НАТО боїться прийняти Україну зараз через загрозу ядерної війни – Горбач

Напередодні саміту НАТО у Вільнюсі стало відомо, що країни Альянсу домовилися спростити просування України до НАТО – вони прибрали план дій щодо членства з нашого шляху до вступу в Альянс. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зазначив, що це "довгоочікуване рішення, яке скорочує наш шлях до НАТО".

Політичний аналітик Інституту євроатлантичної співпраці Володимир Горбач в інтерв’ю Главреду розповів, наскільки скоротиться шлях України до НАТО без обов’язкової умови про отримання ПДЧ і від чого буде залежати вступ, як реагуватиме Росія на зближення України та Альянсу та чи здатна вона запобігти цьому, а також чого нашій країні чекати від саміту НАТО у Вільнюсі.

Що означатиме це рішення НАТО щодо ПДЧ? Наскільки тепер скорочується шлях України до вступу в Альянс? Якими тепер є перспективи?

Рішення прибрати етап виконання ПДЧ під час вступу України до НАТО є позитивною подією, оскільки це скоротить процедуру вступу. ПДЧ складається з річних національних програм, на виконання яких іде як мінімум декілька років. Країни Східної Європи, які вступали до НАТО і виконували План дій щодо членства, проходили процедури від трьох до п’яти років. Умова про виконання ПДЧ існує в НАТО з 1997 року. І лише дві країни – Швеція та Фінляндія – змогли уникнути цього способу вступу: Фінляндія вже прийнята до НАТО, Швеція ще не закінчила процедуру.

Таке рішення означає, що на Україну теж пошириться ця шведсько-фінська модель набуття членства в НАТО без виконання Плану дій щодо членства.

Наскільки близькою перспективою тепер для нас стає вступ до НАТО?

Рішення про вступ України до НАТО – це передусім політичне рішення всіх країн-учасниць Альянсу. Спрогнозувати час, коли це станеться, неможливо, бо можуть бути різні обставини, які впливатимуть на ухвалення політичного рішення урядами і парламентами країн-членів.

Усе тепер залежатиме від політичного рішення країн НАТО про запрошення України до Альянсу, а потім ратифікації всіма парламентами країн-членів цього рішення.

Отже, це полегшує шлях вступу України до НАТО, спрощує його, але це поки що нічого не говорить нам про дедлайни.

Як може відреагувати Росія на таке рішення? Чи є у неї способи, щоб перешкодити руху України до НАТО зараз?

Реакція у Росії буде рвотною. Офіційно там виголосять негативні коментарі та висловлять протест.

Хочу нагадати, що востаннє це питання обговорювалося наприкінці 2021 року на засіданні Ради Росія-НАТО, і тоді Москва висувала свої ультиматуми Північноатлантичному альянсу, зокрема, вимагала не приймати Україну в члени. Тоді НАТО твердо заявило, що Росія не може впливати на це рішення, це не в її компетенції, і цього не вирішує Рада Росія-НАТО. Відтоді ця рада не засідала, і Росія фактично вийшла з цього формату, тому формального відношення до вступу України до НАТО РФ не має.

Втім, неформальний вплив Росії на цей процес зберігається. Він полягає в тому, що багато країн-членів НАТО просто остерігаються Росії та ескалації війни. Вони помилково вважають, що рішення про прийняття України стане не закінченням війни, а призведе до її ескалації. І ці страхи Заходу перед російською загрозою є головною перешкодою для політичного рішення про запрошення України до НАТО.

Після чого цей страх західних країн може поменшати, що такого має статися, наприклад, на фронті?

Частково це вже відбулося, і у багатьох країн-членів цей страх поменшав, особливо у Східній Європі, але далеко не в усіх. Цей страх зменшується через успіхи України на полі бою.

Справа в тому, що суто воєнний потенціал Російської Федерації за останні 16 місяців дуже серйозно зменшився. А для відновлення і накопичення ресурсів для нової війни, наприклад, із членами Альянсу, росіянам знадобиться 5-10 років.

Тому єдиним страхом, яким можуть виправдовувати своє боягузтво деякі країни-члени НАТО, є ядерна загроза з боку Росії, тобто загроза ядерної війни. Це те, що найбільше їх лякає з часів холодної війни. Вони порівнюють і помилково ототожнюють нинішню Російську Федерацію з колишнім Радянським Союзом. Але спроба воєнного перевороту, здійснена вагнерівцями, свідчить про те, що РФ і СРСР не тотожні. У Радянському Союзі такі дії були просто немислимі, а в РФ це вже сталося. Тому нинішня РФ за своєю природою і за своїм реальним станом не відповідає потужності Радянського Союзу часів холодної війни. Відтак, не потрібно боятися Росії, в тому числі ядерної загрози.

Зараз на Заході лунає таке побоювання, що Путін стає більш небезпечним, тому що слабшає. Це дуже парадоксальний хід думок. Насправді логіка про інше: якщо лідер слабкий, то він не загрозливий. Хіба що рука Путіна потягнеться до самогубства шляхом натискання на "ядерну кнопку".

Рекомендуємо:

Україну запросять до НАТО за рік у Вашингтоні, у Вільнюсі почнеться підготовка - Портников

Тобто ви вважаєте малоймовірним те, що Росія вдасться до ядерного сценарію?

Я вважаю, що це найменш імовірний з усіх можливих сценаріїв.

Чого ще, окрім рішення прибрати ПДЧ зі шляху України до вступу до НАТО, нам варто чекати від саміту у Вільнюсі? Чим він нас ще потішить?

Нам уже анонсували три можливі треки.

Перший – перспектива членства в НАТО.

Другий – безпосередня військово-безпекова допомога. Можливо, окремі країни використають майданчик цього саміту чи двосторонні зустрічі з українською делегацією для оголошення нових допомог Україні, можливо, новими видами озброєння, боєприпасів або технікою. Ми цього не знаємо, але Україні обіцяють певні сюрпризи.

Третій – безпекові гарантії до моменту набуття членства Україною. Це, мабуть, найбільш актуальне питання зараз. Цікаво, які саме країни наважаться на такі гарантії, і в чому ці гарантії полягатимуть. Судячи з коментарів, гарантіями називають зобов’язання країн-членів продовжувати фінансувати оборонно-безпековий сектор України, постачати зброю, боєприпаси й техніку протягом довгого періоду часу.

Це можуть бути і просто односторонні зобов’язання з боку наших партнерів допомагати Україні воювати з Російською Федерацією протягом наступних десяти років. Воювати-не воювати, але зміцнювати Збройні сили України і сектор безпеки. Швидше за все, мається на увазі це. Але, звичайно, це є гарантіями не безпеки, а допомоги.

А, з вашої точки зору, наскільки взагалі західні країни зацікавлені закінчити війну в Україні якомога швидше? Чи потрібне комусь затягування війни?

Захід зацікавлений закінчити війну якомога швидше. Але цей інтерес врівноважується острахом та уявною загрозою ескалації. Захід не хоче перекидання війни на територію країн-членів НАТО і безпосереднього вступу їхніх держав у війну. Цей страх переважує бажання закінчити війну якомога швидше.

Часом лунає думка, що Захід зацікавлений за допомогою цієї війни довести Росію до зміни політичного режиму та максимально ослабити її армію. І війна триває лише тому, що ці завдання поки що не виконані. Чи погоджуєтеся ви з цим?

Стратегія Заходу так і була сформульована – допомагати Україні, щоб війна ресурсно виснажувала Російську Федерацію та демотивувала росіян продовжувати воєнні дії, але робити це обережно і поступово, крок за кроком, щоб не спровокувати РФ на прямий напад на Альянс.

Ризики тут, на мою думку, переоцінені, але вони відіграють голову роль. Йдеться передусім про ризик прямого зіткнення НАТО з Російською Федерацією і ризик ядерної війни.

Рекомендуємо:

ФСБ восени може влаштувати переворот, кастинг наступника Путіна вже стартував – Золотарьов

Незмінною ремаркою під час будь-яких розмов про членство України в НАТО йде уточнення, що це можливо лише після завершення війни. Відповідно, Росія зацікавлена затягувати війну. Якщо оцінювати ресурси Росії і її запас міцності, то на який період часу вона здатна затягнути бойові дії?

Думаю, Росія буде змушена припинити принаймні активну фазу бойових дій в той момент, коли усвідомить їхню безперспективність. Цей процес усвідомлення, як на мене, вже почався. Втім, ще не всі в російських елітах це усвідомили і з цим змирилися. Однак процес пішов, і росіяни перебувають у фазі переоцінки власних сил і можливостей.

Україна стане членом НАТО тільки після завершення війни – це позиція Альянсу. Втім, я вважаю, що потрібен терміновий вступ України до НАТО, бо він би зупинив війну і демотивував Росію її далі продовжувати. І це не призвело б до ескалації, а навпаки. А такий підхід – Україна вступить до НАТО тільки після закінчення війни – мотивує Росію вести війну якомога довше.

Я думаю, що можна було б вийти з цієї колізії наступним чином. Якби у Вільнюсі було ухвалено рішення про те, що Україна прийме запрошення до членства в Альянсі на наступному вашингтонському саміті через 9-10 місяців, у квітні 2024 року. Це би поставило Росію перед фактом і дедлайном – рішення ухвалено, Україна отримає запрошення і це потрібно сприймати як доконаний факт. Це би, з одного боку, дозволило би уникнути якоїсь уявної ескалації тут і тепер, але, з іншого – мотивувало би росіян до усвідомлення всієї безперспективності подальшого ведення війни.

Наскільки ймовірно, що станеться так, як ви говорите?

Навряд чи це станеться. Країнам-членам НАТО не вистачить сміливості для прийняття такого рішення.

Рекомендуємо:

НАТО піде на пряму війну з Росією в разі підриву Запорізької АЕС – Коваленко

Наскільки зараз, після спроби заколоту Пригожина, зростає ймовірність того, що Росії скоро просто буде не до України і не до війни, оскільки їй доведеться вирішувати свої внутрішні проблеми? Грубо кажучи, чи можуть зараз вплинути на ситуацію "чорні лебеді" в Росії, одним із яких намагався стати Пригожин?

Так, я на це сподіваюся. Про можливість такого розвитку подій свідчить саме заколот вагнерівців. Справа в тому, що у 2024 році мають відбутися президентські вибори в Російській Федерації, Україні і США, тобто це буде рік виборів.

Російський президент надто довго перебуває при владі, щоб у нього не накопичився суто віковий протестний потенціал в елітах (не в суспільстві). В еліті є група 50-річних людей, яка зацікавлена у відході від справ покоління 70-річних, а Росією керує 70-річний Путін, трохи старший за віком Патрушев та інші. Це дуже нагадує брежнівську ситуацію в Радянському Союзі.

Думаю, що поєднання воєнних дій, російських невдач на полі бою з необхідністю проведення виборчих процедур у березні 2024 року в Росії спровокує внутрішні процеси в російських елітах.

Повторюю, не йдеться про суспільний протест чи демократію – йдеться саме про спроби повторення воєнних переворотів і примушування Путіна відійти від влади добровільно, призначивши наступника, який би пішов на вибори замість Владіміра Владіміровіча. А Путін би пішов на пенсію.

Для російських еліт такий варіант може бути способом вийти з глухого кута війни, бо новий лідер Росії може по-новому трактувати ті події, які відбувалися і на полі бою, і у відносинах Росії із Заходом, і пробувати переглядати санкції, і припиняти воєнні дії, і навіть залишити окуповані території включно з Кримом у разі, якщо це буде виправдано для російських політичних еліт.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред