Через повномасштабне вторгнення Росії, Україні у 2022 році довелося зіткнутися з викликами, яких ще не доводилося переживати за всі роки незалежності. Українцям щодня доводиться метр за метром відвойовувати свої території, виживати під постійними ракетними атаками російських окупантів і пристосовуватися до життя з постійними відключеннями електроенергії.
За 10 місяців Україна довела цивілізованому світу свою стійкість, і, як наслідок, Захід став активніше надавати нам підтримку, надаючи нам засоби ППО та інші види озброєнь.
Главред попросив експертів оцінити ймовірність завершення війни в 2023 році, збільшення військової допомоги з боку Заходу, а також ризики для українців, які можуть виникнути.
Війна в Україні завершиться або влітку, або восени 2023 року. Європейці змінили ставлення до війни після того, як їм не вдалося переконати українців покінчити життя колективним самогубством і здатися Росії. Вони зрозуміли, що Україні доведеться допомагати, щоб швидше завершити війну.
Європейці роблять це не з добрих спонукань, а через те, що у них виникли суттєві проблеми в економіці, в першу чергу, пов'язані з різницею цін на енергоносії. Іншими словами, європейці бачать, що війна на континенті не сприяє зростанню економіки. Тому, скриплячи зубами, вони починають більше допомагати Україні, надавати більше зброї та систем ППО.
Україна ж, судячи з усього, налагодила виробництво далекобійних ракет. Прильоти у військовий аеродром в Енгельсі – на відстані у 700 км від кордону – викликали шок у росіян. Це цілком міг бути доопрацьований радянський розвідувальний БПЛА Ту-141 "Стриж", який вироблявся на харківському заводі і дальність польоту якого тисяча кілометрів. Також ходять чутки, що налагоджено виробництво далекобійних "Вільх-2м", які б'ють на 200 км, тобто далі, ніж HIMARS.
Якщо все це дійсно так, це означає, що війна закінчиться швидше.
Головне питання, яке Україні належить вирішувати у 2023 році, – це питання гарантій безпеки. Воно ключове на наступні десять років. Йдеться і про безпеку наших торгових шляхів, і про вибудовування структури армії та суспільства, швидше за все, відповідно до ізраїльської моделі, де армія є невід'ємною частиною суспільства, джерелом управлінських кадрів, інновацій, і про отримання гарантій від наших партнерів. Адже без сильної армії і гарантій безпеки вкладати в країну, яку сьогодні-завтра знову можуть почати знищувати ракетами, ніхто не буде, а люди просто роз'їдуться – країна просто буде танути на очах.
З відновленням енергетики у 2023 році все простіше: у цій справі нам допомагатимуть більше і охочіше, адже в цьому є і інтерес європейських компаній, та й мова йде про цивільну продукцію.
Складність з енергетикою полягатиме в тому, що Росія, швидше за все, не припинить завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі України. Але, судячи з того, як українці вже адаптувалися, це буде не так критично.
Як би там не було, країна-переможець – це країна-переможець, тому після перемоги голос України стане дуже вагомим. До країни-переможця доведеться прислухатися, причому не тільки в Парижі та Берліні, а й у Вашингтоні, Анкарі і навіть Пекіні. Про Москву взагалі мовчу. Головне для нас – конвертувати всі ці можливості у конкретні переваги для нашої країни.
Будь-які війни завершуються, як правило, за столом переговорів. І хто б що не говорив, висока ймовірність того, що війна буде поставлена на паузу. Хотілося б, як і більшості українців, щоб Україна повернулася до кордонів 1991 року, але треба бути реалістами.
Ми критично залежні від наших союзників, а також від поставок не тільки озброєння, запчастин для техніки, навчання військовослужбовців, а й фінансово. Це – ключовий момент, оскільки для ведення війни потрібні гроші. По суті, сьогодні всі бюджетні надходження йдуть на утримання ЗСУ, а соціальні та інші державні витрати ми фінансуємо за рахунок зовнішньої допомоги.
2023 рік несе в собі ризики. У ситуації, коли хребет української економіки перебитий, адже українську економіку де-факто пополовинили, а міста зруйновані, виникає питання – чи допоможуть наші партнери відновити Україну до рівня, що забезпечує більш-менш цивілізовані умови існування? В іншому випадку нас може чекати консервація аграрно-сировинної моделі і колосальний відтік людського капіталу. Щойно завершаться бойові дії, частина людей повернеться, але значна їхня частина поїде за своїми сім'ями. І, швидше за все, там і залишиться, оскільки падіння рівня життя, відсутність роботи в Україні цьому сприятимуть. Жодна економічно розвинена країна при падінні рівня життя майже вдвічі не витримувала цього без серйозних соціально-політичних катаклізмів. І ризик цього для нас дуже високий.
Чи стане 2023 роком, коли війна буде поставлена на паузу? Це ключове питання, оскільки питання миру хвилює всіх без винятку українців. Поки залишається тільки гадати стосовно того, як буде розвиватися ситуація під Бахмутом, Сватовим, на стику Запорізької та Донецької областей. Якби вдалося розсікти сухопутний коридор до Криму, то тоді можна було б чітко говорити про поразку Росії. Навіть з урахуванням того, що вона захопила істотну частину Донбасу. У Росії в умовах військової поразки, як це не раз бувало, це може призвести до серйозних внутрішньополітичних катаклізмів. Але я не думаю, що Росія, як багато хто мріє, розсиплеться – цього не станеться. Як цього не сталося і на початку 90-х років, коли, здавалося б, варто було лише штовхнути того, хто падав. Ризик того, що ядерна, хімічна, біологічна зброя потрапить не до тих рук, призвів до того, що Захід фактично не допустив такого сценарію. Хоча в 1992 і 1993 роках в РФ ми вже спостерігали парад суверенітетів, коли Єльцин відкрито говорив, мовляв, беріть стільки незалежності, скільки зможете переварити. Тому нам доведеться жити поруч із дуже небезпечним сусідом, з яким, я впевнений, не буде всеосяжного мирного договору. Як мінімум тому, що я собі не уявляю жодного українського політика, який сяде за один стіл з Путіним і потисне йому руку. Можливо, постановка війни на паузу відбудеться за сценарієм, як це було з зерновою угодою, коли сторони не сідали за один стіл.
Втім, поки що і це складно собі уявити – все залежатиме від того, якими будуть вісті з фронту. Якщо вдасться розсікти сухопутний коридор, то переговорні позиції України будуть набагато сильнішими. Але зараз у багатьох виник залихватський настрій – мовляв, ще трохи. Але противник сильний і його не можна недооцінювати. Тому протягом найближчого місяця-двох усе стане очевидним. Як я вже сказав, швидше за все нам доведеться жити зі своєю 38 паралеллю, як це сталося з Південною та Північною Кореєю. Для нас це теж ймовірний сценарій, однак, варто зауважити, що Південній Кореї це не завадило стати однією з провідних світових економік, продемонструвати не тільки економічні успіхи, а й трансформацію від військової диктатури до демократичного суспільства зі своєю специфікою. Для нас головне – економіка, бо можна перемогти на полі бою, але програти подальший мир.
Терміни завершення війни залежатимуть від ЗСУ, а саме від того, наскільки швидко військові просуватимуться, звільнятимуть українську територію та громитимуть російську армію. Щойно Путін помре (бо важко уявити, що він залишить свій пост якимось іншим способом), війна завершиться. І, швидше за все, так і буде, тому що тоді не буде основного драйвера ведення цієї війни, а російська еліта шукатиме способи виходу з ситуації, що склалася.
З іншого боку, ми не можемо виключити сценарію, при якому Путін залишається при владі, Україна звільняє свої території, і війна триває. Тоді прогнозувати все стає ще важче, але, у всякому разі, для всіх очевидно одне – для України завершення війни може бути пов'язане тільки зі звільненням своїх територій, щоб надалі у Росії не було навіть мінімальних приводів відновити цю війну.
Звичайно, підтримка України Заходом сильно на це впливає. Але треба розуміти, що в будь-якому випадку Україна буде йти шляхом звільнення своїх територій і відбиття російської агресії. Фактично вона йшла цим шляхом і раніше, коли на початку російського вторгнення підтримка Заходу була мінімальною, але Україна все одно оборонялася, відбивала російську агресію і проводила успішні операції проти російської армії. Тобто це – не питання того, чи буде Україна далі боротися, питання в термінах і ціні (у першу чергу у кількості людських життів), яку Україна буде платити за цю перемогу.
Зрозуміло, обсяги допомоги з боку Заходу прогнозувати досить складно. З іншого боку, будь-яких подій, які могли б кардинально вплинути на надання допомоги Україні, в наступному році не очікується (адже вибори в ключових для України державах вже відбулися). Чи може ця підтримка бути більшою? Так. Більше того, ця підтримка має бути більшою, бо для України є ключові позиції, в яких Захід може допомогти. Вся зброя, яку нам постачають, використовується для перемоги. Системи ППО, наприклад, не застосовуються для нанесення удару по Росії, але вони не менш важливі для перемоги, ніж інші фактори. Все залежатиме від настроїв у європейських державах. Але слід зазначити, що навіть з початку повномасштабної війни вони вже пройшли колосальний шлях у контексті зміни сприйняття України та допомоги їй. Тому я б тут нічому не дивувався, але, плануючи довгострокову стратегію, розраховував би на українські ресурси.
Не потрібно плекати ілюзій щодо того, що ми пройдемо зиму, настане весна, все відновимо, і все буде так, як було до цього. У наступному році нам доведеться перебиватися тимчасовими схемами з усіма зумовленими цим наслідками. Тобто те, що ми бачимо зараз – менш або більш довготривалі відключення – триватимуть.
Працюючи за такими схемами, енергосистема України не покращує свого становища. Адже вони містять у собі ризики, які пов'язані не тільки з ударами з боку Росії, але і з тим, що певні напрямки енергосистеми в такому режимі працюють з перевантаженнями, через що обладнання може елементарно не витримувати і виходити з ладу. Тому цю зиму і весь наступний рік ми проходитимемо за допомогою технологій виживання.
Про відновлення, а точніше створення нової конфігурації об'єднаної енергосистеми можна буде говорити у післявоєнний період. Тобто коли буде ліквідована загроза ударів по енергосистемі, або коли ворог буде змушений припинити свої удари, оскільки ми діятимемо за принципом "підстанція за підстанцію".
Звичайно, засоби ППО нас захищають – якби не вони, блекаут настав би значно раніше. Але незважаючи на широко рекламовані зараз Patriot, у нас немає стовідсоткової гарантії того, що до нас більше нічого не прилетить і ніщо не зруйнує. Тому ворог сім разів подумає над новими ударами тільки тоді, коли буде розуміти, що йому прилетить у відповідь.
Але поки що у нас немає "довгої руки", яка б вражала російські енергосистеми до Уралу. Тому питання не лише в отриманні надійних засобів ППО, але і в можливості завдавати ударів по інфраструктурі ворога. З військової точки зору це теж має свою логіку, адже РФ використовує всі свої енергетичні можливості для агресії проти України. Адже ми розуміємо, що це забезпечує роботу фабрик, заводів ВПК, де виробляють нові ракети і снаряди, якими б'ють по Україні. А завдаючи ударів по інфраструктурі, яка живить агресію ворога, ми досягаємо і військового успіху. На жаль, наші західні друзі туго усвідомлюють, що нам потрібен не тільки "щит". Бо щит, позбавлений меча, рано чи пізно буде зруйновано.
Зараз ситуація виглядає так, що три чверті з тих засобів, що запускає Росія на територію України, збиваються на підльоті, але щонайменше чверть долітає і робить свою чорну справу. Тому є сумніви, що навіть із поліпшеними засобами ППО нам вдасться покінчити з ракетним терором. Крім того, ми бачимо, що ворог починає цілитися і по об'єктах газової інфраструктури, особливо на сході. Тому якщо Москва вирішить припинити транзит російського газу до Європи через Україну, це означатиме, що вона готова перейти до ударів по об'єктах ГТС України.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
