Чому Зеленському краще дружити з Лукашенком, а не з гастролюючою опозицією

Олександр Лукашенко заявив, що готовий відновити відносини з Україною, незважаючи на те, що Київ не визнав результати президентських виборів у країні. У листопаді-грудні, перебуваючи у Мінську, я зустрічався з багатьма високопоставленими особами, в тому числі з представниками білоруської влади – всі висловлювали велику зацікавленість у розвитку білорусько-українських відносин.

У геополітичному плані Україна може розглядатися як поле для маневру Лукашенка, який абсолютно не в захваті від того, що на нього тисне Росія. Більше того, деякі білоруські колеги говорять про те, що Зеленський за певних обставин міг би стати посередником між Заходом і Білоруссю у справі врегулювання стосунків між білоруським керівництвом та західним світом. Саме Зеленський найбільше підходить на таку роль, тому що ні Неуседа в Литві, ні Дуда в Польщі не можуть цього зробити, бо їхні держави є членами НАТО і Євросоюзу, тобто вони ангажовані у певний процес.

Варто пам’ятати і про економічну співпрацю між Білоруссю та Україною, а також позитивне для Мінська сальдо у торгівлі. Україна з Білорусі отримує енергоносії, зокрема, паливо, купує там сільськогосподарську техніку тощо. Тобто у нас уже налагоджена серйозна співпраця.

До того ж, Україні абсолютно невигідно, щоб завтра відбувся аншлюс Білорусі Росією, і було створено союзну державу (а все йде саме до цього), адже тоді наш кордон із Росією продовжиться ще на тисячу кілометрів.

Отже, прагматизм і логіка диктують необхідність нормалізації стосунків між Києвом і Мінськом. Інше питання – чи дозволить Захід Зеленському поновити контакти з Лукашенком. Це буде тестом на самостійність української зовнішньої політики. Адже, в першу чергу, ми повинні виходити зі своїх національних інтересів, а не з інтересів західного світу.

читайте такожЛукашенко починає галюцинувати, коли справа доходить до України

Україна взяла на себе низку зобов’язань у рамках Люблінського трикутника, але це не означає, що вона повинна виконувати абсолютно все, що їй скажуть Польща та Литва. Україна може мати власну позицію, як і дві інші держави, та пропонувати її іншим.

До того ж, Тихановська на сьогоднішній день є повним політичним банкротом, білоруська опозиція на цьому етапі – програла. Тому позиція невизнання Лукашенка і побудови відносин із опозицією, яка гастролює по Заходу, є контрпродуктивною для нашої держави.

Євросоюз уже перестав визнавати лідером Венесуели Гуайдо після того, як там відбулися вибори. Така сама ситуація може повторитися і з Білоруссю – Захід перестане визнавати Тихановську. Тим більше, що у неї нічим не підтверджений мандат, тоді як у Гуайдо хоча б була перемога на парламентських виборах.

Подобається нам Лукашенко чи ні, але саме він контролює ситуацію в Білорусі, на його боці армія, поліція та решта силових структур, а також на його боці парламент. Тим більше, що зараз Лукашенко ініціював у Білорусі новий конституційний процес. За таких умов більш конструктивно було б спробувати впливати на цей конституційний процес, щоб в результаті з’явилася нова демократична Білорусь, а також нова якість влади в Білорусі. А не чинити по-дитячому – побачивши небезпеку, заплющувати очі і говорити: "Раз я тебе не бачу, значить, тебе не існує".

Костянтин Бондаренко, керівник фонду "Українська політика", політолог, історик, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред