Україна продовжує знищувати логістику російських окупаційних військ. Так, нещодавно були завдані удари по Чонгарському та Генічеському мостах, які з’єднують Крим із тимчасово окупованим півднем України. І тепер, схоже, ці мости не здатні виконувати свої функції у повному обсязі, що неминуче створює серйозні проблеми для ворога.
Колишній голова Служби зовнішньої розвідки, генерал армії України Микола Маломуж в інтерв’ю Главреду розповів, чим для окупантів були важливі Чонгарський та Генічеський мости, чому відремонтувати їх росіянам навряд чи вдасться, які проблеми це створить для угруповання російських військ у Криму та на півдні України, коли і як можуть бути звільнені Херсонщина та Запоріжжя, а також чому в Криму вже зараз шириться паніка.
Поясніть, будь ласка, як Чонгарський та Генічеськиймости використовувалися противником? Чим вони для нього є принципово важливими?
Ці мости були частиною надзвичайно важливих для окупантів каналів логістики, які дозволяли російським військам стягувати нові резерви для наступальних операцій та укріплення оборонних позицій, зокрема, в Херсонській та Запорізькій областях.
Існують два важливі логістичні ланцюжки, що з’єднують Крим із Російською Федерацією: один – через Херсонщину, Запоріжжя та Маріуполь, інший – через Крим і Керченський міст.
Досі один із каналів поставок повністю або частково системно переривався українськими Збройними силами. Разом із тим, ми також створили Російській Федерації проблеми з Кримським мостом, і вона змушена час від часу припиняти рух транспорту та перекидання озброєння, техніки, боєприпасів і живої сили цим мостом.
Після ударів по Чонгарському та Генічеському мостах, які з’єднують Крим із Херсонською та Запорізькою областями, один логістичний ланцюжок був повністю перерваний. Його росіяни постійно використовували – ним постійно перевозилися озброєння, техніка та боєприпаси. Сьогодні припинився рух транспорту цими мостами, а це підриває позиції ворога на Херсонщині, а згодом підірве і на Запоріжжі. Адже тепер Росія не може повною мірою забезпечувати свої війська боєприпасами, живою силою, артилерійськими системами тощо.
Таким чином, ударами по мостах ми знецінюємо перспективи потужних оборонних дій противника і, тим більше, його наступальних операцій на півдні України.
Наскільки серйозно зараз пошкоджені ці два мости – їх уже неможливо експлуатувати чи ще доведеться добивати? На ваш погляд, як швидко росіянам вдасться їх відремонтувати і, відповідно, відновити постачання необхідного для армії РФ ними?
Чонгарський і Генічеський мости були пошкоджені настільки, що рух ними зараз припинився. Це ще не глобальні пошкодження, але Росії знадобляться місяці на їхнє відновлення. Причому робити це їй доведеться під нашим вогнем. Тобто сьогодні ми можемо не просто далі нищити потрібні Росії мости, але й просто не давати їй їх відновлювати.
Це одна з ефективних схем – згадайте приклад Антонівського мосту, яким і сьогодні руху немає. Так само ми будемо працювати вогнем і по цих мостах, що з’єднують Крим із півднем України, використовуючи Storm Shadow та інші потужні ракети, аби дедалі пошкоджувати ці мости та не давати їх відновити.
В принципі, так само ми працюємо і по Кримському мосту – періодично завдаємо ударів, які не знищують міст вщент, але руйнують логістичний шлях, роблячи неможливим використання пошкоджених автомобільної та залізничної проїжджих частин.
Все це триватиме місяцями аж до українського наступу – ми просто не дозволятимемо ворогу вільно пересуватися цими мостами.
Дивіться відеоверсію інтерв'ю із Миколою Маломужем про наслідки ударів по Генічеському та Чонгарському мостах:
Інститут вивчення війни (ISW) зазначав, що пошкодження мосту через Генічеський пролив змусить росіян перенаправити військові перевозки з Арабатської стрілки на більш довгі західні маршрути між окупованим Кримом і частиною Херсонської області. Чи мають ЗСУ можливості тримати ці нові маршрути поставок росіян під вогневим контролем?
На сьогоднішній день нам відомі практично всі маршрути поставок росіян, і ми постійно їх знищуємо, особливо там, де ці ланцюжки були короткими, і поставки швидко реалізовувалися. Втім, і інші маршрути, зокрема, через Армянськ, також розташовані в зоні ураження Збройних сил України. Так, наприклад, Storm Shadow або потужні французькі системи дозволяють нам бити на відстань 300 км і більше.
Фактично сьогодні вся логістика противника, якими б маршрутами вона не була перенаправлена, знаходиться в зоні нашого вогню. Тож альтернативні шляхи можуть уражатися HIMARS, які б’ють на 80 км, і М270 (англійський ракетний комплекс, який також б’є на 80 км). Більш віддалені цілі ми вражаємо ракетами більшого радіусу дії, ближчі цілі, зокрема, логістичні центри, – більш масованими ракетними системами, яких у нас набагато більше, як і боєприпасів до них. Тож ми можемо постійно знищувати ці логістичні ланцюжки ворога або тримати їх під вогневим контролем.
Настав переломний етап, коли ми не тільки диктуємо позицію на полі бою, але й контролюємо логістику ворога, його склади боєприпасів, нафтобази і ресурси, які рухаються на підтримку військ РФ, що перебувають на території Херсонщини та Запоріжжя. Відтепер ця логістика буде перериватися.
Це означає, що тепер ми набагато ефективніше зможемо працювати на фронті, тому що ворог не отримає тих ресурсів, які потрібні йому для завдання ударів по позиціях ЗСУ, а також для ефективної оборони.
Це створює потрібні передумови на фронті для наших широкомасштабних наступальних операцій.
Якщо всі три мости, що з’єднують Крим із окупованим півднем України, стане абсолютно неможливо використовувати, які проблеми це створить для російського угруповання військ на півдні України та в Криму?
До 60% тих поставок, які йшли на підтримку ворога в Херсонській та Запорізькій областях, відтепер припиняються. Йдеться про постачання всіх видів озброєння та живої сили через Донецьку область та Маріуполь. Тепер ворог буде змушений переорієнтовуватися і шукати інші шляхи, але й нові маршрути ми відслідковуємо і будемо проводити заходи по їх знищенню.
Наголошую, ми будемо тримати під вогневим контролем весь ланцюжок поставок росіян – від Кримського мосту до трьох мостів, які досі забезпечували постачання резервів росіянам.
Таким чином, після звільнення Запорізької і Херсонської областей ми створимо суттєві передумови для ізоляції Криму. Після цього ми зможемо завдавати більш потужні удари водними, надводними і повітряними безпілотниками, далекобійними ракетами, а також проводити спеціальні операції по всьому Кримському мосту. Якщо ми його не повністю підірвемо, то змусимо Росію припинити постачання ним озброєння й техніки. Також паралельно відбуватиметься нанесення ударів по Чорноморському флоту РФ. А три мости, що з’єднують Крим із материковою Україною, не дадуть можливість забезпечувати російські війська потрібною технікою, а також позбавлять їх можливості відступати. Тобто ударами по мосту ми унеможливимо поставки озброєння та техніки на східний напрямок і південь, а також створимо передумови для наступальних операцій по звільненню Криму, адже противник не зможе туди переміститися та підтягнути резерви через Кримський міст.
Проблеми з мостами призведуть до того, що резерви росіян, накопичені в Криму, ставатимуть все більш і більш обмеженими, а знищення Чорноморського флоту РФ дозволить припинити удари по наших військах та об’єктах інфраструктури. Це буде пастка для Криму та передумова для його звільнення.
Добре, у Росії все одно досі залишається Кримський міст, принаймні його залізнична гілка продовжує функціонувати. Коли, по-вашому, Україні буде доцільно остаточно вирішити питання з цим мостом?
Ми просто будемо періодично завдавати по Кримському мосту ударів і проводити певні операції, щоб він час від часу припиняв функціонування. Так, у принципі, відбувається вже зараз. Але безпосередньо напередодні нашої наступальної операції щодо звільнення Криму будуть задіяні всі наші ресурси, які можна буде підтягнути: далекобійні ракети, потужні ударні дрони (які ми вже маємо), повітряні дрони, а також проводитимуться спеціальні операції в Криму. Тобто це буде одночасне завдання ударів по Кримському мосту та Чорноморському флоту РФ всіма засобами. Після чого ми зайдемо на півострів. Адже коли будуть знецінені логістика і флот ворога, перспектива нашого наступу буде дуже серйозною, і паніка в лавах противника буде ширитися.
У Криму і зараз ростуть панічні настрої серед цивільного населення і сімей військових. За моєю інформацію, військовики вже говорять про те, що в разі ізоляції Криму втримати його буде неможливо.
Отже, Кримський міст буде повністю нейтралізований. Хоча деякі експерти й говорять, що це неможливо. Та, повторюю, може, ми його й не зруйнуємо вщент, але всі логістичні ланцюжки точно переріжемо. До того ж залізничні колії нескладно перебити, навіть якщо там є системи ППО. Ми знаємо, що це за системи, як їх відволікати, нейтралізувати та дезорієнтувати, що дозволить зробити залізницю та автошлях непридатними для використання. А далі їх буде потрібно просто тримати під вогневим контролем.
Якщо жоден із мостів, що з’єднують Крим із "великою землею", Росія не зможе використовувати, і півострів фактично перетвориться на острів, які у неї залишаться можливості забезпечувати свої війська необхідним? Паромною переправою? Морськими суднами?
Російські війська у Криму дійсно будують паромну переправу, але, навіть за їхніми оцінками, вона здатна забезпечити лише 8-10% потреб угруповання. І це за умови нормального функціонування паромної переправи. На відміну від мосту, переправа дуже вразлива – одного-двох ударів наших ракет буде достатньо, щоб її знищити.
У росіян немає такої кількості паромних переправ, яка б забезпечила постачання техніки, озброєнь, боєприпасів і живої сили повною мірою.
Налаштувати логістику кораблями теж уже не вийде, тому що Україна має засоби, які дістають навіть до Новоросійська. Відтак, усі військові й транспортні кораблі РФ під прицілом наших далекобійних ракет, здатних завдавати ударів на відстані 300 км, а це практично вся акваторія Чорного моря, а також Севастополь. Наші безпілотники, що оснащені 400-кілограмовим зарядом тротилу, працюють на дистанції 800 км і можуть повністю нейтралізувати будь-який корабель. Вороже судно або буде підбите і відшвартоване, або піде на дно.
Тож росіяни потрапили у ситуацію, де особливо вже не розгуляєшся. Тому що Україна здатна нейтралізувати будь-які ворожі постачання.
Чому саме зараз почали завдатися удари по цих мостах? Чи можуть такі дії бути підготовкою до активних наступальних дій ЗСУ на півдні?
Готуючись до наступу, наші війська працюють над знищенням та руйнуванням стратегічних напрямків поставок противника, аби не допустити підтримки ресурсами російських військ, які перебувають на нашій території – вони не повинні накопичити резерви, боєприпаси і вогневі засоби. Ми вже диктуємо свої умови. І для того, щоб ми успішно не тільки оборонялися, але й наступали, в тому числі готувалися до широкомасштабних наступальних операцій, треба зруйнувати логістику ворога та низку його об’єктів: ударні системи, склади боєприпасів, нафтобази, мости, автомобільні і залізничні дороги та інші другорядні сполучення, якими вимушено користуються росіяни задля забезпечення своїх потреб. Ми вживаємо цілий комплекс дій, аби тил ворога не був забезпечений нічим.
Знищення мостів є одним із пріоритетних завдань на визначальних напрямках, особливо на півдні. Це створить передумови для нашого наступу, якщо угруповання ворога не зможе отримувати підтримку, нову "кров" (боєприпаси, військову техніку, людські ресурси). Якщо не буде такої підтримки, ворог не витримає на полі бою та буде змушений відступати, коли ЗСУ наступатимуть.
Натомість ми будемо дотримуватися такої стратегії наступу, яка передбачатиме багатопланові удари по мостах, фронту, резервах, командних пунктах, складах, системах керування та радіолокаційних системах, які намагаються протидіяти нашим безпілотникам.
Коли мостів не буде, ворог буде дезорієнтований не тільки в плані поставок – він буде позбавлений шляхів, якими можна тікати. За таких умов російським окупантам доведеться або гинути, або здаватися.
Якими вам зараз видаються перспективи звільнення півдня України – Херсонщини, Запоріжжя? Коли це може статися? І як саме – боїв не уникнути, чи можливий варіант, що росіяни просто звідти втечуть, як із Херсона чи Харківщини?
Окуповані частини Херсонської та Запорізької областей буде складніше звільняти, ніж Херсон або Харківщину. Ворог добре підготувався, тому легко нам не буде. Наша стратегія на найближчий час полягає у знищенні ворожих резервів, відтягуванні російських підрозділів на вигідні нам позиції, завданні потужних артилерійських ударів, проведенні диверсійних операцій, спеціальних операцій із флангів та тилів, а також наступальних дій. "Жестів доброї волі" тут не буде.
Втім, перекриття логістичних центрів та обмеження постачання озброєння призведе не тільки до проблем у росіян із військовою технікою, боєприпасами та живою силою, але й залишить його без пального, що обмежить можливості військ противника.
Навіть за таких умов росіяни отримуватимуть накази наступати та оборонятися, і вони певний час намагатимуться це робити. Просто відступати вони точно не будуть.
Наразі окупований південь для росіян важливіший, ніж схід, де ми теж маємо перспективи звільнення територій. Адже звільнення українською армією Запорізької та Херсонської областей стане стратегічною поразкою Росії, тому що це буде передумовою для звільнення Криму. Після цього у нас з’являться всі можливості зайти в Крим, перерізавши логістичні ланцюги, які забезпечують угруповання військ противника на півострові і Чорноморський флот.
У лавах противника вже шириться паніка в різних структурах, особливо серед військових. Ворог розуміє, що ізоляція Криму буде пасткою. А втрата півострова означатиме падіння режиму Путіна. Після цього вже ніхто не буде вірити в його перемогу, бо всі побачать, що у нього немає ані ресурсів, ані здатності щось зробити, що всі його плани провалилися. Оточення Путіна та російське суспільство зрозуміють, що це передумова великого програшу, після чого їм неминуче доведеться за все відповідати. І тоді постане питання про те, чи потрібен їм Путін. Втім, це вже інша історія. Але наслідки такого розвитку подій для режиму Путіна будуть дуже негативними.
Втім, для того, щоб сталося саме так, потрібно подолати період тяжких боїв протягом найближчих тижнів і місяців. Передусім нам потрібно створити необхідні передумови, тобто вигнати ворога з Запорізької та Херсонської областей, тиснути на росіян на Донеччині і Луганщині та виходити на Крим.
Це стратегія глобального успіху, тому що після Криму впаде і схід. У такому разі росіянам уже буде не до активних наступальний операцій: коли режим Кремля стане слабким, коли російські війська будуть знецінені на півдні, на сході також не буде перспектив ворожого наступу.
А коли, з вашої точки зору, може відбутися звільнення Херсонщини і Запоріжжя? Наскільки це далека перспектива? Це станеться до осені, до зими чи, може, ще довше доведеться чекати і працювати над цим?
На війні дуже складно прогнозувати. Тому що ворог ще має ресурси, а Путін стабілізував свій режим і навіть намагається задіяти додаткові резерви у вигляді тих запасників, яких сьогодні вербують.
Втім, події на фронті на півдні і сході України відбуваються за нашою ініціативою. Хоча ворог і намагається контратакувати, ми поступово пробиваємо його позиції. Тепер уже йдеться про два-три місяці для розгортання і проведення наступальних операцій.
За оптимістичного сценарію розвитку подій у жовтні-листопаді ми повинні звільнити Запорізьку та Херсонську області, а також зайти в Крим. Для цього вже є всі передумови.
А як щодо Криму? Коли можливе його звільнення і якою може бути ця операція?
Ми зайдемо в Крим на плечах у Росіян, які відступатимуть у Запорізькій та Херсонській областях, і будемо рухатися далі, знищуючи російський флот, логістику, мости і резерви, які є на півострові. Це те, що ми сьогодні й робимо. Армійські склади противника вже знищені на півночі Криму, також знищений дивізійний склад та нафтобази, які забезпечували Чорноморський флот РФ і її війська. А без боєприпасів, мастила й палива російський флот перетвориться на просто посудини на морі, які вже вичерпали свій ресурс – "Калібри", а техніка, яка не рухається без пального, просто не працюватиме.
Тож у даній ситуації цілком реально створити чудові передумові, і тоді восени ми зможемо зайти в Крим і швидко його звільнити. Якщо ми нейтралізуємо всі резерви ворога, і в Криму не залишиться потужних вогневих потужностей, там почнеться паніка. За моїми оперативними даними, що росіяни вже до цього готуються та намагаються формувати варіанти відходу з Криму. Російським військовим уже дана вказівка сформувати евакуаційні плани. Це означає, що в Росії розуміють: здача Криму неминуча. А якщо так станеться, це буде Армагеддон для них.
За найбільш оптимістичного сценарію, можна звільнити Крим навіть до нового року.
Які проблеми для українського наступу на півдні можуть створити дії росіян на куп’янсько-лиманському напрямку, де вони намагаються просуватися? Або якщо вони вдадуться до певних провокації на півночі, з боку Білорусі, де зараз накопичуються "вагнерівці"… Наскільки це може стати на заваді нашим планам щодо просування до Криму?
У Білорусі немає можливостей для проведення масштабних операцій. Ті 5-6 тисяч "вагнерівців", які там перебувають без важкого озброєння, техніки, боєприпасів, не в змозі провести жодну серйозну операцію. Єдине, що вони можуть, – влаштувати провокації.
Та й сам Лукашенко боїться таких дій, тому що це означатиме втягування Білорусі в реальну війну, спровоковану "вагнерівцями" і росіянами. Лукашенку потім від цього так просто не відмитися. Коли лунали заяви про те, що "вагнерівці" готові піти погуляти у Варшаві або Жешуві, одразу піднялися всі сили країн НАТО – і ракетні, і артилерійські, і спецнази. Тоді Лукашенко поквапився запевнити, що нічого такого не буде, він цього не дозволить тощо. Він буде маневрувати – на провокації та погрози погодиться, але втягнутися у війну для нього смерті подібне.
Тому Білорусь не відкриє потужний "другий фронт". Та й "вагнерівців" для цього замало.
Що стосується Куп’янська, Лиману, Сватового і Кремінної, то Росія там готує потужні альтернативні удари і вже намагається їх здійснювати. Втім, вона навряд чи задіє додаткові численні резерви – 100 тисяч осіб, які там є, і так на межі її можливостей, у неї немає змоги підтягнути ще щось.
Всі операції росіян на цьому напрямку – це намагання відтягнути сили від Бахмуту, де ми реально просуваємося.
Бахмут для Путіна має не стільки військове значення, скільки політичне. Він персонально опікується тим, що відбувається на цій ділянці фронту. В інтерв’ю він говорив про те, що отримує звіти щогодини про ситуацію на сході та півдні, а особливо у Бахмуті. Для нього Бахмут має величезне військово-політичне значення, це важливо для його престижу. Він рік намагався захопити це місто і частково захопив. Втім, зараз ми займаємо позиції на підступах до міста та окраїнах, особливо південних, а це створює передумови для звільнення Бахмуту.
Провал такої операції і втрата Бахмуту стане ударом по всій "спецоперації Путіна", його великим програшем. Адже це ледь не єдиний успіх, якого він досягнув, а в разі втрати міста цей успіх буде повністю нейтралізований. Саме тому Путін кидає додаткові сили на Куп’янськ, Лиман, Сватове, Кремінну, Авдіївку, Мар’їнку – він намагається відтягнути і розпорошити наші війська, особливо сили прориву. Він хоче провести таку операцію, щоб ми застрягли в позиційних боях.
Саме тому на Куп’янськ підтягнули Кантемирівську танкову дивізію, як говорять росіяни, "еліту", але і її ми нищимо. Противнику трохи вдалося просунутися вперед, але ми відбили його спроби наступати і тримаємо під жорстким контролем на попередній позиції.
Під Бахмутом ми поступово вгризаємося в оборону противника. Вже в найближчі декілька тижнів ми повинні наполовину оточити Бахмут. Тоді ми висунемо умову – або ворог буде знищений там, або піде звідти, як "жест доброї волі". Третього варіанту у росіян не буде.
Втрата Бахмуту буде стратегічним провалом. Тому Путін, не дивлячись ні на що, ставить завдання перед військами тримати місто. Втім, перспективи звільнення міста українськими військами дуже хороші.
А всі контрдії росіян на Харківщині, Луганщині і на півдні від Бахмуту особливих перспектив не мають. Ми добре тримаємо свої позиції і відбиваємо атаки ворога, і він або не просувається, або просувається максимум на пару кілометрів. Зараз Росія уже не має ресурсів, щоб просунутися далі.
Хто такий Микола Маломуж
Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
