Увесь 2021 рік у кулуарах періодично виникали розмови щодо можливих дострокових парламентських виборів. Таку можливість не виключали через численні чвари та скандали у монобільшості, а також через те, що за минулий рік у владній команді відбулося декілька кадрових ротацій як в уряді, так і у керівництві Верховної Ради.
Главред поцікавився у експертів, до яких політичних інтриг варто готуватися у 2022 році, які виклики стоятимуть перед владою і чи призведе їх вирішення до протестів, а також чи стане прийдешній рік плацдармом для політичних передвиборчих змагань.
Протягом 2021 року змінилася половина кадрового складу Кабміну. Прямої спроби заміни прем’єр-міністра не було, однак заміну йому цього року шукали (але не знайшли).
У наступному році кадрові зміни в уряді продовжуватимуться, бо Зеленський буде і надалі шукати, як він сам каже, "ідеальних виконавців" — відповідальних і більш ефективних міністрів. Цей процес почався вже зараз і відомо, що деякі міністри знаходяться у зоні ризику.
Можливо, темпи цього разу будуть інакшими, ніж минулого року, однак питання відставки прем’єр-міністра обговорюють і досі. Якщо Офіс президента знайде людину, якій вони зможуть довірити посаду прем’єра (можливо, навіть, ця людина спочатку має пройти випробування всередині уряду на достатньо високій посаді), тоді ця зміна відбудеться.
Теоретично я не виключаю, що зі Шмигалем може повторитися та сама історія, як свого часу із Гройсманом, якому так само неодноразово пророкували відставку, але він усе одно пропрацював прем'єром близько трьох років. Тож, відповідно, і Шмигаль, якщо Рада не підтримає нову кандидатуру прем’єра, може на цій посаді затриматися. Бо Шмигаль влаштовує команду президента саме як виконавець - йому дають вказівку і він її виконує (чи, принаймні, намагається), але при цьому йому не вистачає самостійності та креативності.
У той же час делікатним є питання відставки міністрів. Зокрема, декілька з них, переважно у соціально-економічному секторі, знаходяться у зоні ризику. Багато чого залежатиме від того, як зі своєю роботою впораються новий перший віцепрем’єр-міністр - міністр економіки. Бо наразі з цією посадою відбувається те саме, що раніше було з міністерством охорони здоров’я і (частково) з міністерством енергетики - хто б туди не прийшов, він швидко йде.
Також у зоні ризику міністр культури, міністр енергетики - його подальша доля залежить від того, як Україна пройде поточну зиму і чи станеться енергетична криза.
Але є і актив - ядро уряду, котрим задоволені на Банковій. Тому не варто виключати і того, що деяких міністрів згодом можуть перекидати на інші ділянки (як це сталося з Резніковим).
Для міністра юстиції, якому пророкують відставку з 2019 року, також залишаються ризики для відставки. Але він дуже активно себе проявив на фронтах деолігархізації і саме тому Малюська поки що демонструє дива апаратного виживання. Адже при всіх своїх ескападах (нестандартних вчинках) він залишається корисним виконавцем і, коли треба, швидко виконує задачі, що забезпечує йому імунітет від звільнень.
Якщо ж говорити про парламент, то варто зауважити, що його перезавантаження у наступному році вкрай малоймовірне, оскільки ці вибори невигідні президенту. Бо юридично монобільшість є - у СН стабільно голосують близько 210 депутатів. Крім того, є стабільні союзники у вигляді двох депутатських груп та декількох позафракційних депутатів. Поки їй нічого не загрожує, у президента зберігається контроль не тільки над урядом, а й над парламентом та фактично усім законодавчим процесом.
Але, безумовно, теоретично виключати цього не можна (особливо у такій країні, як наша), адже це можливо у випадку виникнення гострої політичної кризи і не буде іншого вибору, окрім як провести вибори. Однак якщо провести дочасні вибори, це означатиме, що президент втратить більшість (вона, скоріше за все, буде опозиційною) і тоді вплив Зеленського скоротиться до мінімуму.
Загальна тенденція вказує на те, що у діях влади у 2022 році зростатиме авторитарність задля обмеження можливості існування конкурентних політичних сил і створення переваг для себе. Якщо нічого катастрофічного не станеться, у наступному році опозиція намагатиметься використати прорахунки влади для посилення своїх можливостей перед виборами у 2023 році.
У соціальному плані у влади у 2022 році також виникнуть кілька викликів. Перший із них пов’язаний із ситуацією у сфері енергетики, а саме з виникненням дефіциту газу, із яким Україна може стикнутися у разі запуску Північного потоку-2 і що потягне за собою позбавлення транзиту і надходжень до власних енергоносіїв. Подальші загрози виходитимуть з підвищення комунальних тарифів і для влади це також ризикує стати внутрішньою проблемою.
Крім того, проблемою для влади може стати і проголошена війна з олігархами - особливо, якщо вона перейде у форми, що спричинять зупинку деяких підприємств і це створить проблеми для життєдіяльності населених пунктів, у яких ці підприємства є системоутворюючими, цей фактор може викликати численні протести серед населення. Якщо влада вдаватиметься до недемократичних форм реалізації своїх повноважень - згортатиме свободу слова і наступу на ЗМІ, це також буде викликом, адже це спричинить як внутрішній спротив, так і негативну реакцію зовнішніх партнерів. Тим паче, що спокуси, очевидно, будуть.
2022 рік – це період, коли президент Зеленський має відповісти собі на ключове питання про те, якою буде його стратегія переобрання на новий президентський термін.
Судячи з інсайдів, Банкова планує всупереч Конституції провести спершу президентські вибори, а далі - парламентські. Сценарій дочасних виборів поки не розглядається. Дострокових виборів Зеленський не хоче, бо хто ж хоче добровільно відмовлятися від року-півтора своєї каденції?
Для того, аби цей сценарій відбувся, необхідне відповідне рішення Конституційного суду, яке має розтлумачити час наступних виборів до парламенту. Більшість експертів погоджується у тому, що це має відбутися у 2023 році.
Однак президент та його команда проти. Саме тому наступний рік стане ключовим у боротьбі за контроль над Конституційним судом. Власне, вона вже почалася у цьому році. Зокрема, двоє суддів КСУ, яких призначив Зеленський і які не склали присягу цього року, наступного таки її складуть, через що вплив президента на КСУ може посилитись.
Звісно, ситуація ще може змінитися і на Банковій її можуть обіграти. Але за таких рейтингів і у разі, якщо вони й надалі продовжать падати, на дострокові президентські вибори ніхто не піде. Без жодних ризиків на це можна йти протягом кількох найближчих місяців, адже зараз, незважаючи на падіння рейтингів, Зеленський все одно у другому турі виграє у всіх кандидатів, хоч і з невеликим розривом у 5-10%.
Однак якщо падіння продовжиться, особливо після того, як люди отримають комунальні платіжки, тоді він може потрапити у точку неповернення, коли почне програвати тим кандидатам, у яких поки що виграє. Саме у цьому і полягатиме найбільша дилема Зеленського у наступному році.
Загалом у 2022 році на Україну нічого нового не чекає. Війна як була, так і триватиме. І хоч деякий час ми вже живемо у стані війни, треба зрозуміти, що рано чи пізно історія повториться, тому що Путін не зупиниться. І два наступні роки для нього - це вікно можливостей, адже у 2024 році у нього президентські вибори. Тож 2022-2023 рік будуть найважчими для України, у тому числі, і в плані російської агресії. Енергетичні виклики так само нікуди не поділися - це не перша газова війна, у яку ми входимо, бо такі війни були за Ющенка, Януковича і за попередньої влади.
Судячи з останніх переговорів між Путіним та Байденом, Росія намагатиметься тиснути на Україну, аби остання імплементувала Мінські угоди. З великою імовірністю союзниками Росії у цих переговорах може виступати як президент Франції Макрон так і, можливо, новообраний канцлер Німеччини Шольц.
І тут Україні важливо зайняти позицію, яка передбачала б те, що політична частина мінського процесу себе вичерпала і неможлива до реалізації. Тому ми готові виконувати виключно безпекову Дорожню карту: припинення вогню, відведення військ, обмін територіями, розблокування роботи КППВ. Однак, здається, Офіс президента чомусь не готовий до ведення переговорів у такому форматі.
Єдине, до чого українцям варто бути готовими, то це до нових глобальних викликів. Ми вже бачимо, що ситуація з коронавірусом не покращується, а, навпаки, погіршується. До того ж, невирішене і питання зміни клімату, тож треба думати, що з цим робити. Поки що в України на державному рівні немає ніякого стратегічного мислення щодо міграції, зменшення чисельності населення тощо. Саме про це потрібно говорити і до вирішення цих проблем готуватися.
Крім того, у 2022 році буде ще кілька факторів, які можуть вплинути на протестні настрої українців. Наприклад, у разі підписання закону 5600 експерти прогнозують поширення протестних настроїв у регіонах як серед малих та середніх фермерів, так і серед власників паїв.
Бо цей законопроєкт, яким власників обкладають податком на кожний гектар, з одного боку, невеликий, але він стосується дуже багатьох селян і більша частина селян, які, як правило, здають свій пай в оренду, отримують від агрохолдингів не гроші, а збіжжя. І тепер, коли їм доведеться заплатити 1500 гривень з кожного гектару, це їх, м’яко кажучи, розізлить.
Відповідно, це теж може стати певним тригером. І хоч пік невдоволення цим законопроектом прогнозують восени наступного року, але, можливо, усе почнеться раніше, якщо до цього почнуть докладати рук політичні опоненти Зеленського.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
