Чому Україні потрібна англійська як друга державна мова

Секретар Радбезу України запропонував зробити англійську другою мовою в країні. Дивно, що цього не сталося раніше.

Мова відкриває доступ до контенту. Контент служить провідником у світ цінностей. Ця нехитра схема дозволяла Росії зберігати вплив на своїх сусідів. Російського контенту було очікувано більше, ніж українського. Інвестиції в продукт дозволяли Москві випускати частіше, більше і яскравіше. А ситуація "зрозуміло без перекладу" ставила український продукт в заздалегідь програшну позицію.

Власне, вся ідея секретаря українського Радбезу зводиться до очевидного. Зробити англомовний контент "зрозумілим без перекладу". Доступним для кожного. Поки що Україна залишається вплетеною в 160-мільйонний простір російськомовності. А в альтернативному сценарії їй відкриється світ 380-мільйонної англомовності.

читайте такожІдея Данилова про англійську-чергова безглузда фантазіяБагато хто бачить в цьому загрозу звичного способу життя. Протестують проти будь-яких змін. Наголошують на політизацію питання. Хоча в політизації російської мови варто дорікати, в першу чергу, Москву. Це вона оголосила його зброєю і приводом для вторгнення. У той самий момент, коли сім років тому влаштувала анексію заради права кримчан не вчити українську мову.

Якби не анексія – мовна політика Києва була приречена бути більш компромісною. Тому що на сторожі фактичної двомовності стояли б голоси жителів півдня і сходу. Але Москва сама позбавила їх доступу до українських виборчих дільниць. Зламала баланс, що існував десятиліттями. І тепер змушена безсило спостерігати за тим, як Україна займається експортом самої себе всередині країни.

Простір мови визначає не тільки географію нашого контенту. Це ще й простір цінностей і змістів. Наративів і кругозору. Зрештою, це історія про межі особистого і суспільного. Всього того, що робить тебе зрозумілим світу, а світ – зрозумілим тобі. Те, що тобі знайоме, перестає виглядати небезпечним. Те, що тобі доступно – перестає бути чужим.

Багато моїх друзів, які переїхали в чотирнадцятому з Криму на материк, зробили українську - першою мовою для своїх дітей. Бо бачили в цьому ще одну історію про кордони. Про "своє" і "чуже". Про простір норми і її порушення. І робитимуть англійську мову - другою. З тих же самих причин.

Ідейні прихильники російськомовності дорікають їм в лицемірстві. Кажуть про лукавство. Шукають привід звинуватити в зраді. Така позиція виходить з того, що представник групи може діяти тільки в інтересах цієї групи. Мовляв, пішоходи не можуть бути солідарні з автомобілістами, бюджетники – з бізнесменами, а російськомовні – з україномовними. Але в тому і штука, що у всіх цих докорах занадто багато "родоплемінного".

Егоїзм - не найкращий критерій для оцінки. Те, що ти вважаєш правильним – не обов'язково має збігатися з простором твого побутового комфорту. Деякі речі варто міряти не своїми звичками, а поглядом на перспективу. Подібно до того, як ми платимо податки, інвестуючи в загальну ціну приватного.

Англійська мова і справді могла би за пару поколінь зіграти свою історичну роль. Забезпечити трансформацію і зміну орбіти. Змінити для нас уявлення про "своє" і "чуже". Вона могла би відкрити нам доступ до першоджерел замість переказів. До оригіналів замість копій. І наші ментальні карти могли б заграти новими фарбами.

І так. Я писав цей текст російською. Щоб донести ці думки до тих, хто як і я продовжує використовувати його в побуті. Бо для україномовних все це давно вже очевидно.

Павло Казарін, журналіст, для Крим.реалії

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред