Думки про локдаун виникають від бездіяльності влади

Ситуація з коронавірусом загострюється. Осіннє загострення вже відбулося, адже в середньому в світі щоденно починають хворіти близько 500 тисяч осіб. Це набагато більше, ніж навесні.

Якщо є загострення, то повинні бути якісь заходи. Але як боротися з коронавірусом, поки що не знає жодна країна. І тому методом проб і помилок кожна з них намагається обмежити поширення хвороби.

Звісно, певна кількість рішень буде неправильною. Так, наприклад, було навесні із забороною в Україні ходити в парки і лісосмуги. Адже, як виявилось, коронавірус поширюється у закритих приміщеннях, а перебування на свіжому повітрі, навпаки, корисне.

Багато країн вдаються до посилення карантинних заходів, так званих локдаунів, які не тільки обмежують пересування і спілкування, але і б’ють по економіці. В Україні ситуація така, що про економіку тільки говорять, але реально у нас держава, яка спрямована лише на захист олігархату. Тому у цьому плані занепокоєння може бути і у представників бізнесу, який є найбільш вразливим, так і у місцевих еліт, які отримують надходження до бюджету саме від місцевого бізнесу.

читайте такожЧому мери наплювали на вимоги ЗеленськогоУ кожного з міських голів своя ситуація — з одного боку, вони зараз підперті народним вибором і очікуваннями, відповідно, ми розуміємо, що є непопулярність повноцінного локдауну серед населення. Тому їх непокора - це боротьба за популярність, яка підточує державність.

Та занепокоєння — це одне, його українці можуть скільки завгодно демонструвати у вигляді мітингів, а от непідкорення місцевої влади рішенням державної влади — це розбалансування держави.

Бо сьогодні це може бути непідкорення по питаннях карантину, завтра — по питаннях мови, післязавтра — по питанню ЄС чи НАТО. Тобто це не дуже безпечна практика і з нею треба бути обережніше.

Самого по собі карантину без відстеження ланцюжків захворюваності недостатньо. Якби держава це відстежувала, то взагалі можна було обійтися і без локдауну. Як, наприклад, без нього обходяться у Південній Кореї.

Набагато результативніше було б саджати на карантин коло спілкування захворілих, а не всю Україну одразу. Тоді можна зупинити процес зараження. Всім цим потрібно займатися і, якщо цього не робити, тоді і виникають думки про повний локдаун.

Тобто усе це - від бездіяльності. Потрібно просто докладати зусиль до зупинки захворюваності інфікованими особами і для цього необов’язково потрібен повний карантин.

Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова мистецького об'єднання "Остання барикада", спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред