Каріна Лінова

Перемога над темною стороною свого «я».

Трудно было пройти мимо книги с названием «Мужчины с Марса, Женщины с Венеры» Джона Грея. Но больше интересует литература, которая на стыке психологии и эзотерики. Например, Вадим Зеланд и его «Трансерфинг реальности», Луиза Хей, Лиз Бурбо… К трудам Рона Хаббарда отношусь с большой опаской. Сайентология – это секта, уверена, ее основатель виртуозно владеет вербовочными техниками, раз смог убедить тысячи людей в том, что в три с половиной года объезжал диких мустангов… Много лет назад я писала для одного журнала статью о сектантах. Жертв «Белого братства» не смогли раскодировать самые опытные психологи. У меня нет ни малейшего желания подвергать свою психику риску.

Бесперечно. Але це дуже болюча тема, щоб розвивати її далі.

Про кіносценарій не думала. А екранізації оповідань, звісно, зраділа б. Я вже бачу назву фільму на весь екран «Квадрат гіпотенузи. За мотивами оповідань Каріни Лінової...», уявляю, як виглядали б афіші!

Моя непроходящая любовь – Дина Рубина и Людмила Улицкая. А в детстве меня поразили стихи Блока, рассказы О’Генри, Ремарк и Фицджеральд. Из них я вынесла убеждение, что женщина должна быть красивой и жертвенной (а если не красивая, то спасать должно чувство юмора), а мужчина – благородно недосягаемым.

Я Овен. Вважаю, що гороскопи, астрологія не на порожньому місці виникли. Але я думаю, що гороскоп домінує тільки тоді, коли людина не працює над собою.

В магазин за книгой точно не побегу. Попадется – открою наугад и пробегу глазами. Если что-то зацепит, может, и прочитаю. Вообще, не очень верю, что политик может быть хорошим писателем именно тогда, когда он при власти. Потому что в книгу надо вкладывать душу, и получается, что пострадает основной род деятельности.

Соотношение в каждом произведении разное. Где-то 20% подсмотрено в жизни, 80% - придумано. Где-то 50 на 50. Точно скажу, что полностью автобиографического нет ничего. И такого, где был бы чистый вымысел и ничего более, тоже. У знакомых подсматриваю какие-то отдельные черты характера, колоритные фразочки. Готовых персонажей из жизни в книгу не переселяю.

Я не знаю, кто точно был в жюри. К любому мнению бы прислушалась. Возможно, замечания Ивана Малковича были бы ценны в первую очередь.

Андрій Курков («Пикник на льду», «Ночной молочник»), Оксана Забужко «Музей покинутих секретів»… Мені подобається, що є і глибина, і сюжетність, і не банальність мови та стилю. До речі, і вірші в Забужко гарні. Читала роман, який написала наймолодша, мабуть, українська письменниця Ирена Старостіна («Кілька хвилин щастя»). Для свого віку вона неперевершена.

У мне тільки три віршика дитячих. І писати їх мені дуже легко. Мабуть, тому, що я сама остаточно і досі не подорослішала.

Декому це вдається. Особисто мені – ні.

Зараз – ні з якими. Точніше, це вони зі мною не працюють. Пропонувала свої твори «Фолио» та «Зелений пес». Але оповідання та вірші їх не зацікавили. Я відкрита для співпраці з будь-яким видавництвом. У мене дуже скромні вимоги щодо гонорару.

Меня эти противоречия глубоко удручают. Я за языковую толерантность.    Я не вижу ничего ужасного в том, чтобы закрепить двуязычие законодательно. В Швейцарии три официальных языка - немецкий, французский и итальянский, и ничего. Я даже свой сайт планирую сделать двуязычным. Не станешь же делать отдельно для произведений на русском, отдельно – на украинском. Один мой хороший знакомый подарил мне на день рождения доменное имя rasskaz.com.ua. Через месяц запустим.

Неприемлемы темы насилия, суицида. Я не думаю, что в нашей стране есть какие-то специфические темы детской литературы.

Составляющие любого успеха – талант, трудолюбие и везение. С талантами в Украине все в порядке, с трудолюбием тоже. А вот везения бы побольше. Везения – по части тех, кто украинскую литературу продвигает. Беда украинской литературы – это беда украинских авторов, которые зачастую не могут донести свое творчество людям.

Планировать уже нечего. Приз я потратила на следующий же день. У моей дочери как раз был день рождения. Я дала ей денег на кафе с друзьями, чтобы выпроводить из дома, и к возвращению именинницы в ее комнате стояла новая мебель.

Враження найсвітліші та найпозитивніші. Вважаю конкурс справедливим. Мені подобається, що конкурсанти беруть псевдоніми – це виключає упередженість журі.

Я считаю, что моя поезия сильнее прозы. Первое стихотворение, написанное лет в пять, отлично помню:    Я назло холодам и микробам    Обожаю ходить по сугробам!    Я совсем не боюсь простудиться,    Но, боюсь, будет мама сердиться…    Оно для меня своей прелести не утратило.

Интернет грешит большим количеством ошибок и небылиц. Мой отец никуда не уезжал. Контакт мы, конечно, поддерживаем. Папа, он живет в России, приезжает в гости, причем сам за рулем машины в свои 73…

Перше оповідання я вважаю незрілим і навіть радію, що зараз його ніде не можна прочитати. Героїня оповідання потрапила в аварію на чужому авто і заборгувала велику суму, яку їй треба знайти за короткий час. На очі дівчині потрапив журнал із оголошенням про конкурс читацького оповідання, і в голові склався підступний план: назбирати потрібні гроші, шантажуючи людей, на яких вона має компромат. Усі жертви шантажистки мали якусь некрасиву таємницю. Усі чули від неї одне і те саме: мовляв, я хочу написати про вас оповідання на цей конкурс, ви не проти? Якщо ви проти, то можете купити моє мовчання… Родзинка сюжету була не в шантажі, а в тому, що кожна з жертв уособлювала якусь ваду. Я хотіла, щоб люди замислилися над тим, що якщо ти робиш щось погане, то одного разу це може мати небажані наслідки... Такого власного досвіду я, звісно, не маю. Але журнал із оголошенням про конкурс, який хтось залишив на лавці у парку, де я гуляла зі своєю маленькою донькою, річ реальна. Цей журнал я прочитала з думкою: «А хіба я не можу так писати?» і почала писати… Якщо вам цікаві мої оповідання, я можу подарувати книжечку. Мої координати є в редакції.

Я вважаю, це хобі. Але заробляти на життя мені вдається завдяки близькій до літератури галузі – журналістиці.

Я знаю добре тільки три мови: російську, українську та іспанську. Німецька та англійська - на рівні ледащого туриста, зі словником. Життя за кордоном для себе не уявляю. Я побувала у Німеччині ще студенткою, за часів тотального дефіциту в нас. Магазини, чистота на вулицях мене вразили, але я ніколи не думала: «От би мене сюди! Думала: от би ці чисті вулочки та магазини до нас!» Вже третього дня мене тягнуло додому.