Повномасштабне вторгнення країни-агресорки Росії починає потроху розбирати по цеглинах кремлівський мур, який Путін цементував протягом двох десятиліть при владі. Чим довше триває війна, тим більше шансів стає на палацовий переворот всередині Кремля, а разом із ним - і на початок громадянської війни в Росії.
В інтервʼю Главреду голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко розповів, чи можна події на Бєлгородщині вважати початком громадянської війни в РФ, чому Путін досі не прибрав Пригожина, та як турбулентність всередині РФ прискорить завершення війни в Україні.
Якщо говорити про термінологію, що можна вважати громадянською війною? Що вкладається в це поняття?
Як правило, під громадянською війною розуміють прямі військові дії між субʼєктами всередині країни. Коли представники різних політичних, ідеологічних формувань всередині країни воюють між собою. Або, як, наприклад, нещодавно в Судані (хоча конфлікт там ще не залагоджено), коли між собою починають воювати військові формування.
Історія Росії знає приклади громадянських війн у різних формах. У сучасному вигляді найбільш відома громадянська війна, яка відбувалася 100 років тому після розпаду Російської імперії. До влади прийшли більшовики, і почалася війна між червоними і білими. Але там були і різні треті сили, так звана отаманщина (як її називають в Україні). І зараз, як це не парадоксально, ця тенденція проявляється не в Україні, де є така історична традиція, а саме в Росії. Я маю на увазі Пригожина та ПВК "Вагнер".
Громадянські війни можуть відбуватися на етнічній основі, між представниками різних етносів, чи на релігійній. Наприклад, у деяких країнах Європи, у Новий час і не тільки, були саме релігійні війни — це явище було поширеним у XVI, XVII століттях. І, безумовно, такі війни відбувалися на політичному ґрунті між окремими регіонами — наприклад, громадянська війна у США відбувалася між Північчю та Півднем, коли окремі штати фактично вийшли зі складу Сполучених Штатів, що і стало приводом для початку громадянської війни. Тобто варіанти є різні, але головне — це війна між внутрішніми політичними субʼєктами. Не між державами, а саме всередині країни.
Чи можлива громадянська війна у Росії? Думаю, що так. Більше того, певні передумови для такої війни і певні паростки ми вже бачимо. Неможливо спрогнозувати, коли вона буде, тому що історія може розвиватися по-різному. В принципі, з паростків громадянської війни може нічого не вирости, і, навпаки, усе може дуже швидко розвиватися, як це було у Росії у 1917 році. До речі, 30 років тому, у 1993 році, у сучасній Росії майже почалася громадянська війна. Тоді усе обмежилося Москвою, коли було зіткнення між Єльциним та його противниками з тодішнього парламенту, але були локальні бойові дії, були загиблі. Тобто був хоч і локальний, але громадянський конфлікт.
Дивіться відео інтервʼю Володимира Фесенка Главреду:
Що може статися у перспективі? Найбільш вірогідний сценарій найближчого майбутнього — війна, повʼязана з боротьбою за владу після Путіна або ж у разі його значного послаблення. Тобто він може залишитися при владі, але тоді або через його стан здоровʼя, або через різке падіння довіри до Путіна, або у разі втрати контролю над політичною ситуацією, розпочнеться боротьба за владу. Традиційний варіант для Росії — палацовий переворот. У РФ вони відбувалися у XVIII столітті. Тоді була смута — величезний внутрішній конфлікт, тому для Росії ця тенденція достатньо відома і не є незвичним явищем, бо таке бувало вже неодноразово. І от зараз ризик нової громадянської війни повʼязаний з можливістю боротьби за владу або у період послаблення Путіна, або у постпутінський період.
Теоретично може статися так, що в разі внутрішньої боротьби деякі регіони Росії можуть відділятися від неї, бо так їм буде спокійніше. І національні еліти, якщо будуть спроможні на це, можуть піти на такий крок. Ми бачили подібні ситуації під час розпаду Радянського Союзу. До речі, саме тоді виник феномен так званих невизнаних держав, які Росія, між іншим, досі використовує у власних інтересах. І парадокс у тому, що такі держави потенційно можуть виникнути і в складі самої РФ. Але головний сценарій — громадянська війна у формі боротьби за владу між різними силовими структурами, а також приватними арміями, які вже створені у РФ.
Є як мінімум дві таких армії, потужні та з досвідом бойових дій — ПВК "Вагнер" на чолі з Євгенієм Пригожиним, який зараз не приховує своїх політичних амбіцій. ВІн нібито слухається Путіна, але очевидно, що він має політичні амбіції, та його прикриває щонайменше одна з башт Кремля. Інші, навпаки, його не просто бояться, а ненавидять. Зараз ми бачимо дуже показову ситуацію, яка проявилася в останні тижні: якщо раніше Пригожин публічно досить агресивно конфліктував з керівництвом Міноборони РФ — Шойгу, Герасимовим та деякими генералами, то тепер він критикує російські еліти. Як він каже, "зажравшихся сынков и дочерей" багатіїв з Рубльовки. І це викликає підтримку у багатьох росіян.
По інтервʼю Пригожина дуже помітно, що українців, з якими він воює, він поважає, бо це гідний противник. А от Шойгу та інших представників російських еліт він ненавидить. І ось ця ненависть, скоріше, спрямована всередину, а не назовні. Точно так само ненавидять і Пригожина. І це не лише Шойгу, а й багато інших, зокрема російські губернатори, які є особистими ворогами Пригожина.
Перші паростки війни вже зʼявилися. Буквально кілька днів тому Пригожин захопив у полон начальника бригади, полковника російської армії. У Росії просто були в ступорі, оскільки у РФ є законодавча заборона дискредитації збройних сил РФ. І тут Пригожин захоплює військового в полон, робит допит на відео, а потім викладає це у соціальні мережі. Це викликало шок у багатьох росіян, але це нові російські реалії. А захопили його тому, що напередодні було боєзіткнення між "пригожинцями" та підрозділами ЗС РФ. Останні, я так розумію, щось мінували та хотіли, щоб "пригожинці" підірвалися, а потім вони обмінялися вогневими ударами. І це був не просто помилковий "дружній вогонь", як це часто буває на війні, а вони свідомо стріляли один в одного.
І от ця взаємна ненависть — це вже нова тенденція, бо раніше такого у РФ не було. Були піар-війни між олігархами, між окремими чиновниками, але так, щоб воювати між собою усередині Росії, та ще й в умовах війни — це, можливо, вперше. У всякому разі, вперше після 1993 року. Тут я не враховую досвід двох чеченських війн, коли війни були на міжетнічному та міжрелігійному підґрунтях. А зараз між собою воюють представники Путіна. Тому саме це і є діагнозом на майбутнє — нове зіткнення може відбутися пізніше, коли розпочнеться реальна боротьба за владу.
Поки що я бачу майбутню громадянську війну в Росії не як ідеологічний конфлікт, як це було 100 років тому між червоними та білими. А, скоріше, як прояв боротьби за владу, коли різні впливові субʼєкти російської політики, які мають силовий ресурс, будуть його використовувати для того, щоб або зберегти свою владу, або, навпаки, до неї прийти.
Хто такий Володимир Фесенко
Фесенко Володимир (8 листопада 1958, Лозова, Харківська область) - український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента". Лауреат премії "Celebrity Awards 2020" в номінації "Політолог року", пише Вікіпедія.
Володимире Вʼячеславовичу, а чи можна вважати початком громадянської війни те, що відбувається у прикордонних областях з Україною? Оскільки там також є різні впливи, адже і Пригожин туди вже намагається вклинитися, і Кадиров, і усі інші.
Що стосується РДК та Легіону "Свобода России" (ЛСВ), то важко сказати, чи мають вони серйозний вплив усередині Росії. Це російські громадяни, люди з російськими паспортами, які воюють проти Путіна. І Україна готова допомагати тим, хто воює проти Путіна. У даному випадку, ми використовуємо сценарій гібридної війни. Як Росія воювала проти нас методом гібридної війни з 2014 року, особливо на Донбасі, так і зараз ми допомагаємо противникам Путіна. У нас війна з путінською Росією. Є росіяни, які готові воювати з Путіним — ми можемо їх підтримати, бо формально у цьому сенсі вони наші союзники. Як свідчить народна мудрість, ворог нашого ворога — наш союзник. У даному випадку схожа ситуація.
Але питання відкрите. Російська опозиція дуже розділена, у ній немає єдності. І перевага угруповань, які зараз воюють проти Путіна, у тому, що ці люди мають бойовий досвід. В принципі, вже є тенденція (і навіть офіційні російські ЗМІ про це повідомляють), що у внутрішніх регіонах РФ — на Уралі та в центральних регіонах — заарештовують людей, які нібито або мають звʼязки з Легіоном "Свобода России", або готові до нього приєднатися. Частина росіян готова воювати против Путіна, але головна проблема у російської антипутінської опозиції у відсутності єдності, тому важко сказати, чи мають вони потенціал для підтримки суспільства всередині Росії. Все-таки на російське суспільство поки що досить серйозно впливає офіційна пропаганда, і це теж є однією з головних проблем. Як не парадоксально, зараз найбільш небезпечна опозиція для Путіна — у так званій партії війни. Ті, хто підтримував війну проти України, але внаслідок поразок у цій війні та внаслідок внутрішнього незадоволення її ходом та результатами частина представників цієї "партії війни", як той же Пригожин або Затулін, висловлюють відкрите незадоволення. Тому це початок внутрішніх конфліктів усередині влади РФ.
І, на мій погляд, це набагато важливіше. Усі фахівці, які вивчали досвід революцій, знають, що революційна ситуація може перерости у справжню революцію і матиме шанси на успіх лише у тому випадку, якщо починається криза еліт. Якщо еліти розʼєднуються, починають сваритися чи навіть битися між собою, це і є передумовою до успіху революцій. Якщо ж правлячі еліти залишаються єдиними, це буде заважатиме успіху будь-якої революції. Яскравий тому приклад — події 2020 року у Білорусі та події на Болотній площі в Росії у 2012 році. Звісно, там не було революції, але був масовий протестний рух, а оскільки путінська еліта була консолідована, опозиція не змогла досягти успіху.
А от зараз, можливо, вперше за увесь час правління Путіна, ми бачимо внутрішні конфлікти всередині російської еліти. Це вже не просто внутрішня боротьба, як колись казав Черчіль про Радянський Союз: "Бій бульдогів під килимом". Це вже публічна боротьба. Наприклад, як між Пригожиним та Шойгу, а зараз вже між Пригожиним та Кадировим. Тому ця нова тенденція важлива, але і РДК, і ЛСВ можуть зробити свій внесок у цю боротьбу. Якщо їм вдасться завоювати симпатії частини росіян, і вони досягнуть певних бойових успіхів на Білгородщині (а, можливо, і не тільки там), це приверне увагу до них і може стати чинником внутрішньої громадянської війни.
До речі, наскільки росіяни готові підтримувати ці добровольчі угруповання у подальшому?
Я б не поспішав з висновками. Зараз важко сказати. Я сказав про повідомлення в офіційних росЗМІ про арешти російських громадян за симпатії, звʼязки чи бажання приєднатися до ЛСВ. І якщо є такі офііційні повідомлення, то є і певні тенденції, отже, є люди, які готові до них приєднатися. Наскільки широким є потік, тобто чи є у цих організацій широка соціальна база, поки що сказати важко. Це не та ситуація, коли це можна заміряти соціологічно, тим паче - у путінській Росії. Це доведе лише практика — якщо ці дві організації будуть розширюватися, до них приєднуватимуться росіяни, тоді тенденція буде набирати обертів. Думаю, що певна соціальна база є. Можливо, вона не настільки широка, тому що поки в РФ панує путінська пропаганда, але початок цієї тенденції — зростання уваги до цих організацій, намагання до них приєднатися — фіксується навіть офіційними російськими ЗМІ.
А що може впливати на розвиток подій саме у такому ключі і на поширення такої тенденції в маси?
На це буде впливати подальший розвиток внутрішньополітичної ситуації в Росії. Я б виділив два чинники. Перший — успішні бойові дії цих організацій, РДК та ЛСВ. Якщо вони успішно воюватимуть на Білгородщині, а потім, можливо, і в інших російських регіонах, це безумовно привертатиме до них увагу, і частина росіян може переходити на їхній бік. Другий чинник — послаблення російської влади. Якщо, як це проявилося на Білгородщині, російська влада діятиме неефективно, неадекватно і проявлятиметься розрив між російськими елітами та простими росіянами, то це, безумовно, сприятиме тому, що частина росіян переходитиме на бік опозиційних воєнізованих структур, які воюють з Путіним.
Ще раз зверну увагу — у них є Пригожин, який зараз виступає у ролі нового Стеньки Разіна і демонструє готовність воювати з російськими елітами. Інша річ, що він не готовий воювати проти Путіна. Він водночас такий Малюта Скуратов, путінський опричник і кат. Що буде далі? Більш вірогідний сценарій для Росії не стільки боротьби цих двох організацій проти Путіна, а війни "всіх проти всіх". Це хаотичний процес — десь на Кавказі можуть воювати з місцевими націоналістами, причому може так статися, що через певний час Кадиров, який наразі вірний Путіну, може знов відновити незалежність Чечні. Це цілком ймовірний сценарій. Дуже неспокійна ситуація у Дагестані, є прихильники суверенітету Татарстану. Тобто є різні субʼєкти боротьби за владу у РФ, особливо враховуючи Пригожина. І все це може призвести до початку внутрішньої боротьби за владу.
Як би ви оцінили готовність місцевих еліт до боротьби за владу? Адже більшість тих, хто очолює ці еліти в регіонах, так чи інакше ставленники Путіна. Наскільки вони готові воювати між собою?
Наскільки я памʼятаю статистику, то близько 90 відсотків нинішніх російських губернаторів — це призначенці Кремля, а не представники місцевих еліт. Наприклад, губернатор Білгородщини не виходець з регіону, його призначили з Москви. У 1990-х роках ситуація була інакшою, бо більшість місцевих лідерів були представниками місцевих еліт — вони там виросли і були авторитетними у своїх регіонах. Але в окремих регіонах існує традиція, наприклад, на Кавказі, де в національних республіках Північного Кавказу керують представники місцевих еліт. Та сама ситуація у Татарстані та Башкортостані. Тому ці місцеві еліти можуть включитися у боротьбу за владу в умовах різкого послаблення "центру". Зараз Кремль ще має контроль над силовими структурами. Поки вони контролюють субвенції для регіонів, місцеві еліти навря чи будуть воювати з центром. А от якщо у Росії розпочнеться боротьба за владу, почнуться хаотичні внутрішні процеси, коли центр припинить фінансування регіонів, що тоді робити? А тоді у місцевих еліт просто не буде іншого виходу, окрім як контролювати проце самим. Тобто взяти під контроль фінансові потоки, не віддавати гроші до Москви, а переходити на самозабезпечення.
І це — теж показова тенденція. Я згадував ПВК "Вагнер", яка була першою воєнізованою структурою і раніше використовувалася за кордоном. А зараз розпочалася "мода" на ПВК. Великі російські державні компанії — "Газпром", "Роснефть" та деякі інші, а також великі регіони — почали створювати свої приватні військові кампанії. А фактично — це створення власних мініармій. Зараз вони формально використовуються проти України, але завтра — хтозна, вони можуть використовуватися для захисту корпоративних або регіональних інтересів, що, знов-таки, може призвести до війни "всіх проти всіх". Причому війни у прямому сенсі, з використанням військових ресурсів.
Коли ви говорили про можливих учасників і називали Кадирова та Пригожина, то хотіла б уточнити — чи є така людина у Росії, якій вигідне зменшення впливу Путіна, і яка може відкрито піти проти нього? Тобто не політично, аби всі так подумали, а насправді.
Треба розуміти, що в нинішній путінській Росії публічно заявити про це неможливо, бо це ризиковано. Є опозиція, яка раніше виступала проти Путіна. Але Навальний у вʼязниці, причому йому постійно збільшують терміни покарання, а структури Навального фактично розгромлені. Декілька днів тому, у день народження Навального, його прихильники намагалися вийти на протести, але ситуація вже зовсім інакша. Бо зараз усіх протестувальників швидко можуть, мʼяко кажучи, нейтралізувати, і їм може загрожувати реальний тюремний строк.
У російських елітах, особливо серед представників російського бізнесу та частині політичних еліт, такі бажання є. Вони розуміють, що Путін завів їх у глухий кут. І їхній головний інтерес наразі — як із нього вийти та повернутися до колишнього життя, коли у них були маєтки у Європі, Штатах, коли можна було нормально вести свій бізнес та заробляти. Зараз ситуація зовсім інша, тому обʼєктивно в РФ є багато зацікавлених у послабленні впливу Путіна або у тому, щоб його вже не було при владі.
Але головна проблема у тому, як це здійснити. Реально це можуть зробити лише силові структури, або військові, або ФСБ. Путін це розуміє, він боїться цих структур і нікому зараз не довіряє. Часто запитують: "Як же так, Пригожин таке говорить, і йому це дозволяють?". Але це зроблено навмисно — Путін ще з минулого року провокував конфлікти. Наприклад, тоді Пригожин разом з Кадировим виступали проти деяких російських генералів, і Путін це підтримав. Це путінська система стримування противаг. Декілька місяців тому Путін повернув на війну в Україну деяких генералів, які є особистими ворогами або Пригожина і Кадирова, як славнозвісний генерал Лапін, який кумедно відзначився на Бєлгородщині, де він на камеру демонстрував штурм чиїхось позицій, хоча тоді там ще не було РДК. До речі, тепер, під час боїв у Шебекіному, його там і близько немає. Ще один приклад — повернення колишнього керівника десантних військ в Росії, генерал Теплинський, який мав особистий конфлікт з начальником Генштабу РФ Герасимовим. Усе це — свідченння того, що Путін навмисно стравлює між собою окремих генералів або керівників різних силових структур, щоб вони один одному не довіряли і були особистими ворогами. Це для Путіна певна гарантія від їхнього обʼєднання для усунення диктатора від влади.
Поки що ця політика працює. Крім того, він своїх колишніх охоронців, які були у ФСО, розставляє на різні високі посади. Наприклад, його колишній охоронець Золотов очолює Росгвардію, російську жандармерію, яка має виконувати функції безпеки, тобто боротьби з внутрішніми ворогами, зокрема, з масовими протестами. Інший його охоронець — губернатор Тульської області Дюмін. ФСО — це особисті охоронці Путіна, люди, які йому віддані, при тому, що ФСБ, думаю, він не зовсім довіряє.
Ми не можемо зараз прогнозувати, чи можуть люди, які незадоволені Путіним (а їх у РФ, певно, чимало), обʼєднатися, та чи здатні вони кинути виклик Путіну. На це потрібна воля, певна сміливість, і ми не знаємо, чи є такі люди зараз у РФ. Питання відкрите, але якщо щось станеться, ми про це дізнаємося.
Тобто у найближчому оточенні Путіна таких людей поки що не вимальовується, я правильно вас розумію?
Ми не знаємо, чи є вони. Ми можемо припускати. Навіть у тих телефонних розмовах, які були у представників російського бізнесу, де вони у приватних розмовах висловлювали своє невдоволення тим, що відбувається у Росії та навколо РФ. Тому незадоволення точно є, є розчарування діями Путіна. Взяти хоча б Пригожина і Затуліна. Затулін — затятий українофоб, який ненавидів Україну ще 30 років тому та працював на відокремлення Криму від України. Зараз він визнає провал так званої СВО та усіх її цілей. Пригожин також визнав, що жодної "демілітаризації" та "денацифікації" не відбулося. Тобто вже є такі настрої навіть серед людей, лояльних до Путіна. Але чи готові вони кинути виклик Путіну, ми не знаємо.
До речі, хто може стояти за Пригожиним? Я зустрічала думку, що ледь не брати Ковальчуки можуть за ним стояти…
Так. Це пітерський клан, він різний, бо серед вихідців із Санкт-Петербурга є різні люди, які теж між собою конкурують. Там і брати-олігархи Ротенберги, давні друзі Путіна, і Тимченко, і Сєчін, які зараз не те що в опалі, але трохи відсторонились від Путіна. Міллер, який очолює "Газпром" чи, наприклад, Бастрикін, керівник СК РФ. Усе це різні люди, але вони очолюють свої угруповання, конкурують між собою. Патрушев, до речі, зараз, думаю, друга за впливом людина в ієрархії Путіна. Він колишній керівник ФСБ, зараз — секретар Радбезу РФ, який курує різні силові структури. І кажуть, що він ще й має звʼязки з Китаєм.
Пригожина, за різною неофіційною інформацією, підтримують саме Ковальчуки. Але треба розуміти, що багато людей в інших угрупованнях проти Пригожина. Він для них — смертельний ворог. Так звана пригожинська кувалда, символ розправ поза законом, лякає російські еліти. Його сприймають як опричника Путіна, який може діяти як "беспредельщик". Тобто закон йому не писаний, і це дуже помітно, бо він на війні в Україні діє поза законом. Але, тим не менш, Путін йому це дозволяє.
До того ж, у Пригожина є чимало ворогів — це губернатори Санкт-Петербурга, Єкатеринбурга, помірковані технократи-урядовці, які теж незадоволено дивляться на Пригожина. Тож Ковальчуки його підтримують, але є й широка антипригожинська коаліція. Люди, які вважають, що Пригожин — це виклик системі, не їм особисто, а усій путінській системі. Поки він потрібен Путіну, але частина путінських еліт вважає його дуже небезпечним.
А чому саме Пригожин — чи є така ймовірність, що саме на ньому хочуть акумулювати весь цей негатив проти Путіна?
Тут вже справа не про негатив. Пригожин був потрібен Путіну як інструмент. Спочатку за кордоном, для боротьби в Африці та Сирії. Саме для цього і створили ПВК "Вагнер". Потім Пригожин був майстром брудних операцій. Зокрема, саме він створив так звану Ольгінську фабрику тролів — це армія ботів, яких використовували у соціальних мережах проти України та західних країн. Вони втручалися у президентські вибори у США у 2016 році, кампанію щодо Брекзиту тощо. Тобто до початку війни проти України Путін використовував Пригожина для зовнішніх спецоперацій. На цьому він заробляв, і все було гаразд, але під час війни склалася нова ситуація, яка проявилася стихійно. Коли стало очевидним, що сил для війни в Україні не вистачає, Путін вирішив залучити до війни не лише "кадирівців", а й "пригожинців". Він дав Пригожину карт-бланш набирати "зеків", щоб використовувати кримінальні елементи для війни проти України.
І ось це підняло вагу Пригожина. По-перше, у Росії законодавством заборонено створення приватних військових кампаній. А тут ця ПВК почала використовуватися задля цілей РФ суто формально на окупованих територіях, які були "приєднані" до Росії. І це було новою тенденцією, тобто ПВК набирала обертів, масштабів. Плюс там зʼявилися "зеки", але головне — Пригожин відчув смак популярності, і те, що йому дали дозвіл критикувати генералів та частину еліт. Тобто Путін почав розпалювати ворожнечу всередині своїх же еліт. І мені здається, що тут, скоріше, субʼєктивно-психологічний феномен, бо Пригожин зрозумів, що він стає рупором антиелітних настроїв у Росії. І коли він це усвідомив, він навмисно почав цю критику. Не лише Шойгу, а й еліт — Рубльовки тощо. Це, фактично, відігравання особливої політичної ролі, чого раніше не було. Мені здається, що це вже власна ініціатива Пригожина. Безумовно, його використовують у Кремлі як страшилку проти частини еліт, аби вони не зробили нічого проти Путіна. Потім ця ситуація зі стримуванням противаг, де Пригожин відіграє важливу роль. Ну і, безперечно, Пригожин потрібен Путіну для війни і в Україні, і за кордоном. Тому поки що він його зберігає.
Не думаю, що його використовують як концентратора негативу. Це негатив для еліт, а для простих росіян Пригожин стає все більш популярною фігурою. Уже навіть є соціологічні дані — згідно даних "Левада-центру", Пригожин вже входить до десятки політичних діячів, РФ, яким довіряють найбільше. Тож це нова ситуація — з одного боку, Пригожин вже виходить за рамки правил, а з іншого боку, його починають боятися. Де-факто, він починає руйнувати класичні правила існування путінського режиму. Тому ситуація навколо Пригожина набагато складніша, ніж раніше — він вже не є простим інструментом Путіна, а працює на власні інтереси.
Якщо ці процеси, як ви сказали — "паростки" громадянської війни, почнуть активніше проявлятися протягом повномасштабного вторгнення, чи вплине це на тривалість війни? Чи скоротить це її?
Тут ситуація розвиватиметься взаємозалежно. Наприклад, в разі відчутних поразок Росії у війни проти України це може стати поштовхом до внутрішніх конфліктів у Росії. Навіть зараз, якщо Пригожин і Затулін кажуть, що Україну не можна перемогти, а цілі "СВО" не досягнені — це вже вплив поразок. І тоді починається традиційна історія — пошук винного. Тобто це провокватиме внутрішні конфлікти в РФ. Якщо, наприклад, Україні вдасться вибити ворога з нашої території, вийти на кордони 1991 року, то тоді уся ця агресивна маса, яка була накопичена проти України, неминуче почне викидати свою агресію всередині РФ у тих чи інших формах. Ми ще не знаємо, наскільки це буде масштабно і гостро, але агресивні люди після війни та поразки будуть шукати, на кого виплеснути своє незадоволення. Бумеранг агресії повернеться з України в Росію.
Ще одна тенденція — якщо раптом щось станеться з Путіним, не лише його припинення життя, а й, наприклад, важка хвороба, після якої він стане недієздатним і не зможе контролювати адміністративну та політичну ситуації. Тоді неминуче розпочнеться боротьба за владу. У цю війну точно включаться Пригожин, Кадиров, Золотов та інші. І коли вони почнуть війну між собою, їм буде не до України. Тому тоді РФ або піде з України, або буде готова погодитися на будь-який мир, бо їхня головна мета буде або у збереженні позицій у Росії, або, навпаки, завоюванні позицій у російській владі. Хоча, безумовно, поразки в Україні сприйматимуться негативно, і якась частина російських еліт, так звана партія війни, вимагатиме продовження війни, але реальні інтереси будуть сконцентровані на війні за владу всередині РФ.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
