Якщо і була в Україні невелика кількість оптимістів, які розраховували на те, що чергове "повне і всеосяжне перемир'я" на Донбасі цього разу буде виконуватися, вже змогли переконатися, що їхні надії були марні. Перемир'я було порушено, ледве встигнувши початися, чим повторило долю безлічі інших "режимів тиші", які оголошувалися з 2014 року.
Як повідомив головнокомандувач Об'єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко, вже через кілька хвилин після початку перемир'я – близько 00:20-00:45 27 липня – противник обстріляв українські позиції зі стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів і великокаліберних кулеметів.
Не змогла посприяти дотриманню перемир'я і телефонна розмова президента України Володимира Зеленського з російським колегою Володимиром Путіним, що відбулася напередодні, в ході якої вони обговорили додаткові заходи щодо підтримки режиму тиші, а також підготовку до нового саміту "нормандської четвірки" у Берліні.
Втім, як відзначають експерти, опитані Главредом, не варто було й очікувати подібного ефекту від дзвінка Путіну, оскільки цілі Росії відносно України залишилися незмінними, як і позиції, з яких виходить Москва: вона – не сторона конфлікту, а миротворець і посередник у переговорах з "ЛНР" і "ДНР".
Навіть телефонна розмова Зеленського і Путіна не може служити гарантією того, що "режим тиші" на Донбасі буде виконуватися. Однак, в цілому, дзвінок українського президента своєму російському колезі був правильним кроком: Зеленський, таким чином, наголосив, що саме Росія є стороною конфлікту на Донбасі, і саме від позиції Москви залежить, чи буде зберігатися перемир'я. Тому в розмові Зеленського і Путіна ніякої "зради" немає.
До того ж, позиція Росії залишилася незмінною: вона незадоволена тим, що Верховна Рада ухвалила постанову про вибори в ОРДЛО, які можуть відбутися тільки після повної деокупації цих територій. Москва, як і раніше, незадоволена, що Україна не капітулює і не прислухається до побажань Кремля.
Ця домовленість про перемир'я не забороняє української армії відповідати на вогонь супротивника. До того ж, на Донбасі з'явилися контролери, які будуть стежити за дотриманням "режиму тиші". А, якщо противник буде погано поводитися, ніхто не буде перешкоджати ВСУ відповідати.
В обговоренні з Путіним закону про децентралізацію, який передбачає внесення змін до Конституції, яке багатьом в Україні прийшлося не до душі, також немає ніякої "зради". Причина проста: голосів за внесення змін до Конституції у Верховній Раді немає. Тому цей епізод в розмові президентів – суто ритуальний, поговорили, і все.
Розмова Зеленського і Путіна була не більш ніж піар-ходом: напередодні місцевих виборів "зеленій команді" необхідно продемонструвати якісь дії, але цього зробити не виходить, тому потрібна хоча б "дія заради дії". Хайп на черговому всеосяжну перемир'ї, як і розмова двох "миротворців", повністю вкладаються в цю піар-кампанію, покликану підняти рейтинги Зеленського та його політичної сили.
"Всеосяжне і вічне перемир'я", що набуло чинності 27 липня – далеко не перше: всі попередні перемир'я неодноразово порушувалися, і цього разу немає об'єктивних передумов вірити Росії. Крім того, немає жодної причини, щоб говорити про зміну політичних позицій Москви.
Безумовно, якби режиму припинення вогню дотримувалися, це стало б позитивом: припинилися б обстріли, загибель військовослужбовців і мирного населення. Проте це все одно не дозволило б говорити про можливе звільнення окупованої частини Донбасу і повернення суверенітету.
До того ж, умови, прописані в домовленостях (припинення розвідувальної діяльності ЗСУ, використання безпілотників і снайперських груп), рівносильні видаленню всіх зубів у лева. Такими діями ми обеззброїмо власну армію. Якщо російські проксі-формування підуть у наступ, наші хлопці до цього будуть не готові. У цьому полягає велика загроза.
Також, з дипломатичної, державницької і людської точок зору, було неприпустимим обговорювати з Путіним закон про децентралізацію, а, значить, і внесення змін до Конституції України. Проводячи публічно переговори з Путіним на цю тему, Зеленський визнає втрату частини суверенітету: внесення змін до Конституції – це суто внутрішнє питання нашої держави, і, якщо внутрішні питання України обговорюються з керівником країни-агресора, це ненормально.
Коли сторони домовлялися про нинішнє перемир’я, спеціально погоджували контрольні заходи і запобіжники, реакцію на порушення "режиму тиші". Відтак, порушень чекали. Тому не варто дивуватися, що за перший день перемир’я були зафіксовані два порушення.
За шість років війни на Донбасі у нас було майже півсотні припинень вогню, і жодне з них не було повним і всеосяжним. Максимум дві доби не було стрілянини, але поодинокі порушення були постійно. Тому заздалегідь розуміли: порушення будуть: сторони звикли стріляти, хтось на нервах, хтось – свідомо провокує обстріли…
Путін і Зеленський, звісно, політично можуть впливати на ситуацію, але в даному випадку головне – як працюватимуть механізми. За домовленостями від 22 липня 2020 року, протилежна сторона повинна повідомити Україні та ОБСЄ, хто порушив режим тиші, і які дисциплінарні заходи щодо нього були вжиті. Якщо за три дні-тиждень з’ясується, що ці запобіжники не працюють, немає покарання порушників, а інша сторона не виконує домовленостей, тоді зможемо робити висновок, що перемир’я не спрацювало.
Телефонна розмова Зеленського з Путіним насправді була пов’язана не стільки з перемир’ям, бо про нього домовилися ще 22 липня, скільки з новою зустріччю лідерів "нормандської четвірки". Зеленський ініціював телефонну розмову з Путіним, бо хоче цієї зустрічі. Торік він добивався цієї зустрічі декілька місяців, а Путін блокував її. Так відбувається і зараз.
Багато хто дивується, чому Зеленський обговорював із Путіним децентралізацію. Це було логічно! Росія, як і раніше, наполягає на закріпленні особливого статусу ОРДЛО в Конституції України. Причому зараз це ультиматум Москви: ми погодимося на зустріч у Берліні, але спочатку внесіть зміни до Конституції. Тож Путіну потрібно було пояснити, що існує процедура: зміни до Конституції у нас вносяться протягом двох сесій, має бути експертиза Конституційного суду, але головне – інше. Ще торік Зеленський говорив про це: у Мінських угодах йдеться, що треба внести зміни до Конституції стосовно децентралізації, і ми вносимо – є законопроект, який розглядатиметься восени.
Росія наполягає на окремому пункті про особливий статус ОРДЛО. Але ж Порошенко це робив у 2015 році! Тоді все закінчилося трагічними подіями під ВРУ, коли три людини загинули, і стало зрозуміло, що голосів у парламенті за це рішення не було і не буде.
Але головний меседж Зеленського полягав у тому, що потрібно виходити на зустріч лідерів країн нормандського формату та виконувати Паризькі угоди. А, згідно з Паризькими угодами, перемир’я мало бути встановлене ще в січні.
Телефонна розмова Зеленського і Путіна був не більш ніж частиною піар-кампанії перед місцевими виборами в Україні.
Росія, як і раніше, виступає з позиції миротворця, а не сторони конфлікту. Ще в березні Пєсков сказав, що Росія не є стороною конфлікту на Донбасі й не може гарантувати виконання тих зобов'язань, які на себе беруть "ДНР" і "ЛНР" – Москва може лише передати їм прохання Києва. Саме виходячи з такої позиції, Путін говорив із Зеленським і цього разу.
Тому що б не говорив "хазяїн Кремля" у телефонній розмові українському президентові, це нічого не значить. Росія, як і раніше, наполягає, що Україні потрібно подружитися з самою собою.
Однак Зеленський бачить мир в очах Путіна і старанно уникає називати Росію стороною конфлікту, а те, що відбувається на сході України – війною з РФ. Цих фраз він боїться, як вогню.
А Путін, віддаючи наказ збройним силам Російської Федерації відкривати вогонь по українських громадянах і солдатах, паралельно закликає Зеленського помиритися з Донбасом.
Враховуючи все це, українських військовослужбовців залишається тільки пожаліти: з 27 липня вони, по суті, залишаються без зброї і під жорстким контролем із боку командування. Якщо буде ворожий обстріл, то у них два шляхи: або понести покарання за вогонь у відповідь, або померти за батьківщину.
Тож Зеленський або свідомо веде Україну під вуздечку в Російську Федерацію, в союзний договір, або дійсно не розуміє, що відбувається, і в чому суть цієї війни.
А суть війни полягає в тому, щоб зберегти Україну в політичній орбіті Кремля. Путін від своєї мети не відступить, і російські війська добровільно ніколи не підуть з території України. Хіба що Путін зникне, в Росії зміниться політична еліта – тоді може відкритися вікно Овертона, щоб вирішити хоча б проблему Донбасу (на вирішення питання Криму особливої надії немає).
Практично всі дії української влади останнім часом говорять, скоріше, на користь першого варіанту – ми рухаємося в бік Росії та виконання вимог Москви.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
