Контрнаступ Збройних сил України ще не почався, а в Росії вже б'ються в істериці, усвідомлюючи близькість поразки. Російські пропагандисти більше не соромляться говорити в ефірі, що їм, наприклад, "особливо тривожно за Крим". Та й як тут не тривожитися окупантам, коли одна за одною країни-партнери України передають їй сучасні зразки озброєнь і техніки, коли українські військові безперервно навчаються на Заході за натівськими стандартами, а міністр оборони Олексій Резніков прямо обіцяє російським військам "сюрпризи" і "хлопки".
Втім, про наступ ЗСУ поки що більше припущень, аніж фактів, тому фантазії переляканого російського окупанта є де розгулятися. Однак з одним фактом точно не посперечаєшся: український контрнаступ невблаганно наближається.
В інтерв'ю Главреду полковник запасу, військовий льотчик-інструктор Роман Світан розповів, коли і де може початися контрнаступ українських військ, якими є його шанси на успіх, на яких напрямках у противника слабкі позиції, а на якій частині фронту, навпаки, українським захисникам буде непросто, чи зможе Україна одним махом повернути Крим і Донбас, чи знадобиться не одна наступальна операція, а також яким областям Росії пора готуватися до перенесення військових дій на їхню територію.
Якщо судити за інформацією, наявною у відкритих джерелах, коли і на яких напрямках, на ваш погляд, може початися контрнаступ української армії? Якими сьогодні виглядають найбільш імовірні сценарії цього контрнаступу?
Український наступ розгортатиметься за кількома напрямками: один буде основним, один-два – другорядними, які згодом можуть стати основними залежно від того, як розвиватиметься ситуація.
Великого глобального контрнаступу, як це було минулого тисячоліття в Другу світову війну, не буде. В української армії недостатньо сил і засобів для здійснення широкомасштабних наступальних дій. А росіяни вже наситили лінію фронту своїми частинами, збільшивши щільність військ настільки, що проломити оборону і вийти на оперативний простір неможливо. Адже як такого оперативного простору немає – росіяни практично скрізь, на всіх ділянках фронту, і в кожному селищі або селі вони створили лінії оборони як мінімум гарнізонного рівня.
Наш наступ проходитиме без шапкозакидання. Рухатися він буде в бік азовського узбережжя. Це буде основний напрямок. Маршрути можуть бути різними: припустимо, з-під Гуляйполя на Чернігівку і Бердянськ уздовж залізниці; іншим напрямком може бути рух з-під Вугледара на Волноваху і Маріуполь; третім – з-під Оріхового на Токмак і Мелітополь.
В основному буде використовуватися артилерія, а далі важка техніка, яка буде прогризати лінію фронту до азовського узбережжя.
Паралельно з цим може бути два додаткових напрямки: в сторону Армянська з-під Херсона або Нової Каховки та в бік Старобільська і Щастя з-під Кремінної і Сватового. Це другорядні напрямки. В якому місці оперативно-тактична обстановка дозволить збільшити швидкість наступальних дій і переміщення, те й буде обране основним напрямком.
Так чи інакше саме у цих трьох напрямках українські війська просуватимуться найближчим часом.
Почнеться все не раніше кінця квітня, оскільки лише до кінця квітня-початку травня наші війська будуть готові рухатися. Це пов'язано в основному з погодою: неможливо рухатися важкою технікою і не тільки, поки не підсохне ґрунт, не зникне вода.
У найближчі кілька тижнів буде проведена глибока підготовка до наступу на максимальний радіус ураження наших засобів. Ми вже починаємо працювати по Криму, Мелітополю, Маріуполю, Бердянську – по складах і військових об'єктах. Далі все це робитиметься активніше, по противнику буде наноситися все більше ударів, і ці удари будуть все ближче і ближче до лінії фронту. Таким чином, ми проведемо майже місячну підготовку з пропалювання російських тилів і закінчимо артпідготовкою вже безпосередньо на лінії фронту. Тільки після цього наші війська зможуть почати рухатися.
Так розвиватимуться події протягом найближчого місяця.
Під глибокою підготовкою ви маєте на увазі завдання ударів по складах противника, максимальне порушення його логістики і тому подібне, правильно?
Так, так і є. І все це робитиметься на максимальній глибині, це важливо.
Завжди оптимально починати з максимальної дальності в тилу противника, а потім поступово наближатися і завдавати ударів по військових об'єктах ворога все ближче до лінії фронту. Наприклад, у нас є ракети дальністю 100-150 км (GLSDB), це означає, що спочатку ми знищимо склади, паливоприймачі, системи управління росіян на цій відстані, максимально доступній для нас. Втім, якщо ми вдарили по Феодосії, це означає, що у нас є щось із більшою дальністю – приблизно 250 км, тому що від найближчої точки, звідки ми можемо бити (припустимо, від Берислава), до Феодосії 250 км. Виходить, у нас уже є ракети і такої дальності.
От ударили ми спочатку по найдальшому рубежу, який можемо дістати – 250 км, а далі будемо бити все ближче і ближче до лінії фронту.
Це буде робитися десь протягом місяця. Завжди такого роду пропалювання тилів противника відбувається за кілька тижнів до початку операції. Почався цей процес минулого тижня, от і відраховуйте місяць. Схоже, що ми підемо в наступ ближче до 9 травня.
Наше військове керівництво вже не раз довело, що діє з хитрістю і робить те, чого від нього найменше чекають. Наприклад, усі чекали звільнення Херсона, а сталося стрімке звільнення Харківської області. Чи можливі сюрпризи від нашого військового керівництва? Чи може бути так, що наступ буде розвиватися зовсім не так, як ми зараз говоримо, а за іншими напрямками?
Сюрпризи для росіян однозначно будуть, але на оперативному, а не стратегічному рівні.
Що стосується наведеного прикладу, то тоді очікувалося, що рух буде або на Куп'янськ, або на Херсон, або на Мелітополь. Куп'янськ на той момент був основною залізничною станцією, через яку перекидалися російські війська, техніка. Тому вихід на Куп'янськ був основним завданням східного фронту. Так само вихід на Херсон був основним завданням нашого західного фронту, а вихід на Мелітополь – завданням південного фронту. Сюрприз тоді полягав от у чому. Ми почали рухатися і на Херсон, і в районі Оріхового, і на Куп'янськ – за всіма трьома напрямками. (Та сама картина, що й зараз.) На тому напрямку, де просування пішло легше, і росіяни просто відступали, ми й зосередили основний удар. Нам було простіше перекинути сили, оскільки у нас рокадні дороги від Херсона до Куп'янська (рокадні дороги – це дороги, які йдуть уздовж лінії фронту). Тому перекинути будь-яку кількість резервів можна було за кілька годин, за півдня-день.
Рокадні дороги є і зараз. І ми по них можемо швидко перекинути достатню кількість військ в будь-яку точку фронту, навіть незважаючи на те, що його протяжність більше тисяч кілометрів.
Стрімкий рух на Куп'янськ став прикладом того, як правильно і грамотно були відпрацьовані маневри резервами. Рішення було ухвалене за кілька хвилин, сили перекинуті за кілька годин, а потім було виконано завдання. Те саме буде і зараз.
Напрямки я назвав, вони залишаються незмінними.
А от як грамотно маневрувати резервами, вирішуватиме наше військове командування. У цьому якраз і є геній військових командирів: вчасно, іноді за кілька хвилин, ухвалити рішення і за кілька годин здійснити рух – це багато в чому визначає розвиток подій.
Ви вже сказали кілька слів про терміни – приблизно до 9 травня можна очікувати початок контрнаступу. Але, як ми пам'ятаємо, взимку звучали припущення, що контрнаступ ЗСУ почнеться в березні, потім в березні стали говорити, що все почнеться в квітні, а то і в травні. Чи немає зараз підстав очікувати, що початок контрнаступу українських військ знову буде відкладено на більш пізній термін?
З воєнної точки зору, протягом року є лише кілька періодів, коли можна рухатися, а є періоди, коли обов'язково потрібно бути в обороні, оскільки рухатися просто неможливо. Припустимо, зимовий наступ, який планувався, міг би відбутися в одному випадку – якби почалися морози, і підморозило б ґрунт. Тому що рухатися по сльоті неможливо. Подивіться, що відбувається на полях зараз, коли йде дощ. Кажуть, що танки бруду не бояться, але ні, бояться, причому дуже. Взимку наступ міг би бути на іншому фронті, не на донецькому. Але погода не дозволила його здійснити – не було й тижня, щоб стояв мороз, і гарненько проморозило ґрунт. Тому все посунулося до наступного періоду.
Ранньою весною ніхто не рушає в наступ, як і восени. В цей час йдуть у глуху оборону. Дощова весняна погода закінчується приблизно після Великодня, тоді ж і розпускається зелень. Після свята потрібно ще пару тижнів, щоб усе просохло.
Якщо судити по нинішній погоді, знадобиться тижнів зо два, не менше, щоб усе просохло, і можна було рухатися. Це вже буде кінець квітня. На той час земля просохне, все покриється "зеленкою" і прикриє листям частини, що йтимуть у наступ. Тільки тоді можна буде рухатися.
Період сухої погоди у нас триває місяців п'ять – приблизно з травня й до жовтня. В цей час можна проводити наступальні дії, інакше вони знову затягнуться на зиму, яка знову буде без морозів, і тоді все перенесеться на 2024 рік.
Тому якщо ми не почнемо наступ у травні, ми втратимо місяці, коли можна просуватися.
Тож контрнаступ почнеться одразу, тільки-но встановиться суха погода, і у нас буде достатня кількість сил та засобів. Причому ми почнемо рух, навіть якщо сил і засобів не буде вистачати для масштабної операції – будемо робити немасштабну. Але ми будемо діяти, щоб не втрачати суху сприятливу погоду. Отже, від погоди ми дуже залежимо.
За вашими оцінками, наскільки противник готовий до контрнаступу українських військ? На яких напрямках російські війська можуть "сісти в калюжу", де їхні позиції найслабші, де їх можуть так само стрімко відтісняти, як свого часу в Харківській області?
Так, як було в Харківській області, вже точно ніде не буде. Противник настільки збільшив щільність своїх військ, щоб ніде не залишився оперативний простір, його просто немає на лінії фронту. Оперативний простір – це місця, де немає військ противника. Всю територію до азовського узбережжя росіяни наситили військами. Ці війська не можуть наступати, але виконувати оборонні функції точно зможуть. Тому такого прориву, як під Харковом, точно не буде.
Українській армії доведеться вигризати лінію фронту і прогризати її до азовського узбережжя.
Виходячи з розташування фронту, найбільш програшні позиції у росіян на херсонському та запорізькому напрямках. Причому на херсонському справи йдуть найгірше: чим далі від материкової Російської імперії, тим гірше для російських військ. Найдальші точки на окупованій території – це Олешки, Кінбурнська коса і Нова Каховка. Доставити туди боєприпаси росіянам дуже важко, адже потрібно подолати сотні кілометрів, щоб туди потрапити.
Щоправда, на херсонському напрямку противник прикривається Дніпром, водною перешкодою. Однак якщо буде поставлене відповідне завдання перед нашими військами, Дніпро буде форсуватися. Тому росіяни навіть почали мінувати лівий берег Дніпра – бояться нашого форсування.
Також програшним у росіян є запорізький фронт. Плече доставки вже трохи менше на кілька сотень кілометрів, але все одно велике – до 500 кілометрів від основних баз у Ростові до Оріхового, далеко везти амуніцію. При цьому глибина фронту там маленька, недостатня для повного розгортання фронтальних операцій і утримування оборони. Плюс противник там притиснутий до Азовського моря, що для нього є великою проблемою.
Крім того, в досить неприємному становищі росіяни знаходяться на луганському напрямку. Фронт від Куп'янська до Кремінної досить хисткий, ненадійний, як марлеві труси – в будь-який момент порватися може. Там рівна, як стіл, поверхня, зачепитися ніде. Поруч вода, яка не зійде, оскільки там заплава кількох річок: Оскола, Жеребця, Червоної та Айдару. Ці річки впадають у Сіверський Донець, і все це на лівому березі. Це плаский пологий берег, велика стояча вода. Копнеш на півметра – починається вода. Тому там неможливо окопатися, втриматися теж. Тому фронт у росіян досить хисткий.
Найкраще положення у противника на донецькому фронті, оскільки він знаходиться на донецькій височині, а це 300-350 метрів над прилеглими поверхнями. До того ж це ще й донецька агломерація: Донецьк, Макіївка, Ясинувата, Харцизьк, Зугрес, Шахтарськ – там всюди можна досить непогано зміцнитися. Що вони і зробили.
Не секрет, що противник переважає нас у кількості живої сили й техніки, нехай і старої. Але зате в України більш сучасні західні озброєння і техніка. У кого при такому розкладі більше шансів на успіх?
Я не погоджуся щодо живої сили. Живої сили у нас більше, ніж у Росії, десь у півтора рази. Йдеться про об'єднані вже готові сили. Але ж ще є сили, які готуються. Тому по живій силі ми переважаємо противника.
За кількістю техніки, боєприпасів і авіації противник нас переважає. Особливо по артилерії, у росіян рази в три більше боєприпасів, ніж у нас, та й стволів більше. Зі старими радянськими боєприпасами, технікою Другої світової війни Росія переважає нас за кількістю. Але за якістю військової техніки ми переважаємо противника.
По авіації ми повністю поступаємося Росії, оскільки у неї авіації у десять разів більше, ніж у нас, і вона на голову вища за нашу.
По повітряних силах у нас паритет, а по деяких позиціях ми навіть переважаємо, наприклад, по ППО і зенітно-ракетних комплексах. Це за рахунок поставок наших партнерів.
А чи є у Росії які-небудь козирі, здатні переломити ситуацію на полі бою на її користь, коли почнеться наш контрнаступ?
Якщо буде правильно обрано час, і нас не підведе погода, то, в принципі, у Росії вже більше нічого немає, їй нічим стримати наші наступальні дії.
Стримати наступ, дійшовши до певних рубежів, можемо лише ми самі, якщо будемо усвідомлювати свою неготовність продовжувати просування або недостатність поставок Заходу, розуміючи певні свої моменти (недостатність поставок або неготовність). Тобто зупинити контрнаступ можуть наші партнери, не виконуючи поставки або гальмуючи їхню логістику.
Росіяни вже нічим не можуть зупинити нас. Тому ті плани, які у нас написані і затверджені, точно будуть виконані. Інакше ми навіть не будемо починати.
За які території Росія битиметься особливо запекло, що їй ніяк не можна втратити: Маріуполь, Мелітополь, Крим, Донецьк, щось ще?
Важко сказати. Росіяни закріпили у своїй конституції Луганську, Донецьку, Херсонську та Запорізькі області як частину Російської Федерації, хоча жодна з цих областей не завойована ними повністю. Але всі вони, як і Крим, записані в Конституції РФ як частина Росії, тому росіяни будуть боротися за все, що вважають російською територією.
Думаю, що Росія буде всіляко намагатися утримати Крим і донецьку агломерацію. Втім, після знищення Кримського мосту утримати Крим буде просто неможливо. Тоді в окупантів залишиться тільки донецька агломерація. От тільки без Криму донецьку агломерацію росіянам, навіть із політичної точки зору, нема сенсу утримувати.
Тож росіянам уже зараз треба окопуватися по кордоні України і Росії. Губернатори п'яти російських областей, що межують з Україною (Брянської, Воронезької, Курської, Бєлгородської, Ростовської) вже повинні починати відривати лінії оборони, засічні лінії. Втім, деякі вже почали це робити: бєлгородський, курський і брянський губернатори вже працюють над цим. А після початку нашого контрнаступу воронезький і ростовський губернатори теж знайдуть на карті держкордон України і почнуть рити окопи.
Ви згадали Кримський міст і необхідність його зруйнувати. Як ви вважаєте, коли ми впритул підійдемо до вирішення цього питання – на етапі підготовки до контрнаступу чи вже коли ЗСУ підійдуть до Криму?
З військової точки зору, питання з Кримським мостом треба було вирішувати ще вчора. Був удар по Феодосії, але треба було трішки дотягнути і завдати удару по Кримському мосту. Чим раніше ми знищимо цей міст, тим краще. Тому що поставки озброєнь йдуть з Тамані через цей міст, через Крим і дуже швидко потрапляють на херсонський напрямок. Тому оптимальний варіант – знищити Кримський міст і почати контрнаступ з-під Херсона на Армянськ і Крим, але тільки після знищення мосту.
Загалом, найоптимальніший варіант – починати зі знищення моста. Як тільки у нас з'явиться можливість, ми його одразу ж повинні зруйнувати.
Не можу не запитати окремо про Бахмут, до якого сьогодні прикуто, напевно, найбільше уваги. Росіяни беруть місто вже більше півроку, але все ніяк. Командувач східним угрупуванням військ генерал-полковник Олександр Сирський заявив про те, що в Бахмуті Росія вже перейшла до сирійської тактики випаленої землі. Чому для нас так важливо утримувати Бахмут у контексті контрнаступу, що готується, і яка ймовірність, що місто вдасться відстояти?
Імовірність того, що ми утримаємо західну частину Бахмута, дуже велика. Росіяни вже зрозуміли, що живими штурмами вони нічого не зроблять. Вибити нас із висотних будівель у них не виходить, навіть за допомогою арти. Тому вони зараз застосовують навіть авіацію, ризикуючи літаками і вертольотами. Так вони намагаються зруйнувати створений із висоток в західній частині міста укріпрайон.
Росіяни будуть намагатися зрівняти ці бахмутські висотки з землею, як це було в Сирії, в Алеппо. Тобто вони спробують знищити наш укріпрайон, зруйнувавши ці висотки по коліно, щоб за ними не можна було сховатися нашим військам. У них просто немає іншого механізму.
Тут питання нашої протидії. Ми можемо протистояти російській артилерії нашою контрбатарейною боротьбою, якщо туди будуть підтягнуті наші радари і артилерія. А російській авіації потрібно протиставити нашу систему ППО, підтягнувши туди додаткову кількість зенітно-ракетних комплексів, втім, це вже зроблено.
Ми протидіємо, а, значить, є можливість далі утримувати місто. Навіть не місто, а рубіж оборони. Міста ніхто не утримує – утримується рубіж оборони. Якщо ми не утримаємо ці висотки в Бахмуті, якщо росіяни їх просто зітруть, як це було в Алеппо або Маріуполі, нам доведеться відходити на кілька кілометрів у район часів'ярських висоток.
Через це росіяни можуть рушити в бік Слов'янська. Перебуваючи в Бахмуті, наш гарнізон утримує росіян від подальшого руху на Слов'янськ уздовж траси Дебальцеве-Слов'янськ. Бахмутський гарнізон тисне на лівий фланг російській колоні, яка намагається йти на Слов'янськ, і вона просто далі не може просунутися, не може залишити у себе в тилу бахмутський гарнізон. Адже якщо вони це зроблять, ми просто вдаримо у фланг. Саме про це верещить Пригожин на кожному розі: "Ай-ай-ай, у мене фланги! Я далі рухатися не можу!". От якраз тому він рухатися і не може – через цю можливість удару.
Тому потрібно максимально тримати Бахмут і бахмутський гарнізон, не дозволяючи росіянам йти на Слов'янськ.
Після того як ми почнемо наступальні дії, у росіян вже не буде бажання куди-небудь наступати. Вони ховатимуться в певних місцях, призначених для оборони. Їм доведеться відійти на оборонні рубежі. І так вони можуть взагалі відійти від Бахмута.
Якщо ми почнемо рухатися в районі Оріхового, їм доведеться відходити від Бахмута до Попасної на свої межі, які вони свого часу відрили, щоб перекинути в район Оріхового додаткові частини.
Якщо судити по тому, як змінилася риторика російських пропагандистів, які в істериці від майбутнього контрнаступу, не бояться визнавати, що їм вже тривожно за Крим і т. д., чи можемо ми говорити про те, що в Росії, в тому числі і в Кремлі, усвідомлюють близькість поразки?
Вони це розуміють з нового року. Особливо чітко вони це зрозуміли, коли нам почали давати Patriot, оскільки це був сигнал про те, що Україні будуть давати всю натівську зброю. А якщо нам дають все натівське озброєння, у росіян немає жодних шансів утримати лінію оборони.
Тому російські пропагандисти почали готувати російське суспільство до поразки в цій війні. Тому і лунають такі заяви про можливу поразку. Вони починають промацувати ту доріжку, якою їм доведеться інформаційно відступати, якось прикриваючи свою поразку.
Вище ви говорили про п'ять російських областей, яким варто перейматися у зв'язку з контрнаступом ЗСУ. До чого саме, на ваш погляд, їм варто готуватися – до наших ракетних ударів або військових дій, які можуть перенестися на територію РФ?
Усе залежатиме від тієї небезпеки, яку для нас становитимуть збройні сили РФ у цих областях. Як мінімум 150-200 км від нашого кордону вглиб території Росії повинна бути демілітаризована зона, тобто там не повинно бути жодного російського військового.
Цих російських військових доведеться знищити. А щоб їх знищити, нам треба буде зайти на цю територію. Це потрібно для того, щоб вони не змогли підтягнути артилерію, армійські засоби ураження ближче до наших міст, до того ж Харкова.
Тому на глибину 200 км від нашого держкордону на території Росії можуть бути бойові дії. Але все буде залежати від того, як буде розвиватися ситуація, тут не стовідсоткова гарантія. Якщо російські військові самі втечуть із 200-кілометрової зони, то бойових дій у прикордонних російських областях не буде, а якщо залишаться, ми їх будемо знищувати. Там не можна буде їх залишити, інакше нашим людям не можна буде жити на прикордонній території.
У Курську і Бєлгороді скасували парад перемоги на 9 травня – остерігаються, що вже буде в розпалі контрнаступ, і їх зачепить?
Однозначно. Ми не знаємо, де точно почнуться контрнаступальні дії. Може бути і така ситуація, що зачепить у тому числі Курськ і Бєлгород. Це якраз 200-кілометрова зона.
Що ви думаєте про "злив" даних через соцмережі про нібито контрнаступ ЗСУ. Що це було, і чи може ця історія завадити планам українських військ?
Це була просто російська ІПСО, операція російських спецслужб. Так вони хотіли вирішити два свої завдання: по-перше, посварити коаліцію, вбити клин між Україною і Заходом, а, по-друге, вони зашили в ці повідомлення малі втрати росіян у цій війні і великі втрати України. Але жодну з задач цей "злив" не вирішив. І ніхто ніяких планів через нього не змінював. Це з області фантастики.
За сказаним вище я вже зрозуміла, що ви твердо вірите в успіх української контрнаступальної операції...
Вірю.
Коли, за вашими оцінками, ми можемо повернути Крим під час цієї операції, коли – Донбас? Вимальовуються вже зараз якісь конкретні терміни?
Все буде залежати від кількості сил і засобів, які нам нададуть наші партнери. Якщо буде зберігатися така ж динаміка, як у перші три місяці 2023 року, або якщо вона стане ще кращою – ми побачимо і ATACMS, і літаки, то до осені ми точно звільнимо Крим. Це можна зробити влітку.
А от із Донбасом можна возитися або до кінця року, або і в наступному році теж. Операція зі звільнення Донбасу буде досить складною. Одразу його взяти неможливо, оскільки спочатку його потрібно буде відсікати від Росії. Тобто знадобиться ще одна, приблизно така сама наступальна операція, як зараз буде, задля виходу на азовське узбережжя і звільнення Криму.
Цього року можна вийти на державний кордон, звільнивши Крим і Донбас, але це буде дуже складно зробити. Такий сценарій буде повністю залежати від наших партнерів. Якщо вони не збільшать допомогу і не дадуть літаки або ATACMS, ми будемо возитися до наступного року.
І з Кримом теж?
Ні. Крим ми повернемо цього року в будь-якому разі. До осені, за літо ми Крим точно звільнимо.
А як бути тоді із заявою президента Чехії і генерала НАТО у відставці Петера Павела, який заявляв, що в України буде лише одна спроба для проведення контрнаступу, і якщо він зазнає невдачі, здійснити другу спробу буде вкрай складно? Яка ймовірність, що нам дійсно знадобиться друга спроба? І як же тоді звільняти Донбас, якщо ви говорите, що для цього знадобиться ще один наступ, а Петер Павел – що другого шансу не буде?
Висловлювання військових не завжди правильно інтерпретують. Петер Павел говорив про те, що Україні потрібно з однієї спроби постаратися вирішити всі проблеми одним махом – знищити таку кількість російських військ, щоб у росіян як мінімум у найближчі десять років не було навіть ідеї про наступ або оборону на окупованих територіях, тобто потрібно, щоб вони самі пішли. Тому це, скоріше, було побажання – одним махом вдарити так сильно, щоб голова відвалилася у тих, хто в Росії ухвалює рішення.
А так, наступів буде рівно стільки, скільки потрібно: треба буде три наступи – буде три, треба буде чотири – буде чотири. Все залежатиме від динаміки першого наступу, який незабаром почнеться. Він може розбитися на кілька наступів, наприклад, якщо почнеться погана погода, і нам доведеться зупинитися, почекати, але через час ми підемо далі.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
