Хто насправді написав "Повість временних літ": що Росія хоче приховати

Про що ви дізнаєтесь:

• "Повість врем’яних літ" є правдою чи міфом
• Хто насправді написав "Повість врем’яних літ"
• Як літопис опинився в Росії

Питання автентичності головного літопису Русі вже не перше десятиліття викликає запеклі суперечки — не лише в академічному середовищі, а й серед українського суспільства. В умовах сучасної інформаційної війни, коли Росія намагається привласнити кожну сторінку нашого минулого, "Повість врем’яних літ" дедалі частіше оголошують імперською підробкою.

Втім, реальність значно складніша. Чи маємо ми справу з майстерною містифікацією, чи з унікальною пам’яткою київської культури, яку намагалися вкрасти разом із самою державою? Главред розповість, де в літописі закінчується факт і починається література.

Чому відмова від ПВЛ — небезпечна

Акім Галімов зазначає, що скепсис щодо ПВЛ сьогодні популярний: її називають "московським текстом" або "зашкваром". Проте історики застерігають від емоційних рішень. Відмова від цього джерела означала б добровільно віддати ворогу величезний пласт історії Київської Русі — без боротьби й аналізу.

Київське походження літопису

Ідея створити зведену історію руських земель виникла на початку XII століття саме в Києві. Це був політичний і культурний проєкт епохи Володимира Мономаха, спрямований на об’єднання князівств і легітимацію династії.

Історію тоді писали не академії, а монастирі. Літописці працювали з договорами, княжими записами, усними переказами та християнською традицією — так, як це робили по всій середньовічній Європі.

Рекомендуємо:

Нація, яку неможливо зламати: звідки береться українська свобода

Де факт, а де література

Як і будь-який середньовічний хроніст, автор ПВЛ стикався з браком джерел. Там, де факти обривалися, з’являлася літературна реконструкція. Так виникли сюжети про покликання варягів, помсту княгині Ольги чи вбивство Аскольда й Діра.

Це не робить літопис "фейком". ПВЛ — водночас історичне джерело і видатна пам’ятка середньовічної літератури.

Чому немає оригіналу — і чому це нормально

Головний аргумент критиків — відсутність автографа XII століття. Але для європейської історії це звична ситуація: більшість хронік дійшли до нас у вигляді списків — рукописних копій.

Науці відомо щонайменше п’ять основних списків ПВЛ, серед яких ключові:

• Лаврентіївський список — переписаний у XIV столітті ченцем Лаврентієм.
• Радзивілівський літопис — ілюстрована версія XV століття, створена, ймовірно, у Володимирі-Волинському.
• Іпатіївський список — знайдений біля Костроми, але за змістом (зокрема Галицько-Волинський літопис) походить з українських земель.

Аналіз паперу, чорнил і водяних знаків доводить: це не фальсифікати XVIII століття. У Радзивілівському літописі навіть збережені маргіналії староукраїнською мовою, які чітко відрізняють київський Володимир від "Володимира Московського".

Відео про те, "Повість врем'яних літ" – історичний документ чи фейк, який вигадали росіяни, можна переглянути тут:

Як літопис опинився в Росії

Майже всі списки ПВЛ нині зберігаються в російських архівах — але не тому, що вони там виникли. Їх системно вивозили.

Петро I наказав зробити копію Радзивілівського літопису після знайомства з ним у Кенігсберзі, а згодом його донька Єлизавета вивезла оригінал як військовий трофей. У XVIII–XIX століттях російська знать і науковці централізовано збирали монастирські архіви з усієї колишньої Русі, зосереджуючи їх у Петербурзі.

Маніпуляція термінами

Саме тоді виникла ключова підміна: київський літопис почали трактувати як частину винятково "російської" історії. Термін "Русь" у наукових і популярних працях поступово замінювали на "Росія", стираючи київський контекст.

Хто насправді уклав літопис

Традиційно автором ПВЛ вважали Нестора Літописця. Однак сучасні дослідження вказують, що ключову роль у створенні або редагуванні тексту відіграв ігумен Сильвестр із Видубицького монастиря. Його ім’я та "автограф" зафіксовані одразу в кількох списках.

Культ Нестора був зручний радянській історіографії: він підтримував ідею "єдиної давньоруської мови" та спільного походження. Сильвестр же був безпосередньо пов’язаний із київською княжою елітою та Видубичами — і це руйнувало імперську схему.

"Повість врем’яних літ" — автентичний київський текст про Київську землю. Росія його не вигадала, але привласнила: фізично вивезла, зосередила у своїх архівах і намагалася переосмислити на власну користь.

Критичне, українське прочитання ПВЛ — це не заперечення історії, а спосіб повернути собі власну спадщину.

Вас може зацікавити:

• Міф про "одну мову": чому українська, польська та російська — це різні світи
• Горілка і водка — не одне й те саме: у чому принципова різниця
• Чи справді російська найближча: яка мова насправді споріднена з українською

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред