

Насправді це дуже показова історія з американського боку: вони нібито не знають, чим завершиться зустріч із Путіним, але вже готові зустрічатися з Зеленським. З одного боку, це правильний політичний крок, бо таким чином адміністрація Трампа підтримує ілюзію, що з Україною радяться і зважають на її позицію. Це вигідно з точки зору переговорної комунікації.

Але ми розуміємо, що головна мета Трампа та його оточення, включно з Віткоффом і Кушнером, полягає в іншому: добитися припинення вогню за будь-яку ціну, і зробити це максимально швидко, щоб потім офіційно запускати бізнес-проекти з Росією. Щоб ніхто не звинуватив Трампа в підтримці агресора, і щоб він встиг отримати власну вигоду з цієї співпраці.

Тому існує ризик, що Віткофф і Кушнер, поділяючи цей підхід, будуть наполягати на зустрічі з українським політичним керівництвом і вимагати нашої згоди незалежно від того, чим завершаться переговори з російською стороною. Росіяни напевно будуть вимагати, щоб усі погодилися на якийсь ультиматум, бо це єдина умова, за якою вони погодяться щось підписати — саме те, що хоче Трамп.

Головна мета цієї зустрічі Кушнера і Віткоффа з президентом Зеленським — незалежно від результатів переговорів із Путіним — отримати згоду України. Тільки це створить легітимну умову для Трампа підписати будь-який документ, навіть якщо він не вирішує суті війни.

Росіяни недарма наводять у приклад домовленості по Газі, бо там напряму Ізраїль і Хамас нічого не підписували. У Каїрі просто зібралися прихильники обох сторін і підписали документ, який нібито підтверджував, що всі проти продовження бойових дій. Але все одно ситуація швидко розвалилася. Як ми бачимо, Трампа це не обходить — головне для нього було поставити галочку, що документ підписано.

Очевидно, що зараз у Трампа той самий підхід щодо України. Йому потрібно, щоб і росіяни, і українці погодилися підписати щось із формулюваннями про перемир’я, припинення вогню, мир або завершення війни. Все інше — деталі — його не цікавлять, і він прямо сказав: "Мені все одно, як це буде вирішено, хай європейці займаються". Він хоче підписати красивий документ, де буде зафіксовано, що припиняються вбивства та бойові дії.

Скоріше за все, з американського боку це справді поспіх, бо у Трампа розуміють, що всі ці російські проекти дуже привабливі, але, щоб почати отримувати прибуток, треба стартувати якомога раніше. Наприклад, коли росіяни говорять про видобуток рідкісноземельних металів, слід розуміти, що Росія фактично цим ресурсом раніше не займалася. Для початку треба інвестувати в розвідку, старт видобування, логістику. Лише після цього можна відбити вкладені кошти і отримувати прибуток.

Тобто Трампу може не вистачити часу в Білому домі, щоб почати заробляти на цих проектах, тому йому потрібно почати якомога швидше. І, незалежно від результатів переговорів з Путіним у Кремлі, нас все одно будуть змушувати дати згоду на підписання будь-якого фінального документу — навіть ні про що, але такого, який дозволить Трампу розпочати реалізацію всіх своїх проектів із Росією.

Нам однозначно не можна погоджуватися на підписання будь-чого. Ми вже проходили через подібну ситуацію навесні цього року. Була абсолютно ідентична ситуація: Америка і Трамп висували ультиматуми, погрожували, на деякий час навіть призупиняли військову допомогу Україні та обмін розвідданим. Це коштувало нам операції в Курській області. Але, спільно з європейськими союзниками, ми змогли переламати ситуацію.

Тоді ми колективно працювали з Трампом: ми пам’ятаємо спільні з європейськими лідерами телефонні дзвінки, коли Зеленський разом і спілкувався з Трампом, а також спільні візити в Білий дім. Зрештою, нам тоді вдалося повернути Трампа в "правильний напрямок".

Зараз росіяни, схоже, врахували фактор Європи і намагаються виключити її з процесу. Але у Трампа розуміють, що без Європи реалізувати цей план не вдасться. Наприклад, якщо Трамп обіцяє гарантії безпеки для України, потрібно, щоб на це погодилися європейці. Якщо вони не погоджуються — ніхто нічого не підписує, бо просто нема на що підпис ставити. В такому випадку не буде завершення війни, а Трампу доведеться займатися гарантіями безпеки вдруге, чого він робити не хоче. Він розуміє, що сам загнав себе в глухий кут і став залежним від європейського рішення.

Тому зараз і росіяни, і американці намагаються діяти так, щоб частково "обійти" Європу: мовляв, домовляємося між собою, а Європу залучимо пізніше. На цьому треба грати, пам’ятаючи, що минулого разу спільна робота з Європою дала позитивний результат.

Адже зараз ситуація інша: минулого разу ми були більш залежні від адміністрації Трампа, бо допомога йшла безпосередньо від США. Тепер же Трамп продає зброю через НАТО в Європу, і він практично не впливає на розподіл. Технічно його шантаж стає порожнім: він може зупинити продаж зброї, але тоді питання: кому буде гірше? Для Трампа ціна питання зараз мінімум 5 млрд доларів за кілька місяців роботи нового механізму PURL. Підписано контрактів на понад 5 млрд, і ще на стільки ж європейці планують купити зброї. Сумарно це близько 10 млрд для американської економіки з купою проблем. Саме тому Трамп намагається зараз натиснути на нас і отримати нашу згоду. Якщо ми погодимося та підпишемо документ, Трамп зможе сказати Європі: "Ваш союзник, головна сторона, погодився на все. Що ще потрібно? Давайте підписуйте і всі зароблять".

Очевидно, що ми з європейськими партнерами обговорюємо всі ці питання і, навіть враховуючи певні зміни в ситуації, у нас має бути спільна позиція. Без узгодження з Європою не можна погоджуватися на будь-які форми шантажу чи тиску з боку Трампа, адже ми вже проходили через це.

Пам’ятаємо його попередню істерику: він заявляв, що його ніхто не слухає, що він може вийти з переговорного процесу. Але навіть тоді все залишалося на місці. У Трампа немає реального виходу з цієї ситуації, і Європа це добре розуміє. Тому нам, звичайно, треба показувати повагу та дякувати Трампу за його "карти", але точно не погоджуватися на його шантаж. Адже існує взаємозалежність між Україною та американською стороною, і Америка зараз намагається цю залежність використати, щоб змусити нас погодитися на певні умови. Але судячи з того, як іде робота з нашими європейськими союзниками, ми на це точно не підемо. Як і минулого разу, разом з Європою ми знайдемо варіанти, як вийти із цієї ситуації.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред