Міжнародна підтримка України на другому році повномасштабної війни зазнає змін. На це впливають одразу кілька факторів, зокрема, майбутній виборчий цикл у США та країнах Євросоюзу, який заплановано на 2024 рік, та відносини двох гегемонів, США та Китаю.
В інтервʼю Главреду політичний аналітик Олександр Кочетков розповів, що впливатиме на підтримку Україну з боку США та Європейського Союзу, як зміняться відносини РФ з Китаєм як її основним союзником та чого чекати Україні від найближчих сусідів.
У 2024 році мають відбутися президентські вибори в Сполучених Штатах. Який вплив вони матимуть на допомогу Україні наступного року?
Чесно кажучи, у нас перебільшують вплив особистостей – у випадку з виборами президента Сполучених Штатів ми проектуємо власне уявлення того, що відбувається в країні, на іншій країні. Тобто умовно замість Януковича прийде Порошенко, і буде повністю інша, діаметрально протилежна політика.
У Сполучених Штатах такого бути не може. Там повноваження президента США досить потужні, але на зовнішньополітичну діяльність, зокрема, на підтримку України, впливають і Сенат, і Конгрес, і інші установи, тобто там є досить складна система балансів. Від цих виборів, звісно, багато чого залежить, але казати, що нас очікує катастрофа, якщо, наприклад, буде переобраний Трамп, чи в нас все буде абсолютно добре, якщо буде обрано Байдена, не можна.
Підтримка України залишиться, але її умови будуть залежати від того, хто буде у Білому домі – залежно від цього, вони будуть більш чи менш жорсткими. Про це треба домовлятися, а щоб не виникало таких питань, треба було робити усе для двопартійної підтримки, яка була в України на початку повномасштабного вторгнення. На жаль, ми її певним чином втратили.
А якщо говорити в цілому про підтримку Заходу, адже від деяких країн вже звучать заяви про можливе зменшення допомоги Україні. Що впливатиме на обсяги військової допомоги наступного року, і як на це реагуватимуть інші країни?
Українській владі треба бути гнучкою і розуміти, що в політиці не буває нічого сталого. Емоційна підтримка буде зберігатися постійно, і підтримка зброєю, боєприпасами та грошима буде продовжуватися незалежно від того, як складатиметься ситуація на фронті та всередині України. Але цю емоційну підтримку треба було поступово замінювати на практичні інтереси. Тобто щоб нас пдітримували не лише тому, що люди у цивілізованій країні страждають, а тому, що їм цікаво нас підтримувати, бо це вкладається в логіку їхніх власних інтересів. Зокрема, вже давно потрібно було переводити підтримку України на бізнес-рейки. Тобто варто було переводити домовлятися з країнами, аби ті кошти, які вони виділяють нам, спрямовували безпосередньо на розгортання власних виробництв, які розгортають, розконсервовують виробничі лінії, починають займатися бізнесом та виробляють потрібну Україні зброю. Адже поточна ситуація не така, як була під час Другої Світової війни, коли у неї були втягнуті усі країни Заходу.
Зараз це потихеньку відбувається, але запізно, тому тут можуть виникнути певні проблеми. Тому потрібно постійно моніторити, аналізувати ситуацію і шукати можливості, а не вважати, що нам всі винні, і все буде так, як на початку.
Чи варто нам очікувати наступного року того, що вже було обіцяно, наприклад, літаків F-16 – Захід буде на це спроможний?
Захід може зробити дуже багато, якщо він захоче, і якщо він бачитиме сенс у таких діях. Поки що він не дуже наляканий Росією – він бачить, що РФ не така потужна, як здавалося, якщо навіть Україна може її стримати. А от у промисловому сенсі вони спроможні виробляти дуже багато техніки – навіть окремо взята Німеччина здатна закрити всі потреби України у будь-якій зброї та будь-якій кількості, якщо вона б почала займатися цим серйозно.
Втім, усі країни Заходу виконають обіцянки, які давали Україні в рамках Рамштайнів. А от на перевищення планів розраховувати не треба, бо про кожне збільшення допомоги потрібно домовлятися окремо, і зараз це вже треба аргументувати, пропонувати щось натомість, і брати на себе зобовʼязання. Бо на Заході не розуміють підходу, коли від них вимагають постачань за дотриманням термінів, але нічого не дають натомість.
Як ви гадаєте, чи є в України перспективи щодо євроінтеграції – чи можемо ми розраховувати на вступ чи принаймні на зближення з ЄС та НАТО у 2024 році?
Зближення, безумовно, буде, а от вступ (я в цьому песиміст) можливий років за 10. Це буде залежати від розвитку воєнних дій, адже фронт зараз визначає абсолютно все. Але ми забагато очікуємо як від членства в НАТО, так і від членства в Євросоюзі.
Наприклад, у першому випадку ми думаємо, що це гарантована безпека, бо приїдуть війська НАТО та почнуть воювати за нас. Але так не буде. Наведу один приклад – НАТО під час війни ухвалив рішення про не постачання летальних видів зброї в Україну. Тобто військовий блок не постачає зброю – він постачає гуманітарну допомогу, паливо, медикаменти, які теж потрібні, але не зброю.
Відтак ми перевищуємо очікування від цієї бюрократичної структури. Так само і членство в ЄС не означає, що товари високої якості потраплять на наш ринок абсолютно безкоштовно. Членство ані в НАТО, ані в ЄС не вирішує проблем безпеки для України, допоки вона сама не почне їх вирішувати. Євроінтеграція може бути лише додатковим інструментом, бо окрім прав, які вона надає, є й обовʼязки, до яких ми не дуже готові.
А в чому саме полягатиме зближення – яким може бути горизонт на наступний рік?
Можуть бути більш конкретизовані плани вступу до НАТО – підгонка певних стандартів тощо. Щодо вступу до ЄС, швидше за все, буде оголошений план прийому у якійсь перспективі, озвучені умови. Тобто буде певний бюрократичний документ, який підкреслює, що Україна буде в ЄС та НАТО.
Швидше за все, у 2024 році Україна отримає офіційний статус країни-кандидата в члени ЄС. Однак у практичному сенсі кандидатство в ЄС нічого поки що не дає.
Зараз в України існує проблема на кордоні з Польщею, Словаччиною і Угорщиною, яка теж приєдналася до блокади. Від чого залежатимуть наші відносини з найближчими сусідами, і як це може впливати на євроінтеграцію?
З Польщею проблеми потроху вирішуються. У нас виник певний егоїзм – це йде від влади, але це дуже захоплює і пересічних українців. Мовляв, усі нам винні, тому ми можемо робити усе, що завгодно. І блокування українського автотранспорту не тільки тому, що перевізники, зокрема польські та словацькі, хочуть отримати зайву копійку, але й тому, що незадоволені ситуацією, яку вони вважають несправедливою. А саме, на їхню думку, чому українці отримують більше за незрозумілих умов, ніж вони.
Такі проблеми будуть виникати постійно – безхмарного життя не буває навіть у Європейському Союзі. Егоїстичні настрої завжди будуть існувати, тим паче, що економічна ситуація в світі загалом не дуже гарна. Тому всі шукатимуть можливості, як щось собі прихопити за рахунок сусідів. Але дипломатія для того і існує, щоб заздалегідь розбиратися з подібними проблемами та шукати варіанти їхньої нейтралізації ще до виникнення самої проблеми. Саме цього нами не було зроблено: ми вважали, що поляки – наші найкращі друзі, і від них не можна очікувати поганого. Польське керівництво, звісно, готове підтримувати Україну, але воно значно більше зважає на власних виборців, ніж на українців. І це абсолютно природньо, як і те, що подібні акції певним чином мають ще й додаткову фінансову підтримку з боку Росії, яка використовує усі свої можливості, щоб завдати труднощів Україні. І ми у відповідь РФ маємо робити те саме.
Як на ситуацію в Україні впливатимуть відносини США та Китаю – у чому це проявлятиметься?
Відносини Китаю та США є визначальними. Саме їхні взаємини будуть проектуватися на війну, яку розпочала Росія проти України, адже її обидві країни вважають другорядною. Нещодавно пішов з життя Генрі Кіссінджер, який, між іншим, є автором концепції трикутника – відносин Радянського Союзу (а потім – Росії), Китаю та Сполучених Штатів. З цієї концепції випливає, що Сполучені Штати мають конкурувати з одним із кутів цього трикутника, але мати партнерські відносини з іншим.
І от зараз Сполучні Штати намагаються якось зменшити напругу у відносинах з Китаєм. Китай теж дуже цього хоче, бо він хоче економічно захопити світ, а не воювати. Тим більше, зі Штатами. І Китай, до речі, дратує війна в Україні, яка затягується, бо війна в Європі так чи інакше її виснажує. А для Європа для Китаю – це ринок збуту.
Якщо зменшення напруги між США та Китаєм продовжиться, Китай дедалі більше почне впливати на Росію. Поки що він дозволяє іншим країнам зі сфери свого впливу, наприклад, Північній Кореї, допомагати Росії. Потім цей дозвіл на допомогу буде поступово зменшено, а з іншого боку Китай буде більш ідейно виконувати певні застороги Сполучених Штатів щодо постачання до РФ товарів подвійного призначення. Але Росія намагається шукати інші варіанти, щось виробляти сама. Тому війна на виснаження, якщо США та Європа не будуть у цьому сенсі працювати на повну, буде не на користь України.
Хто такий Олександр Кочетков
Олександр Кочетков – аналітик, політтехнолог, іміджмейкер. У минулому інженер-конструктор КБ "Південне" і заступник керівника пресслужби президента України.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
