Розв'язана Росією повномасштабна війна проти України знаходить все більше відголосків на території самої країни-агресора. Безпілотники періодично атакують різні міста, а вибухи на російських об'єктах навіть далеко від фронту стали вже звичними подіями. Війна поступово переноситься туди, звідки вона і прийшла.
В інтерв'ю Главреду військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко розповів, як удари по РФ можуть призвести до бунту або революції в країні, проаналізував ситуацію із забороною Заходу Україні бити по території Росії зброєю, яка постачається у рамках військової допомоги, оцінив перспективи ЗСУ на лівому березі Дніпра у Херсонській області і пояснив, чому 2024 рік стане у війні вирішальним.
Днями по Росії було завдано масованого удару дронами. За даними українських ЗМІ, близько 35 дронів ударили по пов'язаних із військовими діями об'єктах у Москві, Підмосков'ї, Тулі і Смоленську. Ми бачимо, що такі удари досягають певних результатів. На вашу думку, чи існують реальні можливості перенесення війни на територію Росії, та до яких наслідків це може призвести?
Перенесення війни на територію ворога – це одна з запорук перемоги. Нам треба уражати військові об'єкти Росії, серед яких аеродроми, військові частини, склади зі зброєю, містечка, об'єкти військово-промислового комплексу. Все, що пов'язано із забезпеченням російських військ. Багато говорять про психологічний ефект, але такі дії, в першу чергу, мають практичні наслідки. Треба послаблювати противника.
Удари по Росії розраховані на те, щоб спонукати російських військових, які брали участь у заколоті Пригожина, до змін. Саме вони є групою, що може вчинити певні дії, пов'язані з поваленням путінського режиму і припиненням війни. Коли наносяться удари по військових об'єктах, російські вояки бачать, що це не лише вдалі дії України, але й наслідки неправильних кроків їхнього керівництва, а сама російська армія стає слабшою. І тут вже психологічний ефект має накладатися на практичний. Мобілізовані і офіцери РФ – не найкраща група російського суспільства (хоча де там шукати кращих), але вона спроможна здійснювати зміни. Хто скористається цими змінами – питання відкрите.
Безумовно, тенденція щодо поширення війни продовжуватиметься. Над цим працюють. Час від часу ми бачимо важливі результати, яких буде ще більше. Наприклад, минулого року щось прилетіло на авіабазу Енгельс, звідки злітали стратегічні літаки Ту-95. Після цього стратегічна авіація Росії опинилася за полярним колом – у Мурманській області на летовищі Оленья. Удари по ворожій території є ефективними, тому чим більше їх, тим краще.
Дивіться відео, у якому Олександр Мусієнко пояснив, як у Росії може вибухнути бунт:
Чим більше атак по території Росії, тим вища ймовірність того, що це спричинить заколот чи революцію?
Так. Мобілізовані росіяни чи формування на кшталт Шторм-Z можуть розвернути зброю проти своїх командирів або зроблять щось з того, до чого прагнув Пригожин. Причому їхні дії будуть вже більш вдалими. Тоді вони заручаться підтримкою і так званого російського глибинного народу. Суспільство у Росії йде за тими, у кого сила. Якщо воно відчує, що Путін втрачає здатність керувати державою, а силові можливості опиняються в руках озброєних рухів, то ці рухи і підтримає.
Бунт або революцію у Росії розпочне не хтось із верхівки чи російської опозиції за кордоном, яка всіх навчає правам людини і ліберальним свободам, а з тих, кому набридло сидіти в окопах без патронів та йти на штурми зі 100% ймовірністю загибелі. Ці події розпочнуться з низів, а далі вже невідомо, хто може цим скористатися.
Хто міг би очолити протест або бунт? В умовах, коли Росія розбудувала і посилила міцний репресивний апарат, а Пригожина вже немає, складно уявити лідера подібних рухів.
Можливі різні сценарії.
Лідери народжуються стихійно. Вони визрівають, коли відбуваються події. Я не виключаю, що лідером може стати навіть хтось із Шторм-Z, навіть не дивлячись на те, що їх понабирали із тюрем. Це цілком можливо. Може, це буде хтось із мобілізованих, який заручиться підтримкою своїх офіцерів.
Ба більше, хтось із силовиків може підлаштувати цей сценарій і підтримувати його. Не виключено, що це буде фігура, яка претендуватиме на місце Путіна – хтось із його оточення. Буде стояти за лаштунками цих процесів і їх підтримувати. Адже і у Пригожина були покровителі, наприклад, Суровікін, якого зараз відправили в Алжир, подалі від Москви. Зазвичай такі процеси об'єднують певних людей, які здійснюють бунти. Це не декілька осіб, а кола людей. До того ж варто зазначити, що у лавах військових провели серйозні чистки після завершення бунту Пригожина.
Але дуже важко передбачити, яким буде поріг чутливості щодо кількості втрат у росіян і коли це все стане можливим. Прогноз часових рамок революційних подій – справа невдячна. Революційні ситуації можуть тривати рік, а потім усе відбувається за декілька днів.
Наскільки масовими повинні бути удари по Росії, щоб сталися такі події? Чи подібного можна досягти і точковими ударами?
Самі удари не призведуть до розвитку подій, це лише частина від усього комплексу заходів. Комплекс складається з певних елементів, серед яких – збільшення втрат ворога. Я маю на увазі не рахування втрат противника та визначення порогу чутливості, а знищення ресурсів і потенціалу ворога для ведення війни. Наприклад, успіх нашого контрнаступу треба теж оцінювати в цьому контексті, а не лише за показниками щодо звільнення територій.
Якщо у Росії на певній ділянці фронту не вистачає танків і бронетехніки, вона вирішує свої проблеми за допомогою живої сили. Вона зазнаватиме все більше втрат, що певним чином позначиться на настроях у її військах. Серед військових почнуться розмови щодо нестачі танків та артилерії, а також щодо того, чому їх кидають у такі бої.
Наприклад, десь під Авдіївкою, Куп'янськом або Лиманом один із підрозділів поскаржиться на те, що немає ротації і не підвозять боєкомплект. У відповідь їм скажуть: по одному складу на окупованій території прилетіла ракета з HIMARS, по іншому – ракета Storm Shadow. А ще глибше, на території Росії, підірвали залізницю, зійшов із рейок поїзд і також прилетіло по складу.
Це психологічний тиск, і в один момент він спрацює. Треба працювати над тим, щоб такий момент настав. Потрібно максимально тиснути на ворога.
Захід виступає категорично проти того, щоб Україна завдавала ударів по території Росії зброєю, яку надали країни-партнери. А чи є умова, за якої б союзники змінили своє рішення? Адже Захід та Росія вже у стані конфлікту, і він може розгорнутися по різних траєкторіях.
Відзначу два ключових підходи, які є на Заході.
Перший полягає у тому, що треба триматися подалі, не допускати будь-яких зіткнень і не воювати із Росією. На жаль, це домінуюча думка. Наприклад, ми не можемо змінити позицію Німеччини щодо надання нам ракет Taurus, які нам дуже потрібні. Німці остерігаються ескалації з Росією.
Другий підхід передбачає зовсім іншу думку, і я її підтримую. Йдеться про те, що країни НАТО загалом опосередковано вже долучені до цієї війни – вони обрали сторону, яку підтримують, і це Україна. І ми вже перетнули багато червоних ліній. От минулого року, коли нам почали постачати HIMARS з ракетами дальністю 80 кілометрів, Путін у пориві гніву казав, що росіяни їх "поклацають, як горішки, та усі знищать". Тоді на Заході багатьом здавалося, що застосування ЗСУ HIMARS по позиціях російських військ у районі Херсона або Антонівського мосту – нібито неабияка ескалація. Але ми і це пройшли. Дійшли до винищувачів та далекобійних ракет.
Тому, мені здається, що вже варто було б перегорнути сторінку і прибрати заборони щодо застосування певних видів озброєнь по Росії. Таке рішення могло б розширити наші можливості. Я взагалі вважаю, що якщо б наші партнери не були проти використання західної зброї по території РФ, влітку цього року ми могли провести операцію не лише на півдні. Ми мали перспективу провести флангову операцію із заходом у тил ворога на Луганщину через Білгородську область. РДК і Легіон Свобода Росії вже фіксували, що кордон на Білгородщині практично не був прикритий. Зараз ділянки вже прикрили и реалізувати операцію важче.
Ключова позиція західних партнерів, згідно з якою Росію не варто дратувати, тому що у Москви є ядерна зброя, і вона нею погрожує, на жаль, позбавляє нас можливостей. Втім, це не свідчить про те, що нам треба опустити руки і не вести діалог щодо розширення власного потенціалу, завдяки якому ми будемо здатні знищувати і зменшувати можливості ворога і швидше завершити війну.
На мій погляд, позиція Заходу тепер виглядає дуже дивно. Там уже з'являються сигнали про те, що якщо буде заморозка війни в України, Росія піде війною проти НАТО. Наприклад, нападе на країни Балтії. Москва напевно буде мститися Альянсу, тож конфлікт може бути дуже ймовірним. І чи є сенс Заходу в такій ситуації боятися війни із Росією?
Так, я з вами згоден. Важливо не допустити, щоб Росія наростила свій військовий потенціал. І саме зараз у нас є доволі-таки серйозний шанс ослабити росіян. Це дійсно важлива позиція, але Захід продовжує дотримуватися обережних підходів.
Проте щоразу ми бачимо, що всі червоні лінії, які виставляє Росія, змиваються. Не можна назвати фантастичним сценарієм навіть висадку у Криму інтернаціонального легіону з британцями і французами, як уже було в часи Кримської війни. Росія цього боялась і набудувала окопи в Євпаторії, які взагалі змило (це, до речі, трагічний для них знак). Такий варіант розвитку подій можливий на певному етапі війни.
Якою буде війна взимку? Військові операції ЗСУ та військ РФ продовжуватимуться чи до весни масштабних просувань все-таки не буде?
Думаю, прогнозувати можна буде дещо пізніше. Все залежатиме від того, як розгортатимуться події на лівобережжі Херсонщини. Плацдарм, який там з'явився, я називаю "плацдармом надії". Тому що цей напрямок дозволяє нам вести наступальні дії, і доки ми це здатні робити, можна сказати, що контрнаступ цього року ще не завершений.
Пропоную розглянути два сценарії розвитку ситуації на лівому березі Дніпра у Херсонській області.
Перший – ми розширюємо плацдарм, зменшуємо можливості для логістики ворога з окупованого Криму і тиснемо далі. У противника виникають проблеми, а ми продовжуємо працювати і взимку. Головне – щоб партнери надавали підтримку.
Другий – нас зупиняють, ми зберігаємо певний незначний плацдарм на лівобережжі і продовжуємо тиснути рейдами. Бойові дії перейдуть у позиційну фазу, але я не думаю, що наші війська стоятимуть на місці та воюватимуть лише позиційно. Діятимуть малі групи і завдаватимуться удари по логістиці ворога. Буде "турбуючий вогонь" і постійний тиск на противника.
Наразі багато чого залежатиме від ситуації на лівобережжі Херсонщини. Якщо нашим військам вдасться розвинути свій успіх, це багато що змінить. Наші партнери переглянуть ситуацію – наступ стане для них стимулом забезпечувати Україну підтримкою. До того ж від лівобережжя Херсонщини до Криму лише 70 кілометрів. Якщо ворог буде відсунутий, у нього виникнуть проблеми з логістикою. Ситуація для росіян стане складнішою, а Крим опиниться під більшою загрозою. Тому саме на лівобережжі зараз багато чого вирішується.
Наразі ЗСУстворюють умови для того, щоб організувати повноцінне форсування Дніпра?
Це сценарій, якого не можна виключати. Масштаби операції свідчать про те, що вона набирає обертів, але для того, щоб забезпечити подальше її розгортання, потрібне забезпечення. Зараз використовується все більше засобів ППО, і це повинно убезпечити наші війська від ворожих ударів керованими авіабомбами.
Ми дійсно можемо побачити форсування Дніпра і доставку підтримки. Розширення плацдарму потребує більшої кількості сил і зброї. Звичайно, для цього потрібне налагодження можливості перекидання сил з правого на лівий берег Дніпра.
Як довго може тривати війна і чим вона завершиться? Захід посилить підтримку України до перемоги або є серйозні ризики затяжної війни?
На мою думку, ключовим стане 2024-й рік. Він буде дуже багато в чому показовим. Наступного року партнери не зменшать підтримку, але стане зрозуміло, наскільки вони будуть готові забезпечувати її у подальшому. Багато залежатиме від наших успіхів на лівобережжі – вірю, що ми зможемо просунутися, убезпечити наші позиції і виснажити ворога.
Ситуація на війні залежатиме і від зовнішньополітичних факторів, таких, як виборчий рік у США, який для нас теж є важливим у багатьох аспектах. Також важливо, якими будуть підсумки виборів у інших країнах – наприклад, у Нідерландах уже перемогли євроскептики.
Мені здається, Росія зараз покладає більше сподівань якраз на те, що на Заході після виборів у декотрих країнах зміниться кон'юнктура, і до перемоги України над РФ будуть ставитися більш скептично. Москва сподівається на появу позиції, як, наприклад, у Орбана. Надії росіян на політичний процес пов'язані з тим, що вони не можуть здобути якихось поступок від України або перемог на полі бою. Межа їхніх можливостей на найближчий період – це захоплення Авдіївки, просування десь на сході і перехід у кругову оборону, щоб дочекатися вигідної для себе ситуації на Заході.
У такій обстановці нам важливо дотримуватися консолідації в суспільстві, об'єднуватися і працювати над посиленням підтримки із боку Заходу. Треба переконати партнерів, що разом західний світ і Україна сильніші за Росію, яка культивує міфи про свою непереможність та найкращий ВПК, а насправді ходить із протягнутою рукою до тієї ж Північної Кореї.
Наступник рік все-таки стане вирішальним?
Так.
Хто такий Олександр Мусієнко
Олександр Мусієнко - блогер і експерт. Є головою недержавної організації "Центр військово-правових досліджень". Виступає в якості експерта в ефірах телеканалів, пише My.ua.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
