Напередодні самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко зробив низку суперечливих заяв щодо України. Зокрема, він звинуватив Україну в запуску ракет територією Білорусі і наказав військовим "взяти під приціл" центри ухвалення рішень у столицях супротивників Мінська.
Військовий експерт Сергій Грабський в інтерв'ю Главреду розповів про те, чи є сьогодні реальна загроза для України з боку Білорусі, як надалі може діяти Росія, чи відвоюють ЗСУ Херсон в осяжній перспективі, коли Україна може повернути собі Крим і чи варто розраховувати на завершення війни у 2023 році.
Чи пов'язана різкість у заявах Лукашенка із просуванням росіян на луганському напрямку?
Ні, не пов’язана. Треба розуміти, що пан Лукашенко грає у свою гру і ця гра називається "Вижити". Вижити за будь-яку ціну. Тому він робить усе для того, щоб і врятувати своє життя, і догодити своєму московському хазяїну.
Якщо подивитися на те, що робиться на українсько-білоруському кордоні, то ми бачимо хрестоматію з основ національної безпеки або фактори, що свідчать про загрозу національній безпеці країни. І це не важливо — Україна, Росія, Бурунді, чи Берег Слонової Кістки. Тут ідеться про те, що вони існують і є об’єктивними. Ці фактори ми спостерігаємо — це і навчання, і зосередження, і перекидання військ, і уточнення ресурсів, і розгортання позиційних районів.
Чи встоїть Лукашенко проти тиску Російської Федерації щодо залучення його до війни, ніхто сказати не може — він сам цього не знає. Він відчайдушно намагається втриматися на своїх позиціях, показуючи, наскільки він не здатний проводити, наприклад, якісь наземні наступи. Тому, незважаючи на весь спектр факторів, які свідчать про те, що робота ведеться, ми не спостерігаємо на сьогоднішній день достатньої кількості сухопутних угруповань на кордонах з Україною.
Але треба розуміти важливий аспект. Він пов’язаний з тим, що відповідно до висновків з навчань "Захід-2017", усі повітряні угруповання на території Союзної держави, якими є Росія та Білорусь, підпорядковуються командуванню військово-космічних сил РФ. І тут виникає серйозне занепокоєння, пов’язане з розгортанням системи протиповітряної оборони явно не білоруського походження і перекидання літаків на південні аеродроми. Тобто ми усвідомлюємо, що для росіян білоруський "балкон" розглядається як вдалий плацдарм, з якого можна наносити удари, бо він нависає над Україною. Росіяни чомусь досі думають, що основні поставки західного озброєння здійснюються залізницею. І тут вони виходять на ласий шматок нашої інфраструктури — залізничний напрямок Ягодин-Ковель-Сарни-Коростень і далі на Київ.
Природньо, що там їм треба наносити удари і ви розумієте, що запаси крилатих ракет є кінцевими, отже, вони, можливо, розглядають питання використання авіації. Але з огляду на те, що ми маємо вже досить серйозну (не перфектну, але серйозну) систему протиповітряної оборони, вони усвідомлюють, що це буде досить складно робити. Тому вони укріплюють свою повітряну систему і можуть наносити удари по наших залізничних вузлах з використанням авіації. Точність цих ударів, самі розумієте, буде мінімальна, тому що вони можуть наноситися з максимально допустимої висоти або з-поза меж дії ППО України, тобто з великої відстані. Тож страждати від цього може мирне населення — це будуть провокації, підлий удар під дих. І це я розглядаю як основну загрозу з півночі, яка на сьогодні має місце.
Білоруська армія самостійно не спроможна вести такі бойові дії — вона може діяти виключно у симбіозі з російськими підрозділами.
Тоді ситуація зміниться на гірше, але на сьогодні це поки що носить демонстраційний характер. Натомість ми дивимося на заяви, які прозвучали від Лукашенка, і не можемо виключити можливість (на що, власне, вже відреагувала українська влада) того, що кількість провокацій із залученням диверсантів або інших вогневих провокацій може збільшуватись. Тому заходи вже вживаються, люди скаржаться на те, що до Києва дуже важко заїхати через блокпости, але це реалії війни. Власне, така ситуація на кордоні з Білоруссю і як вона розвиватиметься, залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація на Донбасі та інших ділянках фронту.
Адже абсолютно вірно, що внаслідок оборонної операції українських військ противник просунувся нарешті на Сєвєродонецьк і Лисичанськ, оголосивши про "визволення території" так званої Луганської народної республіки від "проклятої київської хунти".
Що це дало противнику? Та, власне, нічого. Тому що, будемо відверті, на середину квітня практично більша частина Луганської області (до 90 відсотків, а, може і більше) вже була під контролем росіян.
Цей проміжок часу фактично у місяць, коли вони зайняли половину Луганщини і більше ніж два місяці, коли вони билися головою об стіну у парі населених пунктів, намагаючись знищити, в першу чергу, українську армію (а це їм не вдалося) говорить про те, що вони не виконали своїх оперативних цілей. Вони понесли шалені втрати, просунулись на мінімальну відстань і захопили мізерну частину території, не нанесли капітального ураження Збройним силам України. Які, в силу специфіки дій проти противника, який переважає у рази, діяли в парадигмі так званої маневрової оборони, переміщаючись від пункту до пункту і наносячи противнику удари для того, щоб знизити його наступальний потенціал.
Чи досягла Україна цієї цілі? Так, тому що фактично сьогодні, окрім невеличкої ділянки фронту Луганської області, ми не спостерігаємо надзвичайно активних наступальних дій противника. Вони намагаються штурмувати в районі Бахмута – їм це не вдається, або поволі просуваються метр за метром, витрачаючи шалену кількість снарядів і втрачаючи людей та техніку. Вони ніяк не наважаться на активний штурм у районі Слов’янська з Ізюма, тому що там діють наші підрозділи і ситуація дуже непевна на харківському напрямку. Вони відчайдушно намагаються стримати просування (підкреслюю - не контрнаступ, а просування українських військ) на Херсонщині і Запоріжчині. Тобто значну кількість своїх ресурсів вони зосередили на Луганському, або, якщо точніше, на Сєвєродонецькому та Лисичанському напрямках і більше ніж за два місяці досягли мізерних тактичних результатів.
читайте такожБілорусь воюватиме, але не з Україною: астролог розповів, як Лукашенко шокує ПутінаЯ маю дуже великі сумніви, що вони відмовляться від ідеї просуватися на Донбасі і перестануть штурмувати Слов’янськ і Бахмут на першому етапі, але вони мають усвідомлювати, що це буде пов’язано з колосальними втратами. Тому що якщо вони атакували Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Гірське з Золотим протягом більше ніж двох місяців, то можна уявити, скільки у них піде сил для того, щоб продовжувати атаки на укріплені позиції в районі Слов’янська, Краматорська, Бахмута.
Була заява британської розвідки про те, що Росія може перекинути ті сили, які у неї вивільнилися після того, як вона зайняла Лисичанськ, на донецький напрямок. Наскільки є загроза для Харківщини наразі - чи може Росія, по мірі того, як вона просуватиметься на донецькому напрямку, піти далі і за тим же сценарієм працювати і на Харківщині?
Росія вже довела те, що не може проводити одночасні оперативні дії на кількох операційних напрямках, тому що в них просто не вистачає ресурсів на це. Використовуючи свої досить великі ресурси у такий неефективний спосіб, як ми бачимо у випадку з луганською операцією, вони приречені на те, щоб давити, виконуючи політичне замовлення, саме на Донеччину, щоб показати народу бодай якісь успіхи. Фактично вони стали заручниками своїх пропагандиських декларацій про "звільнення Донецька та Луганська". І зараз, навіть з точки зору їхнього пропагандистського "здорового глузду" буде складно пояснити, чому вони, не "визволивши" Донецьк та Луганськ, переміщаються на Харківщину. Хоча вони можуть і це пояснити людям — мета може змінитися моментально. Натомість навіть логіка показує, що перекидати ці сили у район Харкова значно довше і складніше, ніж просто перемістити їх з Сєвєродонецька та Лисичанська на Попаснянський виступ та в район Ізюма та Святогірська — там просто відстані менші.
Як далі усе розвиватиметься і як поставить задачу Кремль — невідомо. І тут будь-хто, хто скаже, що росіяни діятимуть "саме так" — це дуже смілива людина, тому що вона претендує розбиратися у тому, що діється в голові у Путіна.
Ви згадували північний напрямок і говорили про розгортання там не білоруської авіації. Чи може відносне "затишшя" біля Києва означати, що Росія готує певні резерви для того, щоб разом з білоруською армією знову піти на Київ?
Ні, тому що у поточній ситуації, коли є можливість подивитися засобами технічної розвідки як військовослужбовці Російської Федерації, сидячи в себе в наметі збирають вошей і порахувати тих вошей, приховати переміщення такого великого угруповання військ та сил фізично неможливо.
Так само скептично я ставлюся до думок про те, що Росія робить затишшя, а потім завдасть удару ракетами. Вона може, від цього ніхто не застрахована будь-яка людина, яка живе у Тернополі, Чернівцях, Івано-Франківську, Житомирі чи Києві, я вже мовчу про Дніпро та Запоріжжя. Але навіть росіяни вже самі зрозуміли, що нанесення ракетних ударів — це радше інструмент терору терористичної активності, ніж впливу на військову ситуацію. Тому можна припустити, що вони зараз просто тестують чергову партію ракет для того, щоб запустити їх по Україні.
Як я вже сказав, на території Білорусі зараз знаходяться приблизно 1500 військовослужбовців, які навіть фізично не можуть становити загрозу для української армії у найближчій перспективі. Навіть якщо їх усіх зібрати разом з тими батальйонно-тактичними групами Білорусі і додатково розглянути питання переміщення сил і засобів Білорусі, то їх усе одно буде недостатньо.
читайте такожРФ накрила Слов'янськ потужним вогнем: є жертви та поранені, в місті пожежіТа й тут є ще одна цікава інтрига. Тому що Лукашенко, декларуючи свою відданість цілям "спеціальної військової операції" заявляє про те, що йому треба тримати певні сили та засоби на польському кордоні, щоб натівські війська не вдарили в спину "великому російському воїну". Тому він використовує це у такому ракурсі, що не можуть перекинути війська на український напрямок, тому що прикривають спину російським солдатам на кордонах Литви і Польщі — нібито там їм хтось загрожує, хоча навіть віртуально такого немає.
Це дуже тонка політична гра, яка має на меті тільки одне — Лукашенко хоче жити.
Тобто ні про які напади Лукашенка на Польщу чи Литву так само не йдеться?
Я тут маю застосувати неповну цитату, але думку Марка Солоніна (російський письменник, автор книг про початок Другої світової війни. - Главред), який сказав, якщо під час Радянського союзу в бік країн НАТО не прозвучало навіть пострілу, то не може йти навіть мови про те, щоб зараз Росія (я вже мовчу про Білорусь), перебуваючи в такому стані, наважилася на якусь активну провокацію проти якої-небудь країни НАТО — це виключено. За певних психологічних станів керівництва Російської Федерації ми не можемо виключити такої дії, але поки вони ще претендують на залишки здорового глузду, вони цього робити не будуть.
Радянський союз, який не мав таких тісних зв’язків із західною цивілізацією і той не наважувався на такі речі. А зараз панівна верхівка РФ, попри санкції, так жорстко зав’язана на Захід, що просто не ризикне цього робити.
У чому зберігають гроші усі російські олігархи? Не в рублях чи юанях, а в доларах, євро або іншій стійкий валюті на кшталт швейцарських франків, хоча Швейцарія вже заявила про неприпустимість цього. Тому, як казали британці, найсильнішою є кавалерія Святого Георгія (золоті монети із зображенням Святого Георгія), тому ніхто там нікуди не полізе.
Лукашенко грає на свою публіку, він намагається таким чином запустити димову завісу, щоб не робити рівно нічого для того, щоб білоруська армія, на штиках якої він сидить при владі, була знищена в боях в Україні.
Окремо хотіла у вас уточнити по південному напрямку. Були заяви і Арестовича, і деяких західних виданнях інформація про те, що ЗСУ ледь не впритул, у кілометрі, стоїть біля Херсона. Чи можна найближчим часом на цьому напрямку розраховувати на успіхи?
Ні, не можна. Тому що, окрім нашого з вами бажання якомога швидше звільнити територію нашої держави, особливо Херсонщину, тому що кавуни вже достигають і треба щось робити, бо дуже дорого, є ще логіка бойових дій. І вона каже, що наступ має бути здійснений, якщо він має достатню підготовку. Одного бажання перемогти не завжди достатньо для того, щоб здобути перемогу. Тому нам потрібна відповідна зброя, потрібно створити відповідне угруповання сил та засобів і зосередити їх на відповідних напрямках. Бо просто зібрати купу танків або броньованої техніки, не забезпечивши прикриття з повітря — це буде злочин і знищення. Тому що противник має перевагу в повітрі і без надійного прикриття ми не маємо права робити такі широкомасштабні дії.
читайте такожУкраїна ще не готова звільнити Херсон: Жданов назвав причиниПлюс треба розуміти, що яким би українським не виглядав Херсон, він є об’єктом для бойових дій. Навіть якщо ми не будемо його захоплювати (а ми не можемо його захоплювати, тому що там багато наших людей). Вести бойові бойові дії у місті — це дуже складний вид бойових дій, затратний. Ми бачили ситуацію в Маріуполі, Сєвєродонецьку, Лисичанську і скільки це коштувало противнику — повірте, така сама ситуація може скластися і в Херсоні. І навіть гірша, бо якщо з Сєверодонецька і Маріуполя ми намагалися по мірі можливостей людей вивести або хоча б просили їх виїхати звідти, то тут противник буде просто прикриватися живою стіною з наших співгромадян.
Тому тут треба розробити трошки іншу стратегію бойових дій — ми можемо заблокувати Херсон, поставити під вогневий контроль усі переправи на лівий берег і примусити противника відступити. У який спосіб це буде здійснюватися – сказати дуже складно.
Та в нас залишається ще одне угруповання — криворізьке, яке діє на правому березі. І тут теж складається цікава ситуація. Ми намагалися просунутися у районі Давидового Броду і переправитись на лівий берег Інгульця, противник силою дуже серйозних резервів нас там зупинив, траса Снігурівка-Херсон замінована. Тобто противник чітко усвідомлює важливість цього плацдарму для подальших дій.
В ідеалі було б добре, якби ми атакували з двох сторін — по напрямках на Нову Каховку та Берислав і на Херсон. Якби ми взяли під контроль усі переправи через Дніпро, ми б гарантовано змусили противника, який діє на північ від Нової Каховки та Берислава здаватися або загинути. У нього іншого виходу немає, бо прориватися йому немає куди — він буде заблокований.
Противник це розуміє і робить усе, щоб цього не сталося.
А в чому цінність цього плацдарму - у тому, що це прямий коридор на Крим?
Для нас — це прямий коридор на Крим, у цьому немає жодних сумнівів. А якщо ми на Херсон виводимо і, навіть не переправляючись на лівий берег, зосереджуємо певну кількість вогневих засобів "подовженої дальності дії", то звісно, що ми беремо перешийки Криму під вогневий контроль. А у військовій справі є ще поняття логістики, тобто як постачати резерви, ресурси - усе, включно з водою. Робити це через довгий коридор від Ростова-на-Дону аж до Мелітополя — дуже дорого і вразливо.
Тому Херсон і кримські перешийки зараз мають виняткову роль — хто ними володіє, той володіє і можливістю контролювати виходи з Криму.
Щоб уже завершити з питанням південного напрямку. Гіпотетично, якщо Україна повертає під свій контроль Херсон, чи можуть наші військові піти далі на Крим?
Так, але не завтра. Бо для того, щоб це зробити, треба готуватися ще до однієї операції, причому вона буде вимагати від нас зовсім іншого напруження сил, іншої кількості озброєння.
Якщо бути абсолютно відвертими, реальної можливості побудувати потужний флот, який би міг протистояти російському, ми не маємо. Навіть більше — акваторія, яку ми контролюємо, не сприяє тому, щоб ми, навіть якби нам хтось щось передавав, могли б розгорнути там корабельне угруповання. Таким чином ми можемо сподіватись і покладатися виключно на сили ракетних військ, авіацію, тому що без фізичного впливу ми не можемо змінити ситуацію. А треба розуміти, що ракета, якщо вона прив’язана до стаціонарного об’єкту (пускової установки), у будь-якому випадку є зброєю оборони. Ми можемо створити певну парасольку, але вона не може захистити нас від нахабного прориву противника. Тобто без постановки на вогневий контроль ключових позицій по Криму (я маю на увазі перешийки і Кримський міст, а також порти Криму, дуже складно говорити про те, що ми могли б прорватися до Криму.
читайте також"По Криму можуть "заліпити" ЗСУ": Гіркін не радить росіянам їхати на окупований півострівДоти, поки угруповання в Криму буде спиратися на постачання ресурсів через Кримський міст і кораблі (а вони можуть привезти багато), а ми оперуємо виключно в межах двох вузеньких горловин, говорити про те, що ми на плечах противника можемо увірватися і захопити повністю Крим неможливо.
Хоча ніхто не проти того, що ми можемо просунутися вперед. Але якщо ми заходимо до Криму, це автоматично вимагає розширення зони нашого забезпечення і створення кримського плацдарму. А про це говорити ще зарано, бо Росія не настільки слабка, як нам би хотілося.
Тобто так чи інакше без підриву Кримського мосту не обійтися?
Можна обійтися і без цього. Усі ці наші казки про те, що ми можемо зруйнувати Кримський міст — це благі наміри. Тому що вивчаючи цю справу досконально, я можу сказати, що це потребуватиме спеціальної операції із залученням не лише ракет, а, можливо, і диверсантів, так званих Брандерів (тобто кораблів начинених вибухівкою) і авіації. Бо просто підірвати споруду це одне, а не допустити її швидкого відновлення, то зовсім інша справа.
Щодо заяви Буданова про завершення війни у 2023 році. За яких умов це може статися і як ви розцінюєте таку перспективу?
Я Вам одразу скажу - я не знаю за яких умов. Можливо, у пана Буданова є більше інформації і він знає більше. Але є об’єктивна реальність, яка свідчить, що ми маємо готуватися до тривалої війни. Можливо, він знає про якесь чудо, яке ніхто не скасовував і яке може вирішити цю проблему, але на сьогоднішній день Росія не настільки сильна, як вважається, але і не настільки слабка, як ми цього хочемо. Тому дорога в нас ще дальня і останнє, що б я робив — ставив якісь часові рамки. Адже факторів, які можуть вплинути на на ситуацію, дуже і дуже багато і я не маю доступу до великої кількості інформації, яку можна було б проаналізувати і зробити відповідні висновки.
читайте такожПутіна змусять повернути Крим: з'явився несподіваний прогноз щодо закінчення війниТе, що я бачу і маю змогу оцінити, відкидає надію на те, що ми у 2023 році завершимо війну на наших умовах. Війну можна закінчити просто зараз — капітулювати і все, це не питання. Але якщо ми говоримо про перемогу України, то це досить тривалий процес.
А наскільки тривалий? Як на Донбасі чи менше?
З Донбасом взагалі цікава ситуація була - у тих умовах ми не мали жодного шансу його звільнити. Навіть якщо подивитися на карту — Україна і Росія, який шанс був звільнити Донбас? Сьогодні ситуація кардинально інша. Подивимося на карту — Росія і цивілізований світ, півтора відсотка ВВП і 48 відсотків ВВП. Які шанси у Росії? Нульові.
Але Росія, яка інтегрувалися у вільний світ протягом 30 років, не може бути вилучена з нього протягом тижня, місяця, року.
Просто для розуміння. Росія заробляє на вуглеводнях 1 мільярд доларів на день. До того, щоб вести війну, Росії потрібно із запасом 20 мільярдів доларів на місяць. Вона може собі дозволити це — це державна монополія, яка може перерозподіляти ресурси які надходять, на свої потреби. Так, вона використовуватиме стару зброю, буде обмежена у якихось нових технологіях, але у неї і старої зброї ще багато. До того ж, вони збирають людські ресурси не тільки у РФ. Повірте мені, якщо мобілізаційна спроможність Росії - 10 відсотків від населення, тож десятину вони завжди знайдуть. Якщо ж говорити про залучення інших людей (а практика така існує, бо вже зараз надходить інформація про те, що Росія намагається вербувати людей і в Придністров’ї, і в Абхазії, і в країнах центральної Азії), і якщо вона потроху назбирає звідусіль, все одно назбирається теж досить потужна сила, з якою ми маємо боротися. Тому будь-які меседжі, які спрямовані на те, що в Росії закінчуються ресурси, не зовсім вірні. Вони, безперечно, завершуються, але вони завершуватимуться ще довго - як казала моя покійна бабуся, велика крижина просто довго тане.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
