Росія готує новий наступ і без проблем покладе в цій війні 2-3 мільйони росіян – Бадрак

29 лютого 2024, 08:30оновлено 4 березня, 09:24
Загроза заморожування війни велика, але за пару років вона може початися знову, більш кривава, і РФ рушить на Україну 2-мільйонним військом, вважає Бадрак.
Росія готує наступ, небезпека походу на Київ зберігається, вважає Валентин Бадрак
Путін планує новий наступ і готовий покласти мільйони свої солдат, вважає Валентин Бадрак / Главред

На сайті Главред відбувся чат із військовим експертом, директором Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, письменником Валентином Бадраком. Спілкуючись із читачами, він розповів, що означає для Росії втрата ВДК "Цезар Куніков", і чому весь Чорноморський флот РФ приречений, коли буде знищений Кримський міст, а Крим опиниться в ізоляції, яка новітня зброя може з’явитися у ЗСУ і за яких умов, для чого Москві потрібен другий фронт і напад на НАТО, наскільки велика загроза заморожування війни в Україні, а також що дозволить українцям перемогти Росію.

Подаємо стенограму чату з Валентином Бадраком.

Михайленко Л.: Що для росіян означає втрата ВДК "Цезар Куніков"? Якими будуть позитивні наслідки для нас? Що взагалі зараз лишилося від Чорноморського флоту РФ у Криму? Там ще є цікаві для нас цілі?

Валентин Бадрак: Знищивши великий десантний корабель "Цезар Куніков", Україна завдала по Кремлю і психологічного, і практичного удар, адже знищила вже третину Чорноморського флоту РФ. За 2023 рік Україна досягла потужного результату, поступово відрізаючи логістичний шлях противника через Крим, і знищення ВДК "Цезар Куніков" є одним із кроків, що сприяє цьому, оскільки зараз у Росії залишилося дев’ять ВДК: чотири з них ремонтуються, ще чотири вже знищили Сили оборони України. Це означає, що продовжується і ліквідація ЧФ РФ, і знищення логістичного шляху. Адже цей корабель міг перевозити 650 тон вантажу, а це могли бути і люди, зокрема десантники, і озброєння та техніка.

Коли Кримський міст буде зруйнований (а я вірю в те, що він буде знищений у 2024 році), Крим опиниться в ізоляції. Це одне з трьох важливих завдань для України разом із знищенням Чорноморського флоту РФ та підприємств оборонної промисловості на території європейської частини Росії на глибині до тисячі кілометрів і більше. Це те, що може дозволити собі Україна сьогодні. І це треба робити, бо це удар безпосередньо по злочинному режиму Путіна.

Mika: Як так сталося, що Україна – фактично країна без військово-морського флоту – нищить такі жирні цілі флоту РФ?

Валентин Бадрак: Україна підвищила технологічність своєї армії і в дуже короткий термін опанувала низку можливостей, яких раніше не було. Зокрема, ніколи раніше, до широкомасштабного вторгнення Росії, не було морських роботизованих комплексів, але ми це опанували. І завдяки СБУ, яка опікується цим напрямком, з’явилася нова школа, і не одна.

Нагадаю, що авторитетне видання The Economist на початку лютого на обкладинці одного з нових випусків розмістило фото із підписом про те, що Україна є країною-піонером у системному використанні дронів-кіллерів. Це вже про повітряні безпілотники, а далі будуть і наземні роботи, і засоби радіоелектронної боротьби, і засоби новітньої розвідки, і інші нові технології. Україна також може розробити електромагнітну зброю. Розробляє вона і лазерну зброю.

Потрібно, щоб ми у перемовинах із західними країнами наголошували на тому, що нам потрібні не старі технології, а новітні. Адже у вересні 2023 року у США з’явилися лазерні системи протидії дронам. Такі самі випробовувалися в той час і Великобританією. Нам потрібні саме такі нові технології, щоб перемогти. Нам потрібне підвищення технологічності армії.

Главред: Всі ці нові технології Україна може отримувати від Заходу чи виробляти сама?

Валентин Бадрак: Переважно я говорив про самостійні розробки. Оскільки питання було пов’язано з флотом, йдеться про самостійні розробки морських дронів і берегових ракетних комплексів.

Щодо Заходу – давайте будемо говорити чесно: ми отримуємо дуже мало новітньої техніки, а та, що надається, переважно стосується протиповітряної і протиракетної оборони. Іншої новітньої техніки ми практично не отримуємо. Скажімо, крилаті ракети SCALP або Storm Shadow – це розробки початку 2000-х років, які почали застосовуватися в 2003-2004 роках. А балістичні ракети малої дальності ATACMS почали застосовуватися на початку 90-х, але навіть їх ми й досі не отримуємо.

Тому йдеться про новітню техніку, яку ми хотіли б мати. Якщо йдеться про море, то знищення Чорноморського флоту РФ здійснюється саме українською зброєю, лише інколи використовуються крилаті ракети, які я назвав вище.

Що хотілося б отримати у майбутньому? Швеція найближчими днями набуде статусу країни-члена НАТО, і нам варто співпрацювати з нею, бо вона має такі ракети як Naval Strike Missile (NSM) – найкращі зараз протикорабельні ракети. Ці ракети можуть розміщуватися на катерах Skjold, які мають надвисоку маневреність та 65 вузлів швидкості. Таких катерів, мені здається, майже немає у світі.

Такі катери з такими ракетами – це майбутнє нашого флоту в плані захисту. Нам зараз не потрібно великого надводного флоту, бо він дуже швидко буде знищуватися ракетами.

Було великою помилкою, і я про це попереджав міністра оборони Андрія Тарана, радником якого був, про те, що нам не потрібно вкладати гроші в закупівлю в Туреччині корветів класу Ada, бо зараз це не на часі. Але зрештою туди все-таки були вкладені ресурси. Зараз Василь Боднар, наш посол у Туреччині, повідомив, що Україна розраховує купити новітні винищувачі п’ятого покоління в Туреччині. Так само у нас буде турецький завод Baykar Makina, і, сподіваюся, ми будемо купувати не тільки Bayraktar, але й дрони Akinci. Це правильний шлях.

Нам слід модернізувати нашу позицію в ході війни. Власне, є й берегові новітні комплекси Coastal Defense System із ракетами Naval Strike Missile. Маючи такі комплекси та українські Нептуни, у нас була б потужна можливість вражати флот противника.

Але, зрештою, ми в будь-якому разі знищимо Чорноморський флот РФ, бо флот затиснутий у кут. Це точно.

Дивіться відео чату з військовим експертом Валентином Бадраком:

dorris: Чи може Росія взагалі втратити Чорноморський флот, чи це фантастичний сценарій? І чи має Україна потрібні ракети, озброєння, щоб остаточно поховати ЧФ РФ, навіть ті його частини, які Росія перебазувала в Новоросійськ?

Валентин Бадрак: Ні, це не фантастичний сценарій. Ми його точно знищимо. Це одна з наших головних цілей зараз. Не просування, здійснюючи наземні операції. Захід втягнув нас у лінійну війну, і це була стратегічна помилка Байдена, який не спромігся вчасно озброїти Україну ракетами і дати "зелене світло" на її озброєння ракетами європейського виробництва, зокрема, німецькими крилатими ракетами Taurus.

Чорноморський флот ми знищимо власними дронами, власними системами і власними ракетами, які так само будуть вироблятися і будуть дальністю тисячу й більше кілометрів.

В’ячеслав: Наскільки ймовірно, що Росія втратить будь-які можливості домінувати в Чорному морі? Що для цього потрібно? Як від 24 лютого 2022 року змінилися її позиції і впливи в Чорному морі?

Валентин Бадрак: Росія вже втратила контроль над західною частиною Чорного моря передусім завдяки українській воєнній розвідці, тобто ГУР Міноборони, яка здійснювала зухвалі рейди й відбила "вишки Бойка", зробила кілька висадок на Кримський півострів, демонструючи, що він є вразливим і незахищеним, чим позбавила угруповання окупантів на півострові спокою. Здійснювалися і ракетні удари по Севастополю, по штабу, по морському заводу, де ракетами було знищено підводний човен і десантний корабель. І це теж за наводкою фахівців розвідки та Сил спеціальних операцій.

Усе це вже є. Було б, звісно, краще, якби ми мали більшу рішучість західного табору, адже тоді ми б отримали новітню зброю, про яку я вже сказав – ракети Naval Strike Missile, катери Skjold, які мають дуже великі можливості маневреності, "підскоку" на кілька десятків кілометрів, а, може, й більше, щоб завдати високоточних ударів.

Зрештою, поки що ми діємо своїми силами, і все буде зроблено.

km_35: Наскільки знищення кораблів ЧФ РФ, зокрема "Цезаря Кунікова", наближає нас до виконання задач, по-перше, зірвати забезпечення необхідним путінської армії на півдні України, а, по-друге, зробити подальшу окупацію Криму неприйнятною для Росії?

Валентин Бадрак: Питання дуже слушне, і воно містить частину відповіді. Адже ізоляція Криму і знищення Чорноморського флоту РФ – це не "для галочки", а для ураження мозку та уявлення путінського режиму, бо це дуже сприяє виникненню панічного настрою у нього. А друге завдання дуже практичне – позбавити угруповання російських військ, які діють на півдні України, можливості логістичного забезпечення.

Коли буде знищено Чорноморський флот РФ і Кримський міст, російські окупанти на півдні не зможуть нічого отримувати. А тоді виникне завдання, яке для нас є справою честі – відбити у росіян суходільний коридор. Але відбити не шляхом прямих зіткнень і лінійного наступу, а більш хитрим шляхом, тобто змусивши росіян фактично там задихатися від дефіциту всього: зброї, боєприпасів, їжі тощо, щоб вони тікали, як і з Херсону.

І цього можна досягти, якщо мати потужну далекобійну зброю. В цьому Захід може нам допомогти. Початок 2024 року свідчить про те, що в Європі відбуваються серйозні зміни, які також пов’язані з загрозою "другого пришестя" Трампа, що є деструктивним і навіть недолугим політиком, оскільки веде до втрати лідерства НАТО та непередбачуваних подій, які можуть негативно відбитися на майбутньому США та всього світу. Скандинавські країни, Польща, Чехія і, звичайно, Німеччина та Великобританія все це розуміють. Але, наприклад, Франція поводиться егоїстично, хоча, можливо, зміни відбудуться (подивимося на двосторонню угоду між Парижем і Києвом). Там уже дещо змінилося – це я про обіцянку поставити нам майже 80 самохідних артилерійських установок (САУ) CAESAR, про збільшення виробництва боєприпасів і надання нам 1-3 тисячі боєприпасів, про авіаційні бомби, які Париж готовий надати. Але, зрештою, поки що Париж досить егоїстичний. Наприклад, коли Чехія, яка дуже розуміє небезпеку з боку Росії, 31 січня запропонувала Євросоюзу закупити боєприпаси для України у третіх країн (а така можливість є), Франція першою висловила сумнів – закид був такий, що, мовляв, ми хотіли розміщувати замовлення виключно в Євросоюзі.

Тобто йдеться про егоїстичну гру і неповне розуміння небезпеки. Адже французи переконані, що, якщо Росія буде атакувати НАТО, до Франції вона не дійде. Але насправді ситуація зовсім не така, а більш загрозлива.

Smilik: Потоплення "Цезаря Кунікова" – це звісно гідний подарунок від ГУР і Буданова до Дня закоханих, а можна сподіватися на подарунок у вигляді підірваного Кримського мосту, наприклад, на Великдень? Коли буде доцільно позбутися його?

Валентин Бадрак: Як бачите, ми з читачами мислимо в одному напрямку. Так, Кримський міст буде підірваний, але, звісно, я не знаю, коли саме. Сподіваюся, що саме у 2024 році, бо це одне з найважливіших завдань.

Головне зараз – єднання та гуртування української нації навколо боротьби з цим величезним і дуже сильним противником. Це гуртування має дозволити нам вистояти в 2024 році. Адже головне завдання на цей рік – вистояти, мобілізувати всі свої оборонно-промислові можливості та дочекатися, щоб також запрацювали всі оборонно-промислові можливості Європи на повну потужність. Європа не змогла цього зробити у 2023 році, але зараз вона на шляху до цього. У європейців з’явилося розуміння того, що вони опиняться без США в цій війні, і це підштовхує їх до вищого рівня взаємодії. Сподіваюся, що ключовими кроками Європи зараз буде саме передача нових високотехнологічних озброєнь. Це дуже важливо.

Дозволю собі невеликий відступ. В Україну має прийти німецький концерн Rheinmetall. Але так просто він не прийде – і з міркувань безпеки, і через проблеми фінансування. Одна справа – завод Baykar Makina, який будує зараз в Україні турецький приватний концерн, а інша справа – взаємодія на міждержавному рівні Rheinmetall та України (колишній Укроборонпром підписав угоду про спільне підприємство).

Але в чому тут родзинка? Rheinmetall у 2023 році уклав дуже потужні угоди з Угорщиною щодо виробництва нових танків, щоправда, зі старою гарматою, зі старим калібром, а також щодо виробництва новітніх засобів протиповітряної оборони.

Це те, що потрібно і нам, але з нами таких угод поки що не може бути, оскільки ми не можемо виділити такі величезні кошти – кілька мільярдів доларів. Тому для нас дуже важливо зараз вести перемовини про отримання нових технологій і перехід від тих позицій, які були окреслені раніше, до, наприклад, виробництва бронемашин Fuchs, а потім уже обережно і до танків. А почати потрібно з систем ППО – новітньої системи Skynex. Ще більш новітні безпілотні системи Rheinmetall продемонстрував восени 2023 року на одній із виставок зброї.

Нам потрібно швидко і динамічно змінювати позиції. Але при цьому не потрібно відмовлятися від турецьких корветів Ada, а потрібно переносити їх на пізніший термін. А зараз основні позиції мають складати безпілотники, літаки, турецькі Akinci.

На початку лютого в Саудівській Аравії, в Ер-Ріяді, відбулася виставка, де Халук Байрактар сказав, що через 12 місяців запрацює завод в Україні, але він не знає, якого типу Bayraktar виробляти – чи то ТВ2, чи то ТВ3. Нам потрібно націлитися не на те, якого типу має бути Bayraktar, а на новітні безпілотники, зокрема, Akinci. Akinci – це комплекси які можуть нести крилаті ракети дальністью 250 км. Фактично вони можуть діяти, як літаки, як Су-24, тільки вже без ризику втрати пілотів.

Тобто нам необхідно терміново і швидко переходити на нові технології та підвищити технологічність армії – десь за рахунок допомоги, десь за рахунок закупівлі, в тому числі й за рахунок того, щоб Євросоюз купував нам певні зразки, або США, якщо повернуться.

Нагадаю, коли Вікторія Нуланд приїздила в Україну в січні-лютому 2024 року, вона також завітала і до Туреччини, де сказала, що цю країну можуть повернути в сім’ю F-35. Як ми пам’ятаємо, Трамп заморозив цю програму через закупівлю Туреччиною російських комплексів ППО С-400 Тріумф. Зараз це змінюється. Але Вікторія Нуланд сказала те, що мало хто помітив: це відбудеться тільки в тому випадку, якщо Туреччина буде виробляти боєприпаси 155-го калібру, які потрібні Україні.

fargo: Якщо подивитися карту, де періодично розквітає "бавовна" в окупованому Криму, складається враження, що для України сьогодні більше не залишається точок на півострові, куди вона не може дістати. Це справді так? Наскільки вільно зараз росіяни почуваються в Криму та можуть здійснювати поставки для своїх військ?

Валентин Бадрак: Це не зовсім так. Якщо говорити про крилаті ракети, треба розраховувати на можливість підльоту літаків. Одна справа робити це з контрольованої території і спочатку знищувати радари та засоби ППО противника, як це часом робилося під час операцій у Криму, зовсім інша справа – коли ця можливість обмежена. Тому все не зовсім так, бо ми маємо враховувати ту частину території, яка контролюється ворогом на півдні України. Тому я й говорив про безпілотники, які можна було б використовувати з різних позицій і робити різні підльоти, наприклад, у західній частині Чорного моря. Є різні варіанти, не хочу говорити про всі, але такі можливості є. А для цього – повторюю, як мантру – потрібно підвищити технологічність українського війська всіма можливими способами.

Smithy: Речник оперативно-стратегічного угруповання військ "Таврія" Дмитро Лиховій повідомив, що Росія готує новий наступ в Запорізькій області і зосередила там ще більше військових, аніж на Авдіївському напрямку. Якою, по-вашому, буде мета цього наступу, що росіяни спробують узяти? І якими для вас виглядають перспективи цього наступу – велика загроза просування окупантів, чи нам вдасться втримати оборону?

Валентин Бадрак: Гадати про те, що вдасться Росії, що ні, абсолютно нереально.

Російський наступ – буде. Він готується завжди. Росіяни готові навіть провести стратегічну наступальну операцію.

Але саме те, що Сили оборони України сточують мобілізаційний ресурс ворога, роблять це фахово і підготовлено, унеможливлює стратегічні кроки росіян.

Тому для нас перспектива лише одна: вистояти у 2024 році, вистояти всім – і на передовій, і на міжнародному фронті, і на оборонно-промисловому фронті, тобто на всіх фронтах. У 2024-у нам потрібно вистояти і підготуватися до 2025-го. У 2025-у ми будемо сильніші. Наша економіка буде сильнішою, бо ми з Європою, і Європа стане сильнішою, а російська економіка – слабшою. Це наш оплот на цей час. І він не міфічний – європейські лідери усвідомили реальну небезпеку від путінської Росії.

Йорік: КДБ Білорусі оголосив про "контртерористичну операцію" в Гомельській області, що межує з Україною, нібито йдеться про чергові навчання білоруських силовиків. Чи можливі якісь сюрпризи або провокації з боку білорусів, не тільки у зв’язку з цими навчаннями, а й взагалі? Загроза наступу для Києва та півночі України остаточно знята?

Валентин Бадрак: Загроза остаточно не знята. Вона й не може бути знята. Днями мені довелося їхати з роботи після дев’ятої години вечора – Хрещатик був у променях, блиску, і там не було війни, люди просто відпочивали. Якщо у нас буде так, то загроза для Києва буде збільшуватися. Треба зачищати вечірні квартали, і саме між тих, хто там відпочиває, мають працювати ТЦК, колишні військкомати.

Тобто суспільство не має бути розділеним на недоторканих і на всіх інших, які мають воювати. Цю справедливість має забезпечити саме верховний головнокомандувач.

Загалом, небезпека з боку Білорусі, з півночі, справді є. Нехай і не прямо зараз. Але ми бачимо, що ворожа путінська Росія нарощує потенціал, у тому числі й для наступу.

Олена: Якими вам видаються перспективи наступу російських військ на Харківщині? Чи можуть вони дійти до передмістя Харкова?

Валентин Бадрак: На це знов-таки впливає багато факторів: як швидко працюватимуть логістичні шляхи, як швидко будуть відновлюватися і нарощуватися наші можливості. Зокрема, це буде залежати від того, які рішення ухвалить генерал Сирський щодо ротації. Адже в тилу у нас дуже багато військовослужбовців, які вже мобілізовані.

Не можна гадати, чи дійдуть росіяни до передмістя Харкова чи ні. Небезпека є. І ця небезпека частково створена самою українською владою, яка в 2022 році не спромоглася ухвалити важливі рішення щодо мобілізації та підготовки ешелонованої оборони. Тоді всі були захоплені ейфорією і розмовами про те, що зараз буде наступ на ворожу Росію, і все, ми вже перемогли. Ця ейфорія дуже нашкодила.

Natalia: Американський військовий репортер Фредерік Плейтген, розповідаючи про свій останній візит на фронт, зазначив, що його найбільше вразило те, скільки трупів російських військових довкола. Його цитата: "Всюди повно мертвих росіян, частин тіла, деталей машин. І нічого не прибирається". Чому, по-вашому, у росіян таке ставлення до своїх полеглих солдат? Скільки мільйонів росіян Путін може покласти на фронті в Україні без наслідків для себе в РФ? "М’ясні штурми" росіян – це об’єктивна необхідність чи результат тупості і марнотратства військового керівництва РФ, чи просто зневажливе ставлення цілого народу до людського життя?

Валентин Бадрак: Це не тупість, це – російська стратегія. Росія може без проблем покласти два-три мільйони росіян. Бо така нація, такий недонарод. Ці люди були рабами і лишаються ними. Хто не раб, той або тікає з Росії, або починає мовчати. Два приклади: письменник Дмитро Биков, який змушений був втекти, і музикант Андрій Макаревич, людина зі стержнем, характером, позицією, але тепер він мовчить.

Водночас виявилося чимало пристосуванців. Наприклад, раніше я дуже поважав Олександра Розенбаума, але він для мене помер у той самий момент, коли підтримав путінську війну. Такі люди є лідерами громадської думки. І коли таких пристосуванців дуже багато, це стримує народ від виступу проти влади чи чогось такого.

Чому така стратегія Росії щодо полеглих, зрозуміло: коли багато загиблих, їхнім сім’ям не потрібно платити, якщо загиблі вважатимуться зниклими безвісти. Люди довго лишаються у цій категорії, це може тривати роками. А родини мовчать, бо на них тиснуть.

Так діє поліцейський тоталітарний режим, який використовує народ як витратний матеріал. Так і буде, бо така стратегія злочинного путінського режиму – знищувати Україну і знищувати своїх, тому що для нього це нормально. Це – російський фашизм.

George_T.: Як ви оцінюєте значення дронів у цій війні? Українські дрони безперешкодно добираються до нафтобаз у Росії, військових об’єктів, от і корабель "Цезар Куніков" познайомився з одним із них – здається, що вони здатні дістатися найдальших точок глибоко в тилу ворога. Чи можна українськими дронами виграти війну, якщо Захід і далі гальмуватиме з допомогою? Скільки Україна їх здатна виробляти?

Валентин Бадрак: Якщо говорити про стратегічний аспект, то поки що ми дуже далеко: ми програємо путінській Росії у створенні і масштабуванні дронів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів. Аналоги "шахедів", які вже є, дуже важко масштабуються.

Крім того, щоб виграти війну, треба знищити російські заводи. Щоб знищити один завод, наприклад, у Коломні, Тулі чи підмосковному Жуковському, потрібен рій дронів, умовно кажучи, 50 одиниць, кожен із яких буде нести бойову частину у вигляді 100 кг вибухівки, не менше. Такого потенціалу поки що у нас немає, але ми на шляху до цього.

Дрони – це не панацея, а мистецтво можливого. Ми зараз ведемо комбіновану війну, не війну майбутнього. Ракети Patriot коштують понад мільйон доларів за одиницю, а FPV-дрон коштує 500 доларів – порівняйте. Нещодавно один фахівець із фронту сказав, що ми "воюємо спортивними дронами китайського виробництва з іржавими радянськими мінами, які скидаємо на ворога, щоб вижити". При цьому в перші дні лютого американський есмінець збив у Червоному морі балістичну ракету хуситів новітньою американською загоризонтною протиракетою Standard Missile-6, яка коштує близько 5,5 мільйонів доларів за одиницю. Можемо порівняти і зрозуміти, де ми знаходимося.

Ця війна має нас навчити, що свою безпеку та оборону ми маємо поставити в центр суспільства, в центр розвитку держави. Якщо ми це зробимо, тоді ми будемо мати все, в тому числі для стримування Росії.

Mr_X: Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив у Брюсселі, що західні союзники протягом 2024 року планують доставити Україні мільйон безпілотників. А що, ATACMSчи інших далекобійних "плюшок" не буде, тільки дрони?

Валентин Бадрак: Балістичні ракети малої дальності, тобто ATACMS, є американською зброєю, причому досить старою. Але її не дають.

США можуть надати приблизно 800 таких ракет. У них їх 1600, із них тисяча – у бойовому стані. І зараз на заміну цих ракет вони отримують новітні Precision Strike Missile (PrSM) дальністю 500 км. І виробникові Lockheed Martin уже поставлено завдання зробити їх ще більш далекобійними – 650 км.

Та без рішення Конгресу ми не можемо отримати навіть старих ракет ATACMS. Це стратегічна помилка Байдена, який не зробив цього у 2022 році, адже вже тоді українська армія могла вибити Росію з суходільного коридору до Криму. Це хотів зробити генерал Залужний, при цьому він навіть не просив ракети – тільки додаткову артилерію і підтримку боєприпасами. Захід побоявся це зробити і здійснював обережне управління війною. І що ми маємо зараз? Зараз ми відкинуті до рівня кінця 2022 року. Але відмінність у тому, що тоді українська армія була на підйомі, а зараз ми виснажені набагато більше, ніж та орда, яка лізе на Україну далі. Ось чого добився Байден своїм не ухваленням рішення.

Ostap: Де наші балістичні ракети? Навіть ХАМАС робить ракети у підвалах, а ми маємо головний завод колишнього СРСР із виробництва ракет – Південмаш, але у нас немає жодної ракети! Далі – є таке місто Кремінець, розташоване на гранітній скелі, і за радянських часів там була дивізія стратегічних ракет, і всі ці шахти залишилися неушкодженими, тобто можна ставити туди ракети і стріляти, а можна і виробництво налагодити одразу – там ціле місто під землею у цій гранітній скелі. Бо, вибачайте, зараз час займатися не роззброєнням, а озброєнням.

Валентин Бадрак: "Ставити ракети і стріляти" – це цілковита дурниця, яка демонструє нерозуміння ситуації. Нам нема чого туди "ставити і стріляти". У 1998 році я разом із колишнім послом США в Україні Пфайфером був учасником поїздки в Дніпро, де знищувалася остання виробнича ракетна потужність нашого "Південмашу". Все треба робити заново.

Наша балістична ракета робиться. Деталізувати не хочу. Скажу – робиться. І на цьому крапка. У нас буде балістична ракета. Треба менше говорити, а більше робити. Колишній міністр Резніков ще в червні 2023 року розповідав, що ракета дальністю тисяча кілометрів у нас уже на фініші. Потрібно не говорити, а просто робити ракети і просто вражати цілі, аби про наявність таких ракет ворог дізнавався на практиці. Як і про наступ, про який говорили всі, кому не лінь, але результат ми бачимо. "Накаркали".

А виробництва справді потрібно ховати. Якщо Іран це може зробити, то й ми можемо. До речі, хусити не роблять свої ракети, а доопрацьовують або переробляють іранські в такий спосіб, щоб було менше видно, що це іранські ракети. Тобто то все іранські ракети у хуситів. А те, що хусити мають балістичні ракети дальністю 2 тисячі кілометрів, а ми таких не маємо, це справді ганьба Україні. Ганьба усім тим владам, які були від Кучми.

Павло Карпенко: Що змінить для Сил оборони України поява F-16? Чи будуть ці винищувачі у достатній кількості, аби бути вагомим підсиленням нашої армії? Які можливості з’являться у ЗСУ з цими літаками?

Валентин Бадрак: F-16 не будуть у достатній кількості і не змінять хід війни повністю. Вони просто будуть більшою підтримкою. Щоб змінити хід війни, і у Повітряних силах про це говорили, потрібно щонайменше 160 літаків, причому не тільки F-16. Адже F-16 – це вже досить стара платформа, хоча багато що залежить від радару, озброєння тощо. Можливо, коли Швеція стане членом НАТО, ми зможемо говорити про Gripen – швецький Saab зараз дуже цікавиться тим, як з Україною працювати.

Ще один варіант – як зазначав наш посол у Туреччині Василь Боднар, Україна дивиться на літаки п’ятого покоління турецького виробництва, і це правильно, бо Україна може постачати двигуни, і це буде дешевше, та й це стратегічна можливість для нас.

Треба працювати в комплексі. Ця розмова не про те, що фронт лише один там, на нулі, а про те, що фронтів дуже багато: оборонно-промисловий, інформаційний тощо – всі вони важливі. Все це ув’язано в одне глобальне протистояння.

Nik: Якими сьогодні є головні проблеми російської армії, в чому її слабкі місця? Чи є у росіян такі слабини, які просто не дозволять їм перемогти в цій війні?

Валентин Бадрак: У російської армії два принципових слабких місця:

  • перше – оперативність або швидкість підготовки мобілізованого складу. Цієї оперативності росіяни не мають. Самі російські експерти зазначають, що потрібно 12 місяців, аби підготувати людей. У Росії стільки часу немає;
  • друге – зниження технологічності і можливостей виробництва РФ. Вже в 2023 році росіяни змогли виробити літаків набагато менше – 20 із "хвостиком", хоча анонсували близько 40. Суттєво знижується виробничий потенціал танків. Так, наприклад, Уралвагонзавод – єдиний виробник танків – був здатен виробляти в кращі роки до 150 танків на рік, а зараз вони можуть розраховувати на виробництво 80-100.

На жаль, не діють санкції. Наприклад, нещодавно один фахівець із мікроелектроніки сказав мені у приватній розмові, що якщо позбавити Росію шести-семи мікрочіпів, там нічого не буде літати, нічого не буде вироблятися. Але щоб контролювати ці чіпи, потрібні надзусилля західних структур. Зокрема, йдеться про компанії Siemens та Intel. Як їх контролювати, щоб не було реекспорту, не зрозуміло. Це поки що проблема для світу. Держава не може цього контролювати – тільки сама компанія. Однак це питання бізнесу. Компанії, яка знаходиться у безпечному місці, у країні, яка не воює, важко ухвалити таке рішення.

Дарій: Які ваші песимістичні та оптимістичні прогнози, коли може закінчитися війна? Західна преса і заяви певних західних діячів не залишають підстав сподіватися, що це закінчиться в 2024 році, і готують морально нас до "війни на роки"? Але чи витягнемо ми довготривалу війну?

Валентин Бадрак: Оптимістичні прогнози передбачають, по-перше, несподівані події в Росії, які є можливими. Реакція Путіна на ходу Пригожина засвідчила, що він передусім боїться заколоту. Путін боявся того, що на Москву йде не той Пригожин, із яким він домовлявся, а той, який домовився, наприклад, із американцями. Тому Путін злякався і швидко втік. І зараз більше за все він боїться заколоту.

По-друге, оптимістичні прогнози можуть бути пов’язані з ліквідацією частини путінського військово-політичного керівництва.

По-третє – з тим, що схаменеться Трамп, і ми отримаємо одразу величезну кількість озброєння, і це може дуже серйозно вплинути на перебіг подій. Або, наприклад, якщо Європа застосує потужні економічні можливості, і це так само можливо.

Песимістичні прогнози найбільше пов’язані з американською політикою. Чи може це призвести до найгіршого – не знаю. Залежить від стійкості української нації, від готовності народу діяти, безвідносно від влади.

Наведу приклад Ірпеня, маленького містечка під Києвом, де ніхто не готував територіальну борону, хоча владу закликали це робити з усіх трибун. Але спротив у 2022-у піднявся самостійно. 57 осіб, які піднялися, створили територіальну оборону Ірпеня. Попри те, що ЗСУ відійшли за річку Ірпінь, ці 57 осіб, яких через кілька днів стало близько 200, відбили у противника певну техніку та тримали третину Ірпеня і не відступили.

Це – про спротив і націю. Якщо ми всі приблизно так будемо діяти, кожен на своїй ділянці, тоді до найгіршого не дійде.

Главред: Наскільки я зрозуміла з ваших попередніх відповідей, 2024-й буде роком стратегічної оборони, і лише в 2025-у ми зможемо говорити про підготовку наших наступальних операцій, якщо ми зможемо накопичити відповідні сили і ресурси. Так?

Валентин Бадрак: Абсолютно точно. 2024 рік буде роком стратегічної оборони. А далі буде багато "якщо". Бо ми не знаємо, як діятиме, наприклад, Франція. Зараз вона начебто готова до багаторічної співпраці, а далі...

В чому важливість багаторічних двосторонніх угод? Країни свідчать про своє усвідомлення небезпеки з боку Росії і зобов’язуються підтримувати Україну протягом багатьох років. Так уже зробила Велика Британія, з якою ми уклали 10-річну угоду. Подивимося на позицію Франції та Італії. Щодо Німеччини вже сумнівів немає – там справді відбулася зміна позиції Шольца та уряду. А далі побачимо.

Маємо чимало країн "у мінусах", наприклад, Угорщина, Австрія, Греція. Болгарія і Словаччина – 50/50.

Але оптимізм превалює.

Я впевнений, що ми переможемо, з декількох причин:

  • у нас немає іншого виходу: для багатьох українців питання стоїть так – або померти, або перемогти. У Росії такого немає;
  • Європа з нами, бо європейські країни бачать небезпеку з боку РФ;
  • технологічно ми таки можемо переважати Росію, а саме в технологічності армії – наша перемога.

Richard: Чи є, по-вашому, неминучою війна Росії із НАТО або Європою? На яку країну і якими силами Москва попре? Хіба росіянам вигідний другий фронт?

Валентин Бадрак: Так, росіянам вигідний другий фронт. Росіяни можуть здійснити наступ на Балтійські країни, Фінляндію та Польщу. Це найбільш вигідні варіанти для РФ.

НАТО, звісно, буде відповідати, але саме зараз Альянс не готовий воювати. Це одна з причин, чому в НАТО шукають рішення для озброєння України. НАТО буде готовий воювати приблизно з 2027 року, як і Польща буде готова воювати з 2027 року. А зараз вони дуже слабенькі. Зальоти гелікоптерів на польську територію, прильоти ракет у Польщу й Румунію – це все тестування. У НАТО ніяк не відреагували, вони бояться реагувати.

Те, що Прибалтика зараз готує оборону, вони самі визнають. Буквально нещодавно була велика стаття на цю тему у виданні Time, де вони кажуть, що будують ці укріплення не для того, щоб зупинити Росію, а щоб уповільнити хід Росії і надати можливість НАТО розгорнутися.

Путіну важливо почати війну з НАТО і потім перейти до перемовин. Ось чого хоче Путін. Зараз Росія вивчає, наскільки Альянс заляканий. А маркером для Москви є те, як НАТО озброює Україну.

Главред: Існує така точка зору, що Росія здатна захопити країни Балтії за пару днів. Це черговий міф російської пропаганди, чи вони справді настільки слабкі?

Валентин Бадрак: Самі по собі країни Балтії справді слабкі, бо географічно не мають глибини. Тому саме там розташовані натівські гарнізони, і є готовність НАТО їх захищати. Все залежить від багатьох чинників, зокрема, раптовості. Наприклад, країни Балтії зараз отримують ізраїльські ракети Blue Spear. Ці ракети здатні на великій відстані (300 км) знищувати як російські кораблі, так і російські об’єкти вглибині російської території. Тому питання – наскільки масовано здатний НАТО відповісти.

Наступ Росії на країни Балтії, Польщу або Фінляндію не буде лінійною війною, як із Україною. В разі російського наступу одразу відбудуться удари по багатьох об’єктах вглибині РФ, і це буде не психологічний тиск, як наші дрони з маленькою бойовою частиною, а потужні ракетні удари. Якщо балтійські країни мають ракети дальністю 300 км, то крилаті ракети з літаків матимуть набагато більшу відстань, і атаки російських об’єктів будуть глобальними.

Зіткнення з глобальними атаками лякає Путіна. Він вивчає, чи може він розраховувати на лінійну війну, бо йому вигідна саме така війна за радянськими лекалами, де він буде класти мільйони росіян, розповідати, що йде війна за матінку-Росію, а при цьому виживати.

Зараз імовірність того, чи буде Путін атакувати НАТО, 50/50.

Лис Микита: Чи можуть США дозволити Україні програти? До чого зводиться інтерес США у цій війні, які їхні цілі тут щодо Росії?

Валентин Бадрак: США – це не абстракція, а конкретні імена. Якщо брати Байдена і генерала Міллі, то вони хотіли б, щоб Україна просто трималася. Не вигравала і не програвала, а просто трималася. Але розрахунок Байдена виявився хибним, і ця стратегічна помилка коштувала Україні дорого – загинули тисячі українців. Та Байдену байдужі українці, як і Путіну росіяни. А Трампу ще більше не до України. Хоча можуть бути варіанти. Бо Трамп був саме тим президентом, який ввів санкції проти Китаю, а стримування Китаю може бути частиною стримування Росії.

Тобто на ситуацію впливає багато чинників. Усе залежить від того, хто і що буде радити президенту США. Курт Волкер визнав, що Байден щодо України найбільше дослухався до нинішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса та свого радника Джейка Саллівана. А Бернс у рангу посла США в Росії у 2008 році не радив давати Україні ПДЧ, тобто відштовхнув нашу країну від НАТО. Звісно, така людина не могла порадити революційно озброїти Україну.

Григорій: На саміт НАТО в липні 2024 року покладалися неабиякі сподівання в Україні, але, схоже, їм не судилося стати реальністю. Адже і посол Британії при НАТО Кворрі, і посол США при НАТО Сміт сказали, що Україні варто знизити очікування від цієї події, зокрема, що не варто чекати запрошення України до Альянсу. Як гадаєте ви, чого чекати від цього саміту НАТО? І чому так не хочуть запрошувати Україну? Захід усе ще боїться Росії та якоїсь "ескалації"?

Валентин Бадрак: Я дивуюся таким питанням. Якщо Захід не може надати старі ракети 90-х років, то чому ми думаємо, що Захід буде воювати за нас?

Ще у 2015 році я виступав у Берліні на засіданні ОБСЄ. Увечері дипломати завели мене в один заклад, де приносили пиво і до пива. Це було велике приміщення площею 200х300 метрів із великими столами. Коли тамтешня публіка напилася і почала чіплятися на залізні люстри, розгойдуватися на них і співати пісень, наші дипломати запитали: "Ви бачите, що це за люди? Ви думаєте, вони будуть воювати за нас?".

Ніхто не хоче воювати за Україну. І не буде. Україну ніхто не запросить до НАТО до кінця війни. Але нам потрібно вимагати гарантій, у тому числі і щодо членства в НАТО. А на цьому етапі нам потрібні гарантії технологічної переваги над ворогом. Нам зараз потрібно досягти технологічної переваги над Росією за рахунок Заходу і озброїтися так, щоб ця орда не могла рухатися.

Мені подобається ідея, яку висловив генерал Гаврилов, коли був заступником міністра в 2022-2023 роках: нам слід працювати над тим, щоб на полі бою утворилися певні "сірі зони", куди будуть боятися заходити ворожі війська. І такі "сірі зони" вже утворені, але для бронетехніки. А ще треба утворити такі для особового складу, щоб росіяни просто боялися заходити в певні місця, знаючи, що там дрон буде кожного їхнього бійця шукати і вбивати.

Але до цього ще треба прийти. Ми ж не можемо просто за клацанням пальців отримувати боєприпаси, озброєння тощо. Зараз найпроблемніше для українського війська – покрити дефіцит боєприпасів, озброєння і всього іншого, чого не вистачає саме на фронті.

Питання: Повернення до кордонів 1991 року – це реальна перспектива чи примарні сподівання?

Валентин Бадрак: Це реальна перспектива, але не зараз. Оскільки зараз нам немає чим воювати. Коли буде чим воювати, тоді це буде реально.

Zorro: Наскільки велика загроза заморожування війни в Україні, тобто що у нас буде так, як із Донбасом та Кримом від 2014-го, але в більших масштабах?

Валентин Бадрак: Так, така загроза існує. Дуже велика загроза. Багато чого залежить від позиції Вашингтону. Втім, якщо Європа буде нас підтримувати на повну силу, Київ на це не погодиться. І це буде правильно.

Zorro: А якщо відбудеться це заморожування війни, чим воно може закінчитися? Це виллється у більш масштабні бойові зіткнення згодом?

Валентин Бадрак: Так, це буде більш кривава і масштабна війна. Можливо, через два роки. Західні спецслужби говорять про 3-5 років, але вони просто не розуміють Росію і керуються своїми критеріями. А ми Росію знаємо краще: півтора-два роки потрібно РФ на відновлення потенціалу і початку нової війни. Але ніхто вже сюди не прийде колонами з парадною формою та оркестром. Це буде шалена війна, коли російська армія матиме щонайменше 2 мільйони підготовлених людей і велику кількість техніки: іранської, північнокорейської та китайської. Всім цим країнам це буде вигідно.

Nelli: Що зміниться для України після того, як у березні Путін вкотре подовжить свою владу, чого чекати: мобілізації в РФ, спроб наступу російських військ на фронті тощо?

Валентин Бадрак: Безумовно, спроб наступу. Але я не впевнений, що цей наступ відбудеться одразу після виборів. Кілька днів тому Борель написав у Twitter, що через кілька місяців після березневих виборів у Росії буде новий наступ на Україну. Я думаю, що він написав це для того, щоб мобілізувати своїх західних колег, аби вони швидше озброїли Україну та мобілізували свою оборонну промисловість. Але така загроза справді є.

Як тільки на лінії зіткнення почнуться статичні бої, це буде початком величезної підготовки путінської орди до нової стратегічної наступальної операції.

Serzh: Наскільки міцною є влада Путіна сьогодні? Чи всі "башти" Кремля хочуть, аби він лишався при владі до 2030 року?

Валентин Бадрак: На жаль, сьогодні позиції Путіна зміцніли. Найгіршими його позиції були від другої половини 2022 року до червня 2023-го. Найбільш хиткі та крихкі позиції, які можна було використати нам. Про це просив і Залужний, і обидві партії американського Конгресу, коли просили дати Україні ракети ATACMS, навіть 80 мільйонів доларів на це були готові виділити. Але Байден на це не погодився.

Тетяна: Одна з ваших книжок, написаних більше 10 років тому, присвячена злим геніям. Чи віднесли б ви Путіна до таких, чи до якої категорії особистостей він, по-вашому, належить? І як людина, яка знає біографії багатьох видатних людей, скажіть, як закінчують життя подібні люди, що може чекати на Путіна?

Валентин Бадрак: Путін належить до деструктивних особистостей і злих геніїв. Він – ущербна деформована особистість. Це підкреслює і той факт, що Путін керується тактикою та стратегією Сталіна й Гітлера. Про Путіна можна говорити довго, але краще про це написано в нашій спільній книжці з академіком Володимиром Горбуліним "200 днів російсько-української війни", де цілий розділ присвячений саме особистості Путіна.

Конструктивні особистості відрізняються від деструктивних, до яких належить Путін, тим, що конструктивні шукають можливості розвитку та створення чогось, а деструктивні – ображені на весь світ, свою образу трансформують у помсту, і в такий спосіб живуть.

Путін багато переглядав відео про те, як закінчив життя лівійський диктатор Муаммар Каддафі, про його вбивство. Путіна турбував суд і страта Саддама Хусейна. Але він розраховує на ядерну зброю і готовий її застосувати. Він застосує її, якщо буде загроза для його життя.

Для світу є великою ганьбою, коли такі люди, як Чавес, Путін або Сталін, помирають природно. На таких має чекати доля Усами бен Ладена. Це класика.

Захід не наважиться вбити Путіна. Зараз Україна вже робить дрони, в яких є елементи штучного інтелекту. Якщо ми опануємо такі дрони, в тому числі за рахунок західних технологій, може наступити момент, коли українська розвідка почне найважливішу операцію з поступової ліквідації всього військово-політичного керівництва Росії, яке насправді є організованим злочинним угрупованням. Це було б найправильнішим рішенням для подальшої долі людства.

Але чи буде це і коли – це вже інше питання.

Sidor: Які процеси можуть запустити в Росії значущі поразки російських військ, наприклад, перерізування суходільного коридору до Криму або захід ЗСУ в Крим? Щось може змусити Путіна вивести війська з України?

Валентин Бадрак: Так, може – наше входження до Криму. Причому ми можемо зайти до Криму раніше, ніж вибити російські війська з півдня материкової України. А вже через Крим зайти в їхній тил. Це цілком можливо.

А ще можливий паралельно рейд територією Росії – похід по території Білгородської області, де немає мінних загороджень. Елементи цього вже здійснював Російський добровольчий корпус. Тобто можливо декілька рейдів одразу – і з території Криму, і захід із Білгородської області. Тоді можна буде і перерізати суходільний коридор не на рівні Мелітополя, а на рівні Білгородської області та оточити угруповання російських військ на півдні, а далі або знищити його, або взяти в полон.

Це все можливо. Для цього потрібні зброя і боєприпаси, чого немає у українців. Сміливість і готовність до цього є, а от зброї немає.

Ganni: Чи можливий, по-вашому, в Росії палацовий переворот або повторення чогось на кшталт бунту Пригожина?

Валентин Бадрак: Так, саме заколот може призвести до зміни режиму. Але саме зараз ця ситуація віддалилася. Вона була дуже близькою з кінця 2022-го і до середини 2023 року, а зараз віддалилася.

Порівняйте міміку та риторику Путіна на початку 2023 року, коли він був у церкві, – це була пригнічена та знедолена людина, яка всього боїться, а також Путіна наприкінці 2023 року, коли він проводив прес-конференцію і дозволяв собі іронію та різні сардонічні висловлювання. Це була вже зовсім інша людина, у якої відкрилося друге дихання. І це друге дихання, на жаль, дав йому Байден.

Главред: Чи бачите ви зараз у Росії таких відчайдухів, які здатні повторити дії Пригожина?

Валентин Бадрак: Зараз ні. Але вони можуть швидко з’явитися.

Назар Д.: У Путіна й надалі марять "Новоросією", його інтерв’ю засвідчило, що він, як і раніше, хоче все лівобережжя та Київ. Що змусить Путіна відмовитися від цієї мети? Чи є обставини, за яких йому це може вдатися?

Валентин Бадрак: Тільки одна обставина змусить Путіна повернути назад – великий удар по ньому. Руйнація армії та військово-політичного керівництва – це те, що може зробити свою справу. Для цього потрібно підвищити технологічність української армії і зробити технологічний відрив від Росії. Цей відрив забезпечить нам стримування того реваншизму, який обов’язково буде в Росії і після Путіна.

Roman: Як гадаєте, РФ розпадеться чи збережеться в її нинішніх кордонах? За яких умов можуть утворитися Білгородська, Воронезька, Курська тощо народні республіки? Там Зеленський наприкінці січня підписав указ про історично населені українцями території Російської Федерації, ще перелічив усі ці сучасні області РФ, чим викликав істерику у росіян, які одразу заволали про територіальні претензії Києва. Що ви про це думаєте, ідея Зеленського – це тролінг чи закинуте зерно на перспективу?

Валентин Бадрак: Зеленський, як людина, яка вміє артистично поводитися на сцені, зробив усе правильно. Це класна інформаційно-психологічна операція. Це продовження операції, яку раніше провів генерал Буданов, який продемонстрував мапу розділеної Росії. Це так само чудовий тиск і психологічна операція.

Але якщо перейти до практики, то головна проблема в тому, що ми були і залишаємося залежними від західних партнерів. Питання в тому, чи погодиться на це Захід. Якщо досі не існує антипутінської коаліції (де-факто її не існує), то говорити про це неможливо.

Нагадаю слова Черчіля про кінець Другої світової: ми будемо вважати перемогою той момент, коли буде повністю знищений оборонний потенціал нацистської Німеччини і Японії.

А зараз про знищення оборонного потенціалу Росії навіть мріяти ніхто не може, тому що, якщо провести роззброєння РФ, в тому числі ядерне, вона, звісно, буде іншою. Але про це бояться думати на Заході.

Втім, це може статися раптово, несподівано для світу у випадку потужного удару української армії. Але це точно не може стати наслідком інформаційно-психологічної операції, яка відбувалася протягом першої половини 2023 року, коли всі говорили про український наступ, навіть люди далекі від цього. Все потрібно робити в тиші і діяти раптово, як був проведений на Харківщині контрнаступ. У такий спосіб треба готувати стратегічний наступ, якому передуватимуть величезні ракетні та дронові удари, а потім уже будуть рейди, про які я говорив.

Viktor: Подейкують, що Кремль може розмістити ядерну зброю в космосі, в США з цього приводу неабиякий переполох. То ми можемо стати свідками не лише пандемії та наймасштабнішої війни в Європі з часів Другої світової, але ще й свідками "зоряних війн"?

Валентин Бадрак: Це якраз про те, чому потрібно зупиняти таких людей, як Путін, чому їх треба ліквідовувати: вони є світовими, навіть планетарними злодіями і готові знищити планету разом із собою. Це все, що можна сказати з цього приводу.

Але є і добра новина. Україна стрімко збиває Кинджали. Навіть китайці висміяли ракету Кинджал і назвали її "недоракетою", яка є не диво-зброєю, а лише повітряною версією Іскандера. Це свідчить про те, що технологічність Росії падає, а наша – зростає. Це привід для оптимізму, ми зможемо перемогти завдяки новим технологіям.

Хто такий Валентин Бадрак

Валентин Володимирович Бадрак (нар. 1968, Черкаси) – український письменник, публіцист. З 1999 року – директор неурядової аналітичної організації Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР). Автор низки книжок та публікацій у сфері мотивації людської діяльності, розвитку особистості, безпеки, а також безпеки держави. З липня 2006 року – член Громадської ради при Службі безпеки України, пише Вікіпедія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти