Попри скепсис, який лунав щодо ймовірності будь-яких контрнаступальних дій з боку України у 2026 році, до середини березня українські війська звільнили майже всю окуповану частину Дніпропетровської області. Про це, зокрема, повідомляли у Генштабі, зазначаючи, що на Дніпропетровщині залишилося зачистити буквально пару невеликих населених пунктів. Звільнення цих територій неабияк шкодить російським окупантам, оскільки стає на заваді виконанню низки задач, які стоять перед ними, наприклад, щодо створення буферної зони в Дніпропетровській області та просування в напрямку Дніпра й Запоріжжя.
Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко розповів Главреду, завдяки чому українським військам вдалося звільнити Дніпропетровщину, які проблеми це створить для російських окупаційних військ, чи остаточно тепер знята загроза наступу росіян на Дніпро та Запоріжжя, на яких ділянках фронту на ворога чекають нові неприємні сюрпризи від ЗСУ, а також коли у війні з Росією настане вирішальний момент, і чи можуть бої закінчитися у 2026 році.
Завдяки чому нашим військам вдалося звільнити більшу частину Дніпропетровській області попри скепсис, який висловлювався щодо можливості контрнаступу ЗСУ у 2026 році, і попри побоювання, що рівнинний рельєф місцевості ускладнить контрнаступальні дії? Росіяни виснажилися чи зосередилися на іншому напрямку, чи у нас були приховані резерви?
На Дніпропетровщині ми спостерігаємо не контрнаступальну операцію, а контратакуючі дії наших сил. Це дії тактичного характеру, задачею яких є повернення позицій, які нам вигідно контролювати, коли росіяни розпочнуть весняно-літню наступальну кампанію у Запорізькій і Дніпропетровській областях. Йдеться про південно-донбаський плацдарм, тобто Запорізький, колишній Гуляйпільський і Покровський (саме на Дніпропетровщині) напрямки.
Під час весняно-літньої кампанії росіяни планували вийти за межі річки Гайчул на лівий берег річки Верхня Терса. Відповідно до задуму противника, ця велика ділянка від правого берега річки Гайчул до лівого берега Верхньої Терси повинна була бути захоплена. І для того, щоб розпочати наступальні дії, росіяни повинні були підготувати відповідні умови, серед яких – контроль над Гуляйполем, вихід на правий берег річки Гайчул, вихід за межі міжріччя Вовча та Ворона на Дніпропетровщині, а також наближення до траси Н-15 і початок боїв на околицях населеного пункту Покровське.
Однак українці оборонці повністю зруйнували плани російських окупаційних військ. Війська противника станом на сьогодні провалили дедлайни з формування необхідних для них умов через наші контратакуючі дії.
Наші контратаки були обумовлені декількома факторами:
- по-перше, вимкненням для росіян терміналів Starlink, які вони використовували як основний супутниковий зв’язок. Це вкотре засвідчило їхню колосальну залежність від зв’язку іноземного походження, бо власних аналогів вони не мають. Замінити його вони можуть, але за якістю це буде набагато гірший зв’язок;
- по-друге, гальмуванням соціальної мережі Telegram, що зробив Роскомнадзор. Це допомогло нам, тому що у росіян майже вся комунікація між командним складом і не лише здійснюється в Telegram та Discord. Коли у ворога була порушена комунікація, ми з кінця січня почали завдавати тактичних ударів у районі Тернуватого (Запорізька область), Вишневого та Вербового (Дніпропетровська область).
Крім того, суттєву роль зіграв фактор виснаження російських військ. Наприклад, у Запорізькій області основним ударним елементом противника була 5-та загальновійськова армія (ЗВА). Це був основний пробивний кулак усього російського угруповання, сконцентрованого на південно-донбаському плацдармі. З вересня минулого року підрозділи 5-ї загальновійськової армії втратили понад 25 тисяч особового складу! Однак відводити 5-у ЗВА з зони бойових дій ніхто не планує, тому її підсилили підрозділами 29-ї та 36-ї загальновійськових армій. А вони діяли якраз у північній частині плацдарму, тобто на Дніпропетровщині. Іншими словами, 5-у ЗВА, яка діяла поблизу Гуляйполя, підсилили тими, хто був на річці Гайчул та на напрямку Вовча-Ворона, відповідно, ці позиції були послаблені, що дозволило нам інтенсивніше тиснути на цих ділянках.
Ще один цікавий фактор, який уже став мемом, полягає в тому, що у російського командування є таке поняття, як "захоплення населених пунктів у кредит": це, коли заявляють, що село чи місто захоплене, хоча насправді це не так. Підрозділи противника можуть бути далеко на околицях міста, а генерали вже отримують медалі, подяки та звання за його взяття. Після цього їм доводиться захоплювати цей населений пункт ціною величезних втрат, щоб реальність відповідала звітам. Саме так росіяни шість разів "брали в кредит" Куп’янськ, але й досі місто під контролем Сил оборони України.
Так от, саме на південно-донбаському напрямку, де діяла 29-а загальновійськова армія, було "взяття в кредит" ділянки фронту. У своїх звітах генштабу росіяни зазначали, що лінія боєзіткнення проходить на 10-15 кілометрів далі від реальної. Тобто вони приписували собі захоплені сотні квадратних кілометрів території Дніпропетровської області, які насправді вони не контролювали. Це вносило серйозну дезорганізацію в дії російських підрозділів.
Після того, як 29-у армію зобов’язали підсилити своїми підрозділами 5-ту ЗВА, вони послабили власні позиції. Так з’ясувалося, що насправді українські військові перебувають набагато ближче і проводять успішні та ефективні контратаки за першою чи другою лінією оборони противника.
Саме тому в російському інформаційному просторі заговорили про те, що ми перейшли в контрнаступ. Адже росіяни використовували свої офіційні дані, згідно з якими зона їхнього контролю була на 10-15 кілометрів глибшою, відповідно, склалося враження, що українські війська менш ніж за добу прорвалися на велику відстань. Фактично це виглядало як прорив та обвал російської оборони, а це є ознаками повноцінного контрнаступу.
Отже, росіяни почали називати "контрнаступом" наші контратакуючі дії через те, що командування 29-ї загальновійськової армії РФ передавало генштабу брехливі звіти про власні "успіхи". Все це лише посилило ефект від наших контратак.
Як ви оцінюєте ситуацію в Дніпропетровській області зараз?
Звільнено понад 440 км кв території Запорізької та Дніпропетровської областей, переважно Дніпропетровщини. Тобто на Дніпропетровщині звільнено більшу частину територій, які контролював ворог. Де саме зараз проходить лінія боєзіткнення, сказати складно. Але точно можна говорити, що більша частина території на Дніпропетровщині вже зачищена, і там залишилося всього декілька осередків присутності російських окупантів. Це питання часу, коли вони будуть повністю там ліквідовані.
Яка ймовірність, що Дніпропетровщину вдасться не лише звільнити повністю найближчим часом, а й втримати контроль над деокупованими територіями? Чи не вийде так, що росіяни зараз організуються, налагодять зв’язок, підкинуть людей і повернуть позиції?
Ймовірність того, що ми зможемо повністю зачистити Дніпропетровщину, досить велика. Наш вихід за адміністративні межі Дніпропетровської області та початок зачистки Запорізької та Донецької областей також цілком імовірні.
Однак російські війська зараз перегруповуються. Їхній наступ у Запорізькій області на матиме тих результатів, які вони розраховували отримати в травні-червні. За їхнім задумом, травень-червень мав стати часом активізації наступальних дій, а березень-квітень мав бути етапом підготовки умов для цього наступу. Та станом на зараз підготовка умов провалена.
Проте після перегрупування, підсилення та передислокації певних підрозділів, противник, імовірно, залучить значні резерви. Можливо, навіть перекине сили з угруповання військ "Дніпро" саме на цю локацію.
Окупанти не відмовляться від проведення наступу у весняно-літній період, тому можуть спробувати відновити свої позиції на території Дніпропетровщини саме влітку. При цьому вони розраховуватимуть на більш сприятливі умови: теплу погоду, відсутність бездоріжжя та можливість більш ефективного використання колісного автотранспорту, а також, застосовуючи тактику малих груп, вони максимально використовуватимуть "зеленку" (густу рослинність), що розростеться.
Тож росіяни справді можуть спробувати повернутися на Дніпропетровщину влітку.
Які цілі та задачі щодо Запоріжжя Росія ставила на цей рік, і чи можна говорити про те, що плани окупантів на цьому напрямку зірвані остаточно?
Аби повернутися до свого плану, росіянам потрібно буде відновити ресурси. Основна задача російських військ на Запорізькому напрямку на 2026 рік полягала в тому, щоб сформувати великий плацдарм для подальшого розміщення там потужного ударного угруповання для наступу на місто Запоріжжя.
Зараз на південно-донбаському плацдармі діє угруповання з чотирьох загальновійськових армій (5-ї, 29-ї, 35-ї та 36-ї), а також 68-го армійського корпусу та певної кількості мотострілецьких полків й інших підрозділів. Проте навіть усієї цієї кількості недостатньо, щоб створити реальну загрозу для обласного центру. Ми навіть зараз бачимо, наскільки важко росіянам дається просування на цій ділянці.
Росіяни мали намір за рахунок наявного ресурсу розширити плацдарм: захопити Покровське (вздовж траси Н-15) та Гуляйполе, вийти на правий берег річки Гайчул і просунутися до лівого берега річки Верхня Терса, тобто до перехрестя біля Новомиколаївки. Це було потрібно росіянам, щоб повністю закрити цей квадрат і контролювати всю автомобільну логістику: траси Н-15, Р-85, усі рокадні та інші дороги в цій локації, а також залізницю в районі Залізничного та Гуляйполя. Це б дозволило майбутньому великому ударному угрупованню росіян мати досить ефективну та захищену логістику.
Для удару по Запоріжжю росіянам необхідне угруповання чисельністю щонайменше 300-350 тисяч осіб. Тобто наявної там зараз кількості особового складу недостатньо для наступу на місто. Навіть на півдні, в районі Степногірська, де зараз тривають бої, діє виключно 58-а загальновійськова армія РФ, і її замало, щоб створити загрозу захоплення Запоріжжя. Терористичну загрозу, тобто обстріли, удари, нальоти FPV-дронів тощо, вони могли б становити обласному центру, якби повністю контролювали Степногірський плацдарм. Але і його вони не контролюють.
Тому Росії було вкрай важливо спочатку підготувати цей плацдарм, що вона і планувала зробити у 2026 році, але план уже зривається. Якби росіянам вдалося це зробити, у 2027 році вони би розпочали наступ на місто Запоріжжя за наявності відповідного угруповання.
Якби такого угруповання не було, вони на тактичному рівні намагалися б рухатися західніше, тобто перейти на правий берег від Верхньої Терси і просуватися в напрямку Запоріжжя, але без реальної можливості захопити місто такою кількістю сил та засобів. Відповідно, росіянам потрібно було б знайти десь ще 200-250 тисяч особового складу за час формування цього плацдарму.
Приблизно такі плани були у Росії щодо Запоріжжя, і тепер ці плани зірвані нами.
Коли лише починалися бойові дії в Дніпропетровській області, це часто пояснювалося тим, що це потрібно росіянам для захоплення Покровська – мовляв, вони таким чином намагаються оточити місто тощо. Чи змінюється на краще тепер, після майже повного звільнення Дніпропетровщини, ситуація для Покровська та Покровського напрямку?
Ні, Покровськ майже весь захоплений.
Давайте будемо реалістами й не будемо тішити себе ілюзіями: російські окупанти за весну захоплять повністю і місто, і всю Покровсько-Мирноградську агломерацію. Покровськ виконав свою задачу щодо гальмування та виснаження російських військ.
Поступово ми починаємо говорити не про Покровськ і Мирноград, а про Добропільський напрямок та загрози для Добропілля. Зараз тривають бойові дії поблизу Гришиного – як на правому березі річки Гришинка, так і в самому селі. Далі – Новоолександрівка, Шевченко, Мирне. Росіяни продовжують гальмувати поблизу Удачного та Котлиного, але, тим не менш, у них є тактичні просування. Далі – весь південний фланг Слов’янсько-Краматорського плацдарму. Основні для росіян зони гальмування на західному фланзі, на Добропільському напрямку – це Білицьке, Добропілля, Білозерське, а на Костянтинівському і в перспективі на Дружківському напрямках – це Костянтинівка, Дружківка та Краматорськ.
Отже, Покровськ уже втрачений. Тому Дніпропетровщина – це окрема тема. Просування росіян Дніпропетровською областю могло розглядатися саме як шлях до захоплення Покровська рік тому. А зараз Дніпропетровщина розглядається противником, по-перше, як елемент майбутнього наступу на Запоріжжя, тобто формування плацдарму в районі селища Покровське по трасі Н-15. А, по-друге, як інструмент для збереження контролю над ситуацією на Новопавлівському напрямку, де сконцентрована значна кількість російських сил і засобів, які не можуть просто стояти на місці. Вони мають вийти на лівий берег річки Солона і контролювати цю зону, щоб у разі просування російських військ на північ від Покровсько-Мирноградської агломерації або на захід у бік Дніпропетровщини для удару по Запорізькій області вони не отримали удар "під дих" з боку Новопавлівки. Якщо росіяни не прикриють лівий берег річки Солона, у них з’явиться вразливе місце для двох великих наступальних кампаній одночасно: Слов’янсько-Краматорської та Запорізької.
Звільнення Дніпропетровщини відбувається дуже тихо, без зайвого галасу – по суті, нам прозвітували про виконану роботу вже по факту. Розумію, що ця утаємниченість потрібна і виправдана. На вашу думку, новини з Дніпропетровського фронту – не останні хороші новини такого плану? На росіян ще чекають неприємні сюрпризи?
Навіть якби я знав, то не сказав би про те, де саме і які сили та засоби у нас є, і де ми можемо їх використати. Якщо поглянути на мапу бойових дій, то сьогодні в нас є декілька дуже цікавих локацій, де ми справді можемо провести системні контратаки, які матимуть досить серйозний результат.
Загалом, який ваш прогноз щодо подій на фронті та в переговорному процесі на 2026 рік? Які перспективи вимальовуються: певна фіналізація перемовин і заморожування війни, подальші бойові дії, можливо, ознаки наближення "чорних лебедів" до Росії? Ви очікуєте певних переломних моментів у війні?
Жодної фіналізації перемовин не буде: вони триватимуть протягом цього року, але не матимуть жодного результату. Єдиним вагомим наслідком тристоронніх зустрічей на міжнародних майданчиках буде обмін полоненими.
Будь-які двосторонні зустрічі та прямі контакти задля обміну Росія саботує, бо російська влада не хоче демонструвати, що в України багато російських полонених, яких ми можемо обмінювати у пропорції один до одного. Російська пропаганда давно говорить, що українці зазнають шалених втрат на війні. Навіть обміни тілами загиблих РФ використовує як інформаційну спецоперацію. Вони щоразу передають нам, наприклад, тисячу тіл наших загиблих захисників, а ми їм – близько 50-60 тіл окупантів. Росіяни на цьому роблять акцент – мовляв, погляньте на пропорцію та уявіть, які в українців втрати. При цьому вони не пояснюють очевидного: той, хто наступає, зрештою займає позиції, на яких залишаються тіла загиблих, які ми не можемо евакуювати. При цьому тіла своїх бійців росіяни можуть забрати, але не афішують цього. Тому виникає диспропорція, якою росіяни маніпулюють.
Проте коли доходить до обміну полоненими, виникає найцікавіший момент, який руйнує сприйняття реальності у росіян: обмін відбувається один до одного. І росіяни не розуміють, як це можливо. Якби пропорція втрат була 1:20 чи 1:30, як стверджує російська пропаганда, Україна б уже давно закінчилася.
Росії обміни полоненими невигідні, тому на двосторонньому рівні вони їх саботують. Але коли зустрічі проходять у тристоронньому форматі (наприклад, за участі США), росіяни не можуть відмовити і демонструють пафос доброчинності та гуманізму.
Проблема в тому, що росіяни це теж розуміють, тому почали активно діяти в прикордонній смузі України. Вони заходять у "сіру зону", тобто в села безпосередньо на кордоні, де немає наших ліній оборони чи укріплених рубежів (таких сіл вздовж кордону в Чернігівській, Сумській та Харківській областях сотні), і викрадають наших громадян, а надалі можуть використовувати їх як заручників для обмінів. Вони вдаються до таких дій тому, що сьогодні у нас російських військовополонених більше, ніж у Росії наших. От вони і намагаються створити баланс за рахунок цивільних.
Іншого ефекту від цих міжнародних зустрічей немає. Лише одна – можливість нарешті повертати наших громадян додому.
Загалом, до кінця 2026 року я не бачу жодної перспективи перемир’я чи миру. Війна триватиме. До кінця 2026 року Росія не матиме жодного мотиву для серйозних мирних перемовин або поступок. Багато що вирішуватиме 2027 рік, але його перебіг буде залежати від результатів 2026-го. Іншими словами, те, чого ми спроможемося досягти в 2026 році, безпосередньо впливатиме на події у 2027-у.
Про персону: Олександр Коваленко
Олександр Коваленко (народився 15 грудня 1981 року в Одесі) – військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив", провідний експерт Українського центру дослідження проблем безпеки, політичний і економічний блогер під ніком "Злий одесит". Закінчив Одеську Академію зв'язку ім. Попова. З 2014 року бере активну участь у протидії агресії Росії проти України.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
